Час пролетів і невдовзі наступив день народження кронпринца. Каллісто відправив запрошення, вимагаючи присутності кожного члена герцогської сім'ї, аби запобігти будь-якій моїй спробі прикинутися хворою, тож я не мала вибору окрім як прийти.
Як було нормою для будь-якого святкування цієї епохи, покоївки розбудили мене рано-вранці, аби впевнитися, що я буду вбрана до ідеалу. Хоч увесь цей процес був виснажливий, тепер, коли я пройшла його кілька разів з того часу, як потрапила в тіло Пенелопи, я трохи до нього звикла.
— Пані, час вдягати сукню.
Я трохи клювала носом, поки покоївки творили свою магію. Я з силою розплющила очі, коли хтось ніжно потряс мене за плече. Будь-яка сонливість зникла в ту мить, коли я побачила темно-блакитну сукню, кольори якої магічно переливалися.
— Зачекайте, це…… — це була сукня, яку подарував мені кронпринц. Світло було тьмяне, коли мені робили масаж, але навіть так тканина виблискувала та мерехтіла.
— Божечки, це що, нова сукня?
— Вона така прекрасна! А відчуття від тканини просто неймовірні!
— Вона ідеально підійде Вам, пані.
Прислуга була щаслива раптовою появою настільки гарного вбрання. Я довго витріщалася на нього, потім похитала головою.
— Принесіть мені іншу, — сказала я.
— Чому, пані? Його Високість сам Вам її прислав—
— Емілі, — холодно попередила я.
Вона ахнула і замовкла.
Я витріщалася на сукню. Мені не подобалась надмірна екстравагантність, але навіть я не могла заперечувати — ця сукня була розкішна. Попри незадоволення від того, що кронпринц змусив мене прийняти ці подарунки, я мала визнати: він мав гарне почуття стилю.
Якби я вдягла її, вона би безсумнівно лише підкреслила красу Пенелопи.
"Проте якщо я її вдягну, то знову не зможу уникнути зустрічі з Каллісто."
І на відміну від минулих разів, коли моє становище було нестабільне, зараз я була доволі близька до фіналу.
Я більше не могла дозволити собі бути затягнутою в неочікувані ситуації з іншими мейл лідами, чи давати своїм заплутаним емоціям впливати на свої рішення.
— Я лише покажуся там і негайно піду. Принесіть мені вбрання, що не буде виділятися так сильно.
Покоївки цього разу не скаржилися, лише забрали сукню, повертаючись з приглушеною темно-пурпуровою. Це не була одна з суконь Пенелопи, а та, яку я купила, вже потрапивши в її тіло, та яка краще підходила моїм смакам. Волосся було зібране у просту зачіску, а прикрас було мінімум, аби привертати до себе якомога менше уваги.
Нарешті вдягнена, спускаючись центральними сходами, я помітила три знайомі фігури, що стояли у головних дверей маєтку. Герцог чекав, а поряд з ним літали два показники — рожевий та помаранчевий.
— Пенелопо, — покликав герцог, першим помітивши мою появу. Я збиралася ввічливо привітатися у відповідь, але моя цікавість подолала мої манери.
— Чому ви всі тут стоїте? — спитала я.
— Ми їдемо до палацу разом.
— Я думала…… ми поїдемо у окремих каретах?
Герцог незручно прочистив горло та відвів погляд.
— Хлопці запропонували, аби ми поїхали разом.
— Коли це ми…… — почав Рейнольд, але негайно замовк, коли герцог зиркнув на нього. — Ти маєш бути вдячна, — уїдливо виплюнув Рейнольд, поки я розгублено блимала на них. — Впевнений, жодна людина не запросила тебе бути їхнім партнером, як зазвичай.
— Що…… — збираючись злісно заперечити йому, я в останню секунду зупинила себе. Якщо я хотіла заперечити ці звинувачення, то мала викрити, що психотичний кронпринц вимагав, аби його партнеркою була я.
