Питання Каллісто збило мене з пантелику.
— Боже, кронпринц……
— Тож чутки були правдиві……
Помітивши раптову появу кронпринца, натовп почав перешіптуватись. Я хотіла забратися від нього якомога швидше. Я змогла ступити лише один крок, перш ніж відчула, як щось тягнуло мене за спідницю сукні. Я повернулася та помітила Каллісто, що стискав її у своїй руці, мов маля.
Кинувши швидкий погляд навколо, я прошепотіла:
— Що Ви, на Вашу думку, робите?
— Станцюй зі мною хоча б раз, перш ніж підеш.
— Я вже сказала Вам танцювати самим.
— Це святкування мого дня народження. Хіба не буде жахливо, якщо поширяться чутки, що моя партнерка відмовилася танцювати зі мною, кронпринцом, — Каллісто скривив своє обличчя, перебільшено надувшись, його пальці все ще плуталися у спідниці моєї сукні.
Я зиркнула на його руку.
"Він не дитина, чому він так себе поводить?"
Він діяв неймовірно грубо. Однак я також гостро усвідомлювала, що ми не були самі: я не могла відмовити йому у присутності стількох людей. Безсумнівно, він повністю це усвідомлював, ось чому й поводився саме так.
Чинячи опір бажанню глибоко зітхнути, я зціпила зуби та прогарчала:
— Я впевнена, тут є достатньо дівчат, що бажають з Вами станцювати.
— Не впевнений щодо цього, — сказав він, оглядаючи залу.
Дворяни, що, затамувавши подих, споглядали за нами, швидко відверталися, коли на них падав погляд кронпринца. Група молодих леді навіть помітно зблідла та поквапилася геть. Закінчивши оглядати всіх гостей поблизу, він повернувся назад до мене.
— Не здається, що це так, — принц глузливо схилив голову вбік. — Я ще минулого разу помітив: принцеса має хист до того, аби змушувати мене почуватися жалюгідно.
— ……
Я блимала на нього, не в змозі сформувати відповідь. Все, що я могла бачити, — це страх та настороженість в очах споглядаючих за нами дворян. Це точно не було правильне ставлення підвладних імперії до свого майбутнього імператора.
"Напевно, це не настільки дивно, зважаючи на сцену, яку він влаштував на святкуванні дня народження другого кронпринца……"
Він перерізав найманому вбивці горлянку прямо перед усіма. Щобільше, згідно з заздалегідь визначеним сюжетом гри, ходили чутки, що кронпринц був лише кровожерливим вбивцею.
"Якщо так подумати……"
Я раптом згадала, що сказав Деррік: серед високопоставлених дворян проводитиметься нарада щодо того, хто все ж таки буде спадкоємцем трону. Хоча кронпринц багато довгих років боровся на полі бою, принісши імперії перемогу, його хоробрі досягнення ніколи не були визнані. Навіть його батьком.
— Просто підіграй мені хоч раз, га? — сказав кронпринц, витягуючи мене з роздумів. — Це мій день народження. Це найменше, що ти можеш зробити після того, як я віддав тобі стільки коштовних подарунків, хіба ні? Ті прикраси колись були національним скарбом країни, що пала при битві з нами. Їхня цінність неосяжна.
Я майже огризнулася, кажучи, що зовсім не просила їх, але вчасно передумала. Каллісто натягнув свою звичну самовпевнену посмішку, наче маску, але за якоїсь причини, тримаючись за мою спідницю, він здавався…… не таким зухвалим. Майже жалісним.
У той самий час він був жахливо наполегливим, порівняно з іншими мейл лідами, що ввічливо йшли після відмови. Поглядуючи на квестове вікно, що все ще літало переді мною, я нарешті примирено промовила:
— Я…… не вмію танцювати.
Це була правда. Я не знала, як танцювали дворяни. І не вірила цьому незграбному тілу достатньо, аби просто рухатися в ритм.
"Я маю відхилити цей клятий квест……"
Запевнена у своєму рішенні, я вирішила саме це й зробити, але раптом зарухалась.
— Тоді ми можемо зробити отак, — сказав він.
