***
У грудях запекло: я не могла вдихнути до легень повітря. Відчувалося, наче мене хтось душить. Я хотіла жити, але не могла нормально дихати.
"Хто-небудь, допоможіть!"
Я відчула, як хтось хапає мене за ніс та підборіддя, а потім — м'яке тепло, яке притискалося до моїх вуст.
Потужний подув кисню пройшовся через мене, примусово потрапляючи в мої легені. Дивне відчуття повторилося кілька разів.
— Кха!
Нарешті я різко закашлялася, мої очі розплющилися. Солона вода фонтаном полилася з мого рота. Напрочуд, я все ще була жива. Поки я ковтала повітря, хтось покликав мене.
— Принцесо!
— Ваша Високість……
Я бачила, як у русі блищало його золоте волосся. Червоні очі принца розширилися, а потім наповнилися щастям.
— Я радий, що ти жива. Я вже гадав, як саме писатиму некролог, який мав би відправити герцогу, — кронпринц жартівливо усміхнувся, хоча на його обличчі прекрасно було видно виснаження.
Я не відповіла, ослаблено намагаючись сісти. Печера обвалилася, і морська вода затягнула нас униз, але тепер ми сиділи на тихому пляжі. Я не знала, скільки часу минуло.
— Що з нами сталося?
— Думав, ми точно помремо, але, на щастя, той хлопець прокинувся та вигукнув щось, — драматично пояснював кронпринц. — І тоді ми телепортувалися сюди, на маленький острів неподалік Солаелю.
— Ох…… Раон.
Я забула про хлопчика. Я почала вертітися з боку в бік, відчайдушно розшукуючи його. Хлопчик у левовій масці лежав неподалік на білому піску. Мої очі розширилися.
— Зачекайте, не кажіть мені, що він поранений—
— Не хвилюйся так. Здається, він просто втомлений, бо перенапружився та використав забагато своєї мани.
Слова Каллісто заспокоїли мене, але також змусили турбуватися за бідну дитину. Певно, витрата такої кількості мани та енергії була надто великою для його маленького тіла. Лише думка про це змушувала мене почуватись погано. Я схвильовано дивилась на нього, а потім із запитанням повернулася до кронпринца.
— А як щодо послідовників лейла? Що сталося з їхньою базою—
— Ось, — Каллісто вказав у бік моря.
Я повернулася, аби подивитись, проте не побачила зовсім нічого у неосяжному темному морі. Спантеличена, я ніяк не могла зрозуміти, на що він вказував.
— Ти потопила цілий острів. Вітаю, — він глузливо захлопав у долоні, тон його голосу пронизаний сарказмом. — Можливо, це спричинило обвалення тунелю, але острів потонув незадовго після того, як ми перемістилися сюди.
— Вибачте……? — промовила я, ніяк не в змозі усвідомити його слова.
Кронпринц бурмотів собі під ніс, з очевидною зневірою в голосі:
— Як украй абсурдно. Хто б міг подумати, що я колись наживу побачу, як цілий острів тоне в океані?
— Т-тоді це означає……
— Я маю нагородити тебе, щойно ми повернемося до палацу. Ти зруйнувала залишки групи, яка збиралася нашкодити імперії, та повністю знищила їх базу, — він заливався сміхом, повернувшись до мене. — Знаєш, ти, здається, з останнього разу стала ще кращою у вбиванні людей. На мою думку, ми маємо посвятити тебе в лицарі. Що думаєш?
Я насупилась, дивлячись на нього.
— Ви зараз наді мною насміхаєтеся?
— Насміхаюся? Я цілком серйозно, — його бешкетна усмішка стверджувала зовсім інше.
"Система зовсім навіжена…… Цій грі вже давно потрібно кілька оновлень."
Я сиділа, намагаючись прийняти, що я нібито за допомогою магії спричинила потоп цілого острова. Я промовила заклинання, так, проте не маючи вибору. І все ж провина лежала саме на моїх плечах — дивне відчуття, яке важко було передати словами.
Я витріщалася на океан, де колись стояв Солаель. Промайнув спалах світла.
<СИСТЕМА> Головний Квест [Зниклі Діти]
Третій етап "Врятуйте викрадених дітей від Сил Зла" виконано!
