***
Врешті-решт я відіслала Екліса, за його проханням не знявши ошийник, перш ніж повернутися до своєї кімнати.
— З поверненням, леді, — привітався дворецький, який чекав на мене.
— Що цього разу?
Я вже говорила з ним перед тим, як навідати Екліса, тож була спантеличена його появою.
— Для Вас термінове повідомлення.
— Так раптово? Що за повідомлення? Я сказала тобі відхиляти всі запрошення, — сказала я, передаючи парасольку та шаль Емілі та підходячи до столу.
Можливо, запрошення надходили у таких кількостях через те, що я отримала титул королеви під час мисливського змагання. Дворецький запропонував мені піти на декілька вечірок, що влаштовувалися більш престижними родинами, але я відмовила і наказала, аби всі листи використовувались у якості пального для каміну. У мене не було часу, аби витрачати його на когось по типу леді Келлін.
— Це…… — вагаючись промовив дворецький. — Це лист з імперського палацу, тож я не міг його позбутися.
— З…… палацу?
Спантеличена, я повернулася до нього.
Дворецький виглядав стривожено, передаючи мені конверт. Той виглядав дуже розкішно і був прикрашений гравіюванням блискучого золотого дракона. Раптом я відчула дежавю.
"Ця клята емблема, я впевнена що це……"
— О Боже! Наша пані була настільки чудовою на мисливському змаганні, що це помітили у палаці! — з блискучими очима вигукнула у блаженному незнанні Емілі.
— Ха……
Я глибоко зітхнула.
"Тож ось воно……"
Після моєї втечі з палацу я відмовилась покидати територію маєтку, ігноруючи хвилі запрошень, які надходили звідусіль. Я боялася, що кронпринц дізнається чутки про мене, якщо я буду необережна і мене помітять назовні. Я не чула нічого про його реакцію, добру чи погану, і сподівалася, що інцидент буде забутий……
— Дай мені його.
Глибоко зітхнувши, я взяла листа з рук дворецького. Ножем для паперу я відкрила його і почала читати.
[Люба принцесо Пенелопо Екарт……
Чи варто мені вже казати "Кохана"?
Давай пропустимо люб'язності. Ти доволі багато опустила під час нашої останньої розмови. Я чув, ти створила багато галасу на суді. Це поставило мене у дуже незручне становище.
Я пишу тобі так запізно лиш тому, що був зайнятий, упорядковуючи за тобою твій безлад. Здається, нам треба зустрітися та поговорити віч-на-віч. Як думаєш?
Якнайшвидше навідай імперський палац. Інакше ти пошкодуєш.
—Каллісто Реґулус.]
— Ох та чорт його забирай! — я зім'яла папір так само, як і минулого разу, коли отримала його листа.
— Чи це…… знову від нього? — запитав стурбовано дворецький, спостерігаючи мою реакцію.
Я зітхнула. Це питання насправді навіть не потребувало відповіді. Вираз обличчя дворецького потемнішав. Я похмуро сховала обличчя у долонях. Згідно з моїм свідченням я та кронпринц були коханцями і я нещодавно відмовила йому. Я гадки не мала, який він здійме через це галас.
"Може, я мала сказати, що покликала його до лісу, аби зізнатися у коханні?"
Проте було вже пізно шкодувати про те, що я наговорила в суді. Крім того, якби я так сказала, все б лише погіршилося.
"Тож ти все ще закохана у мене. Чому ти прикидаєшся?" — ось що він, імовірніше, сказав би мені у такому випадку, і це змусило мене здригнутися.
"Гаразд. Тоді я просто відмовлятимусь покидати маєток. Що він мені зробить?"
Я почала роздумувати над способом уникнути візиту до палацу. Я не могла прикинутися, що мені було погано через поранення, як минулого разу, коли він мене порізав.
"Буде доволі дивно стверджувати, що я несподівано підхопила якусь серйозну хворобу……"
Підходяща відмазка ніяк не приходила в голову, тож я вирішила попросити допомоги у дворецького.
— Що мені сказати цього разу, дворецький? Треба щось, що полишить мене можливості рухатися на доволі довгий час.
— Гмм, — він працював на герцога роками, тож не питав нічого і негайно почав обдумувати проблему. — Як щодо того, аби сказати, що від напруги під час мисливського змагання у Вас зʼявився біль у м'язах?
Я знайшла його рішення надзвичайно приємним.
— Це чудово підійде. Скажи всім, що я буду прикута до ліжка на найближче майбутнє.
— Так. Я негайно викличу лікаря, леді.
— Добре. Дякую за допомогу.
Завдяки підмозі дворецького я змогла вигадати підходяще виправдання.
"Добре. Тепер я лише маю залишатися у маєтку."
