Дехто із рожевим волоссям просто відчинив двері й зустрівся зі мною очима.
— Ти чого тут?
Дізнавшись, що це я, Рейнольд перестав намагатись бути ввічливим і насупився.
"А ти думаєш що я тебе рада бачити?"
Я глянула поверх його голови і спокійно відповіла.
— Я тут, тому що дворецький провів мене.
— Я не про це.
Рейнольд оглянув мене згори донизу, потім розсміявся.
— Тобі ж не можна на третій поверх?
"О, Боже мій! А через кого це?"
— З сьогоднішнього дня можна. Батько дав мені дозвіл, — з нізвідки огризнулася я зі стриманою посмішкою.
— О! Тож он чому він раптом запитав мене про горище, яким я не користуюся……
— То чому ти тут?
— Мені не заборонено, як якійсь ідіотці.
З цією саркастичною ремаркою він увійшов всередину. Мій погляд спохмурнів, дивлячись на це. Я не хотіла, щоб мене наодинці турбував небажаний та непроханий гість. Я була роздратована до смерті.
— Я прийшла першою.
Я кажу тобі триматись подалі від мого місця. Але він не той, хто буде слухати.
— Хто взагалі про це щось говорив?
Рейнольд спокійно зайшов на горище і ліг на м'який диван. І витріщився на мене млявими, опущеними очима.
— Ти сидиш на землі. Ідеальне для тебе місце.
— Чому ти хочеш бути тут, а не у своїй кімнаті?
— Просто тому що, і як другий господар цього дому маю на це право.
"Та бляха, просто—"
Кулак затремтів. Я хотіла наробити синців на обличчі підлого хлопця, але відчайдушно стримувалася.
"10% прихильності, 10% прихильності……"
Я отримала лише 10%. У даній ситуації я могла лише продовжувати стримуватись.
Намагаючись ігнорувати Рейнольда, я знову зосередилась на виді за вікном. Але він не залишив мене у спокої.
— Що ти збираєшся робити, сидячи там, як камінь?
— Я просто подивлюся на феєрверк і негайно піду, тому не хвилюйся.
— Шкода, що звідси не видно тренувальних майданчиків.
Він гигикав і говорив дурниці.
— Це останній день фестивалю, тому всі пішли раніше, а хлопець-раб, якого ти притягла, все ще махає тим мечем.
— ……Що?
У моїй голові стало порожньо, наче я почула щось, чого не мала би чути. Я повільно повернула голову до нього.
— ……Що ти маєш на увазі?
— Те що й кажу. Він буде там тренуватися, поки не впаде замертво, — спритно відповів Рейнольд з посмішкою.
Я довго мовчала.
— ……Чому? — затинаючись, ледве запитала я.
— Тому що я наказав йому.
— Божевільний виродок!
Т-тук, т-тук. Я чула, як миттєво падає прихильність Екліса. Що за нісенітниці відбувалися, поки я не бачила?
"Ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні—"
Я зіскочила зі свого місця, щоб негайно перевірити його прихильність і вже збиралася квапливо покинути горище.
Так—
— Ти збираєшся до нього?
Він грубо схопив мене за зап'ястя. Чарівне рожеве волосся майоріло перед моїми очима. Перш ніж я це зрозуміла, Рейнольд, що блискавично піднявся, тримав мене.
Я насупилась від своєї нервозності.
— Відпусти мене.
— Вже пізно. Я спостерігав за ним з того моменту, як ти його привела, — грайливо сказав Рейнольд, підморгуючи.
— Ха……
Я не могла повірити своїм очам. Глибоко зітхнувши, я стрясла його руку й нервово промовила.
— Чому ти ведеш себе так по-дитячому? Будь добрішим.
— Слухай, з твоїх вуст чути таке страшно.
Він награно потер руку. Я скоса поглянула на [Прихильність 10%] над його головою.
"Що він сьогодні не те з'їв?"
Сьогоднішній обід, який не могла з'їсти тільки я, був чудовим. Іншими словами, у нього немає причин поводитися так невдоволено.
Звичайно, він не поводив себе так кожного разу, як я з ним стикалася, але сьогодні він був надзвичайно серйозним.
— Якщо тобі не подобається, що я тут, просто скажи це.
— ……
— І я піду.
Нарешті я зітхнула і вирішила поступитись. Я страждатиму більше, якщо буду з ним сперечатись. Краще було цього уникати.
"Тож швидше скажи мені забиратися звідси. І я заберуся."
Я тихо чекала його відповіді.
— Хіба у тебе совісті немає?
Юнак, який витріщився на мене, раптом сказав повну нісенітницю.
— ……Що?
— Як ти смієш сюди заповзати?
— ……Ха.
Я не могла не розсміятися.
"Ти виглядаєш, як сварлива свекруха, якій не подобається, що робить невістка."
Я не хотіла сміятися з Рейнольда. Проте з іскри в його блакитних очах я зрозуміла, що він мене почув. Я швидко опустила очі й слухняно відповіла.
— ……Що ти маєш на увазі.
