"Він висунув звинувачення?"
Незрозуміле почуття охопило мене. Я ніяк не могла зрозуміти, що Деррік думав з тієї миті, як спитав мене про покарання для лицарів.
— Що з ними станеться, якщо їх буде визнано винними?
— Їх посадять.
— По-посадять? — повторила я.
— Так. Це, або їх змусять заплатити великий штраф. Але я сумніваюсь, що вони можуть собі таке дозволити.
Я подумала, що таке покарання занадто жорстоке лише для кількох обмовок, але негайно зупинилася. Деррік зробив це не обговорюючи зі мною, тож я не мала причини почуватися так погано.
— О, і, леді? — продовжив пошіпки дворецький. — Я знайшов декого, хто міг би навчити Екліса.
Мій настрій негайно піднявся.
— Справді? Хто це?
— Сер Спен, колишній віце-капітан імперських лицарів. Він пішов у відставку минулого року. Він, вочевидь, вчив дітей як читати та володіти мечем у простолюдинському селищі на околицях столиці.
Його опис змусив мене задуматись, що ця людина могла би бути мені чудовою поміччю. Дворецький посилив цю ідею, додавши:
— Коли він ще служив лицарем, ходили чутки про його надзвичайні навички.
Я вагалась. Я хотіла відкласти час, коли Екліс опанує меч, до того моменту, коли втечу, якщо це було можливо, оскільки на звичайній складності він ховав свої здібності та врешті-решт зрадив Пенелопу.
"Ну, гадаю, що речі змінилися достатньо, тож це не матиме значення."
Я відкинула погане передчуття, що важким тягарем лежало у моїх грудях. Оскільки я знайшла для нього вчителя, його прихильність, вірогідніше, не впаде раптово. Вона взагалі мала піднятися. Крім того, навіть якщо він був генієм з мечем, він не зможе раптом опанувати його за місяць.
— Я планую взяти його до сера Спена у найближчому майбутньому. Я домовився за те, аби до задніх воріт потайки привезли віз.
— У такому випадку клич Екліса зараз. Я приготуюся та приєднаюсь до вас.
— Приєднаєтесь? — здивовано спитав дворецький.
— Так. Це його перший день, я маю його проводити, — відповіла з кивком я, посміхаючись.
До моєї церемонії повноліття залишалося лише приблизно три тижні, і саме тоді мала з'явитись головна героїня. Я мала зробити все у своїх силах, аби вибратися з цієї клятої гри та повернутися до свого світу.
***
Коли дворецький пішов за Еклісом, я вимила обличчя та перевдягнулась. Я обрала тонку сукню з червоного сатину настільки темного, що той здавався майже чорним, згадуючи те, як піднялася прихильність Екліса, коли він побачив мене у криваво-червоному вбранні напередодні мисливського змагання.
— Чудово, — сказала я, задоволено усміхаючись своєму відображенню.
Я покинула кімнату без затримок та пішла у бік заднього входу маєтку, аби легше досягти задніх воріт. Коли я якомога тихіше відчинила двері, мене зустрів сад, у якому я нещодавно бачилася з кронпринцом.
Квіти, за якими ретельно доглядали, ніжно хиталися на вітерці. Коли я планувала піти прямо до воріт, щось спіймало мою увагу. Я помітила з найближчого до мене боку саду купку зелених квітів, яких не впізнавала. Я підійшла ближче та зірвала одне з найбільших цвітінь. Це могло бути кліше, але колір квітів був близьким до кольору моїх очей.
Я вирішила відплатити Еклісу за зів'ялий вінок, який він дав мені кілька днів тому, та обережно взяла квітку у свої долоні, повертаючись до свого минулого маршруту. Коли я прибула до воріт, Екліс та дворецький вже чекали. Я могла бачити його темно-червоний показник прихильності здалеку. Тримаючи квітку за спиною, аби та була схована від чужих очей, я тихо підійшла до них.
— Еклісе.
— Майстре? — промовив він, його очі, округлені від шоку, нагадували цуценя. — Що Ви тут робите?
— Я хотіла тебе провести. Ти, напевно, хвилюєшся, оскільки це твій перший день тренувань.
Він опустив очі до землі, але зовсім не виглядав схвильованим.
Я все одно усміхнулася йому і сказала:
— Як ти почуваєшся? Все йде так, як ти хотів.
Екліс примружив очі і я, як завжди, не могла зрозуміти з його беземоційного лиця, що він думає. Його губи рухалися беззвучно, але потім він нарешті тихим голосом визнав:
— Я радий.
— Я щаслива це чути, — відповіла я, задоволена його відповіддю, перш ніж дістати квітку, яку ховала за спиною. — Ось.
Через ентузіазм, з яким я представила її, зелене цвітіння ніжно торкнулося носа Екліса. Я не зробила цього навмисно, але зіткнення запустило у повітря вибух солодкого аромату.
Його попелясті очі повільно розширилися.
