Я була вражена незначною зміною, яку б я не помітила без уважного спостереження.
"Скільки Еклісу років?"
Лише своїм обличчям він був схожий на набагато молодшого та наївного хлопчика.
Я згадувала гру. Я не могла легко згадати його вік, тому що не могла запам'ятати профіль кожного персонажа. Однак на звичайній складності було встановлено, що для завершення всіх рутів після повернення головної героїні знадобиться рік.
А Екліс одружується з головною героїнею після церемонії повноліття в епілозі, який проходить одразу після фіналу. У цій грі повноліття означало вісімнадцятиріччя.
Тож Еклісу……
"Це означає, що тобі принаймні сімнадцять років."
У тому світі мені було двадцять років, тож це означало, що я збиралася спокусити набагато молодшого за себе хлопця.
"Але чому здається, що спокушають мене?"
Це було тоді, коли я уважно дивилася на Екліса, що вже не червонів.
— Леді, ми вже приїхали.
Карета зупинилася. Настав час винагородити безладного невільника.
***
— Ласкаво просимо!
Щойно він побачив карету із символом Екарт, власник зброярні вискочив і вклонився при вході під прямим кутом.
— Чи тут продають найкращі магічні мечі в імперії?
— Так, леді! У нашому магазині представлені всі види рідкісної зброї, включаючи мечі. Просто скажіть мені.
— Еклісе, ходи зі мною.
Я покликала його, що стояв біля карети. Він вагався, ніби вирішив, що не може піти зі мною.
— Ласкаво просимо.
Коли я ще раз підштовхнула його, він також став прямо за мною, не зволікаючи.
— У вас є дерев'яний меч із зачаруванням?
Я вирішила спочатку купити найневідкладніше. Тоді зброяр став виглядати так, ніби почув щось дивне.
— Ви маєте на увазі дерев'яний меч? У мене є дерев'яні мечі, але я не знаю, як їх зміцнити.
— Ні?
Я насупилась. Дворецький порадив мені його, кажучи що він відомий, тому я подумала, що він чудово впорається зі своєю роботою.
— А-але ми можемо налаштувати все за Вашим бажанням! — квапливо додав зброяр, побачивши несхвальний погляд. — Але дуже рідко хтось тренується із дерев'яним мечем так довго. Якщо Ви знаєте основи, то, зазвичай, повинні використовувати справжній.
— Гмм.
Я кашлянула, відчуваючи ніяковість. Він говорив занадто зарозуміло.
— У нас немає дерев'яних мечей із зачаруваннями, але є багато речей, які ніколи не ламаються, тому що зроблені з давнього дерева.
— Спочатку просто покажи мене.
Через деякий час ми зайшли в кімнату, де всюди були лише дерев'яні мечі.
Я озирнулася навколо, коли почула, як власник безперервно розмовляє. Скажу відверто, скільки не придивлялася, єдиною різницею між всіма цими мечами був лише колір.
— Тобі щось подобається?
Я передала вибір Еклісу. Але він похитав головою.
— ……Не знаю.
— Все погане?
— Це не те…… Виглядають вони так само, як і ті, що на тренувальному майданчику. Я можу користуватися й тими, майстре.
— У жодному разі! — прислухавшись до слів Екліса, поспішно вигукнув власник. — Усе тут достатньо міцне, щоб конкурувати зі справжнім мечем! Зокрема, дерева павловнії, що ростуть у лісах фей, досить гострі, аби нарізати рисові соломинки……!
Яким би хорошим меч не був, він марний, якщо людина, яка отримує подарунок, навіть не обирає його.
— Нічого не поробиш.
Я зітхнула, і власник подумав, що мені нічого не подобається.
Він припинив діставати й показувати різні дерев'яні мечі.
— Ну, тоді переходьте до справжнього меча.
— Що ви маєте на увазі?
— Га?
— Звідси досюди, — промовила я, провівши вказівним пальцем по всім мечам від входу до самого кінця кімнати. — Відправте їх усі до маєтку Екарт.
Було б непогано купити багато міцних, якщо вони зламаються.
Далі — тренувальний одяг. Можливо, тому, що він був високим і красивим, новий вигляд Екліса був абсолютно приголомшливим.
— Чудово, — підсумувала я, оглядаючи його.
— Звичайно! Це найкращі речі в столиці! — все промовляв і лестив схвильований зброяр.
— Тобі подобається?
Не звертаючи уваги на думки інших, запитала я із запізненням, бо вважала, що робила все надто самостійно. Екліс витріщився на мене й безвиразно запитав мене у відповідь.
— А як щодо Вас, майстре? Майстру подобається?
Чомусь у мене виникло передчуття, що, якщо відкрию рота, зловтішливо скажу ні.
— Я обрала тільки те, що мені подобається, і, звичайно, мені подобається. Я питаю, як тобі, Еклісе, — це були не порожні слова, тому з легкою усмішкою я додала: — Не мені ж їх носити.