Я задоволено усміхнулася.
Дворецький квапливо вийшов з моєї кімнати, аби виконати наш план. Він мав можливість надіслати відповідь до імперського палацу замість мене, приклавши звіт лікаря про мій стан.
— Пані, Ви хворі? — запитала Емілі, що тільки-но повернулася після того, як прибрала шаль, і була здивована згадкою про лікаря.
Я без вагань кивнула.
— Так. З сьогоднішнього дня, якщо хтось спитає — все моє тіло конає.
***
Через кілька днів одяг Екліса був готовий. Його було так багато, що можна було заповнити велику скриню. Я не могла віднести його сама, тож, залишившись без іншого вибору, попросила дворецького принести подарунок Еклісу прямісінько перед лицарями.
— П-пані!
Проте раптом двері відчинилися і до кімнати увірвалася Емілі.
— Пані! В-Вам треба поквапитися!
— Емілі, у мене важлива розмова з дворецьким, ти не бачиш? Це дуже грубо…… — почала я холодно.
— З-зараз у нас велика проблема, пані! — Емілі, здавалося, зовсім не помічала мого докору. Вона вигукнула: — На-надворі! Кронпринц надворі!
— Що……?
— Кронпринц прийшов і стоїть у дверей маєтку!
***
У той час перед маєтком стояла вишукана золота карета з вирізьбленим золотим драконом. Чоловік повільно зійшов з карети, його золоте волосся, яке було того ж кольору, що й карета, майоріло на легкому вітрі.
— Як Ви, герцогу? — привітав Каллісто герцога, що стояв у дверях маєтку. — Ви вийшли привітати мене особисто? Мушу сказати, мені це лестить.
Герцог виглядав повністю шокованим, навіть коли вітав кронпринца. Він негайно рушив до дверей, почувши, що до них прибула карета з імперського палацу.
— Ваша Високосте. Мені не повідомили, що Ви навідаєтесь. Що привело Вас до нашого скромного маєтку?
— Я планую приходити сюди часто, тож чи має сенс кожного разу робити офіційне повідомлення? Як незручно.
Обличчя герцога спотворилося у нерозумінні від несподіваних слів принца.
— Я не розумію—
— Сподіваюся, наші стосунки залишаться доброзичливими, герцогу. Чи мені називати Вас тестем?
— ……Вибачте?
Щелепа герцога відвисла.
Кронпринц проігнорував його, замість цього оглядаючись навколо у пошуках когось іншого.
— Але я ніде не бачу мою колишню кохану, яка вирішила, що прийнятно буде сказати усім про наші минулі взаємні почуття. Чи вона все ще готується зустріти мене?
Він впевнено попрямував до дверей. Усі слуги, що вийшли на вулицю разом із герцогом, автоматично розступилися, аби звільнити йому шлях.
— Ваша Високосте! — герцог прийшов до тями і поквапився зупинити кронпринца. — Б-будь ласка, це не смішно! Куди Ви взагалі йдете? Навіть якщо Ви кронпринц, це найбільш непорядно—
— Ну-ну. Цю розмову краще мати у приймальній, герцогу. Чи Ви залишите гостя стояти на вулиці? — запитав Каллісто, підштовхуючи герцога до дверей у хитрій спробі прослизнути всередину.
— Що! Хто сказав, що Ви гість?! — протестував герцог, червоніючи.
Оскільки він не міг фізично протистояти кронпринцу, все, що йому залишалося робити, це сперечатися.
— Це вторгнення! Якщо Ви продовжите поводитися таким чином, я буду змушений повідомити імператора……
— Вторгнення? Звісно, що це не вторгнення і, мушу сказати, я розчарований, герцогу. Ми найближчим часом можемо стати сім'єю.
— Ваша Високосте! — ледве не переходячи на писк, вигукнув герцог. Однак нічого не могло зупинити кронпринца.
"Цей божевільний виродок!"
Я крадькома підглядала у трохи розкрите вікно, здригаючись від відрази.
— Леді…… — голос дворецького виказував глибоку жалість.
Він не пішов після того, як нашу розмову перервали. Коли я наказала дворецькому відправити відповідь, що хворіла, ніхто не міг передбачити, що цей псих прийде до маєтку сам.
"Тобто ти це мав на увазі, коли казав, що я пошкодую?"
Я стисла свої долоні в кулаки, трясучись з голови до ніг. Я неохоче покликала Емілі.
— Емілі.
— Т-так?
— Піди і поклич інших покоївок.
— Нащо, пані? — промовила розгублена Емілі.
Через зціплені зуби я продовжила:
— Зроби так, аби я виглядала якомога хворою, наче можу впасти й померти щосекунди.
Хоча б макіяж передаватиме те, як я справді почуваюся всередині.
