Я широко роззявила рота. Що він в біса таке казав? Слова герцога звучали так, ніби стріляти в людей було дозволено.
— Ох, батьку. Що це означає?…… — заїкаючись, обережно запитала я, аби перепитати, чи почула правильно. Тоді він гордовито й голосно цокнув язиком.
— Цк, не втрачай терпець на очах у всіх, як раніше!
— ……
— Вони все одно забудуть про тебе після того, як знепритомніють, тому не залишай свідків, що можуть тебе побачити. Розумієш?
Він ніби намагався задобрити свою незрілу дочку, яка могла кожну секунду потрапити в халепу.
"Я чула, що мене дискваліфікували на рік, бо я погрожувала всім, цілячись з арбалета?!"
Але він не те що не наказав мені цього не робити, а навіть замінив стріли на зачаровані кульки, від яких люди втрачатимуть останні спогади про мене.
"О, Боже, герцог такий могутній."
Чи можливо він думав, що Пенелопа вже досягла тієї точки, після якої він не може контролювати її. Чудово.
— Чому ти мені не відповідаєш.
Герцог невиразно дивився на мовчазну мене.
— О, так…… — пробурмотіла приголомшено у відповідь я.
Я не могла сказати, що не полюватиму на людей і зберігатиму спокій. Участь у мисливському змаганні, якого я хотіла уникнути, підтверджено.
— ……Добре, батьку. Я добре ним скористаюся.
— Гм. Тоді все в порядку, якщо ти це зрозумієш, — після похмурої відповіді герцог кахикнув. — Я покликав тебе, аби вислухати твою частину історії та віддати арбалет, а не щоб лаяти.
Це була несподівана розрада. Я широко розплющила очі й подивилася на герцога.
— Кхм, якщо ти розумієш, давай зупинимося тут і ти повернешся до своєї кімнати. У нас була довга розмова.
Він трохи ніяково усміхнувся та квапливо почав переставляти речі на столі, бо не звик таке казати. Він моментально наказав служниці принести арбалет до моєї кімнати.
Я на мить завагалася, дивлячись на стіл, який миттєво став чистим.
— О, я, ем……
Герцог подивився на мене спантеличено, усе ще сидячи.
— Гмм?
Ах, я не знаю. Я віддам тобі те, що принесла.
— Я теж для Вас дещо маю, батьку.
Я дістала те, що до цього було грубо прикрите моєю спідницею. Коробочка, оббита розкішним оксамитом, на відміну від тієї, що я подарувала Емілі. Я відкрила її і обережно простягла герцогу.
Очі герцога розширилися, побачивши блискуче срібло. Він був дуже здивований раптовим подарунком.
— Хіба це не…… амулет?
— На ньому вигравіювано зачарування, що активує магію екстреної телепортації.
— Це…… Чому ти……
Як і очікувалося, з реакції герцога було зрозуміло, що він ніколи не отримував подарунків від своєї молодшої дочки.
Я похитала головою, подумавши про дурну Пенелопу, і пояснила ніжним голосом.
— Зараз це найпопулярніший подарунок серед дворян, які відвідують мисливські змагання, батьку.
— Подарунок……?
— Так, я чула, що до цього полювання залучатимуть гостей з інших країн і випустять рідкісних тварин, яких вони привезли.
— Так, правильно.
— Про всяк випадок я хочу, щоб Ви тримали амулет при собі протягом змагань.
— ……Хто в цій імперії посміє напасти на мене?
— Ніхто, але ми не знаємо, які сили вирішать наближитись до Екартів.
У відповідь герцог подивився на мене ніби на дивну істоту, яку ніколи раніше не бачив.
На яскравому сріблястому амулеті, який я йому подарувала, було вигравіювано зачарування екстреної телепортації, тож ціна була досить високою. Насправді я думала дати той, на якому вигравіюване зачарування захисту, але цей був кращим.
Саме Екарти не брали участі у війні, вважаючи себе нейтральною фракцією. Але якщо хтось вб'є герцога або нашкодить йому, навіть Екарт перетвориться на ворога, і війна відновиться, тому ніхто не зробить такої дурниці.
"Але можна викрасти його й погрожувати."
— Якщо з моїм батьком трапиться щось жахливе, я впевнена, знайдуться сили, які намагатимуться втягнути його у міжфракційну боротьбу.
— Так, ти маєш рацію……!
Герцог пробурмотів, наче був шокований, а потім подивився на мене й сказав:
— Ні, ні. Тобто, так. Я залишу це при собі.