— Якщо це подобається майстрові, то подобається і мені.
— Справді? Тож……
Я була надзвичайно рада щирій відповіді Екліса.
— Відправте мені три таких.
Від моїх слів зброяр широко розкрив рота.
— Так, так! Звісно! Одразу ж!
— Насамкінець, може ще й на справжній меч подивимося?
Я легенько поплескала у долоні й обернулася. Зброяр кинувся за мною. Тоді.
— Майстре, мені цього достатньо.
Екліс підійшов швидким кроком і перегородив мені шлях.
— Чому? Меч — це найголовніше для лицаря! — вигукнув зброяр те, що збиралась сказати я.
Я кивнула у відповідь.
— У тебе має бути меч. Чи бути моїм лицарем — такий тягар?
— Ні, я б краще…… — Екліс вагався з відповіддю. — ……Я не думаю, що колись скористаюся справжнім мечем. Я не хочу задарма тримати подарунок від мого майстра.
— Чому ти думаєш, що ніколи ним не скористаєшся? Після основ фехтування тобі дозволять використовувати справжній меч у спарингах.
— Так, так! Ви праві сто і тисячу разів.
Власник занадто сильно кивав головою на мої слова.
Екліс не забарився з відповіддю. Вона прозвучала, як удар грому.
— ……Раб не може офіційно стати лицарем.
— ……
— Тож все, що мені потрібно, це дерев'яний меч, аби тренуватися.
Мені було так соромно, що я не могла нічого сказати. Він знав, що не може бути лицарем, але я була єдиною, хто припускав, що це колись станеться.
"Якщо подумати про це, Екліс став повноцінним лицарем якраз через смерть Пенелопи."
Я навіть не звернула на це уваги. Можливо, для мого виживання Екліс не мав офіційно ставати лицарем.
— Що…… Що ти кажеш? Все ж таки меч є обов'язковим засобом захисту свого майстра, — поспішно додав зброяр, побачивши, як я замислилась, і вважаючи, що я передумала купувати справжній меч.
— Мого тіла достатньо, аби охороняти мого майстра.
— ……
Зброяр злякався і одразу замовк. Насправді це було настільки правдиво, що мені не було чого сказати. Враховуючи його блискучий послужний список, саме його тіло було зброєю.
— ……Перш за все, це нормально. Якщо ти так вважаєш.
Я холодно кивнула головою. Недобре також було нав'язувати тягар тим, хто вже здався.
— Я маю ще трохи оглянутись, тому вийди надвір і зачекай.
Після моїх слів Екліс негайно повернувся спиною. Я шокувалась, дивлячись, як він пішов, не сказавши ні слова.
"Хто взагалі твій майстер……"
Як я відчувала раніше, Екліс ніколи не виступав і не показував приклад, якщо я не вказувала на це. Для невільника він був дуже нахабним.
— Ну, я, ух…… Вам ще щось потрібно, леді? Просто скажіть мені, — спитав мене зброяр, дивлячись на мої роздуми.
— Оскільки я все одно тут, давайте подивимося на магічні мечі.
— О, так. Сюди, будь ласка!
Зброяр був задоволений моїми словами. Це було того варте, тому що це був основний предмет продажу.
Звичайно, місце, де були виставлені магічні мечі, було набагато більшим і ширшим за інші. Кількість виставлених мечів також була величезною.
Я захоплено оглядала мечі. Вони всі були різними, від маленьких кинджалів до величезних мечів розміром з моє тіло. Але прикраси, вирізи та руків'я були однаково розкішними та пишними.
— Вони надто помітні, чи є щось просте?
— Тоді…… Будь ласка, зачекайте хвилинку, леді.
З похмурим обличчям зброяр обшукав кут вітрини.
— Як щодо цього?
Через деякий час він приніс білу запилену коробочку. Вона була замалою, щоб містити у собі меч. Вона була більше схожа на футляр для аксесуарів.
— Що це?
— Меч стародавнього чаклуна.
Зв'язкою ключів він відімкнув скриньку. Я вже почала розчаровуватись, побачивши пилюку на поверхні, але мене трохи зацікавили слова "стародавній чаклун".
Зброяр, відімкнувши замок, відкрив коробочку з іржавим "ккі-кік".
— Це що?
Всередині було міцне залізне намисто з крихітною прикрасою у формі меча, розміром приблизно з палець.
— Ти наді мною знущаєшся?
Я меча звичайного попросила, чи намисто з мечем? Більше того, прикраса у формі меча не мала жодного коштовного каміння, що було набагато нижче естетичного стандарту.
Я люто насупилася. Тоді зброяр замахав руками.
— О ні! У жодному разі!
— Тоді що це?
— Якщо взятися за ручку меча і вдихнути у нього ману, прикраса у формі меча перетворюється на справжній меч!
