Я виконала несподіваний квест. Напруга покинула моє тіло, коли вікно зникло. Я похитнулася, опираючись на стіну, аби не впасти.
— Принцесо! — кронпринц поквапився до мене з широко розплющеними очима. — Що таке? Ти поранилась?
Каллісто глибоко насупився, оглядаючи мене на будь-які ознаки ушкодження. Його яскраво-червоний показник прихильності повільно блимав. Я вивчала його, а потім — гігантську ящірку, що померла з його мечем все ще у її пащі. Я відчувала, як в глибинах мого шлунка підіймалося дивне почуття.
"Я ледь не померла……"
Моє серце колотилося від страху, коли закляття не спрацювали на останньому монстрі. Я не могла точно розпізнати емоцію, яка охопила мене, коли я помітила його золоте волосся.
"Він так жахливо ставився до мене у минулому."
Дивно відчувалося бачити його червоні очі, що вдивлялися у мене, майже хвилюючись.
— Чому ти нічого не кажеш? Ти поранилася? Чи монстр уразив тебе в обличчя? — промовив він, нахиляючись, аби наблизити своє обличчя до мого, поки я мовчазно витріщалася на нього.
— Щ-що Ви робите? — я відштовхнула його, стривожена. Приклавши руку до свого серця, що шалено билося, я притулилася до стіни. — Я в порядку, Ваша Високосте. Я не поранилася.
Металічний запах досяг мого носа. Поглянувши на нього, я помітила, що один з його рукавів був порваний та заплямований вологим, глибоко червоним.
— Це Ви поранені! — шоковано вигукнула я.
Кронпринц прослідкував за моїм поглядом до свого рукава та ліниво підняв руку. Я практично могла бачити, як він озброюється своєю звичною маскулінною бравадою.
— Це нічого. Лише подряпина.
— Що Ви маєте на увазі, "це нічого"? Зупиніться негайно й сядьте, — я пройшла повз нього до мертвого чудовиска.
Оскільки він кинувся до мене так швидко, його меч все ще був вштрикнутий у монстра. Створіння розпласталося на землі, з широко розкритою щелепою, створюючи доволі гротескне видовище.
Я висмикнула меч з його почорнілої пащі, спаленої заклинаннями, які я начаклувала у його відкритий рот. Потім я скористалася мечем, аби відрізати довгу смужку тканини зі своєї сукні. Коли я повернулася до нього, стискаючи у долонях імпровізований бинт і меч, Каллісто дивився на мене поглядом, який я ніяк не могла розшифрувати.
— Візьміть це. І простягніть руку, — сказала я, віддаючи йому меча.
Він послухався, беручи меч, засовуючи його в піхви та простягаючи свою поранену руку. Я огорнула смужку своєї сукні навколо рани, згадуючи прочитаний в книзі прийом, що міг допомогти зупинити кровотечу. Результат був не таким гарним, як я хотіла би, але він виконував свою роботу.
— Ти, здавалося, дуже вправно користувалася тими заклинаннями. Хіба ти не знаєш жодної магії зцілення? — раптом запитав кронпринц, пильно спостерігаючи за мною.
Мені нема було чого ховати, тож я негайно відповіла:
— Ні.
— Це доволі жахливий вузол.
— Тож мені зняти пов'язку?
— Мені вже й пожартувати не можна? Чого ти така холодна?
Я проігнорувала його нісенітниці та закінчила зав'язувати свій незграбний вузол. Витріщаючись на небесно-блакитну тканину, я спостерігала, як вона швидко просочувалася червоним.
— Не дивися на мене цим сумним маленьким обличчям. Це таке крихітне поранення, я можу на нього плюнути і воно зцілиться, — раптом почав заспокоювати він. Деякі емоції, які я намагалась стримати всередині, вирвалися назовні.
— А слина Вашої Високості з якого саме зілля складається?
— Ти, я бачу, вирішила вже відкрито з мене глузувати, — кронпринц усміхнувся, ніби задоволений моїм насупленим обличчям. Його усмішка, однак, швидко зникла. — Але скажи мені. Що ти робиш тут сама, вдягнена отак?
