Рейнольд з нудьги поколупався у вусі.
— Тебе взяли на заміну Івонні. Я думав, ти добре вмієш імітувати.
Я молилася всім серцем.
— Але все, що ми отримали це чутки про шимпанзе з арбалетом, хлопця-раба, про якого нічого не знаємо, і твою жахливу репутацію……
"Ви постійно ігнорували мене, то чого очікували?"
— Я не знаю, як довго ти збираєшся ходити цим маєтком.
З обличчям Рейнольда перетиналося чиєсь інше, скривлене й повне глузування.
[— Чому я маю повертатись додому й бачити, як навколо ходить якась жебрачка?]
У моїх вухах пролунав голос, настільки справжній, наче я могла його чути наживо. Я ніколи не казала, що теж не хочу їх знову бачити. Я боялася, що мене виженуть.
— ……Заміна?
Але чому це змусило мене згадати те, що сталося у минулому?
— Чи ти коли-небудь ставився до мене як до заміни?
Мій рот замолов сам по собі, ніби "шимпанзе з арбалетом" став моїм перемикачем. Рейнольд, який навіть не слухав, прогарчав прямо на моє запитання.
— А як? Ми підібрали тебе і зробили принцесою. Як я маю до тебе ставитися? Може як до королеви?
— Так. Хоча б раз, стався до мене так.
— ……Що?
— Хтозна, може я навіть дам тобі копію твоєї зниклої сестри, якщо буду в настрої.
Я зціпила зуби і саркастично засміялася зі скривленим обличчям. З іншого боку, куточки саркастичної посмішки Рейнольда повільно опускалися.
Я відчувала, як температура в кімнаті з кожною хвилиною стає нижче. Якщо нещодавно це була лише сварка, то зараз Рейнольд був достатньо розлюченим, аби розірвати мене на шматки й убити одразу.
— Гей……
Він покликав мене тихим голосом. І……
"Прихильність -2%"
Сталося те, про що я хвилювалась.
— Слідкуй за тим що кажеш, не будь такою грубою. Як ти смієш.
— Чому? Краще вже висловитись, якщо ми про це говоримо.
— Ти.
— Думаєш, ти єдиний, хто мене ненавидить, так?
Перед моїми очима постала дванадцятирічна Пенелопа. Я знала, що не маю більше цього робити, але не могла зупинитися.
— Я теж вас ненавиджу. Якби я знала, що помру з голоду у герцогському домі, ніколи б не пішла, хоч би як він мене не благав.
— Пенелопо Екарт.
— Як я його принадила? Це просто, все як ти казав. Я лише вела себе як жебрачка.
— Зупинись, — похмуро попередив Рейнольд.
"Прихильність -1%"
Прихильність знову впала.
Він виглядав розлюченим, але зніяковілим. Вони завжди мали привілей дивитись на людей презирливо та із сарказмом.
Пенелопа була б здивована, побачивши його таким, тому що, коли він сердився, він накидувався із криками. Можливо, його здивувало, як раптово я перейшла з вибачень на такі різкі слова.
У будь-якому разі, мене вже від цього нудило. Я втомилася.
— Я голодувала днями без можливості похоронити свою матір, бо в мене не було грошей. І одного дня з'явився твій батько, назвав мене донькою і сказав йти з ним.
— ……
— Ти коли-небудь пив дощову воду, що падала поруч із гниючим трупом?
Дванадцятирічна Пенелопа перед моїми очима поступово перетворювалася на мене чотирнадцятирічну.
— А як щодо чиїхось недоїдків? Тобі коли-небудь доводилося шукати їжу по смітниках? Хоча б раз?
— ……Ти.
— Чому я хотіла, щоб твоя сестра ніколи не поверталася?
"Прихильність -1%"
[Прихильність 4%]
Прихильність Рейнольда миттєво впала. Якщо я не хотіла померти, я мала негайно замовкнути і почати благати.
— Бо боюся, що повернуся в той час.
Але замість того, аби благати і говорити, що я була неправа, я вирішила розкрити страх і відчай, які так несамовито приховувала.
Тому що Пенелопі, імовірніше, довелося все це пережити, і я б теж молилася, аби справжня принцеса не поверталася.
— Я боюся повернутись до того життя, коли цілими днями доведеться дивитись на вулиці, благаючи когось кинути трохи їжі.
— ……Пенелопо, — покликав мене здавленим голосом Рейнольд.
— Кажи, я слухаю.
Моя промова закінчена. Я стояла перед ним, важко дихаючи.
Страх, що прихильність впаде і я помру, зник.