— Останнім часом ти робиш те, чого не робила ніколи, і застрягла у своїй кімнаті, тож мені було цікаво, чи ти нарешті отямилась…… Я, напевно, божевільний……
— ……
— Я божевільний, якщо справді вірив, що така безсоромна маленька тварюка, як ти, трохи змінилася.
Я проковтнула зітхання. Я не знаю, чому я тут, у мені вже не було гніву, щоб з ним сперечатись.
Я, що використала весь свій гнів ще під час розмови з дворецьким, відверто, почувала себе втомленою і обтяженою цією ситуацією. Як і кронпринц, Рейнольд був бомбою уповільненої дії, яку варто було якомога довше не чіпати.
— Рейнольде, перестань ходити колами і кажи вже, що хочеш. Чому ти раптом це робиш……? — втомлено почала розпитувати я.
Але перш ніж я договорила, він перебив мене.
— Ти знову збиралася загадати бажання, дивлячись на феєрверки, так? "Я сподіваюся, що Івонна більше ніколи не повернеться додому".
— ……
— Ні, "Я хочу, щоб вона зникла та померла назавжди".
— ……
— Бажання, яке ти загадала тут шість років тому, знаючи, що ми втратили Івонну в останній день фестивалю.
Обличчя Рейнольда червоніло від сяйва заходу сонця, що просочувалося крізь вікно. Він несамовито сміявся. Його очі горіли.
"Пенелопа справді загадала таке бажання?"
Мені нічого не залишалося, окрім як здивовано витріщитися на нього. Я не знала, що вони втратили головну героїню на фестивалі.
Якщо добре подумати, здається, про це розповідали в пролозі гри, але це не особливо запам'яталося, оскільки не мало нічого важливого для розвитку історії.
"……Ти за одну ніч перетворилася з простолюдинки на принцесу, тому бажала, аби справжня не поверталася."
У будь-якому разі, я була переконана в її поведінці, тому що була у становищі Пенелопи. Насправді, можливо, мені було легше зрозуміти, тому що я вже пережила ситуацію, у якій миттєво стала донькою багатої родини.
Однак другий брат головної героїні, Рейнольд, схоже, не міг зрозуміти таке бажання, тому зненавидів її настільки, що підняв галас через намисто.
— Як ти почуваєшся? Ти вже шість років займаєш місце Івонни, як і бажала.
Імпульс Рейнольда був достатньо жахливим, аби повірити, що я зараз можу померти. Я дивилася на нього, що втупився у мене так, ніби збирався мене вбити, і думала, що сказати.
"Що тут сказати, аби не зробити гірше із його жахливим темпераментом?"
У той жалісний день, коли він втратив свою єдину сестру, він навіть зіткнувся з негідницею, що зайняла її місце.
"Якщо я поводитимусь, як оригінальна Пенелопа, то матиму великі неприємності."
Я почала з того, що рефлекторно закотила очі, щоб побачити, чи немає навколо чогось, що могло б мене вбити. На горищі не було жодного гострого предмета.
Але марно шукати. Якщо Рейнольд у афекті виштовхне мене з вікна чи задушить, я помру.
— ……Я тоді була малою, — я вже відкрила рота, тож не можна було зупинятись. — Мені шкода. Я прошу вибачення зараз. Я довго обмірковувала свої дії, тому, будь ласка, вибач мене.
— Обміркувала? Ха.
Але Рейнольд не полишав свого гніву через моє вибачення.
— Гаразд. Якщо все у минулому, давай я тебе запитаю.
— ……
— Чому ти це зробила? Навіть якби Івонна повернулася, ми б не вигнали тебе.
Це була найскладніша ситуація пов'язана з ним, з якою я коли-небудь стикалася. Навіть мої вибачення не діяли!
"Що мені тепер казати?"
Мені бракувало слів, бо я навіть цього не робила. Я сильно спітніла.
— Відповідай мені.
— Мені шкода. Мені не слід було приходити сюди, я не подумала.
— Тобі так легко вибачатись?
— ……Рейнольде.
— Батько не розповідав мені, як сильно змінилося його ставлення до тебе. Скажи мені, як ти змогла догодити герцогу в такому молодому віці. Я теж навчуся.
Ситуація виходила з-під контролю. Його показник прихильності почав небезпечно світитися.
Очі Рейнольда зиркнули на мене. Не було зрозуміло, чи то через захід сонця, що ллється з вікна, чи то від злості він так розчервонівся.
Це було несправедливо, і мій настрій поступово погіршувався, хоч я й намагалась судити все холоднокровно. Ця ситуація була досить небезпечною, її слід було швидко уникнути, якщо не можна було вирішити.
Я повільно відкрила рота.
— Мені дуже шкода, що бажала такого, коли була незрілою. Я щиро вибачаюся. Але втрата твоєї сестри не має зі мною нічого спільного.
— ……
— Я прийшла сюди сьогодні, тому що дворецький попросив мене звідси подивитись на феєрверки. Я чула, що батько дав мені дозвіл, тож я тут уже довго і скоро піду.
— Замовкни.
