Коли Фан Чжаому закінчив розмову, його обличчя все ще горіло, тому він побіг на балкон, щоб охолодитися.
Надворі було трохи холодно. Коли Фан Чжаому відчинив двері, холодне повітря увірвалося всередину. Йдучи проти вітру, він дивився на нічне небо університету Т, потім на галявину, затінену темрявою, дорогу, освітлену вуличними ліхтарями, і будівлі вдалині.
Тільки Ендрю не мовчав після кепкувань Фан Чжаому, як робив зазвичай, а запитав Фан Чжаому:
— Я справді можу відвезти тебе додому?
— Так, — сказав Фан Чжаому.
— Твої однокурсники не можуть, можу тільки я?
Фан Чжаому не знав, чому Ендрю поставив це запитання, але все одно відповів:
— Мн.
— Чому ти лише мені дозволяєш проводити тебе додому?, — голос Ендрю, коли він це говорив, був дуже спокійним, і в ньому не можна було почути жодних емоцій, але все ж це змусило Фан Чжаому почервоніти, а його серце забитися швидше.
Фан Чжаому миттєво придумав багато відповідей, але не зміг вибрати правильну. На щастя, Ендрю теж був зайнятий і не став продовжувати цю тему. Він сказав Фан Чжаому повідомити його, коли він прийде додому, і вони припинили розмову.
Без голосу Ендрю у вухах Фан Чжаому відчув, як його мозок нагрівається та втрачає розум.
Він відчував, що його серйозність була трохи недоречною.
Насправді, його стосунки з Ендрю були найбільш подібні до цього, і хто знав, чи триватимуть вони хоча б кілька місяців. Якими б не були думки Фан Чжаому, вони були лише ілюзією.
Ендрю завжди був дуже спокійним і ніколи не розповідав багато про своє особисте життя Фан Чжаому. Коли вони спілкувалися, Фан Чжаому завжди був більшим ентузіазмом. Ті прості та поспішні питання та речі, про які говорив двадцятиоднорічний Фан Чжаому, ймовірно, діставили б неприємностей двадцятидев'ятирічному Ендрю.
[Ентузіаст — людина, яка віддає всі сили якій-небудь справі; палкий прихильник чого-небудь.]
Однак Фан Чжаому все одно хотів зустрітися з Ендрю. Яким би некрасивим і нудним не був Ендрю, він дуже хотів з ним зустрітися. Навіть якщо Фан Чжаому не залишиться тут надовго, і навіть якщо Ендрю не зміниться для Фан Чжаому.
Важко було втриматися від того, щоб Ендрю не сподобався йому, і причина була складною і важко зрозумілою.
В минулому у Фан Чжаому було багато друзів у школі. Були як чоловіки, так і жінки, які зізнавалися йому у своїх почуттях публічно чи таємно. Він не дуже цікавився жодним із них і не хотів починати стосунки з такого сумнівного початку.
Тепер, коли він нарешті мав когось, з ким хотів зблизитися, не було жодної надії на те, щоб вони були разом.
Фан Чжаому, здавалося, трохи прийшов до розуму. Його мозок охолонув, але жар у серці не зміг розвіятися.
Він боявся змусити Сон Юаньсюня чекати надто довго, тому швидко повернувся до лабораторії.
Увійшовши, Фан Чжаому побачив Сон Юаньсюня, який все ще сидів на тому самому місці з книгою в руці. Фан Чжаому звернувся до Сон Юаньсюня, вибачаючись:
— Я щойно телефонував, ти, мабуть, дуже поспішаєш.
Сон Юаньсюнь поклав свою книгу та злегка похитав головою.
Фан Чжаому підійшов до аналізатора й подивився на нього. Експеримент було в основному виконано, і Фан Чжаому вирішив перевірити результати завтра. Він зібрав свої речі й пішов до Сон Юаньсюня.
Сон Юаньсюнь вимкнув світло й повів його вниз сходами. Він їхав на чорному позашляховику. Автомобіль був великим і високим, і Фан Чжаому ледве заліз в нього.
У машині Фан Чжаому пристебнув пасок безпеки та повідомив Сон Юаньсюню свою адресу. Злякавшись, що Сон Юаньсюнь не знає, де це, він сказав йому:
— Я покажу вам, коли ми виїдемо за ворота школи.
Сон Юаньсюнь кивнув і повільно виїхав.
В машині було дуже темно, і чомусь Сон Юаньсюнь їхав дуже повільно. Грало заспокійлива фортепіанна мелодія, яка була дуже снодійною. Фан Чжаому спочатку хотів показати Сон Юаньсюню дорогу, але навіть через деякий час вони все ще були в кампусі. Атмосфера була такою тихою. Минулої ночі він пізно ліг спати, тому зараз він заснув, схилившись на сидінні.
