***
— Маркізе! — помічник маркіза Еллен кинувся до його ложі. — Принцеса Екарт щойно сама повернулася з лісу! Її негайно заарештували і відправили до в'язниці.
— Сама? А як щодо кронпринца? Що сталося з ним?
— Принцеса засвідчила, де знаходиться принц, його знайшли і терміново доправили до палацу.
— Як він?
— Ще не прокинувся. І, ну, дехто казав…… — помічник наклонився й прошепотів на вухо маркізу Еллен: — ……Кажуть, незрозуміло, чи отрута є причиною його стану, але по всьому тілу було виявлено різні незначні ушкодження.
— Справді?……
Обличчя старого засяяло. Він правильно наказав, готуючись до атаки, протерти зброю отрутою.
Цю отруту він шукав усюди, навіть у далекому королівстві пустелі. Оскільки симптоми з'являлися не відразу через те, що отрута поступово поширювалася тілом за кілька днів, вона була ідеальною для того, аби уникнути підозри, якщо спроба вбивства кронпринца провалиться.
"Можливо, у нас скоро буде похорон."
Маркіз Еллен вже уявляв радісний результат, перед тим як повернути свій гострий погляд до іншого чоловіка.
— І ви не залишили ознак нашого втручання? Я чув, що їх сліди закінчилися на скелі.
— Так. Ми обшукали ліс та зібрали усю зброю, що лежала на землі. А громадян Праведної Нації Лейла сховали під палацом імператриці.
— Хороша робота. Пробуджені все ще не пам'ятають нічого перед тим, як втратили свідомість?
— Ні, маркізе.
— Напевно, це на краще…… — очі маркіза блиснули.
Він вклав багато зусиль у планування цього повстання.
Перше, що зробив кронпринц після повернення з війни, це розірвав усі зв'язки між злочинним світом та прихильниками другого принца. Через це вони не могли найняти групу вбивць, як раніше. Тож маркіз не мав вибору, окрім як покликати амбітних чоловіків з шести родин, що складали основні сили фракції другого принца.
Вони вирішили, що день мисливського змагання буде датою смерті кронпринца, і обрані дворяни отримали тренування, яке допомогло би у вбивстві. Одним із них був барон Тулітт, віддалений родич дому Еллен.
Проте лише п'ять чи шість осіб не змогли би подолати кронпринца. Саме тоді у справу залучили Праведну Націю Лейла, чиї інтереси збігалися з планами маркіза. Навіть імператриця вирішила допомогти, полегшивши переміщення їх сил палацом.
Отже, він успішно послав двадцять вбивць за спадкоємним принцом……
[— Щ-що? Вони всі знепритомніли?!]
Маркіз Еллен ледь не зомлів, почувши від своїх слуг, що всі, кого він відправив, були знайдені непритомними.
На щастя, не було важко виявити, хто був єдиним свідком, що супроводжував кронпринца.
[— Вона погрожувала мені і казала, що перетворить на ідіотку. Це вона, мабуть, зробила таке з бароном!]
По-перше, було свідчення Глорії Келлін, що верещала з усіх сил, побачивши свого нареченого у такому стані. А також принцеси ніде не було. Якщо б за це відповідав кронпринц, він би просто зарізав усіх нападників своїм мечем.
Прихильники другого принца були у відчаї, дізнавшись, що не тільки замах на життя кронпринца провалився, а ще й був живий свідок. Однак, на кожне скрутне становище було рішення.
— ……Тепер усе, що нам залишається зробити, — це покласти провину на принцесу.
Маркіз Еллен планував звалити провину на єдиного свідка, принцесу Пенелопу.
Переконати людей у цьому буде легко, оскільки хорошої репутації принцеси просто не існувало — люди вже називали її "скаженою собакою Екартів".
Спочатку він планував заплутати всіх, арестувавши її за "замах на життя членів дворянства", але тепер вони знайшли непритомного кронпринца. Певно Богиня Лейла сьогодні усміхалася йому.
— Я ще й зможу завдати шкоди цим гидким Екартам!
Маркіз Еллен задоволено хмикнув собі під носа. Проте, незважаючи на це, йому в першу чергу потрібно було впевнитися, що він вільний від підозри щодо інциденту, оскільки у нього були більші плани на майбутнє.
У цьому сенсі принцеса, головна винуватиця провалу, була чудовою здобиччю. Поки всі будуть зайняті, дивлячись на скажену дівчину з дому Екарт, він відправить найманців із праведної країни, що знищать усі докази.
Найкраще буде, якщо кронпринц помре від отрути, але не матиме значення, якщо він не помре одразу. Всі його звинувачення нічого не значили без доказів, як це було у всіх минулих спробах, які вони чинили досі.
— Краще звинуватити її ще й у нападі на члена імперської сім'ї.
Коли кронпринц прокинеться, усі, пов'язані з нападом, свідки чи ні, замовкнуть.
Маркіз Еллен знову з полегшенням розсміявся, думаючи про свій ідеальний план.
— До речі, щодо Тулітта. Він досі веде себе, як йолоп?