Він відповів із здивуванням, схожим на моє, коли я отримала арбалет "з магією, яка змушує втрачати пам'ять". Здавалося абсолютно неочікуваним, що він отримає такий значущий подарунок від своєї безрозсудної прийомної доньки.
— Тоді я піду.
Спочатку це був подарунок, який я принесла, аби уникнути його гніву. Але ця причина вже втратила свій сенс, через що дарунок здавався безкорисливим.
У мене чомусь свербіло серце, тож я піднялася з крісла й швидко покрокувала до дверей. Тоді раптово я почула позаду тихий оклик.
— Пенелопо.
— Так, батьку.
— ……Нині ти стала досить зрілою, — промовив герцог, витріщившись на мене невідомим поглядом.
Це був приємний комплімент.
Але чомусь ці слова душили мене. Я не розуміла причини. У цей момент мої вуста ворухнулися.
— Герцогу.
Блакитні очі герцога повільно розширилися.
— Я не можу сказати, що ніколи не ображалася.
— ……
— Але……
Це для бідолашної Пенелопи? Або……
— Я ніколи не почувалася невдячною за те, що Ви привели мене сюди.
Чи говорю я це тому, що нещасна, бо до мене навіть не ставляться як до незрілої дурепи, як до Пенелопи?
У той момент.
<СИСТЕМА> Ваша слава підвищилась на +15 завдяки реформуванню ваших стосунків із герцогом Екарт.
Так чи інакше, мені трохи хотілося плакати.
***
До мисливського змагання залишилися лічені дні.
Я викликала дворецького вранці, аби отримати тупі дерев'яні стріли для практики. Це тому, що дорогоцінні зачаровані кульки для практики використовувати було не можна.
— Леді, а це……
Дворецький не вийшов одразу після того, як вручив мені пачку стріл. Він вагався і простягнув мені паперовий конверт.
— ……Що це?
Я здивувалася, бо після успішної зустрічі з Вінтером наказала дворецькому спалити всі надіслані мені запрошення.
— Це лист із палацу, тому я не міг його позбутися.
— Па…… лацу?
Від слів дворецького моє обличчя скривилося.
Нащо комусь з палацу надсилати мені листа? Золотавий сургуч із зображенням жовтого дракона виглядав зловісно.
"Я не хочу це читати."
Але я мала його прочитати, аби підготуватися. Глибоко зітхнувши, я відкрила конверт ножем для паперу. Діставши лист, я почала його читати.
[Люба принцесо Пенелопо Екарт,
З моменту зустрічі в садовому лабіринті минуло вже кілька місяців.
Тим часом, щоразу, коли в палаці відбувався великий чи малий бенкет, я казав їм надіслати принцесі запрошення, але принцеса ніколи не брала участі.
Ви все ще хворієте?
На щастя, незабаром мисливське змагання, тому я зможу зустрітися з Вами знову.
Принцеса, мабуть, чула, що заборону на участь жінкам скасовано, чи не так? Я також доклав до цього руку задля моєї хворої принцеси.
Тому я сподіваюся, що Ви скоро одужаєте і зустрінетеся зі мною там.
P.S. Ви не забули обіцянку, яку дали мені, чи не так? Вам краще пам'ятати, принцесо.
Я з нетерпінням чекав на Вашу відповідь і моменту, коли Ви одужаєте.
—Каллісто Реґулус.]
— Божевільний!
Дійшовши до нашкрябаного закрученого підпису, я зім'яла папірець, який тримала у руках, стиснувши зуби.
"Чому ти ще не забув?"
Я здригнулася від упертості кронпринца. Я не могла зрозуміти, чому знаходилась у отоме грі і отримувала листи з погрозами, не кажучи вже про побачення.
— О, леді?
Дворецький здивовано подивився на мене.
— Що це за лист?
Так. Лист із погрозами від божевільного, якому нема чого робити.
— ……Дворецький.
Я на мить проковтнула язика.
— Коли сьогодні у лицарів закінчується тренування?
— Я знаю, що до шостої вечора, але…… Чому Ви питаєте?
Спочатку я збиралася постріляти один чи два рази, коли в мене буде час, аби оцінити рівень своїх здібностей, судячи з галасу, що я вчинила минулого року.
Проте я передумала.
— Я збираюся використовувати поле сьогодні.
Тепер у мене була причина, чому мені відчайдушно потрібно навчитись користуватися арбалетом.
