— Готово, пані.
Я швидко поквапила служниць навколо мене відступитися. З дзеркала на мене у відповідь дивилося бліде обличчя.
— Що думаєте? — спитала Емілі.
Оглянувши своє відображення, я задоволено відповіла:
— Відчуття, ніби я будь-якої миті почну блювати кров'ю.
— П-пані жартує, так?
— О ні, це комплімент, — запевнила її я.
І це була правда. На моєму обличчі було стільки шарів косметики, що я була бліда як привид. З мого обличчя ніби вичавили всю кров, і навіть у моїх губах не вистачало кольору. Вони зробили щось з моїми очима і додали фальшиві синці під ними. Разом це все малювало картину дуже хворої молодої леді.
— Мені подобається.
Я все ще посміхалася у дзеркало, коли у двері постукали.
Стук-стук—
— Леді, це Пеннел.
Я підхопилася зі стільця та поквапилась до ліжка, боячись, що кронпринц через свою нетерплячість послідував за дворецьким до моєї кімнати.
Я накрилася ковдрою аж до шиї і кашлянула кілька разів, прочищаючи горло.
— Так…… заходь……
Я змогла змінити голос так, аби дійсно звучало, що я хвора.
Наступної миті двері зі скрипом відчинилися — і, на щастя, до кімнати зайшов лише дворецький. Я глянула за його спину, аби впевнитись, що за ним ніхто не слідував, і розслабилась, помітивши, що нікого більше там не було і я в безпеці.
— Як все пройшло?
— Ах!
Дворецький ахнув, зупинившись посеред кімнати. Він подивився на мене дивним поглядом, відповідаючи:
— Ви перетворилися так швидко, леді.
— Наскільки хворою я виглядаю?
— Ніби щойно піднялися з могили.
Я посміхнулася, задоволена відповіддю, через що дворецький здригнувся.
— Тож як все пройшло? Він пішов?
Пудра на моєму обличчі відчувалася незручно. Я хотіла якнайшвидше її змити.
Дворецький, однак, зібрався і похмуро промовив:
— ……Герцог дозволив кронпринцу зустрітися з Вами.
— Що?! — вигукнула я, широко роззявивши рота. Після довгої паузи я зібралася достатньо, аби відповісти: — Але я…… я навіть з ліжка встати не можу.
— Кхм, я сказав їм це, але…… Його Високість запевнив, що піде до Вашої кімнати, аби Вас навідати.
— Щ-що?
— Герцог, звісно, сказав, що не дозволить йому зустрітися з Вами у Вашій кімнаті. Після наступного обговорення вони домовились, що на короткий час ви зможете зустрітися у саду, — продовжив він. — Однак в мене є й хороші новини. Через Ваш стан зустріч триватиме не більше тридцяти хвилин.
— Це…… хороша новина? — спитала я, не вірячи своїм вухам.
Я повністю вірила в те, що й без мого втручання герцог захистить мене. Однак він підвів мене.
— Хах, — випустила порожній сміх я.
"Чорт його забирай."
Я ніяк не зможу уникнути кронпринца.
***
Я натягнула на білу піжаму кардиган, перш ніж покинути свою кімнату. Оскільки весь цей макіяж вже був нанесений, я збиралася змусити кронпринца відчувати якомога більше провини.
"Козел. Він почув, що я хвора, і все одно прийшов сюди здіймати галас?"
Звісно, я не була впевнена, чи була у нього взагалі совість. Щойно двері відчинилися, я уповільнила свою ходу до такої, що була схожа на шкандибання каліки, і почала невдоволено йти до саду поза маєтком.
Можливо, завдяки дощу, що йшов останні кілька днів, у контрасті сьогодні небо було чистим, а промені сонця — теплими і радісними. Сад маєтку виглядав прекрасно під цим чистим небом, і деяка частина напруги у моєму тілі розтала.
"Він же не прийшов на мою територію, аби вбити мене?"
Він може й божевільний, але не настільки.
"Крім того, я завчасно пересвідчилась, аби мати гарант безпеки."
[— Я прошу Вас не вбивати мене, незважаючи ні на що. Якщо Ви хочете винагородити мене, я хочу саме цього.
— Ха…… Добре.]
Згадуючи дану ним обіцянку, я продовжила йти, мої кроки ставали легшими.
"Де він?"
Я оглядалася навколо, продовжуючи рухатись вперед, не в змозі помітити його. Нарешті вдалині я побачила принца, повернутого до мене спиною.
Він стояв у морі жовтих квітів, назви яких я не знала, що майже сягали його поясу, прямо перед лісом, який простягався між садом та тренувальними майданчиками. Червоноокий чоловік розвернувся, ніби відчувши мою присутність, хоча я була ще доволі далеко.
