Всередину штовхали інвалідний візок, що стукотів по підлозі, заповнюючи тиху залу шумом.
На ньому сидів худий чоловік, а синьоволоса леді йшла, тягнучи візок із пихатим виглядом. За нею манірно йшла графиня Дортея.
Синьоволоса дівчина зиркала на мене, її очі переповнювала злоба, а губи витягнулися у глузливому вищирі.
"Я вже не знаю, хто тут лиходій……"
Мене починав обурювати цей клятий цирк. Я думала, що Пенелопа мала бути найгіршою лиходійкою у грі, але насправді ці злодії намагались підставити мене і заперти у в'язниці, хоча я не зробила нічого, щоб це заслужити.
— Ха! Ехе! Б-богиня! Богиня!
Моє обурення зникло, побачивши чоловіка, що звивався на інвалідному візку.
— О, богиня! Хе! Б-богиня!
Слина стікала по його підборіддю, він похитнувся і простягнув до мене руку.
— Н-не рухайся! — леді Келлін зблідла, хапаючись за свого нареченого.
— Боже мій! — обличчя графині Дортеї викривилося в огиді, і вона відступила.
Зрештою, слуга був змушений підійти і зв'язати руки барона Тулітт, а потім заткнути рота кляпом, аби примусити його замовкнути.
— Гм, леді Глорія Келлін, можете давати свідчення, — сказав міністр, зупиняючи шепотіння у залі.
— Під час чаювання принцеса Екарт націлила на нас арбалет та сказала, що він зачарований. Сказала, що той, у кого вона потрапить, стане ідіотом, — всю свою промову синьоволоса дівчина витріщалася на мене. — Тоді на місці була присутня організаторка чаювання, графиня Дортея, а також дружини та доньки різних дворянських сімей. Чи не так, графине?
— Т-так. Я теж чула, що вона казала…… — боязко відповіла графиня Дортея, зі страхом поглядуючи на мене.
Вона здригнулася, коли наші погляди зустрілися, і замовчала. Я посміхнулася їй.
"Мої погрози, здається, все ще дійсні."
Це добре. Коли синьоволоса дівчина закінчила давати свідчення, міністр повернувся до мене.
— Принцесо Екарт. У Вас є якісь заперечення проти фактів, представлених у свідченні?
— Жодних, — коротко відповіла я.
Як і очікувалося, зі сторони маркіза Еллен почулися саркастичні вигуки.
— Ха!
— І це після того, що сталося минулого року……
— До чого дійшов світ? Як герцог взагалі виховує своїх дітей……
Раптом суд пішов для мене дуже погано.
— Ваша честь! — вигукнув Деррік, підвівшись. — Моя сестра довго хворіла, прикута до ліжка. Вона тільки нещодавно оговталася.
Я насупилась від його слів. Я чудово себе почувала, і мені не подобалась брехня, яку він обрав як виправдання.
— Крім того, минув лише день, як вона зникла і повернулася. Звичайно, не можна очікувати, що вона буде при своєму розумі……!
— Я абсолютно здорова, — я обірвала Дерріка, не в змозі більше слухати його. — Якщо всі закінчили зі своїми свідченнями, я хотіла би дати своє.
— Пенелопо! — застережливо прогарчав Деррік, але я проігнорувала його та повернулася до міністра.
— ……
Міністр кивнув, даючи дозвіл.
— Починайте, принцесо.
— Перш за все, не беручи до уваги свідчення леді Келлін, нічого з того, що було сказано сьогодні, було й краплиною правди.
— Але ц-це…… — негайно почав протестувати віконт.
— Заспокойтеся, віконте Ґарбойл, — попередив його міністр, через що той швидко замовк.
Завдяки йому я змогла легко продовжити.
— А обставини, про які свідчила леді Келлін, були лише дрібним жартом, яких можна очікувати на чаюванні……
Я озирнулася і знизала плечима, виглядаючи якомога зухвалішою.
— Не можу сказати, що мені приємно, що мене так несправедливо звинувачують.
— Н-несправедливо звинувачують?! — заверещала леді Келлін, витріщаючись на мене. — Це вже занадто, принцесо! Як наводити арбалет на людину може бути дрібним жартом!
— Чи не леді сама попросила мене показати мої навички? І я впевнена, що графиня Дортея засвідчить, жарт це чи ні, — спокійно відповіла я, повернувшись до графині, яка боязко стояла осторонь. — Зрештою, вона сміялася найгучніше. Правда, графине?
Я широко посміхнулася, як розквітла квітка, дивлячись їй прямо в очі, наче провокуючи її збрехати.
— Чи я щось вигадую?