Він не знав, як довго спав. Фан Чжаому прокинувся в безладі. Побачивши біля себе темну постать, він стривожився. Тоді він згадав, що Сон Юаньсюнь віз його додому, і в паніці запитав:
— Як довго я спав?
Сон Юаньсюнь увімкнув лампу для читання та вказав на годинник у машині. Фан Чжаому подивився на нього. На щастя, він спав лише близько десяти хвилин, це було не надто довго. Фан Чжаому вибачився та подякував Сон Юаньсюню, а Сон Юаньсюнь помахав йому рукою. Світло для читання не було дуже яскравим. Можливо, тому, що Фан Чжаому все ще був сонливим, йому здалося, що сьогоднішній «Сон Юаньсюнь» була ніжнішим, ніж раніше.
Фан Чжаому збирався вийти з машини й хотів вимкнути світло для читання. Піднявши голову, він подивився на дах машини і спробував натиснути на кнопки декілька разів, але світло все ще залишалося ввімкненим, і він навіть увімкнув ще одне. Фан Чжаому був у розгубленості, дивуючись, навіщо йому потрібно було навмання тиснути на речі.
Фан Чжаому не міг не подивитися на Сон Юаньсюня, але Сон Юаньсюнь не розсердився і, здавалося, навіть усміхнувся. Він простягнув руку, схопив Фан Чжаому за зап'ястя, трохи потягнув його вниз і допоміг йому вимкнути світло.
Рука Сон Юаньсюня була гарячою. За дві секунди, на протязі яких він тримав Фан Чжаому за зап'ястя, Фан Чжаому відчув жар і паніку. Він попрощався з Сон Юаньсюнем, відчинив двері й вийшов з машини.
Несучи сумку, Фан Чжаому увійшов до будівлі. Він трохи постояв біля під'їзду, надіславши Ендрю повідомлення, що він прибув додому, перш ніж повільно піднятися нагору.
Думаючи про Ендрю, він, не замислюючись, відкрив програму для бронювання авіаквитків, шукаючи квитки на літак до Сіетла.
Зараз був піковий період подорожей, і авіаквитки були дорогими. П'ять годин польоту, три години різниці в часі — чи варто йому їхати? Чи був би радий йому Ендрю?
Фан Чжаому вмивався і побачив відповідь Ендрю, який побажав йому спокійної ночі. Подумавши, що більше нема про що говорити, він вимкнув світло й пішов спати.
Сон Юаньсюнь підозрював, що сьогодні ввечері він більше не зможе ні про що думати.
Він зупинився приблизно на десять хвилин біля будинку Фан Чжаому, перш ніж поїхати, і все, про що він міг думати, це те, як виглядав Фан Чжаому, коли спав на сидінні поруч з ним.
Коли Фан Чжаому спілкувався з ним у відеочаті вчора ввечері, відстань між його телефоном і ним була навіть більшою, ніж відстань між ними в машині. Здавалося, Фан Чжаому спав не дуже добре. Він згорнувся калачиком на сидінні, його брови злегка нахмурилися, і він тримав одну руку на сумці, а іншу на сидінні.
Це справжній Фан Чжаому. Він заснув там, ні про що не хвилюючись, і його легкий фруктовий аромат наповнив салон автомобіля. Невеликий простір автомобіля почав нагріватися через Фан Чжаому.
Сон Юаньсюнь деякий час спокійно спостерігав за Фан Чжаому і розстібнув для нього пасок безпеки, бажаючи, щоб йому було трохи комфортніше спати.
Фан Чжаому розділив життя Сон Юаньсюня на дві частини.
Половина його була безпринципною, ніжилася солодкими словами і довірою Фан Чжаому. Він забирав час Фан Чжаому, увагу Фан Чжаому, і йому потрібно було лише піти до кімнати на другому поверсі лабораторії, щоб відповісти на дзвінок Фан Чжаому з тієї ж будівлі. А його друга половина могла залишитися лише «однокурсником».
Два абсолютно різних світи нарешті зійшлися разом, коли Фан Чжаому заснув.
Поруч із Сон Юаньсюнем дихання Фан Чжаому було рівним. Губи Фан Чжаому були привідкритими, вони виглядали м'якими й вологими, а його волосся м'яко спадало на щоку. На ньому були навушники, які Сон Юаньсюнь вибрав для нього. Він завжди їх носив.
Сон Юаньсюнь нарешті зізнався в цьому собі.
Він хотів обійняти його, він хотів доторкнутися до нього, він хотів мати його.
Він хотів, щоб Фан Чжаому також міг відкрити свою залежність Сон Юаньюневі, говорити про все, включаючи свої скарги. Він хотів допомагати Фан Чжаому вибирати речі, і хотів, щоб Фан Чжаому обійняв своїми руками шию Сон Юаньсюня, притиснувшись обличчям до вигину його шиї, і м'яко дозволив Сон Юаньсюню відвезти його додому.