— Іік!
Кронпринц відпустив мою сукню та стрімко підняв мене однією рукою, що лежала на моїй талії. Шокована, я схопилася за його плечі, аби утриматись. На щастя, він майже негайно поставив мене, хоча мої ноги більше не торкалися мармурової підлоги. Під підошвами своїх підборів, які я навмання обрала до своєї простої сукні, я відчула щось міцне й гнучке.
— Щ-що Ви робите? — наші обличчя знаходилися так близько, що я ловила кожен його подих на своїй щоці. Відчуваючи, як його тіло рішучо притискалося до мого, я спантеличено намагалася вибратися з його хватки.
— Уґх, — тихо простогнав Каллісто.
Я перестала рухатися, захоплена зненацька.
— Знаєш що?
— Щ-що?
— Коли ми говоримо, ти іноді виглядаєш так, наче не бажаєш нічого в цьому житті більше, як дати мені стусана, — кронпринц, з однією рукою огорнутою навколо моєї талії, прибрав мою долоню зі свого плеча й взяв у свою. — Знаєш, піднімати руку на члена імперської сім'ї — це тяжкий злочин. Проте можеш наступати мені на пальці, скільки забажаєш.
— З-зачекайте……
Тоді він зарухався, забираючи мене з собою. Я усвідомила, що він зробив так, що тепер я стояла в нього на стопах. Він повільно обертав нас в такт з музикою. Доволі дивно було відчувати, як мої ноги рухаються навколо, керовані Каллісто.
Я була лише в кількох сантиметрах від землі, але все одно боялася впасти. Міцно хапаючись за його руку, навіть цього не усвідомлюючи, я сконцентрувалася на тому, аби зберегти рівновагу. При цьому я зовсім не помітила, наскільки близько ми стояли одне до одного. Не помітила, що танцюємо ми недоладно, в темному куточку бальної зали, що не був для цього призначений. Не помітила, що навколо нас формується натовп.
— Так тобі підходить? Ніхто не звертатиме на нас уваги, якщо ми сховаємося десь тут.
Я на мить задумалась, який тоді сенс нам танцювати, якщо ніхто не дивитиметься, але врешті-решт не бажала навіть задавати це питання. Він, здавалося, знайшов мою мовчазну згоду дуже кумедною. Його тихий сміх відлунювався у моїх вухах.
— Наступай на мене, скільки забажаєш, поки маєш можливість, принцесо, — промовив він, хитро усміхаючись, поки я розгублено чіплялася за нього.
— Ви ж жартуєте, так? — я поглянула на Каллісто, але мала опустити очі, коли він знов зарухався. Якби це було можливо, я б розтрощила його пальці своїми підборами, проте якщо я б хоч трохи поворухнула ногами, то, вірогідніше, втратила би рівновагу й впала.
Кронпринц знов засміявся на мій роздратований тон.
— Ти й справді не дуже гарна танцівниця, гмм?
— Ви—
Я в обуренні стрімко підвела голову, готова нагадати йому, що це все — його провина, яка зовсім не стосувалася моїх танцювальних навичок. Проте один погляд на його обличчя змусив мене прикусити язика. Кронпринц усміхався настільки щасливо, ніби він дійсно насолоджувався моментом. Ніби переживав найкращу мить свого життя.
Мені важко було повірити, що принц, який завжди був саркастичний чи недбалий, мав такий радісний вираз обличчя. Це викликало настільки сильний шок, що я тільки й могла порожнім поглядом витріщатись на нього, поки музика та перешіптування натовпу перетворювалися на фоновий шум.
Цілком проти моєї волі мої груди від емоцій переповнилися теплотою, коли музика нарешті почала сповільнюватися та стихати. Оскільки ми почали танцювати посеред пісні, наш танець, на щастя, тривав недовго. З одним останнім обертом кронпринц обережно опустив мене на землю, тож тепер я знов нарешті стояла на своїх двох.
— Дякую за танець, принцесо, — він відступив та глибоко поклонився, зберігаючи ідеальну поставу.