Він питав прямо, не тягнув кота за хвіст. Я розгубилася, не знаючи як йому відповісти.
— Останнім часом територія навколо Аркіни дуже небезпечна. І ти планувала подолати всіх цих монстрів сама? Що б ти робила, якби їх було більше?
— ……
— Знаєш, я про це вперше подумав, ще коли побачив, як ти полювала на того ведмедя, але ти, принцесо, й справді доволі шалена.
Я раптом відчула, наче мене катастрофічно неправильно зрозуміли.
"Думаєш, я тут за своїм бажанням?"
Я була готова вибухнути від відчаю, але не могла пояснити, що за обидва випадки була відповідальна система.
Очі кронпринца звужувалися все більше й більше, чим довше я мовчала.
— Не кажи мені…… що пішла аж сюди, бо археологічних матеріалів, які я тобі дав, було недостатньо, аби тебе задовольнити? Не знав, що ти така старанна.
— Ні, все зовсім не так.
— Тоді чому ти тут?
— Я…… прийшла взяти участь у благодійному заході, і дитину, що прийшла зі мною, викрали залишки Праведної Нації Лейла, — я не була впевнена, скільки могла йому розповісти, тож врешті-решт зупинилася на стислій версії правди. — Я тут, бо збираюся її врятувати.
— Благодійність? — повторив кронпринц, витріщаючись, ніби саме поняття було для нього незнайомим. — Ти…… волонтерила?
— Так, — промовила я, трохи ображена його тоном.
— Справді…… це найбільш шокуюче, що я від тебе чув, — пробурмотів він до себе зі скептичністю в голосі.
— Всі дворяни мають займатися благодійною діяльністю, — сказала я, стиснувши зуби. — А чому Ви тут, Ваша Високосте?
Усе було так неспокійно допоки, що я все ще не повністю визнала це, але справді здавалося, наче Каллісто з'явився з нізвідки. Він за незнайомих для мене причин уникав мого погляду.
— Ми отримали звіти про те, що Праведна Нація Лейла діє неподалік. Палац уважно спостерігав за Аркіною та Тратаном.
— Палац? Тож Ви теж були в Тратані?
— Ну, так…… Можна й так сказати.
Після хвилинної паузи, Каллісто додав:
— Ти хоч гадку маєш, наскільки я був здивований, побачивши тебе тут? Я натрапив на доволі цікаве місце завдяки тобі. Я наказав морському флоту оточити Аркіну, але дотепер навіть не знав, як їм вдавалося потрапити до імперії, — Каллісто оглянув печеру та знизав плечима.
Мовчки слухаючи, я насупилася, обдумуючи його слова.
— Тож Ви кажете, що слідкували за мною?
— Що? Не кажи дурниць! — обурено прорипів кронпринц. Через його реакцію він здавався ще більш підозрілим.
— Тоді як Ви опинилися у тому ж місці, що й я? І де Ви були, поки я вбивала всіх інших монстрів? Мій компаньйон потрапив у пастку і нас розділило, — сказала я, швидко випалюючи питання одне за одним.
— Кгм. Це…… — кронпринц прокашлявся. Я фактично могла бачити, як він намагається вигадати пояснення. — Моя присутність тут — імперський секрет.
Я була приголомшена.
— Вибачте?
— Не питай більше нічого. Пам'ятай, цікавість кішку погубила.
— Та це ж повний абсурд—
— Крім того, принцесо. Хіба ти не казала, що ти тут, аби врятувати дитину? — Каллісто вказав пальцем повз мене. — Якщо ти збираєшся це робити, то ми маємо перелізти через мертвого монстра. У нас нема часу, — він встав та поквапився пройти повз.
— Ух, я…… — я витріщалася на нього, спантеличена.
— Пішли! Чого ти чекаєш? — він несамовито змахнув руками, вказуючи на прохід, з нетерпінням чекаючи перед тілом.
