— Щ-що за…… Цей божевільний виродок! — виплюнула я, з запізненням усвідомлюючи, що зробив кронпринц. Я хотіла якомога сильніше вдарити його у гомілку за його зухвалість, однак він вже зник.
Підіймаючи свою руку, я притулила тильну сторону долоні до рота. Там, де на мить зустрілися наші губи, відчувалася волога.
"Яке нахабство! Я зовсім не мала за нього хвилюватися."
Можливо це через шок, але моє серце калатало так, наче могло будь-якої миті вирватися з грудей. Моє обличчя було червоним як помідор.
"Я просто розлючена, це все."
Я вирішила, як почуваюся щодо вкраденого ним поцілунку. Однак, чесно кажучи, я не була впевнена, чи взагалі образилась. Бурхливий шторм емоцій, що вирував у мені, здавався дивним та незнайомим.
Подув легкий бриз, але я відчувала жар від схвилювання. Я притулила руку до грудей, роблячи все можливе, аби заспокоїтися, нарешті розплющуючи очі і дивлячись на тепер порожній піщаний пляж. Я повернула голову та помітила, як на мене витріщаються очі за левовою маскою.
— Р-Раон, — промовила я зніяковіло. Я жодної гадки не мала, що хлопчик прокинувся. Прохолодний вітерець пройшовся між нами. — Ти……
Раон раптом вказав на мене та вигукнув:
— Ви двоє поцілувалися! Ви цілувалися!
Він радісно дражнив мене, що мене шокувало. Я квапливо захитала головою.
— Н-ні! Це все лише непорозуміння!
— Добре…… Тоді, ви чмокнулись!
— Гей! Я ж сказала, це не так! — збираючись підійти до нього та затулити його рота долонею, я відволіклась на тихий голос позаду.
— Леді…… — я завмерла, повільно обертаючись.
Босий та у масці кролика, Вінтер стояв, виникши з повітря деякий час тому.
— Віндзор…… Тобто…… — випалила я ім'я, яке придумала для нього. Кронпринца тут більше не було, тож мені не потрібно було так до нього звертатися.
"Хвилинку…… Він же не бачив, як Каллісто…… зробив це, так?"
Він з'явився якраз тоді, коли міг це помітити. Я схвильовано вдивлялася у нього, але маска заважала бачити його емоції.
Раптом Раон підвівся на ноги та побіг до нас.
— Пане! — вигукнув він. — Вибачте…… Пенелопа сказала мені не йти до пляжу, але я хотів показати свою магію іншим…… — Раон пояснював, що сталося, з похмурим обличчям.
Я трохи здивувалася, почувши його слова.
[— Я ніколи не очікував, що вони з'являться сьогодні чи візьмуть інших дітей.]
[— Це може звучати, як жахлива відмазка…… Проте я не був повністю впевнений, як діяти у такій ситуації, леді.]
Признання Вінтера, коли ми зайшли до печери, було правдою. Я частково очікувала, що це виявиться брехнею, оскільки він вже обманював мене раніше. Вінтер глибоко зітхнув, дивлячись на хлопчика у масці лева, який хнюпав носом.
— Усе закінчилося. Ти ж не поранився?
— Ні…… Я в порядку, — нерішуче сказав Раон.
Ультрамаринові очі Вінтера перейшли на мене.
— Ви теж ніде не поранені, леді?
— Ні, — чесно відповіла я. Мені дещо спало на думку. — Ви змогли перенести дітей до безпеки?
— Так.
— І Ви…… — я замовкла на середині питання про його самочуття.
Лише з його вигляду було зрозуміло, що Вінтер не почувався добре. Уся його пошарпана мантія була в червоних плямах, можливо через те, що його збив хвіст монстра. Він був у набагато гіршій формі, ніж кронпринц.
— Вже доволі пізно. Я маю Вас проводити, — помітивши, що я більше не маю що сказати, він запропонував мені свою долоню. Він звучав настільки виснажено, що я просто не могла відмовити.
— Так. Давайте повернемося, — промовила я, беручи його за руку.
Яскраве світло огорнуло нас трьох.
***
— Ваша Високість! — Седрік Портер, правиця кронпринца, привітав Каллісто з виразом шоку та недовіри, коли принц повернувся до палацу через магічне коло.