— Н-ні! В-Ви праві…… Я сміялася…… Ви таки сказали нам, що лише жартуєте……
— Графине Дортеє! — закричала синьоволоса дівчина.
Графиня Дортея затиналася з розгубленим обличчям і зрештою замовкла.
Я ненадовго затрималася на чаюванні, але цього вистачило, аби зрозуміти, якою людиною була жінка, що його організовувала.
Їй подобалося сміятись з інших, але вона також була нікчемною людиною, яка ніколи не робила це відкрито. Це було легко зрозуміти з того, як вона втиху заохочувала дії, але сама лише додавала кілька слів.
Безсумнівно, леді Келлін переконала її, що це була чудова можливість зруйнувати мою репутацію назавжди і відплатити за приниження, якого вона зазнала на чаюванні.
Однак такі люди терпіти не можуть, коли стрілка повертається на них.
"А ще вона мене боїться."
Непромовлена погроза, яку я зробила на чаюванні, працювала чудово. Я не могла приховати своєї посмішки, поки дивилася на неї, що оціпеніла та не могла зустрітися зі мною поглядом.
— Проте, Ваша честь! Ви маєте пам'ятати, вона ледь не застрелила мене і минулого року……
— Ваша честь, ведмідь, на якого за його ж словами полював віконт Ґарбойл, був моєю здобиччю від самого початку, — швидко обірвала я леді Келлін, перш ніж вона встигла щось зіпсувати.
Я повністю суперечила свідченню віконта, і у відповідь очі міністра заблищали зацікавленістю.
— Гм. Продовжуйте.
— Я пристрелила його з арбалета, але не могла добити, і саме кронпринц обезголовив звіра для мене.
— Ц-це неправда! Принцеса бреше! Все, що вона каже…… — вигукнув віконт Ґарбойл, поспішно хитаючи головою.
— Я впевнена, що ми можемо дізнатись, хто говорить правду, оглянувши тіло ведмедя, — різко обірвала його я. — Якщо на ведмедя напало кілька людей, як стверджує віконт Ґарбойл, чи не залишилося б на тілі відповідних слідів?
У відповідь на моє припущення міністр покликав лицаря, що стояв поряд.
— Ми перевіримо це негайно. Сер Денніс? Йдіть за коронером та перевірте тіло ведмедя.
— Так, сер!
Все йшло успішно. Віконту Ґарбойлу, що щосили виступав перед судом, не вдавалося сховати свого хвилювання.
— А-але це…… Ц-це тому, що ми майже негайно перерізали ведмедю горло……
Його нове твердження було абсурдним і заперечувало самому собі. Він також ставав дедалі менш впевненим у тому, що говорив, переходячи на шепіт.
Саме тоді. Старий голос зліва змусив мене повернутися до нього.
— Тоді чому, принцесо Екарт, Ви були в лісі з кронпринцом?
"Тож ляльковик нарешті починає говорити."
Маркіз Еллен дивився на мене зверху вниз, незадоволений напрямком, у якому йшло свідчення його пішака.
— Наскільки я знаю, спадкоємний принц і принцеса ніколи не були офіційно представлені одне одному. Мені важко повірити, що ви раптом вирішили піти полювати разом.
Я могла бачити, як люди в залі закивали у відповідь на питання маркіза. Однак, я очікувала цього ще з моменту, як почула, що мене звинувачують у нападі на кронпринца.
Навіть якщо у мене з собою було "тавро найманого вбивці", я мала дати всім переконливе пояснення тому, чому ми разом вбили ведмедя, оскільки насправді нас звели розробники гри.
Я могла не сподіватися на те, що всі підозри зникнуть, якщо я скажу, що це був лише збіг. Це лише дало б їм можливість причепитися до моєї розповіді.
Тож аби знищити всі підозри, я обрала болючу, але необхідну тактику.
— Я домовилась зустрітися із кронпринцом…… потайки.
"Я не хочу це казати. Система змушує мене."
Я казала це собі, міцно стискаючи зуби та вимушено посміхаючись.
— Його Високість та я насправді маємо почуття…… Ми зустрілись, бо……
Проте як би я не старалась, я не могла стримати тремтіння у голосі.
"Я не можу цього зробити!"
Я була у величезній халепі. Якщо я зупинюсь і не поясню, це точно викличе підозру. Я мала вийти з цієї кризи будь-якою ціною.
— ……Кхм, у нас є почуття одне до одного, — нарешті вимовила я після того, як прочистила горло.
— Щ-що?!
Бум—!
У цю мить я почула, як праворуч від мене долоні вдарилися об стіл.
Герцог дивився на мене своїми великими, як тарілки, очима.
— Пенелопо Екарт! Щ-що ти—!