<СИСТЕМА> Ви отримали [Уламок Стародавнього Магічного Дзеркала], [Прихильність всіх мейл лідів +5%] та [Слава +50].
<СИСТЕМА> (Загальна слава: 560)
"Ха."
Я пригнічено засміялася сама до себе, читаючи неочікуване повідомлення. Дивлячись вниз на свою долоню, я помітила, що все ще тримаю уламок дзеркала, який підняла раніше. Скло затуманилося і більше зовсім не блищало. Ймовірно, воно захопило мою увагу лише тому, що було моєю винагородою за завершення квесту.
"Це все було сплановано для головного квесту."
Словами не передати, яке полегшення я відчула, усвідомивши, що ми змогли врятувати дітей, хоча, врешті-решт, ця вся метушня була зумовлена системою. Усе розгорталося так швидко та хаотично, що я лише зараз зрозуміла, що все це було лише черговою частиною сюжету гри.
Я також згадала неймовірний поворот, свідком якого стала раніше: зникла у спалаху синього світла жінка в білому.
"Вона виглядала точнісінько як головна героїня."
У неї було пряме рожеве волосся, а її очі були без сумніву блакитні, коли вона дивилася прямо на мене. Я відчувала, як мої груди панічно стискаються від спогаду.
"Ні…… Це неможливо. Вони лише дуже схожі."
Я потрясла головою, намагаючись запевнити себе, що помиляюся. Головна героїня звичайної складності була практично янголом. Як вона могла бути членом злої раси лейла?
— Тобі зле? — раптом спитав кронпринц, витріщаючись на мене своїми червоними очима. Він, безсумнівно, вважав дивним те, що я, здавалося, без причини з серйозним обличчям хитала головою. — Про що ти так серйозно думаєш?
Я похитала головою, відганяючи тривогу, що оселилася у мене в шлунку, і подивилася на нього у відповідь. З великими зусиллями я відповіла:
— Ваша Високосте. Чи Ви…… бачили обличчя жінки у білому?
— Ні. Печера збиралась обвалитися нам на голови. У мене не те щоб було багато часу, аби помітити обличчя якоїсь там жінки, — відповів він. Моє калатаюче серце ніби почало вгамовуватися, але я ніяк не могла зрозуміти, чому його слова так мене заспокоїли.
Тоді я видихнула — те, що дуже бажала сказати, вилилося з моїх губ:
— Вибачте……
— Що? — промовив кронпринц, спантеличений раптовим вибаченням.
Я не бажала того, що сталося. Саме система налаштувала все, але це не звільняло мене від провини. Ігноруючи хаос, у який погрузився мій розум, дізнавшись, що острів зруйнований, я спокійно сказала:
— Ви маєте бути повністю бездоганними, коли зійдете на престол. Вибачте, що зруйнувала частину територій імперії.
— Ха!
Будучи повністю чесною, я лише хотіла зберегти між нами мирні відносини, але відповіддю кронпринца був здивований сміх.
— Це я маю питати, чи ти наді мною насміхаєшся.
— Насміхаюся? Я цілком серйозно, — відповіла я похмуро. Тихо бурмочучи, я продовжила: — Це все сталося через те, що я не змогла контролювати своє заклинання.
— Проте також саме завдяки тобі ми не дізналися, як виглядають нутрощі монстра, — сухо підмітив Каллісто. — І, безсумнівно, ці виродки продовжили б скоювати свої злочини, якби ми полишили їхнє укриття неушкодженим. Краще те, що острів було стерто з мапи.
Я в шоці витріщалася на нього. Перш ніж я навіть встигла усвідомити, що набираю повітря, аби заговорити, я вже питала його:
— Хіба Ви не підозрюєте мене?
— Ти можеш перестати з цими розмовами, будь ласка? — промовив Каллісто, насупившись. — Чого тебе так через це крутить?
— К-крутить……? — я була шокована та на мить замовкла через його слова. З певними труднощами, я зібралася. — Все ж…… Ви, напевно, гадаєте, звідки я знаю настільки потужне заклинання……
— Ти сама цього не знаєш, — кисло відповів він. — Ти змушуєш мене повторюватись. Я ще в печері пояснив, що думаю про все це.