Сон Юаньсюнь дивився на Фан Чжаому, думаючи про те, що він сказав йому як Ендрю. Він не міг не замкнути свою машину, і Фан Чжаому прокинувся від цього звуку.
Фан Чжаому був трохи приголомшеним, коли прокинувся, і навіть коли Сон Юаньсюнь тримав його за зап'ястя, він не знайшов у цьому нічого дивного.
Доки Ендрю не був Сон Юаньсюнем, ймовірно, він дуже подобався йому.
Сон Юаньсюнь повернувся і раптом забажав, щоб він міг викликати ще одну зустріч. Вона було б такою, якою її бажав Фан Чжаому. Звичайний на вигляд двадцятидев'ятирічний інженер-механік, який мчить із Сіетла, заплямований подорожами, забирає Фан Чжаому та відвозить його їсти заплановану їжу на двох разом.
Тоді він зможе обійняти його, доторкнутися до нього і мати його, на відміну від теперішнього, коли він явно був так близько до нього, але все ж так далеко.
Далі
Розділ 17
Поки він ходив, розмірковуючи, чи варто йому їхати до Ендрю, минув напружений тиждень Фан Чжаому. Не дуже задоволений тим, що раніше йому довелося залишитися в лабораторії, то оскільки Фан Чжаому готувався завершити свій проект, він записався на інші факультативи. Протягом дня він разом із одногрупниками працював над своїм експериментом. Він був настільки зайнятий, що не мав часу, щоб потурбуватися про інші справи. Вночі він подзвонив рідним, щоб обговорити питання про запис на факультативи. Плата за навчання в Університеті Т була дорогою, і він ще не був незалежним, тому йому потрібно було спочатку поговорити про це зі своєю родиною. Його родина погодилася на це прохання. Однак Фан Чжаому зрозумів, що відтоді, як Сон Юаньсюнь відвіз його додому, його стосунки з однокурсниками в лабораторії, здавалося, дещо змінилися. Чжоу Мен раптом стала до нього трохи дружнішою і навіть іноді запитувала, чи хоче він поїсти з нею. Що стосується Чжан Ранью, то він більше не ворогував з Фан Чжаому. А Сон Юаньсюнь... його горло, здавалося, ніколи не одужає. У той же час, останні кілька днів Ендрю був трохи дивним. Він став ще більш холодним, ніж раніше, і більш відчуженим. Він сказав, що зайнятий, тому часто зникає. З одностороннім ентузіазмом Фан Чжаому, після того, як він довго не отримував відповідей, він відчув себе ображеним. Він не знав, що зробив не так, і тому не знав, що йому слід змінити, його життя знову затхло. У п'ятницю Фан Чжаому отримав грошовий переказ від своєї родини, і він також майже закінчив початкову чернетку своєї дисертації. З лабораторії він повільно вийшов на зовнішню частину коледжу. Сонце ще не повністю зайшло. У кампусі було ще багато людей, які групами проходили повз нього. Здавалося, що в особистому житті кожного відбувається багато речей, окрім Фан Чжаому. У другій половині дня Чжоу Мен запитала його, чи хоче він поїхати в місто з нею і Сон Юаньсюнем, але Фан Чжаому люб'язно відмовився. Він дістав телефон і подивився на повідомлення, яке надіслав Ендрю вранці. Він запитав, як Ендрю провів свої вихідні, але той досі не відповів йому. Після обіду з ним раптом зв'язався професор, з яким Фан Чжаому був дуже близький. Він сказав йому, що у нього є квота на доктора філософії, і запитав Фан Чжаому, чи хоче він цього. Цей професор завжди схвалював Фан Чжаому. Він сказав, що Фан Чжаому був розумним, що він міг висувати нові ідеї, мав сильну концентрацію та талант до дослідженнь. Що стосується Фан Чжаому, то він сам часто не знає, чого хоче. Він рідко думав про свою майбутню кар'єру, і на його думку, якби в нього була можливість продовжувати навчатися, він би, безумовно, погодився. Прийшовши додому і прийнявши душ, Фан Чжаому побачив повідомлення від свого друга з рідного міста. Він запитував, чи є у Фан Чжаому домовленості на день народження. Фан Чжаому подивився на календар, його день народження дійсно буде наступної неділі. Останнім часом він був настільки зайнятий, що навіть забув про нього. Подумавши про це, Фан Чжаому відповів своєму другові. — У мене немає жодних домовленостей. Він може просто ходити по магазинах в місті наодинці, купити торт і принести його додому, щоб з'їсти. У неділю Фан Чжаому прокинувся дуже пізно. Він ліниво встав і вийшов з дому, сівши на автобус до міста. В