Вночі Фан Чжаому дуже погано спав і постійно прокидався.

У першій половині ночі він за старою звичкою постійно тягнувся до телефону, щоб поговорити з Ендрю. Однак, коли він доторкнувся до свого нового телефону, то одразу ж протверезів та поклав його на місце.

І до самого кінця ночі це більше не повторювалося.

Прокинувшись вранці, Фан Чжаому трохи оговтався від вчорашніх подій. Він увімкнув свій ноутбук і почав планувати зворотню подорож.

Він відмовлявся думати про щось, пов'язане з цією поїздкою до Сіетла. Йому дуже хотілося викреслити з пам'яті всі спогади, пов'язані з додатком для знайомств, адже кожен спогад, який тоді здавався дуже милим, тепер виглядав жалюгідним.

У прогнозі погоди повідомлялося, що шторм триватиме ще від трьох до п'яти днів. Фан Чжаому подивився у вікно, а потім на екран свого ноутбука. Він думав про те, щоб забронювати номер в іншому готелі Сіетла.

Тепер, коли дощ трохи вщух, Фан Чжаому вважав, що може переїхати до іншого готелю, головним чином тому, що залишатися в цьому готелі три-п'ять днів було б надто дорого.

Він переглянув варіанти і вирішив, що номер в готелі біля аеропорту був непоганим, тож забронював його. Він спакував свій багаж і зателефонував на стійку реєстрації, щоб підтвердити, чи потрібно йому виїжджати. На рецепції йому відповіли, що в цьому немає необхідності, і Фан Чжаому попросив викликати йому таксі.

Коли Фан Чжаому підійшов до входу, його таксі вже під'їхало. Водій вийшов з машини і допоміг Фан Чжаому покласти його валізу в багажник перед тим, як рушити з місця.

Вулиці були затоплені, а дощ лив як з відра, калатаючи по даху машини. Цей звук звучав трохи лякаюче, та й швидкість таксі була не надто великою, що змусило Фан Чжаому занепокоїтися. На щастя, водій впевнено керував машиною, і вони спокійно доїхали до місця призначення.

У готелі, який він забронював, була лише проста стійка реєстрації. Працівник, що стояв там, зареєстрував Фан Чжаому, передав йому ключ-карту та сказав, що його номер підвищили до люкса.

Фан Чжаому попрямував нагору. Відчинивши двері, він побачив, що кімната справді досить велика, на вигляд придатна для проживання сім'ї з трьох осіб. Тут також була кухня з вітальнею та дві спальні: велика і маленька.

Фан Чжаому сів на ліжко. Він отримав електронного листа від професора, який запропонував йому посаду доктора філософії, і запитав, що він думає про це. Фан Чжаому зателефонував професору.

Коли він просив у сім'ї гроші на навчання, він вже згадував про докторську ступінь, і батьки підтримали його ідею. Сам Фан Чжаому також серйозно думав про це, хоча йому не подобалося працювати в лабораторії, та йому завжди подобалося проводити експерименти і писати дисертації. Йому дуже подобалося зосереджуватися на дослідженнях, і тепер, коли професор був готовий надати йому таку можливість, він хотів за неї вхопитися. Наприкінці розмови Фан Чжаому і професор усно домовилися один з одним. Коли наприкінці травня він закінчить навчання за обміном, він повернеться до школи і надішле свою заяву.

Визначившись зі своїм шляхом, Фан Чжаому тепер мав мотивацію продовжувати жити. Його розум також був яснішим, ніж раніше. Він сидів у вітальні, переглядаючи свою дисертацію на ноутбуці. Відчувши, що трохи зголоднів, він пішов перевірити холодильник. Знайшовши заморожені продукти, він закип'ятив воду і приготував тарілку макаронів.

Після того, як він з'їв кілька шматочків, раптово задзвонив телефон. Поглянувши на екран, він побачив, що це був дзвінок від Сон Юаньсюня. Фан Чжаому відклав виделку, але не відповів. Коли телефон перестав дзвонити, він заніс номер Сон Юаньсюня до чорного списку.

Фан Чжаому не завантажив додаток для знайомств на новий телефон. Він, напевно, ніколи більше не буде користуватися чимось подібним.

Невдовзі задзвонив стаціонарний телефон у номері. Фан Чжаому був вкрай роздратований. Він не хотів відповідати на дзвінок, але злякався, що це телефонували з рецепції, тож взяв слухавку.