Така чемність була зовсім на нього не схожа, тож я стояла трохи по-дурному, зовсім забувши поклонитися у відповідь.
<СИСТЕМА> Особливий Квест [Палко Відтанцюйте цю Ніч!] виконано!
<СИСТЕМА> Бажаєте прийняти винагороду?
[Так/Ні]
Біле вікно, що літало в повітрі, прокинуло мене від мого заціпеніння. Клята гра вирішувала, що квести автоматично завершені, допоки були виконані їхні умови, навіть якщо я відмовлялася їх приймати. Незважаючи на це, було доволі марно відхиляти винагороду, яку я вже виграла.
<СИСТЕМА> Ви отримали [Прихильність Каллісто +5%] та [Слава +50].
<СИСТЕМА> (Загальна слава: 610)
Повідомлення про винагороду допомогло мені отямитись. Коли моя свідомість повернулась, я помітила за своєю спиною дивне тихе перешіптування. Я обернулася та негайно відчула жахливий сором.
"Сучий с……"
Усупереч заяві кронпринца про те, що ніхто не зверне на нас уваги, нас оточував натовп дворян. Кілька пар, що кружляли залою, навіть наблизилися до нас, безсумнівно, намагаючись ввічливо долучити нас до танцю, незважаючи на наше дивне розміщення. Я в шоці розкрила рота, розвернулася та поквапилась від всіх тих пильних поглядів.
— Принцесо, — покликав мене збентеженим голосом кронпринц, але я була надто присоромлена, аби його слухати. Я почувалася принижено: всі бачили, як невміло я танцюю, і весь цей час наступаю йому на ноги.
"Чорт його забирай! Чому гра просто не могла знову оволодіти моїм тілом?"
Я проклинала безглузду ігрову систему і швидко втекла, прямуючи до великих дверей, що вели на вулицю. Темною терасою зазвичай не користувалися, окрім як для потаємних зустрічей між коханцями.
На звичайній складності головна героїня відмінно користувалася цією локацією, аби отримати прихильність різних мейл лідів після свого дебюту як "справжньої принцеси". Незважаючи на все, ця гра все ще залишалася симулятором побачень. Саме тоді, коли я збиралася зачинити двері, чиясь нога запобігла цьому.
— Чому ти тікаєш? — спитав кронпринц, скляні двері між нами зовсім не ховали його спантеличеного виразу обличчя.
— Ми потанцювали разом, хіба ні? Прошу, просто залиште мене, Ваша Високосте, — я почала намагатись зачинити двері знов і знов, не зважаючи на те, давлю я на його ногу чи ні.
— Уґх. Коли я сказав, що ти можеш наступати мені на ноги, скільки забажаєш, то не думав, що ти одразу спробуєш розчавити їх. Це серйозна неповага до імперської сім'ї, принцесо.
Ігноруючи його, я продовжувала грюкати дверима об його стопу знов і знов.
— Якщо ти продовжуватимеш це робити, прийдуть не тільки дворяни, а й охорона. Хіба не буде краще просто впустити мене, аби ти змогла прикрити штори й сховатися від чуток? — облесливо промовив він поміж болісних стогонів.
Як би дратівливо це не було, він мав рацію. Якби він хотів силою відчинити двері, я б все одно не змогла зупинити його. З огидою похитавши головою, я зітхнула та відчинила їх. Кронпринц вишкірився й пройшов через двері. Я знесилено поглянула на нього.
— Чому Ви йдете за мною? Я станцювала з Вами, як Ви й просили.
— Я маю доступ до кожного закутку цього палацу. Принц, пам'ятаєш? Технічно, це ти, принцесо, знаходишся на моїй території.
— Тоді я піду. Вибачте.
— Гей, зачекай. Що, вже й пожартувати не можна? — промовив він, швидко стаючи мені на шляху й прикриваючи штори.
Не вірячи своїм вухам, я засміялася, спостерігаючи, як він перекриває мій шлях втечі.
— Проте скажи мені…… — раптом почав він, його очі звузилися, оглянувши мене згори донизу. — Чому ти не вдягла сукню, яку я тобі відправив?