— Ох, моя давня коханка нарешті показала своє обличчя.
Його прекрасне золоте волосся не втрачало і частини свого блиску навіть серед білого дня. Однак зараз я не хвилювалася за його волосся.
"Це що…… сигнал тривоги?"
Я зупинилася, помітивши блимаюче червоне світло над його головою.
— На що ти так витріщилась, як дурна? — спитав він. — Що? Тільки не кажи, що знову закохалася в мене після усіх труднощів у відмові мені?
Мій порожній погляд залишився приліпленим до його голови, незважаючи на нісенітниці, які він казав.
"Що за чортівня?"
Його червоні очі дивилися на мене, а показник прихильності блимав таким саме відтінком червоного, наче попереджаючи.
"Але я думала, що…… наші стосунки ставали краще!"
Після подій мисливського змагання я була впевнена, що знизила ризик смерті від рук кронпринца майже до нуля. Однак цей зловісний червоний налякав мене.
"Чи більш глибокий колір позначає небезпеку? Що тоді означає темно-червоний у Екліса?"
Моє тіло різко охопила тривога. Не в змозі наблизитися до нього, я мовчки стояла, залишаючи кронпринца спантеличено втуплюватися в мене.
— Принцесо…… тобі справді погано? — він миттю скоротив відстань між нами. Стоячи тепер прямо переді мною, він нахилився, аби ближче придивитися до мого обличчя. — Ти виглядаєш доволі блідою……
— Щ-що Ви робите? — спитала я, шоковано відсахнувшись.
Із запізненням я згадала, що на мені макіяж, який лише надавав мені вигляд хворої. Незважаючи на якість роботи покоївок, ретельний огляд викриє мій обман. Я поквапилася відступити на кілька кроків назад, поки кронпринц дивився на мене, зацікавлено схиливши голову вбік.
— Гмм…… Ти справді виглядаєш доволі хворою.
— Я-я не виглядаю хворою. Я і є хвора, Ваша Високосте.
— Я думав, що ти знов збрехала, аби не зустрічатися зі мною.
Я відчайдушно намагалася заспокоїти своє калатаюче серце. Він миттєво вгадав мій план.
Доклавши зусиль, аби звучати якомога спокійною, я відповіла:
— Я б ніколи не посміла брехати Вам про таке.
— Ну, минулого разу ти не могла одужати місяцями. Це б зайняло лише кілька днів, якби ти справді належним чином лікувалася.
Я втратила дар мови. На мить замовчавши, я ожила і нахилилась у вітанні, сподіваючись змінити тему розмови.
— Я вітаю мале сонце імперії, — сказала я.
— Як вчасно, — подражнив мене кронпринц.
Я знала, що запізнилася, тож почувалась трохи ніяково.
— Що…… привело Вас аж сюди?
— Що привело мене, питаєш? Ха! — його очі раптово люто блиснули. — Принцесо, чи ти знаєш, що коли ледарі та нікчеми високого суспільства збираються разом, то останнім часом пліткують лише про нас?
— ……
— Наша розмова на фестивалі напередодні мисливського змагання і ті нісенітниці, що ти наговорила на суді, були перебільшені та перекручені за всі можливі межі. Тепер люди гадають, що за чоловіка ти знайшла достатньо привабливого, аби покинути заради нього кронпринца.
— Що? Але ц-це……
— І, вочевидь, під час нашої маленької зустрічі в лісі я благав тебе, як дурень, аби ти повернулася до мене. Це обурливо, — сказав кронпринц, скептично пирхкаючи.
— Щ-що? — затиналася я, розкривши рота.
Правда, що я трохи збрехала під час суду, але це не заходило так далеко.
"Сучий…… Не дивно, що він так лютує!"
Я зло зціпила зуби, гадаючи, що за ідіот ходив і поширював ці сміховинні чутки. Раптом я згадала……
[— Хтозна? Може я зможу допомогти розвіяти ці чутки.]
"Та ні……"
Я потрясла головою, намагаючись відкинути раптову хвилю тривоги. Він може впертий і дурний, але Рейнольд не пішов би розповідати усім таке у якійсь недолугій спробі допомогти мені.
Коли я хотіла заперечити свою участь у поширенні чуток, кронпринц продовжив:
— Тепер ти найбажаніша жінка в імперії, хтось, кого навіть кронпринц бажає завоювати. Скажи мені, принцесо, як це? Через тебе я став посміховиськом.
Він оскалив свої зціплені зуби на мене, повільно наближаючись з усмішкою, що нещиро повторювала справжню.
