Я широко розплющила очі від слів кронпринца.
— Переслідування почалися…… там?
— Так. У часи, коли магія не була настільки поширена, деякі чаклуни намагалися зібратися та побудувати країну Вальта. Вони доволі амбіційно планували захопити світ.
— ……
— У заключенні жорстокої війни ті, хто переміг Вальту, знищили її існування і виступили проти усіх магів.
— ……
— Я думав, що вся ця історія була лише міфом, але…… ця карта наче підтверджує протилежне.
Кронпринц засміявся в недовірі і потряс обома сувоями у повітрі.
— Схоже, цей чаклун намагався створити портал між Вальтою та імперським палацом, оскільки сувої мають обмежену відстань дії.
Я озирнулася на скелет, трохи спантеличена. Теорія кронпринца була доволі переконливою. Якби цей стародавній чаклун не помер, коли викликав заклинання……
"Можливо імперію Інка у далеку давнину перемогли би і замінили королівством магів……"
Я пригадала Вінтера та дітей у масках тварин, яких він захищав.
Я завжди цікавилася історією і саме тому полюбила археологію. Вона іноді показувала, що саме від малих речей час від часу залежала історія.
— ……Якби я знав слова, що активують цей сувій, то міг би використати його, аби ми вибралися з лісу, — сказав кронпринц, перериваючи мої роздуми.
Він невдоволено цокнув язиком.
— Зрештою, це лише стара карта, непотріб, — кронпринц на секунду замовк, а потім додав, ніби йому було шкода: — Проте ми все ще можемо використати її, аби знайти вихід. Ця нам, однак, не потрібна.
І він кинув карту Стародавньої Вальти на мій жакет.
Системна панель все ще плавала переді мною. Я подивилася на неї, а потім на сувої, що мали бути моєю винагородою.
"Може вона ще стане в нагоді?"
Я нічого не втрачала, якщо візьму їх із собою. У цій божевільній грі ніколи не знаєш, коли щось знадобиться.
На мить задумавшись, я нарешті натиснула [Так] — і текст на панелі змінився.
<СИСТЕМА> Ви отримали два [Сувої Стародавніх Магічних Карт]. Кожен магічний сувій можна використати тричі.
Щоб скористатися, вкажіть на карті, куди хочете переміститися, і вигукніть: [Yetta Du Ddasi Ppasi].
"Що не так із цими дивними словами?"
Мене трохи лякав дивний текст на екрані. Однак я не могла нічого зробити. Якщо я хотіла якнайшвидше вибратися з цього клятого лісу, то мала його використати.
— Я думаю…… що можу активувати сувій, — сказала я, показуючи на карту північного лісу у його руках.
— ……Можеш, принцесо?
— Так.
— Ти…… Ти знаєш стародавню мову чаклунів?
Кронпринц скептично глянув на мене. Мене трохи образив його тон, що очевидно натякав: "Не кажи дурниць".
— Чому Ви так на мене дивитесь?
— Ну…… Принцесо, у тебе нема і краплі мани, чи не так?
— Я вивчила кілька стародавніх заклять на всяк випадок. Магія переміщення поширена усюди, куди б Ви не пішли.
Я брехала зі спокійним обличчям. Я не знала, чи поширена була така магія, але чи мало це значення? Мені лише треба було вибратись звідси.
— Це загальновідомо для усіх, хто називає себе дворянином.
Однак я не могла терпіти його зверхнього погляду, тож вирішила натякнути, що це він бракував знань, якщо не розумівся на чомусь настільки простому, і він дивно подивився на мене.
— ……Схоже, стандарти освіти дворян доволі сильно змінилися, поки я був на війні, — глузливо промовив він, спонукаючи мене далі: — Спробуй тоді.
— Куди нам піти?
— Чим менше людей знатиме про таке, тим краще. Я вважаю, що ми маємо обрати місце, яке не дуже близько до входу в ліс, оскільки там вірогідно буде купа народу.
Він відкрив карту й уважно розглянув її, перш ніж вказати пальцем на місцевість.
— От сюди.
Щойно він доторкнувся до мапи, зображення збільшилось і ми могли бачити повністю відмальований чорно-білий ліс. Раптом усередині стрибнув кролик, і я знову здивувалася тому, наскільки реалістичним було зображення.
— Це зона полювання на дрібних тварин, — сказав Каллісто, пояснюючи свій вибір.
Місце, на яке вказав принц, було початком моєї жахливої дводенної пригоди.
Я згорнула карту Вальти, перев'язавши її мотузкою, і швидко вдягнула жакет, який розстелила на підлозі раніше, не забувши підібрати арбалет.
— Я спробую, тож тримайте палець на мапі.
Каллісто кивнув, незважаючи на недовіру, що читалась на його обличчі.
"Просто знай, ти вибрався із цього лісу завдяки мені."
Я подумки застогнала, бажаючи полишити його тут.
— ……Yetta Du Ddasi Ppasi.
Щойно я промовила смішне закляття, переді мною з'явилася системна панель.
<СИСТЕМА> Ви хочете використати [Сувій Стародавньої Магічної Карти], щоб перейти до бажаної локації?