— Що таке? — ліниво промовив кронпринц, легковажно помахавши рукою.
"Що таке? Він що, тільки що сказав 'Що таке'?"
Седрік зціпив зуби, намагаючись стримати свою невдоволеність. Він присягнув йому, той був його принцом, кимось, з ким він ділив радість і сум на полі бою. Проте іноді, коли Каллісто вів себе зовсім по-божевільному, він відчував нестримне бажання звернути йому шию.
Останнім часом проходили щоденні наради про залишки Праведної Нації Лейла, що пробралися до Аркіни та тероризували імперію. Проте навколо Аркіни знаходилося багато долин та підводних каменів, через що військовим кораблям було важко наблизитися, і це навіть не враховуючи навколишні бурхливі води. Послідовники лейла також чинили більший опір, ніж очікувалося, тож будь-які необережні спроби їхньої ліквідації були вкрай ризикованими.
Вони обговорювали варіанти, як використати стародавню мапу, яку кронпринц знайшов під час мисливського змагання, аби наблизитися до ворога. Нарада нарешті почала давати плоди, коли на карті виникла блимаюча червона точка.
Вона знаходилася на острові, який на мапі не мав жодної назви, неподалік від Аркіни. Поки всі відволіклися, витріщаючись на це дивне видовище, кронпринц зіскочив зі свого місця та кинувся з кімнати, як маніяк. Каллісто повернувся лише зараз.
— Що Ви взагалі робили на Солаелі? І як поранились? — вимагав Седрік, пильно подивившись на кронпринца.
Каллісто лише підняв брову замість відповіді.
— Ти погрожував чаклунам?
— Це Ви їм погрожували. Я лише запитав їх, куди Ви пішли.
Коли Седрік допитував чаклунів, то ті, тремтячи від обурення, проінформували, що кронпринц погрозив "запхати їхні посохи їм у дупи", якщо вони негайно не відправлять його до Солаелю.
Седрік холодно продовжив:
— Оскільки Ви пішли посеред наради, ніхто не міг покинути палац. І вони цьому не раді. Я мав вигадувати причину Вашого поранення, тож Ви хоча б можете коротко підсумувати, що робили, — Седрік вимагав висвітлення подій, аби використати це при створенні пояснення абсурдній поведінці кронпринца.
— А як ти думаєш? Я усунув культ, — роздратовано відповів Каллісто.
— Що? Самі?
— Ні, — Каллісто під час квапливої ходи раптом зупинився. Він пихато підняв підборіддя з, на диво, задоволеним собою виразом обличчя. — Зі своєю майбутньою дружиною.
— Вашою майбутньою…… Що? — прохрипів Седрік. Він вирішив, що йому почулося через весь стрес, який він пережив завдяки Каллісто, тому вирішив просто проігнорувати цю заяву.
Кронпринц продовжив йти до палацу.
— Ми були праві. Вони теж не могли легко дістатися до Тратану через Аркіну. Вони організували підводну базу неподалік.
— Тобто під Солаелем?
— Так. Під землею була печера. Вона була надзвичайно глибока та широка. Можливо навіть була з'єднана з Аркіною.
— Тоді ми маємо надіслати нашу армію до Солаелю—
— Ні. Це не є необхідним. Вони ще довго не турбуватимуть нас, — запевнив Каллісто, зупиняючи всі спроби Седріка придумати план.
— Перепрошую? — спантеличено спитав Седрік.
Каллісто раптом розсміявся, ймовірно, знайшовши щось у цій ситуації кумедним.
"Він остаточно втратив розум."
Подумав Седрік. Кронпринц вже давно був далеким від здорового глузду, але тепер було зрозуміло: він досяг нових вершин божевілля.
— Принцеса зруйнувала печеру, змусивши весь острів Солаель погрузитися під море, — тріумфально пробурмотів кронпринц.
Седрік, на мить збитий зміною теми розмови, раптом усвідомив, що недоговорював кронпринц.
— Зачекайте…… Тобто червона точка була її місцезнаходженням?
Копіювати артефакт зі Стародавньої Вальти було водночас дуже небезпечно й безрозсудно. Отже, Каллісто зачарував мапу так, що лише Пенелопа могла нею скористатися. Хоча неможливо було дізнатися, як саме Каллісто зміг дістати кілька пасм її волосся, це зробило процес чарування потрібного заклинання набагато легшим.
