Глава 106. Відплата не забута — просто її час ще не настав
«5 клас, сімсот дев’яносто п’ять балів.»
На мить увесь майданчик поринув у тишу, а потім різко здійнявся галас.
[??? Що відбувається? Хіба клятий 5 клас не перетнув межу ще на другому тижні?]
[Так, я теж пам’ятаю, що 5 клас набрав прохідний ще давно. Хоча це й мерзотно, але у них в класі дуже багато безликих. На третій контрольній вони отримали більше восьмисот п’ятдесяти балів, як вони могли впасти нижче восьмисот?]
[Як кажуть, зарозумілість армії веде до поразки… У 5 класі так багато безликих людей. Щойно я помітив, що кілька учнів з верхівки 5 класу, які називали себе «найкращими», не відповідали на питання достатньо уважно. Те саме стосується і попередніх щотижневих контрольних. Не враховуючи безликих, найкращий стажер 5 класу у інших класах посів би щонайбільше місце у першій десятці. Здається мені, вони вважали, що можуть спокійно відпочивати, поки безликі учні тягнуть їх своїми балами, через що стали надто легковажними і безтурботними]
[Але незалежно від того, наскільки вони байдикують, неможливо, щоб усе склалося так… На останній тижневій контрольній їхня позиція була дуже стабільна, а зараз вони напряму втратили шістдесят балів. Це точно не нормально]
Навіть чат міг бачити ці дивацтва, тож як стажери на майданчику не могли?
«Як це можливо… Як це можливо?! Ви підрахували неправильно, результат хибний!»
Староста 5 класу підскочив зі свого місця як божевільний, кинувся до платформи і спробував висмикнути табель, але миттєво отримав удар батогом та покотився землею від болю.
Заступник директора нетерпляче постукав по кафедрі, даючи непосидючому учню знак затихнути.
«Від вчителя, який оцінював роботи, ми отримали новину, що загалом десятеро учнів 5 класу здали порожні папери.»
У цю ж мить обговорення ніби обірвалися — запанувала тиша.
Тільки Дзон Дзьов без здивування підняв брови.
Десять людей здали порожні роботи?
Не кажучи про сам 5 клас, стажери з інших класів навіть подумати про таке не могли, а на їхніх обличчях з’явилися відвертий шок і здивування.
Вони збожеволіли?
Довгий час усі сиділи у тиші, і цього разу її перервали найкращі учні 5 класу.
Вони підвелися зі своїх місць з червоними, спотвореними від злості виразами облич, ринулися до парт позаду, вириваючи поганих учнів зі стільців, б’ючи їх ногами і руками, одночасно лаясь.
«Лайно, ви з глузду з’їхали?»
«Це ви наробили?! Бляха, купка сиріт, яких батьки народили, та не виховали.»
Ляна Мінде штовхнули на землю більше десяти осіб, наступаючи на нього, але йому було байдуже. Натомість він валявся на нещодавно відремонтованому баскетбольному майданчику і сміявся.
Слабкі учні, яких били, усі виглядали схожим чином — лежали спиною до бетону, одною рукою закриваючи обличчя. Їхній сміх був гострим і хриплим, але не позбавленим радості, ніби вони випльовували усю злість, яка назбиралася у їхніх серцях за ці дні. Надзвичайно приємне відчуття.
Ще давно їх змусили опинитися у цій відчайдушній ситуації.
Перед ними було лише два шляхи. Якби вони пішли вперед, то або трансформувалися б на безликих стажерів, перебуваючи під тиском цього гнітючого оточення, сяючи для бридкого 5 класу; або розірвали б усе до біса і вмерли разом.
У 5 класі було забагато слабких учнів, яких булила якась маленька групка. Стажери, які змогли здійнятися на В-ранг, якими б поганими вони не були, принаймні, не такі боязкі, як звичайні стажери з нижчих рангів.
Замість того, щоб підкоритися у такому середовищі нескінченного цькування, краще вибухнути мовчки.
Напередодні третього місячного іспиту десять двієчників 5 класу потайки об’єдналися, склавши разом закривавлені відбитки рук, і поклялися помститися на цьому іспиті.
На щастя і на жаль, серед цих десяти людей не було жодного дезертира.
