"Що це?"
Мене збентежила біла квадратна панель, яка з'явилася так раптово.
Я й гадки не мала, що існував такий квест, тому що не була на мисливських змаганнях навіть на звичайній складності.
Поки я думала, що робити, на білій квадратній панелі з'явилися нові літери.
<СИСТЕМА> Оскільки це головний квест, його буде прийнято автоматично через 5 секунд.
"5"
"4"
"3"
Під час швидкого зворотного відліку я натиснула [Відхилити], не замислюючись.
Біле квадратне віконце одразу зникло. Але натомість……
— Давно не бачилися, принцесо.
Червоні очі пронизливо дивилися на мене.
"Божевільний."
Мені вдалося проковтнути майже рефлекторний крик. Мої очі тремтіли, як під час землетрусу.
"Чорт його забирай……!"
Я відвела очі від кронпринца лише на мить, аби перевірити системну панель.
Саме у цю мить він непомітно пройшов до мене.
Кронпринц, що нахилився вперед, склавши руки на столі, посміхнувся мені з диким поглядом, наче дивлячись на свою здобич, а крізь червоні губи проступив білий зуб.
Я наче задихалася.
— Я…… вітаю мале сонце імперії, — промовила я, намагаючись стримати свій тремтячий голос.
— З тобою важко зустрітися.
— ……
— Тож, після гарячки, тобі вже краще?
Замість привітання він сказав щось інше. З тоном близьким до глузування.
Це правда, що я страждала кілька днів після того, як він порізав мені горло.
Я хотіла застрелити його, тому що не почувалася краще, проте моє життя було мені дорожчим.
— Завдяки Вашій турботі…… я повністю видужала, — відповіла я, відчайдушно намагаючись натягнути усмішку.
Наступне, що сказав кронпринц, відчувалося як знущання.
— Якби ти сказала мені відвідати тебе, я би кинув все, аби прийти.
— ……
— Я чекав кілька днів, але так нічого від тебе і не почув.
— Що? Щ-що……
Як вийшло, що ти кажеш таку жахливу маячню?
Я несамовито захитала головою і відчайдушно вигукнула з нещирим тоном у голосі.
— Як я смію казати кронпринцу, якого потребує Імперія, відвідати мене? Я дійсно в порядку. Справді, Ваша Високосте.
— Це прикро. Я думаю, що можу зробити хоча б це, враховуючи, що ми будемо коханцями в майбутньому.
— Га?!
Я зрозуміла, що була готова знепритомніти у будь-який момент.
"Що він в біса таке говорить?"
Я перестала усміхатися, ледве розтулила тремтячі губи й запитала.
— Хто…… з ким?
— Звісно, що ми з тобою, принцесо.
Ку-ґун—
Мені точно здалося.
Кронпринц встав й обійшов навколо столу.
І одразу плюхнувся на місце, де раніше сидів Деррік.
Я завмерла. Він томно дивився на мене.
— Ти ще не забула свою обіцянку, чи не так, принцесо?
— Що……
— "Однак тобі доведеться конкретно пояснити, чому і як я тобі сподобався наступного разу, коли ми зустрінемось", — він повторив те, що сказав мені тоді у саду. — Безумовно, ти підготувала відповідь, чи не так?
— ……
— Давай. Розповідай.
Коронований принц трохи нахилив голову погрозливо, вимагаючи пояснень. У той же час показник над його сяючим волоссям почав мерехтіти.
[Прихильність 3%]
Лише 3%.
Якщо я хоч слово скажу не так, то буду обезголовлена його мечем — і все, "гра закінчена".
Мої очі затьмарились.
— Це…… Це……
— Нема чого соромитись, тому сміливо кажи мені. Ніхто не почує.
Як він і казав, в радіусі метра від столу нікого не було.
Усі із хвилюванням здалеку дивилися на зустріч мерзотника імперської родини та божевільної суки герцогської сім'ї.
— Кажи мені, швидко, — кронпринц знову поквапив мене.
— Ну……
Хоча я відчайдушно намагалась знайти слова, у голову нічого не приходило.
"Чому я сказала таку дурницю, навіть якщо боялася померти?"
Скільки б я не думала про це, я не могла вигадати, що сказати.
Це була лише моя друга зустріч з ним.
Крім того, єдиною хорошою річчю в ньому був колір волосся, який неможливо забути.