"Підозріло……"
Я оглядала його, все ще сумніваючись, але зарухалась слідом. Він мав рацію. Незалежно від того, прослідкував він за мною чи ні, зараз головним було врятувати дітей.
Величезна туша монстра повністю блокувала прохід. Все було так, як і казав Каллісто — ми мали перелізти через нього. Як і очікувалося від сильного мейл ліда, він легко забрався на мертвого монстра, не зважаючи на своє поранення. Я витріщалася, невпевнена, як мені зробити те саме.
— Ось, візьми мене за руку, — промовив він, стоячи на голові чудовиська та нахиляючись, простягаючи до мене руку.
Я на мить вдивлялася, перш ніж нерішуче взяти її, усвідомлюючи, що я вже не дивувалася, коли він поводився люб'язно. Каллісто легко підняв мене, демонструючи свою неймовірну силу. Я ахнула, коли мене підняли, ніби я зовсім нічого не важила, перериваючи мої думки. Коли я знову розплющила очі, то помітила, що стою на голові монстра.
— Воу! Ах!
— Обережно, — сказав він, обертаючи свою руку навколо моєї талії, коли я сильно похитнулася.
Мої очі широко розкрилися, коли я відчула, як мій лоб торкався його м'язистих грудей, але з деякими зусиллями швидко зібралася.
— Д-дякую, Ваша Високосте, — промовила я, серце колоталося — точно від шоку. — Я-я вже можу йти сама, — я відсахнулася від нього та з його рук.
Кронпринц мовчки відпустив мене.
Рука, за яку він мене тримав, відчувалася гарячою. Я навіть не подумала перевірити прихильність, дуже зайнята тим, аби прибрати руки за спину.
Ми рухалися швидко, проходячи через монстра та крокуючи прямим коридором. Пройшовши деякий час у напруженій тиші, темряву замінило яскраве світло, освітлюючи чотири стежки.
— Чорт, це не дуже добре, — пробурмотів кронпринц.
Я також оглядала тунелі, стурбована.
<СИСТЕМА> Ви отримали [Інформація про Місцезнаходження Раона].
З'явилася квадратна панель, а за нею послідувала стрілка, вказуючи на одну зі стежок. Я пожвавилася.
— Ваша Величносте, я, здається, знаю дорогу.
— Справді?
— Так. Я відчуваю магічний сигнал дитини, — насправді я нічого такого не відчувала, але вирішила імітувати Вінтера, що сказав дещо схоже. Кронпринц виглядав здивованим, але кивнув.
— Йдіть за мною.
Ми поквапилися крайнім ліворуч коридором, єдиним, на який вказувала стрілка. Стежка, на яку ми зайшли, була складною та заплутаною, ніби лабіринт. Вона наче була спеціально задумана, аби затримати непроханих гостей. Шлях нескінченно розгалужувався у нові проходи. Якби у мене не було системи, що вказувала мені дорогу, я б точно безнадійно загубилася.
Кронпринц слідував за мною без жодних питань. У мені закрадалося хвилювання. Ми йшли мовчки вже деякий час, і коли я послідувала за третьою стрілкою, в мене вже не було змоги стримати свою цікавість.
— Чому Ви мене не питаєте?
— Про що?
— Про магію.
— А, так, я помітив, що ти доволі вправна і з магією теж. Арбалети, археологія, а тепер магія? Сюрпризи ніяк не спиняться, — відповів кронпринц, ніби забувши про шокуюче та раптове використання мною магії. — Не хвилюйся, принцесо. У мене немає жодних упереджень щодо чаклунів, — байдужо промовив він, поглядуючи на мене.
Я повільно блимнула, дивлячись на нього, перш ніж обережно спитати те, що хвилювало мене більше всього.
— Ви не…… підозрюєте мене?
— У чому?
— Ви не думаєте, що я послідовниця Праведної Нації Лейла?
— Ха! — він засміявся, не вірячи своїм вухам. — Чому б мені думати щось настільки абсурдне?