— Муму, — Сон Юаньсюнь покликав Фан Чжаому.

Фан Чжаому швидко поклав слухавку.

Можливо, тому, що у нього не було інших варіантів, та Сон Юаньсюнь більше не турбував Фан Чжаому.

Фан Чжаому провів кілька днів у готелі, крадькома спускаючись вниз, щоб купити трохи їжі, а коли польоти відновилися, він повернувся до міста С першим рейсом.

Ім'я Сон Юаньсуня було схоже на травму, що залишилася після нещасного випадку. Період одужання був довгим, стан часто загострювався, і йому, ймовірно, знадобиться багато часу, перш ніж він одужає.

Поки він був сам у кімнаті, Фан Чжаому завжди впадав у депресію без будь-якої на то причини. Він з усіх сил намагався не думати про все, що пов'язано з Ендрю і Сон Юаньсюнем, та з усіх сил намагався заповнити весь свій час дріб'язковими справами, і навіть не бажав торкатися телефону.

Однак життя все одно мало продовжуватися. Після захисту дисертації Фан Чжаому більше не ходив до лабораторії. Він мав залишитися в Університеті Т ще на чотири місяці, тож розпочав відвідувати три нові курси. На початку він крався по коридорах, наче злодій, боячись наштовхнутися на Сон Юаньсюня. Після двох тижнів занять він так і не побачив його, тож Фан Чжаому заспокоївся.

Однієї середи Фан Чжаому пішов на заняття, як завжди. Він прийшов зараніше і зайшов до пустого ліфта. Коли двері ліфта майже повністю зачинилися, хтось підбіг до ліфта й знову відчинив двері.

Фан Чжаому підняв голову. Там стояв Сон Юаньсюнь з двома іншими людьми, яких він бачив раніше в ресторані. Погляди Сон Юаньсюня та Фан Чжаому зустрілися, вони обидва були приголомшеними. Звичайно, він відійшов убік і не став надто близько до Фан Чжаому.

Однак, якби Сон Юаньсюнь став поруч, Фан Чжаому почувався б надто стримано і ніяково.

Одна з дівчат увійшла, стала поруч з Фан Чжаому і дружньо кивнула йому. Фан Чжаому на мить розгубився, не знаючи, як реагувати, тож підсвідомо посміхнувся їй у відповідь.

Вона недбало запитала Фан Чжаому:

— З якого ти факультету? Здається, я тебе раніше не бачила.

Фан Чжаому на мить замовк, замислившись.

— Я тут за обміном.

— О, — Вона подумала, що Фан Чжаому був студентом за обміном на наступний семестр, тож дістала свій телефон і сказала, — Давай обміняємося контактними даними, а коли буде вільний час, сходимо кудись поїсти.

Фан Чжаому на мить завагалася:

— Я не взяв з собою телефон...

Він дійсно не взяв його з собою. Тепер, якби він міг не користуватися телефоном, він би ним не користувався. Зараз він спілкується зі знайомими через електронну пошту на ноутбуці. Він вже звик до цього, тож це не було не зручним.

— Га? — трохи здивувалася дівчина.

Однак Фан Чжаому вже піднявся на свій поверх. Він попрощався з дівчиною і вийшов.

Фан Чжаому сів біля вікна. На середині уроку за вікном почав падати сніг, і Фан Чжаому не міг втриматися, щоб не подивитися на нього.

Він ніколи раніше не бачив снігу в місті С. У попередніх кількох прогнозах було сказано про сніг, та він все ж ні разу не випадав. У вчорашньому прогнозі також говорилося, що сьогодні буде сніг, але Фан Чжаому не сприйняв це серйозно, та сніг насправді пішов.

Сніг падав все сильніше і сильніше. Коли урок закінчився, Фан Чжаому подивився у вікно. Сніг вже вкрив землю тонким шаром, і та виглядала пухнастою. Він повільно зібрав свої книжки і попрямував до виходу, та побачив, що за межами класу хтось стоїть.

На нього чекав Сон Юаньсюнь.

Фан Чжаому більше нічого не відчував, коли побачив Сон Юаньсюня. В своєму серці він знав, що Ендрю не існує, але не міг пов'язати Ендрю і Сон Юаньсюня. Ендрю і додаток для знайомств, з якими він був знайомий, залишилися у минулому, а з Сон Юаньсюнем, з яким він був не знайомий, він розумітися не бажав.