— Як твої брати, ми візьмемо на себе супровід, аби тобі не було соромно. І все ж ось ти тут, питаєш, чому це ми не їдемо окремо. Така невдячна.
— Ха! Бʼюся об заклад, кожна леді, яку запросив ти, відмовила, тож тепер хочеш, аби з тобою пішла я, — кинула я у відповідь.
— Це зовсім не так!
— Цк. Рейнольде! Пенелопо! — насварив нас герцог, поки ми з Рейнольдом по-дитячому сварилися. — Достатньо. Уже час йти.
Рейнольд зиркнув на мене довго і напружено, перш ніж нарешті розвернутися і піти, голосно тупочучи.
"Що за дитина."
Я не мала іншого вибору, окрім як, надувшись, послідувати за ними на вулицю. Величезна карета, що раніше відвозила нас до мисливського змагання, чекала на нас. Герцог зайшов першим, за ним — Рейнольд. Як раз коли я підіймала поділ спідниці, аби легше залізти, у моєму полі зору виникла долоня.
— Візьми мою руку, — я повернулася і помітила, як на мене своїми спокійними блакитними очима дивиться Деррік. Трохи здивована, я все ж прийняла його пропозицію.
— Дякую, брате.
Його долоня злегка здригнулася, вірогідно через те, що я давно до нього так не зверталася.
Перед моїми очима спалахнуло біле світло.
<СИСТЕМА> Бажаєте перевірити прихильність [Деррік]?
[2 мільйони золота/200 слави]
Я була трохи приголомшена бачити вікно перевірки прихильності.
"Якщо так подумати…… Я не перевіряла його прихильність з того часу, як показники було приховано."
Я завагалася, а потім натиснула [2 мільйони золота]. Мені не потрібно було знати його прихильність, я лише хотіла запевнитись, що не була у небезпеці через те, що вона впала нижче нуля.
<СИСТЕМА> Наразі перевіряється прихильність [Деррік] за [2 мільйони золота].
(Баланс: 44 000 000 золота)
[Прихильність 45%]
Прихильність Дерріка, на щастя, не впала з останнього разу, як я її перевіряла. Вона навіть доволі сильно зросла. Однак, оскільки я вже мала майже заповнену прихільність, його відсоток мене зовсім не вражав — він навіть не перейшов половини.
— Чому ти не заходиш? — послідував холодний голос Дерріка.
Я усвідомила, що просто витріщалася на нього, його долоня в моїй.
— О, вибач, — я підняла ногу, готова залазити, коли він заговорив знов.
— Ти сьогодні вдягнена, як доволі порядна леді, — його слова були тихі, але я завагалася і повернулася, аби поглянути на нього. Він проігнорував мене, сідаючи поряд, ніби й не казав нічого.
"Зачекай, чому ми знову сіли так?"
Я з запізненням зрозуміла, що ми сіли у кареті так само, як коли їхали на фестиваль напередодні мисливського змагання. Я вже відчувала, як задихаюся.
Незадовго після відправки, голос герцога прорвався крізь тяжку тишу карети.
— Його Величність буде присутній, тож я хочу, аби ви всі поводилися якнайкраще. Особливо ти, Пенелопо.
Як і було зазвичай, це мене вважали найбільш проблемною.
"Чому ти знову виділяєш лише мене?"
Мої щоки почали надуватися, але наступні слова герцога заспокоїли мене.
— Не вдарюй цих малих негідників, що запрошуватимуть тебе на танець, у пах. Краще поклич мене чи одного зі своїх братів. І, як я завжди кажу, якщо тобі справді треба когось побити, відведи їх туди, де нікого не буде. Зрозуміло?
— Батьку, я радив Вам не казати їй такого, — промовив Деррік, насупившись.
Герцог прокашлявся, уникаючи очей старшого сина.
— Звісно, вона має гарно поводитись. Вона мало не прикінчила сім'ю Гілот на дні народження імператора два роки тому…… Жах! — пробурмотів Рейнольд, здригаючись, ніби єдиний спогад про це лякав його.