Навіть якщо я вмру зараз, я не пошкодую. Заради Пенелопи, яка виросла у гніві та відразі. І……
— Я……
Лише хвилина мовчання і очікування кінця. Показник над його головою яскраво миготів.
[Прихильність 7%]
— Я, ем, думав, що ти……
Рейнольд онімів із застиглим обличчям. Він це заслужив. Це історія тих, що з самого дна, про яких він ніколи раніше не чув.
Після довгої паузи йому вдалося вимовити декілька слів.
— ……Я не знав, що тобі було так важко.
В одну мить усе змінилося. Я не знала, як описати те почуття, яке відчула, побачивши спантеличеного Рейнольда, який не мав уявлення, що робити, так само як і нервово спітнівша я обирала, що сказати.
— Звісно не знав.
— ……Пенелопо.
— Але ти був впевнений, що я якось змогла запевнити герцога Екарт вдочерити себе і зайняла місце твоєї сестри.
— Це……
— Якщо так, сподіваюся, ти розумієш зараз.
Я дивилася на нього холодними очима.
— Коли ти звинуватив мене у крадіжці коштовностей, я була дванадцятирічною безграмотною простолюдинкою, що навіть не знала цінності намиста.
Рот Рейнольда відкрився, без змоги щось відповісти. Я бачила, як блакитні очі повільно забарвлювалися шоком, але ніщо з цього не покращувало мій настрій.
Тоді.
Пію-ву! Йон-пьон!
За спиною Рейнольда з відчиненого вікна в небі пролунав гучний рокіт. Під час безглуздої виснажливої війни з ним я навіть не помітила, що сонце вже зайшло та за вікном лежала повна темрява.
Пію-ву! Фуон-пьон!
Розпочались феєрверки. Залишивши позаду прекрасне видовище барвистих вибухів, вишитих на чорному небі, ми мовчки дивилися одне на одного.
Кожного разу, коли вибухала петарда, кольорова тінь світла сяяла на обличчі Рейнольда і миготіла, поки не зникне.
Можливо, саме тому його вираз обличчя, поки він витріщався на мене, здавався трохи нервовим. У цю мить маківка рожевого волосся знову заблищала.
[Прихильність 14%]
Прихильність різко зросла. Майже водночас перед моїми очима постала біла панель.
<СИСТЕМА> Квест [Зустріч на Фестивалі] з [Рейнольд] виконано!
<СИСТЕМА> Бажаєте прийняти винагороду?
[Так/Ні]
"……Ха."
Я розчаровано посміхнулася панелі з квестом, яка раптово опинилася в ситуації, яка не мала статися.
"Я можу завершити квест, якщо виконаю вимоги, навіть якщо прихильність падає?"
Але врешті-решт, я натиснула [Так]. Ця ситуація, коли я мала натиснути [Так], змусила мене здригнутися.
<СИСТЕМА> Ви отримали [Арбалет] та [Прихильність Рейнольда +3%].
Дивлячись на підйом прихильності, я відчула, як пара вщухає, ніби згасаюча вуглинка.
Пуф! Пію-фуон!
На відміну від мене, за вікном ще кипів блискучий феєрверк.
— Навіть якщо мене виженуть з цього дому, я просто знову стану вуличною жебрачкою. Іронічно, — пробурмотіла я собі під ніс крізь гучні петарди. — Бо через тебе я почуваюся нещаснішою за жебрачку.
Від моїх слів хитке обличчя Рейнольда повністю спотворилося. Можливо, саме з цього моменту я почала уявляти, що буде після того, як я покину герцогство.
Якусь мить я дивилася на нього згасаючими, як попіл, очима й обернулася.
— Пенелопо!
Рейнольд покликав мене і намагався зловити мене наполегливим жестом. Але я пішла з горища, навіть не вдаючи, що озирнуся.
Спускаючись по темних кам'яних сходах на самоті, мої думки чергувалися між прихильністю Рейнольда та імпульсивною розмовою, яку навіть не можна було назвати діалогом.
[Прихильність 17%]
Це був справді великий результат для людини, що готова була померти. Звичайно, моя розповідь про минуле Пенелопи була суцільною брехнею.
"Я не знаю її минулого. Воно ніколи не згадувалося у грі."
Казати, що вона пила дощову воду поруч із мертвим тілом і їла холодні недоїдки. Усі ті бридкі, огидні історії: "Все, мабуть, так і було". Це лише мої припущення……
……а не моя історія.
***
Інші винагороди, отримані за виконання квесту "Зустріч на Фестивалі" з Рейнольдом, були видані незабаром після цього.
