У мене не було жодного бажання йти в цю печеру, але іншого вибору не було. Я вирішила почати рішучо крокувати до неї.
— Пішли тоді, — похмуро промовила я.
— Зачекайте, — покликав Вінтер, і я зупинилася, шоковано повертаючись до нього. — Вдягніть мої, — сказав він, раптом нагинаючись та знімаючи свої черевики.
Все було так неспокійно, що я навіть не усвідомила, що все ще боса. Я витріщалася на величезне взуття Вінтера, перш ніж відмовити.
— Я буду в порядку. Мої ноги вже брудні.
— У печері може бути повно гострих каменів.
— Вони все одно завеликі для мене. Вони спадуть з мене щойно я спробую піти в них. До того ж, тоді Ви самі залишитеся без взуття.
— Черевики магічно підлаштуються під того, хто їх носить. А на свої ноги я наклав закляття захисту. Я буду в порядку, — він перейняв впевнений тон. — Якщо Ви бажаєте піти до цієї печери зі мною, то вдягнете їх, — його слова натякали, що інакше він мене не пустить.
"Мені сьогодні довелося побачити багато його нових сторін, хіба ні?"
— Добре…… — неохоче погодилася я, взуваючись. На диво, щойно я вдягнула їх, завеликі мені черевики зменшилися, ідеально підходячи.
Вінтер виглядав як божевільний: з кролячою маскою та в мантії, босий, але його очі блищали задоволенням.
— Тоді пішли.
Ми почали йти у напрямку входу до печери. З одного лише погляду та виглядала зловісною, і при наближенні стало очевидно, що я була права у своїх сумнівах. Всередині були сходи, які йшли донизу, що означало, це не була природна печера.
Вінтер дістав свій посох — і я почула "тріск", а з кінчика полилося світло.
— Може бути сковзко. Будьте обережні, — він пішов сходами першим, і я послідувала за ним, обачливо переставляючи ноги. Я не була впевнена, чи печера була нижче рівня моря, але холодні, солонуваті краплі води постійно падали зі стелі.
Скривляючись кожного разу, коли крапля падала на мене, я глянула на Вінтера, що мовчки йшов попереду, освітлюючи шлях.
— У нас не так багато часу, — промовила я. — Розкажіть мені про план.
Вінтер раптом розвернувся, аби поглянути на мене, його очі передавали його сором.
— У мене…… по суті нема плану.
Я блимнула на нього, шокована.
— Що?
— Я ще давно планував, що Раона викрадуть, сподіваючись відстежити залишки Лейла, але ніколи не очікував, що вони з'являться сьогодні чи візьмуть інших дітей.
— Тож ми справді подорожували аж сюди лише, аби ти перевірив мене, — пробурмотіла я, знову усвідомлюючи це. Потім я насупилася, задумливо сказавши: — І Ви запропонували відправити мене назад до столиці серед всього цього. Ви божевільні?
— Це може звучати, як жахлива відмазка, — промовив Вінтер з нехарактерним йому ваганням. — Проте я не був повністю впевнений, як діяти у такій ситуації, леді.
— Що Ви маєте на увазі?
— Вони виникли так раптово і Ви одразу опинилися там, чаклуючи у спробі врятувати їх. Я досяг своєї мети, запевнившись, що Ви не були пов'язані з ними, але пожалкував, що привів Вас сюди так необачно.
Я витріщалася на нього з широко розплющеними очима. Він виглядав таким спокійним, ніби наперед знав, як все станеться.
— У цю мить в мене була єдина думка: я мав забрати Вас до місця, де Ви будете в безпеці, — коли він зізнався мені, то зовсім не був схожий на себе зібраного. Він ніяково посунувся, дивлячись мені в очі. — Не думаю, що мої причини були досить гарними. Я не прошу Вас зрозуміти, леді. Я сам не знаю, що тоді думав.
Його очі, що зазвичай були такі чисті й безтурботні, тепер наливалися кров'ю. Він за природою був недовірливим та підозрював все й всіх. Можливо ця постійна настороженість втомила його, довівши до межі.
Я глибоко зітхнула. Я була розлючена, що він підозрював мене як викрадачку та перевіряв мене, але раптовий напад на дітей, вірогідно, шокував його так само, як і мене. Він, певно, теж неймовірно за них хвилювався.
— Чому ці покидьки з Праведної Нації Лейла викрадають дітей? — запитала я, залишаючи позаду свої погані емоції на деякий час та фокусуючись на поточній проблемі.
Вінтер на мить замовк від зміни теми.
— Вони витягують з них ману для живлення своїх же заклинань.
— Але я думала, що, аби зійшов їх істинний імператор, магія має бути знищена. Чому вони тоді нею користуються?
— Ці люди лише прихильники справи. Ніхто з них насправді не обдарований силою Лейла. Вони викрадають ману, аби та допомогла вбивати чаклунів.
— Викрадають ману?
— Вони використовують ману, аби видозмінювати монстрів та контролювати їх, як це було напередодні мисливського змагання.
Почувши про їх підлі дії, я глибоко насупилася.
— Однак яка в них кінцева мета? Позбутися всіх чаклунів світу?
— Так. Та воскресити Лейла у світі без них.
— Воскресити? Як можна воскресити вигадане божество?
Як атеїстку, мене їхнє мислення плутало.