Проте чаклун, що зачарував мапу, проінформував їх, що є одна проблема. Стародавня карта якимось чином впізнавала своєю власницею лише Пенелопу, і це якось стосувалося й копії мапи також.
Седрік тоді не знав, що це означає.
— Ваша Величносте…… Хіба слідкувати за нею так — не злочин? — похмуро запитав він, частинки пазлу складалися у його голові.
— Не кажи дурниць, — відповів таким само похмурим голосом кронпринц. — Це лише прикра помилка, нічого іншого.
— А вона знає про цю…… помилку?
— ……
— Якщо я чув правильно, вона порвала з Вами на мисливському змаганні…… — Седрік зупинився, відчувши, як по його спині пройшовся холодок. Він повернувся, лише аби знайти, як на нього витріщаються криваво-червоні очі.
— У тебе не так багато роботи зараз, чи не так? — промовив Каллісто, різко ляснувши своєю рукою по плечу Седріка, по-товариськи похлопуючи. — Чому б тобі не звернути увагу на чутки про мене та принцесу та інформувати мене про все, що почуєш? Ось що я тобі наказую. Тобі треба лише робити свою роботу. І якщо мені потрібні будуть твої поради, я запитаю. Зрозуміло?
— Уґх! Ау! Так. Зрозуміло…… — промовив Седрік, здригуючись від болючих похлопувань по своєму плечу.
Кронпринц, задоволений його відповіддю, зупинив агресивні удари, замасковані як привітний жест. Седрік розлючено бубонів собі під ніс, але його бурчання, здавалося, за якоїсь причини зовсім не хвилювало Каллісто.
На диво, він не міг стерти зі свого обличчя усмішку. На початку це була лише тимчасова розвага для Каллісто. Він вважав кумедним те, як принцеса крізь зуби брехала, до кінця намагаючись переконати його очевидним обманом.
Він з нетерпінням чекав, коли знову побачить її, гадаючи, яку ж причину та вигадає далі, і це робило його жахливе існування у столиці помірно стерпним. Його зацікавленість нею не згасла навіть після мисливського змагання. Навпаки, його інтерес до дівчини, що, здавалося, здригалася від одного його виду, лише зростав.
Маркіз Еллен, бридкий дідуган, розпустив абсурдні чутки про те, що він переслідував її, але вони зовсім його не хвилювали. Він сам цьому дивувався.
Коли Пенелопа з'явилася з кілограмом макіяжу та грала свою смішну маленьку роль, таку, яку можна було побачити за кілометр, він навіть подумав, що вона мила. Він на початку повірив чуткам та очікував, що вона лише зарозуміла простолюдинка, якій достатньо повезло бути вдочереною герцогом, але тепер він ніби не міг забути те, як її маленькі губи несміливо огризалися на нього кожен раз, коли вони зустрічалися. І саме через це він так імпульсивно діяв……
— Ваша Високосте, — покликав Седрік, перериваючи думки Каллісто.
— Що?
— Чому Ви так торкаєтеся своїх губ? Ви там теж поранилися?
Насправді Седрік хотів знати, чому Каллісто так вищирювався, притиснувши до губ долоню, але Седрік знав, що прямі питання лише наблизять його загибель.
Кронпринц повільно моргнув, усвідомлюючи, що робить. Він ніколи не був сильно зацікавлений у романтиці. Вважав, що роки виживання на кривавих полях битв вбили будь-яку приховану жагу до любові чи ніжності, залишаючи лише ненависть та прагнення вбивати.
Однак тепер його думки заполонила Пенелопа Екарт. Її бірюзові очі широко розплющилися, як у кролика, коли він поцілував її, її губи тріпотливо розкрилися та повільно закрилися, поки вона в шоці витріщалася на нього. Він згадав як під місячним сяйвом вона була така……
— ……прекрасна, — пробурмотів Каллісто.
— Вибачте? — спитав Седрік.
Каллісто поглянув на чоловіка та глузливо засміявся.
— Я не очікую, що ти зрозумієш. Ти ніколи в житті ні з ким не зустрічався.
— Х-х-хто каже, що ніколи? — обурено запротестував Седрік.
Каллісто лише голосно засміявся та пішов геть.