автобусі Фан Чжаому отримав багато привітань з день народження. Його молодша сестра, Фан Чжаолін, позичила телефон свого вчителя та надіслала йому дуже довге повідомлення. В основному в ньому йшлося про те, що, незважаючи на часті сварки вдома, тепер, коли вона не могла бачити Фан Чжаому, вона справді сумувала за ним. Вона також побажала йому багато щасливих днів. Коли Фан Чжаому прочитав це повідомлення, він зрозумів, що все ще є люди, які думають про нього. Він вийшов з автобуса. Пройшовшись по магазинах, він не знайшов нічого, що хотів би купити, тому пішов у відому пекарню і купив торт, якого йому було достатньо, щоб поїсти наодинці. Це був подарунок на день народження. Фан Чжаому не розмовляв з Ендрю цілий день. Коли він прийшов додому, він поставив торт на стіл. Він сидів перед тортом, але не міг не замислитись мимоволі про людину, яка стверджувала, що дуже зайнята. Він подумав, що у свій день народження слід слідувати своєму серцю, тому сфотографував торт і поставив Ендрю питання, яке навіть він сам вважав дуже дурним. — Надзвичайна ситуація! Якщо я запалю свічки, чи ввімкнеться димова сигналізація? Через кілька хвилин Ендрю зателефонував Фан Чжаому. Він відповів на дзвінок, і його ніс був трохи кислим. — Привіт? — У тебе сьогодні день народження? — Мн, — Фан Чжаому провів пальцями по поверхні столу. — Чому ти не сказав про це раніше? — Голос Ендрю звучав трохи тривожно, на відміну від його звичайного спокою. Натомість це змусило Фан Чжаому почуватися трохи спокійніше. Фан Чжаому задумався, але вирішив бути чесним. — Ти останнім часом не відповідав на мої повідомлення, тому я не говорив про це. — Справа не в тому, що я... — Ендрю зробив паузу й намагався пояснити, — Останні кілька днів я був дуже зайнятий. — Мн, — Фан Чжаому відчув, що його виправдання було досить слабким, але не став нічого говорити про це, — Я знаю, дякую, що зателефонував. Ендрю досить довго мовчав, перш ніж запитати Фан Чжаому: — Як ти провів свій день народження? — Я пішов у місто і купив торт. Сьогодні я також отримав багато побажань. Багато моїх колишніх однокласників надсилали мені повідомлення, а також моя менша сестра та батьки. Мама навіть надіслала мені червоний конверт, хоча я не зможу ним скористатися. — Менша сестра? — запитав Ендрю. — Так, біологічна, — Фан Чжаому трохи похвалився Ендрю, — Моя сестра дуже гарна і талановита, зараз вона навчається в середній школі. — О? — Ендрю прошепотів, — Ти також дуже гарний. Фан Чжаому був здивований і не відповів. Він подумав: яким би я не був гарним, а тобі я все одно не подобаюся. Двоє замовкли на мить, і Ендрю заговорив — З днем народження... Сяому. — Дякую, — рефлекторно відповів Фан Чжаому. Насправді він ще багато чого хотів сказати Ендрю. Стільки всього сталося за останні кілька днів, і він не мав жодної можливості розповісти про це йому. Однак тепер, коли вони розмовляли по телефону, Фан Чжаому більше не хотів розповідати йому цього. Тиша затягнулася. Фан Чжаому відклав телефон і поставив свічку на торт. Підпаливши її сірником, він мимохідь запитав у Ендрю. — Як ти думаєш, з якою людиною у тебе будуть стосунки в майбутньому? Віск від свічки мало не капав на торт, але Ендрю все ще не відповів. Тоді Фан Чжаому засміявся: — Забудь про це, я більше не питатиму. Я буду їсти торт, до побачення! Він поклав слухавку і задув свічку. Фан Чжаому використав виделку, щоб очистити віск з торта. Вирізавши шматочок, він встиг укусити лише два рази, перш ніж отримав дуже дивне повідомлення з незнайомого номера. — Привіт, це Сон Юаньсюнь. Моя машина зламалася поблизу твого будинку. Я попросив твій номер у декого. Я не можу зараз говорити і маю труднощі зі спілкуванням, чи можеш ти спуститися вниз і допомогти мені? Фан Чжаому тричі прочитав повідомлення і підтвердив, що він не зрозумів його неправильно. Він відчув, що з Сон Юаньсюнем дійсно щось не так. Однак навіть допомогти комусь відремонтувати свою машину було краще, ніж їсти торт насамоті. Тому Фан Чжаому запам'ятав номер Сон Юаньсюня, сказав йому, що він спускається, одягнув куртку та пішов вниз.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!