Я дивилася в ноги, помічаючи гострі миски на своїх кришталевих туфельках.
"Цікаво. Гадаю, миски можуть згодитись потім."
Я клацнула черевиками, запам'ятовуючи цю нову зброю, і поглянула на Рейнольда.
Він знову здригнувся і вигукнув:
— Гей. Чому ти раптом так дивишся на свої черевики?
— Що ти маєш на увазі? — манірно відповіла я. Потім я широко усміхнулася герцогу. — Я пам'ятатиму, батьку.
— Чорт його забирай, вона зовсім збожеволіла…… — пробурмотів Рейнольд.
Деррік, з іншого боку, лише холодно поглянув на мене.
Я проігнорувала їх обох та голосно клацнула черевиками ще кілька разів для певності.
Карета невдовзі прибула до палацу. Усе моє тіло було напружене від нервів: я не знала, в яку саме мить виникне кронпринц та намагатиметься запевняти, що я — його партнерка. Це була часткова причина мого вибору іншої сукні: мене буде важче помітити.
На моє превелике горе, я ніде не помічала золотоволосого принца, поки ми підіймалися сходами до банкетної зали. Я все оглядалася, намагаючись його знайти.
— Люба, — раптом покликав герцог, простягаючи свою зморшкувату долоню до мене. — Позволиш мені супроводити тебе? Чи знову відмовиш, оскільки краще йтимеш сама, ніж тебе буде супроводжувати старий чоловік? — додав він грайливо.
У мене відвисла щелепа. Я знала, що через байдужість герцога характер Пенелопи жахливо зіпсувався, і також не було дивно, що молода леді у підлітковому віці може соромитись триматися за руки з батьком на такому заході, як цей.
"Проте ти не мала бути настільки прямолінійною в цьому, Пенелопо!"
Не в змозі зустрітися з його поглядом, я витріщалася на герцогову долоню.
— Я не примушуватиму тебе, якщо не хочеш, — присоромлено запевнив герцог.
Я ледве не підстрибнула, хапаючи його за руку.
— Звісно я не соромлюся, батьку, — я змусила себе усміхнутися йому.
Герцог осяяв, через що я відчула, як в животі у мене все перекручується — ніби мене захитало у кареті.
— Тоді пішли всередину, — сказав він.
— Входять члени дому Екарт! — вигукнув слуга, коли великі двері зали повільно відчинилися.
Усередині вже зібралося багато дворян. Намагаючись стримувати свій раптовий напад запаморочення, я трималася за руку герцога, коли майже негайно помітила, що прямо на мене дехто витріщався. Гарне срібне волосся, що завжди ховалося за кролячою маскою, виблискувало на світлі. Вінтер не відвернув погляду, коли наші очі зустрілися, і, почуваючись трохи ніяково від того, як все між нами скінчилося, це натомість зробила я.
Перед моїми очима виникло повідомлення.
<СИСТЕМА> Особливий Квест! [Палко Відтанцюйте цю Ніч!]
Чи бажаєте запросити на танець [Вінтер]? (Винагорода: прихильність Вінтера +5%, слава +50.)
[Прийняти/Відхилити]
Це була пропозиція квесту.
"Що за?"
Я насупилась і швидко натиснула [Відхилити]. Щойно вікно зникло, позаду мене виник роздратований голос:
— На що цей старий мерзотник дивиться?
Я повернулася і помітила Рейнольда, що люто зиркав на Вінтера. Перед моїми очима виникла вже інша пропозиція.
<СИСТЕМА> Особливий Квест! [Палко Відтанцюйте цю Ніч!]
Чи бажаєте запросити на танець [Рейнольд]? (Винагорода: прихильність Рейнольда +5%, слава +50.)
[Прийняти/Відхилити]
"Ця гра вже зовсім з'їхала з глузду."
Я щиро вже не знала, що й думати.