Вони давно зненавиділи цих самопроголошених відмінників свого класу.
«Це те, на що ви заслуговуєте! Це усе — ваша провина!»
«Ви, боягузи, лише й вмієте, що жертвувати іншими заради своєї вигоди, ахахаха. Боягузи! Та ми краще загинемо, ніж станемо безликими для допомоги вам. Помремо разом! Навіть якщо ми змушені вмерти, то просто маємо затягти сміття, як ви, у Пекло, де вам і місце!»
Група людей із 5 класу кусалися і билися один з одним, з їхніх голів текла кров. Вони бажали вирвати шматки м’яса зі своїх однокласників.
«Вам варто було подумати про такий розвиток подій, коли ви, більше шістдесяти осіб, поділилися на маленькі групки, щоб цькувати нас, хахаха! Відплата! Це — відплата, на яку ви заслуговуєте!»
Майданчик огорнув хаос.
І порівняно з цим хаосом, спричиненим 5 класом, решта класів сиділи у мертвій тиші.
Після довгої паузи тремтячий голос якогось стажера промовив, «5 класе, 5 класе, це все навмисно?»
Ніхто не очікував, що двієчники із 5 класу будуть настільки мужніми, сміливими і такими відчайдушними.
Очевидно, що ці погані учні потайки зв’язалися один з одним, і тільки після цього разом здали порожні роботи, вирішивши померти.
Треба розуміти, що вони також є учнями 5 класу. Опустивши середній бал усього класу, вони справді помстилися, але водночас і самі за це заплатять.
Кілька класів, які наслідували приклад 5 класу — в одному з яких учня спіймали за списуванням, а інший був 6 класом, — почали тремтіти від страху.
Хоча вони не підвищили рівень цькування до рівня 5 класу, вони вже добряче навчилися у нього і звикли до такої поведінки. Цим відмінним учням було просто надто байдуже, щоб розмірковувати про таке. Якби вони довели поганих учнів своїх класів до глухого кутка, хіба не могли ті учні зробити те саме і знищити себе, як у 5 класі?
На деякий час єдиним звуком на майданчику залишився звук бійки між 5 класом.
В очах школи цей клас нічим не відрізнявся від трупів. У цю мить помічники вчителів зовсім не реагували на бійку, натомість чекали, коли навчальний відділ дасть наказ про страту.
Коментатори почувалися приголомшеними.
[Наскільки ж серйозним повинен був бути цей шкільний булінг, наскільки ж жахливим був тиск, щоб стажери втратили надію на виживання… Я в шоці]
[Це правда, вони ж усі стажери В-рангу. Навіть не уявляю, крізь скільки горор-інстансів вони вже пройшли. Чесно кажучи, ніхто з них не боягуз. Раз ці відмінники керуються думкою «краще загине хтось інший, ніж я», то не дивно, що інші об'єдналися, щоб загинути разом із ними]
[Саме так, залишай людям шлях до відступу — колись ще зустрінетеся. Навіть собака перестрибне стіну, якщо її довести. У кого ж тут немає хребта?]
[Ох… це справжня фантастика. Я завжди думав, що тема шкільного булінгу нам далека, однак він з’явився серед стажерів В-рангу. Людська натура]
[Звикаєш до цього. Чесно кажучи, коли тебе цькує понад десять людей, а реквізит уцілілих зазвичай діє лише на надприродне, то, якщо ти не напіввампір із сильною здібністю до регенерації, тобі доведеться це терпіти. Я сам раніше пережив шкільний булінг, тож дуже добре їх розумію]
Посеред цього хаосу заступник взяв в руку табель, повернувся до них спиною, щоб обговорити щось з вчителями, а потім голосно вигукнув «Тиша!»
Помічники нарешті ворухнулися, скориставшись найпростішим і найжорстокішим методом, щоб розділити учнів 5 класу, які билися.
Тепер, окрім безликих учнів, які досі сиділи у шоці, ніхто серед 5 класу не міг стояти. Усі вони кричали і каталися по землі.
Заступник холодно глянув на них і прочистив горло, «Щойно усі вчителі дещо обговорили. Оскільки інцидент трапився зненацька, а у 5 класі багато відмінних учнів, які слухаються вчителів, мають хорошу навчальну успішність і багатообіцяюче майбутнє, ми вирішили достроково запровадити нові правила, не чекаючи підсумкового екзамену. Ми звільняємо п’ятьох найкращих учнів цього класу від покарання.»