— ……
— Якби ти знала, то не виглядала би настільки спантеличеною, коли заклинання влучило у монстрів та послідовників лейла. Знаєш, принцесо, в мене є очі.
— ……
— Просто не сумнівайся так сильно, добре? Я сам можу вирішити, що — правда, а що ні.
Я ніяк не могла зустрітися з ним очима, моє серце билося, наче навіжене. Може це через те, що я відчула полегшення? Чи тому, що я відчайдушно хотіла почути ці слова? Я рідко плакала, але вже відчувала, як на очі почали накочуватися сльози.
— Можеш поцілувати мене, якщо хочеш показати мені, наскільки вдячна.
Його слова негайно змусили загадкову емоцію в мені повністю зникнути.
— Щ-що? — затиналася я.
Кронпринц зухвало повторив:
— Ну, знаєш, як це стається. Принцеса цілує героя, дякуючи йому за те, що врятував її.
— Проте мушу нагадати, це я Вас врятувала.
— Тоді я поцілую тебе.
— Ні, дякую, — я відмовила, швидко підіймаючись на ноги.
— Яка безсердечна лиходійка, — промовив кронпринц, насупившись. — Не те щоб це дуже важливо. Я вже…… тебе, — пробурмотів він собі під носа, але я не дуже добре почула його слова.
— Вибачте, що Ви сказали? — спитала я, повертаючись до нього.
— Нічого, — знизавши плечима, він підвівся і струхнув пісок зі свого одягу.
Я з підозрою витріщалася на нього, але вирішила проігнорувати його пробурмочені слова.
— Тож, як нам звідси вибратися? — спитала я.
— Перш ніж втратити свідомість, хлопчик сказав, що відправив чаклуну повідомлення. Упевнений, чаклун скоро буде тут.
Я поглянула на все ще непритомного Раона та кивнула. Тоді я відчула неподалік сильні вібрації. Почувши голосне гудіння, я спантеличено оглядалася. Кронпринц зітхнув, дістаючи щось з глибин свого жакета. Маленька кришталева куля яскраво блимала.
— Секунду, принцесо, — сказав він зі стурбованим обличчям, повертаючись до мене спиною та активуючи пристрій.
— Ваша Високосте! Де Ви взагалі були? — з кульки пролунав гучний голос.
"Га?"
Я нахилила голову, ошелешена. Могла поклястися, що вже чула десь цей голос.
— Ми були посеред військової ради! І чому Ви погрожували чаклунам —
Кронпринц раптом вимкнув кришталеву кулю. Виснажений, він швидко сказав мені:
— Вибач, принцесо, але, гадаю, мені час іти.
— Ви доберетеся назад самі?
— Усім членам імперської сім'ї доступне заклинання, що дає нам змогу переміститися назад до палацу у разі надзвичайної ситуації, — поки він говорив, під його ногами почало формуватися золоте магічне коло. — О чорт. Седрік Портер, цей покидьок. Він вже активував його.
— Седрік?
Наскільки я знала, він був правицею кронпринца. Коли я все ще намагалась усвідомити його раптове відбуття, магічне коло майже завершилося.
— Ваша Високосте! — покликала я, наближаючись. — Полікуйте те поранення, — я хвилювалася, оскільки відрізаний поділ моєї сукні, огорнутий навколо його руки, повністю просочився кров'ю. — Зуби монстра могли бути отруйними, тож Ви маєте відвідати лікаря щойно повернетеся—
— Ти сьогодні така добра, — промовив кронпринц, ледве помітно усміхаючись на моє схвильоване попередження. Він раптово взяв моє обличчя у свої долоні, а його губи лагідно торкнулися моїх.
Щось вологе й слизьке пройшлося по моїй нижній губі. Я блимнула, не розуміючи, що сталося, коли кронпринц вже віддалявся від мене.
— Поцілунок для героїні, що мене врятувала, моя принцесо.
— Щ-що за—
— До зустрічі, — кронпринц по-хитрому усміхнувся мені, на вигляд дуже вдоволений собою, а потім миттєво зник у спалаху золотого світла, перш ніж я встигла промовити хоч слово.