— Так, він ще не одужав……
— Який нікчема! — невдоволено вигукнув маркіз Еллен. — Я витратив доволі багато грошей, дістаючи драконячу кров, аби він покращив свої здібності, а тепер він ще більший ідіот, ніж раніше!
Барон Тулітт ніколи не був дуже розумним, навіть дитиною. Неприйнятно було, що сім'ю імператриці не було кому репрезентувати на великих світських заходах, але після довгих пошуків маркіз нарешті знайшов далекого родича, що був хоча би достатньо здоровим, проте не дуже кмітливим.
Він витратив багато грошей, аби дати йому зілля, яке підвищувало інтелект, виготовлене з дорогоцінної драконячої крові, що була повна концентрованої мани, і запланував його заручини із домом Келлін, аби зробити його поважним членом столичної аристократії.
"Я вже подумав, що він нарешті почне користуватися мізками…… Цк."
Губи маркіза Еллен незадоволено смикнулися. Він раптом підвівся зі свого місця.
— Ходімо до барона Тулітт.
***
У наметі барона все ще панував хаос.
— Це побічний ефект через те, що він був у близькому контакті з маною, — сказав придворний лікар, похитавши головою після того як обстежив барона.
— Побічний ефект……? Щ-що це означає?!
— Його тіло було піддано надмірному впливу мани за короткий час, що сильно порушило його функції мозку. Скоріш за все, його одужання займе доволі багато часу…… — лікар висловив жаль, сказавши, що нічого не поробиш, та швидко залишив намет.
— Хе-хе. Я б-бачив у лісі богиню полювання. Е-хе-хе…… — бурмотів барон, поки по його підборіддю стікала слина.
— Будь ласка, прийди вже в себе! — закричала його наречена.
Граф Келлін стояв поруч, нервуючи, і намагався втішити свою доньку.
— Глоріє, дитя. Заспокойся.
— Що це взагалі відбувається, батьку! Я принижена! Я більше ніколи не зможу в люди вийти!
— Глоріє……
— Чому ти взагалі дозволив цій божевільній суці взяти участь у мисливському змаганні цього року! — кричала Глорія, смикаючи своє блакитне волосся у гніві.
Граф Келлін не міг зізнатися, що Екарт дав йому алмазну копальню за умови, що той ніколи більше не згадуватиме минулий інцидент.
— Хе-хе, е-хе-хе. Богиня! О, богиня…… — бурмотів племінник маркіза Еллен, його слина продовжувала текти з рота.
Тоді.
— Графе Келлін.
До намету увійшов чоловік.
— Ласкаво прошу, маркізе.
— Не вставайте, — сказав маркіз, відмахнувшись від спроб встати та привітати його належним чином. — Ти теж тут, Глоріє. Це добре.
— Ми чули шум назовні, що сталося?……
— Принцеса Екарт повернулася.
— Де вона зараз?! — негайно підвелася і вигукнула леді Келлін, почувши слова маркіза.
— Її негайно заарештували і відправили до в'язниці. Боги на нашому боці, — сказав маркіз, заспокоюючи леді Келлін. — Найголовніше зараз це твоє свідчення, Глоріє. Ти можеш переконливо його розповісти?
— Так, звісно! Я навіть не одна була на чаюванні! — сказала леді Глорія із впевненим кивком, трясучись від гніву.
Було очевидно, що щось сталося між нею та принцесою Екарт, бо вона була настільки розлючена, що в неї був готовий піти пар з вух.
— Тоді я залишу це в твоїх надійних руках.
— Певен, Екарти не будуть стояти осторонь. А чи впевнені Ви, що ми впораємось? Крім того, що, якщо кронпринц незабаром прийде до тями? — схвильовано запитав граф Келлін.
Екарти не були легкою здобиччю.
— Не хвилюйтеся. Проти нас немає жодних доказів, і єдиний свідок, кронпринц, знаходиться на межі смерті, — маркіз Еллен у відповідь задоволено посміхнувся і поплескав графа Келлін по плечу, заспокоюючи.
— Імператор також наразі не в столиці. Якщо необхідно, ми зможемо покласти провину за замах на дім Екарт і позбутися усіх цих виродків водночас.
Ця криза ставала доволі чудовою можливістю. Маркіз вже придумав історію, якою пояснить провалений замах на життя.
Спочатку він збирався сказати, що кронпринц, вбивши ведмедя, розлютувався та напав на барона Тулітт та інших дворян. Було доволі багато аристократів, які могли підтримати його історію, і лише один кронпринц, щоб її оскаржити.
Оскільки все сталося у глухому лісі без свідків, було неважко наполягти, що саме так розгорталися події.
Однак далі раптово з'явилася принцеса Екарт, і кронпринц був непритомний, що робило ситуацію більш сприятливою для маркіза.
— Навіть якщо кронпринц прокинеться, він не зможе нічого вдіяти, як і в минулому. Все закінчиться раніше, ніж він зрозуміє, що відбувається.
Очі маркіза Еллен підступно блищали, вдивляючись у далину, плануючи.