— Це……
— Я взяла її по дорозі сюди, оскільки вона нагадала мені тебе.
Повільно підіймаючи руку, що тримала квітку так близько до його обличчя, я зачесала пальцями його волосся назад та обережно заправила йому за вухо квітку. Я хвилювалась, що він відмахне мою руку, але він навіть не здригнувся, поки я не закінчила.
Колір не підходив його сухій шкірі та розпатланому сіро-каштановому волоссю, і я планувала цей подарунок наполовину як жарт, розрахований лише, аби допомогти йому розслабитись, якщо він був схвильований. Проте зараз, коли квітка спочивала біля його скрині, вона дуже йому пасувала. Я на якусь мить витріщалась на нього, а потім чесно визнала:
— Ти виглядаєш дуже гарно.
Це було лише правдиве спостереження, але очі Екліса заблищали та він опустив голову, ніби намагаючись це сховати. Я все ще могла бачити, як його вуха яскраво почервоніли.
"Добре. Це, напевно, хороший знак."
На моєму обличчі розквітла переможна усмішка, коли я глянула на блимаючий показник над його головою.
— Я доволі сильно старалася знайти тобі вчителя. Тож пам'ятай про мене та старанно працюй, добре? — сказала я, зухвало задираючи голову. Еклісу не потрібно було знати, що Деррік сам все організував. — Зрозумів?
— Так…… — слухняно промовив Екліс. Він підвів голову. — Я сумлінно навчатимусь та стану лицарем, яким Ви пишатиметесь.
Емоція, якої я не могла розпізнати, плавала у його очах. Я на мить затихла, не в змозі відкинути думку, що попелясті очі були темнішими, ніж зазвичай.
— Леді? Гадаю, нам час іти, — сказав, наближаючись, дворецький.
— О? Ох, так…… Звісно. Йди з дворецьким, Еклісе, — сказала я, махаючи та ніяково усміхаючись.
Екліс ще мить продовжував витріщатися на мене, незважаючи на нагадування дворецького, і потім, нарешті, повільно відвернувся. Темно-червоний показник поворухнувся разом з ним.
Я стояла та дивилась, як вони проходять через ворота, та зібрала свої думки, коли пройшов деякий час і вони зникли з поля зору.
— Ох. Показник прихильності.
Я усвідомила, що не перевірила його. З якоїсь дивної причини я відчула, ніби прямо над моєю головою пройшов бурхливий шторм.
***
Вже у своїй кімнаті я сіла за стіл, обдумуючи новину, яку приніс дворецький цього ранку.
— Вінтер Верданді……
Я усвідомила, що вже давно його не бачила. Було непоганою ідеєю зв'язуватися з ним час від часу. Мені було цікаво, якого кольору був його показник прихильності, а також я мала дізнатись, чи зустрів він вже головну героїню, оскільки вона мала скоро з'явитися.
Тук, тук—
Мої пальці вистукували чіткий ритм на столі, поки я бурмотіла:
— Гадаю, що контракт буде непоганою причиною з ним зустрітися.
Проте я не могла зустрітись з ним через смарагдову шахту. Я вже установила, що моїм представником для неї буде дворецький, і не бажала видавати, що була справжньою володаркою. Я відкрила нижню шухлядку свого стола та дістала з неї конверт. Щось біле сиділо на тому конверті.
— Га? — сказала я собі, очі широко розкриті.
Це був складений з хустки кролик, якого Вінтер зробив мені за допомогою магії після суду. Емілі дала його мені після того, як розпакувала мої речі, і я забула про нього після того, як поклала у шухляду. Я обережно підняла кролика так, аби його форма не зруйнувалася.
— І це теж треба повернути, ні?
Ці два предмети допомогли мені зробити вибір.
"Я маю зустрітися з Вінтером у найближчому майбутньому."
Вирішивши це, я піднялася зі свого місця. Я мала трохи поспати, оскільки прокинулась дуже рано-вранці завдяки візиту дворецького, бажаючи провести Екліса. Волочучи себе до ліжка, я відчула, як мої плечі звисали від втоми – аж раптом вікно біля книжкової полиці широко розкрилося і потужний порив вітру залетів до кімнати.
— Чорт його забирай! Що за хрінь? — я змахнула руками, намагаючись захистити голову, не в змозі розплющити очі. Я нахилилася, занадто спантеличена, аби усвідомити, що я вже проходила через щось схоже. Незабаром вітер затих зовсім і супроводжений статикою скрегочучий голос заповнив кімнату.
— Бззз…… Контракт…… Кррк…… будь ласка……
Я намагалася знайти джерело голосу, повертаючись з боку в бік, заціпеніла.
— Аґх! Хто, бляха, говорить? — я невдовзі дізналась хто, чи, краще, що це було.
— Кррррк…… Гільдія…… Прошу…… Ви маєте прийти……
Кролик з хустки дивно смикнув головою, розмовляючи.