[Так/Ні]
Я без вагань натиснула [Так] — і в ту ж мить перед моїми очима заблимало біле світло……
— ……Тож ти не брехала, — почула я голос кронпринца, коли знову розплющила очі.
Ми вже не знаходилися у дурній печері, а натомість сиділи посеред тихого лісу.
<СИСТЕМА> Ви використали [Сувій Стародавньої Магічної Карти: Північний Ліс] для подорожі. (1/3)
— Я ніколи не думав, що принцеса буде такою корисною. Ти дуже відрізняєшся від чуток, що ходять у суспільстві, — сказав кронпринц, глянувши на мене зі справжнім подивом.
[Прихильність 35%]
Прихильність дещо зросла, поки він дивився на мене.
"Я не впевнена, комплімент це чи ні……"
Його сумнівна улесливість зовсім мене не радувала. Я дивилася на його світле волосся, що виблискувало під ранковим сонцем, кам'яними очима.
— Мені потрібно провести офіційне розслідування, тож я візьму їх з собою, — промовив кронпринц, згорнувши карту північного лісу.
— Звичайно.
Я передала йому карту Вальти. Мені вони все одно не були потрібні.
Озирнувшись навколо, я побачила стежку, якою йшла вчора перед тим, як загубилася.
— Пішли, Ваша Високосте.
Я відчула полегшення від того, що ми могли швидко повернутися, не блукаючи. Я підвелася і почала струшувати з себе пилюку, як і кронпринц, що поклав сувої у кармани. Проте в ту мить.
— Угх……
Кронпринц раптом схопився за голову й захитався.
— Ваша Високосте!
Я злякалася, підхопила його за руку і намагалась утримати.
У печері було темно, тож я не помітила нічого дивного, але тепер бачила, наскільки блідим, наче в покійника, було його обличчя.
— Ваша Високосте, з Вами все гаразд?
Відколи його стан так погіршився? По блідому обличчю Каллісто стікав холодний піт. Я несвідомо простягнула руку, аби витерти трохи вологи, і здригнулася — настільки його шкіра була холодною.
Я згадала, як важко було розбудити його зранку.
— Ваші рани все ж таки заражені, так?
— Ти…… сказала не помирати у тебе на очах. Певно, тобі не хочеться позбуватися мого тіла, га?
— Ви ще й жартуєте?! — майже кричала на нього я.
Блідий принц ледь помітно усміхнувся.
— Не хвилюйся. Я не помру.
— Це не дуже заспокоює. Зіпріться на мене. Нам негайно треба повертатися!
— Принцесо, — покликав мене кронпринц, не даючи мені тягнути його із собою. — Не показуй мені зараз свою лиходійську натуру, кидаючи мене помирати. Впевнись, що підеш і скажеш комусь забрати мене, чуєш?
— Що? Я не розумію—
— Інакше ти пошкодуєш, коли я прокинусь……
Поки він продовжував погрожувати мені, його голос все більше і більше слабшав, і він різко впав як лялька, мотузки якої обірвалися.
— В-Ваша Високосте! — вигукнула я, його вага змусила мене впасти на землю разом із ним. — Ваша Високосте! Ваша Високосте!
Я щосили трясла його, але червоні очі Каллісто не відкривалися.
Я в паніці притулилась вухом до його грудей. На відміну від сьогоднішнього ранку, його серцебиття було повільним і тихим. Я була налякана до смерті, хоча й знала, що мейл ліди не можуть померти.
— Я маю щось зробити.
Я підскочила зі свого місця.
— Ваша Високосте, я покличу когось на допомогу, тож тримайтеся! Гаразд?
Він не відповідав, тож я відвернулась і зціпивши зуби кинулася стежкою.
"Я маю когось знайти, кого завгодно!"
Добре, що територія, на яку ми телепортувалися, знаходилась неподалік входу в ліс. Нам пощастило, що ми знайшли ці сувої так вчасно.
Невдовзі я дійшла до роздоріжжя, яке бачила, коли вперше зайшла до мисливських угідь. Минуло лише кілька хвилин, перш ніж я прибула до галявини, заповненої охоронцями.
— Гей! У лісі…… Кронпринц……! — ковтаючи повітря, кричала я у бік двох найближчих лицарів.
Вони наче були здивовані бачити мене, але швидко оговталися і раптом схопили мене за руки.
— Принцеса повернулася! — голосно крикнув один з лицарів у бік намету, що слугував організаційним центром для змагання.
На крик прибігло ще більше лицарів, які швидко оточили мене.
"Що за?…… Це схоже на арешт."
Мене охоплювало зловісне передчуття.
— Слухайте, це екстрена ситуація. Кронпринц у лісі, і він…… — я насупилась, ще раз крикнувши охоронцям, поки вони міцно стискали мої руки.
Саме тоді. Лицарі розступилися, аби когось пропустити, — і з'явився капітан гвардії, якого я вперше побачила кілька днів тому.
— Принцесо Пенелопо Екарт. Ви заарештовані за замах на вбивство кількох дворян.
Я широко розкрила рота.
"……Мене заарештовують? З нізвідки?"
Чому моє погане передчуття завжди було правим?