Спочатку це правило не мало діяти до підсумкового екзамену. Але щойно учитель Нань, якого спеціально наняла Середня школа №1, раптово подав заявку до навчального відділу.
Аби не втратити обличчя перед спеціально найнятим вчителем, вчителі вирішили дослухатися до його думки і заздалегідь застосувати нові правила.
Це оголошення не просто змусило обговорення на майданчику вибухнути з новою силою, але й миттєво запалило вогник надії в очах старости 5 класу.
Він квапливо підвівся з землі, «Я! Я серед п’яти найкращих у 5 класі!»
Кращі учні 5 класу теж показали полегшені вирази, переживши цю смертельну небезпеку, «І ми! Ми добре навчаємося і точно станемо опорою суспільства в майбутньому. Будь ласка, зжальтеся, вчителі!»
Заступник директора холодним тоном промовив, «У такому разі, прошу п’ятьох найкращих учнів 5 класу вийти і стати праворуч від мене.»
Стажери на майданчику трохи злилися, бачачи, що 5 класу дійсно вдалося пережити катастрофу. Яка надзвичайна удача.
Де було це неймовірне диво на попередніх двох іспитах? Кращі та гірші учні отримували однаковий вирок, і усі вони повинні були загинути й потрапити у трупний ставок. Однак це особливе виключення, зроблене для 5 класу, дуже дратувало.
Можна навіть не згадувати найслабших учнів 5 класу — вони лежали на землі з вибитими зубами, усі у глибокому відчаї.
Спливаючий чат прогнівався.
[Що за чорт… Я очікувала, що сміття з 5 класу нарешті помре, але події так огидно змінилися. В біса, все, я не збираюся на це дивитися. Чим більше я спостерігаю за цією трансляційною кімнатою, тим більше злюся]
[У мене немає слів. Якщо п’ятеро кращих учнів звільнені від покарання, хіба ці двієчники 5 класу не загинули марно? Вони, очевидно, планували затягти їх з собою, але трапилося це. Ох, я можу лише визнати, що лиходії перемогли]
[Саме так, п’ять найкращих учнів 5 класу — ті, хто найбільше заслуговує смерті. Мені мерзотно на них дивитися]
[Стривай, сестро зверху, не квапся закривати пряму трансляцію. Думаю, справи не такі прості! Насправді, мої думки були зайняті пригадуванням п’яти найкращих… Хіба вони не усі безликі? Сміюся і плачу.jpg]
Останній коментар ніби вмить пробудив усіх.
Як і очікувалися, поки деякі відмінники 5 класу, сміючись, руками і ногами намагалися піднятися з землі, група безликих людей, почувши наказ, механічно підвелася з місць і попрямувала до платформи.
У 5 класі було близько двадцяти безликих. Результати усіх цих учнів були майже однаковими — усі ідеальні, з різницею приблизно у п’ять балів. Фактично, те саме. Який же збіг обставин — найвищі п’ять місць вже були твердо зайняті.
Працівники дивилися на цих безликих «досконалих учнів» із задоволенням і гордістю.
«Усі вони — ідеальні учні, виховані нашою школою, і хороші діти, які слухаються своїх вчителів та батьків.»
Радісна усмішка застигла на обличчі старости 5 класу, який тільки-но повернувся з того світу.
Він дещо усвідомив і широко відкрив рота, нажаханий, «Н-ні… Ні, ні!»
Ніхто не передбачав такий розвиток подій.
Усі відчували, якою абсурдною та іронічною була ситуація.
Спочатку, аби вижити, вони скористалися усіма способами, щоб перетворити слабких учнів на безликих людей. Але хто міг уявити, що цей тиск одночасно позбавив їх і єдиного імунітету. В очах безликих людей вони теж перетворилися на поганих учнів.
Але незалежно від того, хотіли вони цього чи ні, тепер ці учні 5 класу сильно шкодували.
Усе, що можна підсумувати: робитимеш зло — не виживеш. Не те, що відплати не існувало — просто її час ще не прийшов.
