Очі кронпринца трохи розширилися.
— Що…… ти сказала?
— Коли…… я побачила Вашу Високість на святі в честь Вашого повернення, — сказала я, не згадуючи нашу справжню першу зустріч, аби уникнути підозри. Бо насправді я вперше побачила його під час церемонії з нагоди дня народження другого принца.
Я легко могла уявити, як він виглядав того дня — його величава фігура, що крокує червоним килимом, а також багряна мантія, що тріпотіла за ним.
— Ваше волосся блищало у світлі люстр…… як золото на сонці.
Я думала, що він був ідеальним привабливим принцом, поки не помітила найманого вбивцю, якого він тягнув за собою.
До цього я дивилась на нього тільки з ілюстрацій, а коли побачила вперше наживо — сприйняла його приголомшливим та благородним. Я згадувала те, що відчула у ту мить.
— А Ваші очі були схожі на коштовні рубіни…… Ви виглядали так розкішно.
— Роз…… кішно? — запитав кронпринц з недовірою в голосі. — Саме через це ти закохалася в мене?
— Це комплімент, аби сказати що Ви виглядаєте заможно, — сказала я розпливчасто замість того щоб дати йому пряму відповідь, оскільки я насправді не була в нього закохана. — Мені завжди подобалися дорогоцінні камені і всіляке таке. І золото теж.
— Ха.
Принц недовірливо зітхнув, наче зовсім не чекав на таку причину, наскільки б довгоочікуваною вона не була.
— Ти…… — пробурмотів собі під ніс кронпринц, дивлячись на мене незрозумілим поглядом. — Така дивна жінка.
— ……?
— Дуже дивна.
При цьому його показник блиснув.
[Прихильність 29%]
Чому прихильність зросла, якщо він думає, що я дивна?
"Серед нас двох ти дивніший."
Ображена, я похмуро запитала:
— Цього достатньо? Я відповіла на Ваше запитання, тож не питайте мене більше.
— ……Ха.
Кронпринц довго дивився на мене і засміявся. А потім махнув головою у бік виходу з печери.
— Ми підемо, щойно почне світати. Варто виспатись.
Здавалося, ніби цього разу він повірив моїм вигадкам.
— На добраніч, Ваша Високосте.
Нарешті попрощавшись, я розвернулася до нього спиною. Я почула, як він несхвально цокнув язиком, але проігнорувала його.
"Я нарешті вільна!"
З легким серцем я заплющила очі, бо нарешті втекла від його одержимих питань.
Із запізненням мені спало на думку, що через те, що я укривалась мантією кронпринца, у нього не було ковдри і йому доведеться спати лише в штанях, але мене це не хвилювало.
"Це не моя справа."
Хоч я тільки-но й прокинулась, я вже була дуже втомлена. Сьогоднішній день був справді вражаючим. Скільки всього сталося з того моменту, як я прокинулась зранку.
Якщо б таке ставалося кожного дня відсьогодні, я, певно, померла би від виснаження, перш ніж отримала достатньо прихильності.
"Ні, ні, я не маю так думати!"
Я запевнила себе не думати про таке жахіття і лягти нарешті спати. Однак все одно не могла заснути навіть протягом певного часу.
Я заплющила очі, уявляючи поле з вівцями, та почала їх рахувати.
"Дев'ять, десять, одинадцять, дванадцять……"
Чим більше овець я рахувала, тим більше провалювалася в сон.
"Одинадцять…… Десять…… Дев'ять……"
Вівці почали зникати, і я почала чути в голові жахливий хрускіт.
Щось величезне їло їх, починаючи з тієї, що була найдальше від мене. Вівці, що блукали галявиною, зникали у швидкому темпі.
Нарешті вони всі щезли і переді мною постала величезна істота, з рота якої капала кров. Вона підняла наді мною велетенську лапу.
Вшшшш!
З неймовірною швидкістю лапа летіла на мене. Істота жахливо завила, її щелепи широко відкриті і готові мне проковтнути……
Це була величезна голова ведмедя.
— Куууууууууууууу!
— Ах!
Я ахнула, широко розплющивши очі. Проте скільки б не оглядалась, я не могла знайти ведмедя.
Багаття все ще палало. Я все ще була у темній печері.
"Яке полегшення."
Я підвелася, ковтаючи повітря. Тоді я зустрілася очима з чоловіком, що штурхав вогнище палицею.
— ……В-Ви не спите, Ваша Високосте?
Кронпринц, що сидів у тому ж місці, де я його востаннє бачила, на мить здивовано глянув на мене. Потім грубо відповів.
— О так, буде чудово, якщо ми обидвоє будемо спати і станемо їжею для звірів.
У нього точно був талант казати все їдким тоном, але він фактично інформував мене, що збирався стояти на варті.
Я була ошелешена неочікуваною надійністю. Тоді принц раптом запитав.
— Не можеш спати?
— Що? О…… Так.
Я не могла зізнатися, що прокинулася через кошмар, тож відповіла непевно. Судячи з його незмінної пози та темноти на вулиці, я заснула ненадовго.