— Лейла — не божество, — прозвучав серйозний голос Вінтера.
— Що це тоді?
— Термін відноситься до древньої расової меншини, що мала сили схожі до магії.
— Расова меншина?
— Чаклуни використовують ману та природу, як засіб працювати з магією, але ці люди могли робити те саме завдяки своїй життєвій силі, — пояснив він. — Вони не бажали витрачати свою тривалість життя, тож почали забирати чужі, аби підживлювати свої сили. Стародавня Вальта була містом, яке вони побудували, аби зміцнити свої сили, та служила базою, з якої вони планували захопити світ.
— Проте я думала, що Вальта була побудована чаклунами…… — розгублено пробурмотіла я. Кронпринц також казав, що переслідування чаклунів розпочалося саме з Вальти. Але історія Вінтера, здавалося, повністю суперечила цій ідеї.
Помітивши, що я все ще не розуміла, він похмуро продовжив:
— Щойно лейла були запечатані стародавніми чаклунами, їх прокляття змінило сам хід історії.
— Прокляття?
— Усі чаклуни, що стояли на шляху їх глобального панування та запечатали їх у Вальті, були забуті. Та через це прокляття потомки цих чаклунів були змушені жити у постійному переслідуванні.
Нова інформація повністю шокувала мене. Якщо це було правдою, Вінтер та всі інші чаклуни проживали у справді тяжкому становищі.
"Висока складність завжди мала такі глибокі передісторії?"
Все, про що я дізнавалася, хоча й спочатку не очевидно, ніби ідеально поєднувалося одне з одним, через що волосся ставало дибки.
У цю мить Вінтер раптом зупинився. Сходи закінчилися і шлях продовжувався до глибокої темної печери. Ми, здавалося, майже дійшли до місця, оскільки по всьому шляху на стінах були розвішені лампи.
Я відчувала, як стежкою перед нами пройшовся прохолодний солонуватий бриз. Коридор був світлішим за сходи, що не були освітлені, але здавався небезпечнішим та викликав погане передчуття. Вінтер пішов вперед першим і я швидко послідувала за ним, не маючи часу оговтатися.
Широкими кроками йдучи вперед, Вінтер промовив:
— Я маю зупинити всі їхні можливі плани, леді, — його майже благаючий голос був повен відчаю.
Дивно було бачити його емоції так чітко, оскільки на звичайній складності Вінтер не був настільки відкритим. Я обережно спитала:
— Що станеться, якщо лейла повернуть?
— Якщо запечатаних лейла випустять на волю і не існуватиме чаклунів, що зможуть їх зупинити…… Це буде кінець світу.
Раптом всі лампи одночасно погасли і ми занурилися у темряву.
— Зачекайте, що відбувається? В-ввімкніть світло…… — вигукнула я до Вінтера.
Щось було не так. Він вже мав би використати свій посох, щоб освітити місцевість, але його ніде не було.
— Гей…… — покликала я, обертаючись до місця, де бачила його востаннє. Я нічого не бачила. Простягаючи у темряву руку, замість Вінтера я відчула холодну кам'янисту стіну. — Щ-що відбувається……
Мене охоплював страх.
— Вінтере? — закричала я у паніці. Я навіть не усвідомлювала, що використовую його справжнє ім'я. — Вінтере!
Я оберталася по колу, коли щось під моїм полем зору засвітилося. Я негайно поглянула вниз розширеними очима.
— Намисто……
Коштовний камінь у прикрасі, яку подарував мені Вінтер, світився жовтим.
[— Це намисто може виявити зміни, викликані не лише отрутою, а й маною.]
[— Чим яскравіший колір, тим небезпечніша отрута. Тож якщо Ви побачите, що колір змінюється — негайно тікайте.]
Раптом я згадала його слова.
— Це означає, що поблизу небезпека—
— Леді…… — я почула, як мене кличе слабкий голос, що, здавалося, доносився з іншої сторони кам'яної стіни.
— Вінтере? Вінтере!
— Ви в порядку? — спитав він.
— Де Ви?
— Ми, здається, потрапили у пастку. Вони запхали ними всю печеру…… — голос Вінтера йшов слабким гулом, ніби подорожував через величезну відстань.
Я мала притискати вухо до стіни, намагаючись його почути.
— Щ-що мені тоді робити? Просто продовжувати йти?
— Я щось вигадаю. Допоки, прошу…… — голос Вінтера раптово зник.
— Гей. Гей! — кричала я, перелякана.
Кілька секунд потому я почула його знов. У нього не було хороших новин для мене.
— Леді…… я бачу монстрів. Що у Вас?
— Я поки в безпеці—
— Грррр……
Я обернулася на звук. Звідкілясь йшло гарчання. Я завмерла на місці, не в змозі поворухнутися.
— Леді? — з терміновістю в голосі покликав Вінтер.
— Гррррр……
Цього разу гарчання прозвучало ближче.
— Т-тут теж монстри—
Мене перервав раптовий спалах світла.
<СИСТЕМА> Несподіваний Квест! З'явилася розлючена орда монстрів!
Використати магічне заклинання, аби перемогти [Монстрів] та піти за [Раоном]? (Винагорода: [Інформація про Місцезнаходження Раона], прихильність [???] +5%.)
[Прийняти/Відхилити]