— ……Принцесо.
Мене знову покликав кронпринц. Його голос тихий.
— М-м-мені шкода!
Я міцно заплющила очі.
Ох, я вже не знаю, що мені робити.
— Мені більше не подобається кронпринц.
— ……Що?
Одна з брів кронпринца піднялася вгору.
Я боялася миті, коли він витягне меч.
Аж раптом я швидко заговорила, майже ковтаючи слова.
— Я усвідомила, що від нерозділеного кохання треба відмовлятися з поваги до іншої людини.
— ……
— Мені дуже прикро, що турбувала Вас своїми односторонніми почуттями, Ваша Високосте! Я знайду більш підходящу за статусом мені людину.
Єдиним, що контролювало мої слова, був страх.
— Мені шкода. Мені дуже шкода……
Я закінчила свою промову досить успішно, більше не заїкаючись. Я вигукнула свої слова доволі голосно.
"Я впевнена, що всі це почули."
Відмовлятися від нерозділеного кохання доволі природно.
Яким би навіженим не був кронпринц, він же не міг перед усіма дворянами вбити принцесу, яка просить вибачення?
Якою безпідставною не була б ця гра, він би не вів себе так божевільно.
Але виявилося, що я була неправа.
— Ха!
Кронпринц, який, здавалося, осмислював мої слова, після довгого мовчання розреготався.
— У тебе є хтось ще?
— ……Га?
— Хто цей виродок?
Срррр—
Раптом він схопився зі свого місця і витягнув меч.
Справді, він був психом.
— Хто той виродок, якому ти шепотіла слова любові своїми підступними вустами.
Червоні очі ворожо зиркали на мене.
У мене було моторошне відчуття, ніби він щомиті поцілить в мене.
"Що в біса не так з цією грою?"
Я подумки скрикнула.
— Я не дуже терплячий, принцесо.
— ……
— Тож відповідай швидше.
— Я-я ще не вирішила з ким мені зустрічатися…… — відповіла я неохоче, обливаючись потом.
[Прихильність 4%]
Напевно це була дуже хороша відповідь, тому що прихильність зросла на 1%. Але я зовсім не була щаслива.
Однак, незважаючи на те, що його прихильність піднялася, брови кронпринца насупилися.
— ……Невже любов, про яку каже принцеса, така легка і проста?
— Так, — я швидко відповіла, боячись знову бути спійманою. — Зазвичай я легко закохуюся……
— Звучить так, ніби в Імперії є краща за мене людина.
— Ее……
Це правда. Хто завгодно буде краще за тебе.
Проте якщо я відповім так, то матиму великі проблеми.
Коли я дивилася поверх його голови і не могла нічого сказати, кронпринц приклав руку до грудей.
Руку, що тримала меч.
— Це занадто, принцесо. Я з нетерпінням чекав цього дня, не спав ночами.
Довгий меч знаходився небезпечно близько до його обличчя, наче збирався порізати.
Коли я дивилася на нього, наче він божевільний……
— Ваша Високосте, що Ви робите?
Хтось з'явився, ніби рятівник.
— Б-брате!
Прибув щит, що до цього так холодно покинув мене.
Здавалося, що позаду Дерріка, який ішов до нас, був німб.
"Чому ти не прийшов швидше?"
Я поспішно сховалася за ним, бурмочучи під ніс своє невдоволення.
— О, хіба це не молодший герцог?
Деррік був несподівано ворожий до кронпринца.
— Я запитав Вас, що Ви робите, Ваша Високосте.
— Я спілкувався з Вашою сестрою.
— З мечем?
— О, це?
Кронпринц скоса посміхнувся, дивлячись на меч, який вийняв.
— Це нічого. Можливо це через те, що ми біля лісу, але тут постійно дзижчать мухи.
Тоді він замахнувся мечем у повітрі, ніби ловив муху і швидко схопив її пальцями.
Якщо дивитися на це здалеку, могло б здатися, наче це досить крутий трюк, але в моїх очах він був просто маніяком.
— ……Пенелопа проявила до Вас якусь неповагу?
Я була не єдиною, хто думав так само, але саме Деррік запитав це, кинувши на нього холодний погляд.
— Вибачте……
Кронпринц, ніби задумуючись, приставив руку до підборіддя, а потім сплеснув у долоні й заговорив знов.
— Так. Вона проявила велику неповагу.