Незважаючи на те, що я повністю прокинулася, я все ще не усвідомлювала все чітко.
"Холодно……"
Мене раптом пройняло. Здавалося, ніби падіння у річку після того, як я промокла до нитки, було занадто для мого слабкого тіла.
Притримуючи мантію, я підлізла ближче до багаття. Холод у моєму тілі відмовлявся зникати, хоча я сиділа прямісінько біля вогню.
— ……
Принц подивився на мене, підняв одну брову й нічого не казав.
"Що зі мною не так?"
Далеко від покращення, моє тіло тремтіло ще більше. Я не могла контролювати це. Запізно я зрозуміла, що це не через холод.
"……Може коли я повернуся, варто прийняти заспокійливе чи щось таке?"
Я завжди занадто повільно опрацьовувала свої емоції і надто пізно усвідомлювала, як на мене вплинула ситуація.
Подібно до того, як я не могла контролювати свої тремтячі руки перед Вінтером після перемоги над монстрами. Травма, спричинена нещодавніми подіями, нарешті почала проявляти себе.
Насправді все, що сталося сьогодні, було жахливим. На мене напав страшенний ведмідь, кронпринца підстрелили, а також за нами гналися наймані вбивці.
— Тобі…… холодно? — спитав принц.
Я думала, що мантія це сховає, але він помітив моє тремтіння.
— ……Га? Ні, — заперечила я. Я не хотіла довіряти і ділитися тим, через що проходила.
Проте кронпринц не виглядав переконаним, додаючи у багаття дрів.
Крррк—
Вогонь запалав сильніше, але моє тремтіння не зупинилося.
— Цк, яка ти клопітна.
Кронпринц зненацька підхопився зі свого місця — і стало видно його міцний торс, що був до цього схований в тіні.
— Ах! Щ-що Ви взагалі робите! — тихо скрикнула я, закривши очі обома руками.
Звичайно, я підглядала крізь пальці, аби впевнитись, що він не робить нічого дивного.
Кронпринц обійшов багаття та покрокував до мене.
— Перестань поводитися безглуздо і посунься.
Мене дуже збентежила його раптова поведінка.
— Щ-що Ви робите?
— Я сказав посунутись, — наказав він, зиркнувши на мене.
Помітивши, що я не рухалась, він плюхнувся на землю і підштурхнув своїм тілом.
— Ваша Високосте!
Я в паніці підскочила, намагаючись втекти до іншого боку багаття.
Проте не могла зробити навіть цього, бо він потягнув мене назад за кінець мантії, що все ще була на мені.
— Ааа!
Я падала назад, заплющивши очі і готуючись до того, що впаду на жорстку землю. Однак мене привітав не холодний камінь, а……
"……Га?"
Натомість я опинилась у руках кронпринца. Я могла відчувати тепло, що випромінювалося ним, наші тіла притиснуті одне до одного з лише мантією між нами.
"О ні. Щ…… Що, в біса, відбувається?"
Я широко розкрила рота, завмерши як оцупок.
— Щ-що Ви робите? Будь ласка, в-відпустіть! — сказала я, прийшовши до тями і намагаючись насилу вирватися з його обіймів.
Однак його руки щільно обвили мою спину та талію.
— Як грубо. Як ти смієш так говорити зі спадкоємним принцом імперії? — сказав він, не змінюючи виразу обличчя. — Просто не рухайся. Я роблю це не тому, що ти мені подобаєшся.
— Т-тоді відпустіть мене! Це неприйнятно……
— Не знаю, які збочені думки у тебе в голові, але забудь їх, — суворий вираз обличчя кронпринца натякнув мені, що він був незадоволений тим, що я звинувачую його у домаганні. — Коли ти ізольований під час війни, найважливіше — це підтримувати температуру тіла. Якщо недооцінити холод, можеш легко вмерти.
— ……
Я замовкла. Здавалося, ніби він справді мав логічне пояснення тому, що втрутився у мій особистий простір та обійняв мене. Знову дивлячись на його обличчя, я зрозуміла, що йому було незручно — наче він справді не хотів цього робити.
"Напевно буде абсурдно, якщо він спробує щось дивне зараз, оскільки погрожував мене вбити нещодавно……"
Якби це була головна героїня звичайної складності, можливо все би склалося по-іншому, але не було жодного шансу, що між мною та кронпринцом виникне щось сексуальне чи романтичне.
"Зачекай-но. Чому ти так насупився, якщо це мене примусили у цю принизливу ситуацію?!"
Хоч я й розуміла його пояснення, але все ще вважала його вираз дивно образливим.
— Ми не на війні, — пробурмотіла я.
— Тоді мені полишити тебе вмирати від переохолодження?
— ……
Я замовкла, аби не проклясти його. Якщо я відкрию рота зараз, то скажу щось, що зруйнує мої 29% прихильності, які я так важко заробляла.
Тиша знову запала печерою після нашої суперечки, і я ніяково сиділа у його руках, вдивляючись у темну стіну навпроти.
— ……Чому ти продовжуєш тремтіти як собака? — запитав він, спантеличено насупившись.
У той час руки навколо моєї талії стиснулися сильніше.