Фан Чжаому подивився на Сон Юаньсюня, зупинився на мить, а потім пішов у сторону сходів.

Сон Юаньсюнь пішов за ним.

— Зараз йде сніг, я відвезу тебе додому.

Його голос був для Фан Чжаому справжнім кошмаром, і кожне слово повертало Фан Чжаому до тих ганебних повідомлень в чаті. Фан Чжаому не хотів з ним розмовляти, але в такому разі він виглядав би надто лицемірно, ніби влаштовує якусь істерику.

Він намагався розмовляти з Сон Юаньсюнем спокійно:

— В мене є парасолька.

— Дороги дуже слизькі.

Фан Чжаому подивився на Сон Юаньсюня:

— Тепер я це знаю і буду йти обережно.

Хоча відстнь між Сон Юаньсюнем і Фан Чжаому була більше, ніж півметра, Фан Чжаому все ще відчував його невідворотну присутність, і це заважало йому зосередитися. До ліфта вели три сходинки, і коли Фан Чжаому був на останній, він раптом підвернув ногу. Сон Юаньсюнь спритно підхопив його, і Фан Чжаому випустив свій портфель.

— Я піду з тобою, — безпорадно промовив Сон Юаньсюнь Фан Чжаому, — Ти можеш впасти навіть на рівному місці.

Він відпустив його і допоміг Фан Чжаому підняти сумку. Він не повернув її Фан Чжаому, а натиснув на кнопку ліфта.

Фан Чжаому був геть розлючений. Він ще ніколи так не злився через свою звичку не дивитися, куди йде, і відчував, що це також дуже соромно. Він спробував відібрати сумку у Сон Юаньсюня, але не зміг цього зробити. Він не наважувався дивитися в очі Сон Юаньсюню, а лише думав про себе: "Чому Сон Юаньсюнь такий невіглас?" адже Фан Чжаому вже уникає його, а також ні про що не сперечається з ним.

Двері ліфта відчинилися. За збігом обставин, ті два однокласника Сон Юаньсюня також були всередині. Дівчина, яка нещодавно розмовляла з Фан Чжаому, була трохи шокована, побачивши, що ці двоє стоять разом.

Фан Чжаому і Сон Юаньсунь зайшли в ліфт, і першим, що дівчина запитала у Сон Юаньсюня, було:

— Ви знаєте один одного?

— Мм.

Дівчина, здавалося, була переповнена питаннями, але не стала розпитувати далі. Вони швидко прибули на перший поверх. Фан Чжаому йшов дуже повільно, відходячи від тих двох, перш ніж сказати Сон Юаньсюню:

— Поверни мені мій портфель.

Фан Чжаому простягнув руку, щоб забрати портфель, але все, що він отримав, це повітря. Сон Юаньсюнь сказав Фан Чжаому: 

— Дозволь мені провести тебе лише раз.

Фан Чжаому подивився на Сон Юаньсюня. Він не хотів сперечатися з ним, але також не хотів їхати в його машині. Вони були схожі на учнів початкової школи: один тягнеться до іншого, а той уникає його. Врешті-решт, Фан Чжаому теж розсердився і сказав Сон Юаньсюню:

— Тоді ти можеш просто забрати її.

Він пішов сам, ступаючи по снігу без парасольки. Лише тоді Сон Юаньсюнь побіг за ним і повернув портфель.

На снігу Фан Чжаому дістав свою парасольку і пішов додому. Сон Юаньсюнь не мав парасольки та не їхав за кермом, лише неспішно слідував за Фан Чжаому всю дорогу. Фан Чжаому не зважав на нього, лише обережно продовжував йти, намагаючись не послизнутися і не впасти.

У квартирі Фан Чжаому було дуже вузьке вікно. Він зачинив за собою двері, поміркував кілька хвилин, а потім підійшов до вікна і відчинив його, виглядаючи на вулицю.

Сон Юаньсюнь саме наближався до повороту. Він був одягнений у пальто, його постава була прямою, однак він не мав парасольки, тож на його плечах лежав сніг. Він не виглядав таким сліпучим, як зазвичай, зараз він здавався більш людяним.

Коли Сон Юаньсунь завернув за ріг, він озирнувся. Боячись бути спійманим, Фан Чжаому швидко зачинив вікно і перестав за ним спостерігати.