Коли група рабів тросгенців нарешті покинула Інсулу через ворота та огорожу, що відокремлювала їх від зовнішнього світу, в ніздрі вдарив запах морського бризу.
Вітер був теплим, попри ранній ранок, і їм доводилося примружувати очі через пісок і пил, які він здіймав. Червоне сонячне світло світанку також засліплювало їх після днів, проведених у неволі, але всі вони без проблем пристосувалися до нього.
Інсула була частиною комплексу, збудованого за містом і належала відомому работорговцю. По всьому місту Геліодас можна було знайти десятки інших будівель, подібних до цієї, збудованих на зразок кінних ферм чи ферм для великої рогатої худоби.
Людина була таким же товаром, як і будь-який інший, і тому її потрібно було зберігати. Інсула виконувала цю функцію.
Ззовні Інсула не була такою розкішною. Хоча будівля мала впізнавану античну архітектуру, територія та приватні охоронці, що стояли на варті, надавали їй вигляду казарми.
Зовнішня частина містечка була справжнім свинарником, місцем бідності та злиднів. У місті Геліодас справді було створено систему водопостачання та водовідведення, але, звісно, ці відходи та нечистоти потрібно було кудись утилізувати.
Таким чином, океан був рішенням вибору. Між торговим портом і системою очищення стічних вод нерозумно було б купатися в річці, що розрізала місто навпіл і впадала в океан за кілька кілометрів далі.
Система акведуків обмежувалася самим Геліодасом, а тому всі околиці міста були справжнім звалищем, де змішувалися всілякі запахи, від гною до дешевих парфумів повій.
Поки їх повільно вели до великого прибережного міста, Джейк та інші раби допитливо спостерігали за навколишнім середовищем. Це було особливо важливо для таких землян, як він, котрі проходили Перше Випробування.
Тепер, коли воно почалося, йому було дуже важко визначити, чи це якась віртуальна реальність, чи справжній світ. Досі все здавалося йому надзвичайно реальним. Запахи, текстури, відчуття, всі його органи чуття були повністю обмануті.
Джейк не міг пояснити, окрім як через віртуальну реальність, як Система Оракула могла гарантувати їхнє виживання, або яким дивовижним чином вона змінювала їхню зовнішність і давала їм фальшиві ідентичності.
Вільне володіння двома мовами, які ще кілька годин тому були для нього абсолютно чужими, так само збивало з пантелику. Інстинкти підказували йому, що він не забуде їх, коли вони вийдуть з Випробування.
Ще один знак питання. Окрім основної місії — вижити протягом двох місяців, він не мав жодних підказок, як покращити рейтинг свого Випробування.
Поки що це був лише відкритий світ, налаштований у режимі пісочниці. У нього було відчуття, що незалежно від того, що він робив протягом цих двох місяців, якщо він буде живий наприкінці, він пройде випробування.
І все ж, Оракул повинен був мати дуже специфічні критерії, щоб оцінити їхню роботу. Він повинен був їх знайти. Що привело його до ще одного очевидного факту. Оракул конфіскував усе їхнє майно перед Випробуванням, окрім пристрою Оракула. Він завжди міг поговорити з Сі, навіть якщо вона ніколи не була балакучою.
Функції його браслета, звичайно ж, були доступні, а його звання рядового і досвід, необхідний для підвищення рівня повноважень, чітко відображалися на ньому. Тож все, що він мав зробити, це побажати, як найкраще виступити в цьому Випробуванні, і здатність Передбачення дасть йому Шлях.
Але як він міг бути впевненим, що цей Шлях йому підійде? Наприклад, стати новим Імператором Імперії Мірмід можна було, звичайно, різними способами. Переворотом, стратою, війною чи навіть одруженням з однією з його дочок, якщо такі були. Можливості були широкі.
«Ідеальний» план міг вимагати від нього бути настільки безпринципним, щоб знищити немовлят або пожертвувати дітьми заради досягнення своїх цілей. Деякі люди, можливо, змогли б лжесвідчити, щоб досягти успіху в цьому Випробуванні, але Джейк мав свої власні межі. Якби він їх порушив, то більше не зміг би дивитися на себе в дзеркало.
«Сі, як ти думаєш, що мені робити?» — подумки запитав її Джейк, продовжуючи стежити за іншими рабами.
[Справжнє питання полягає в тому, чому ти проходиш це Випробування і яка його мета? Якщо ти знаєш відповідь, то те, що ти маєш робити, прийде до тебе саме собою] — вона відповіла йому загадковим голосом, перш ніж знову впасти у свій звичний мутизм.
«О... У цьому випадку все простіше, ніж я думав» — підсумував він, злегка розтягуючи губи в усмішці.
Він був тут, щоб стати сильнішим, і Випробування слугувало тій самій меті. Іншими словами, чого б він не досяг у цьому новому світі, якби він вийшов звідти слабшим або таким же, як і прийшов, він змарнував би свій час.
Однак, просто пережити ці два місяці не могло бути так просто, як пасивно слідувати сюжетній лінії, встановленій для них Оракулом. Якби вони йшли за природним ходом речей, не втручаючись у події, то незабаром його продали б тому, хто більше заплатить.
Якби його покупець вирішив, що він ідеальна тяглова тварина для роботи в полі, він провів би два виснажливі місяці оранки, але змарнував би свій час даремно.
З іншого боку, якщо він не підкориться і виявиться настільки ефективним, що його визнав би новий власник, він, безумовно, мав би кращий рейтинг, ніж той, хто виконував би лише необхідний мінімум.
Іншими словами, навіть марна роль могла призвести до різних рейтингів залежно від того, як вона виконувалася. Важливим було те, що було винесено з цього досвіду. Безумовно, існувало багато інших критеріїв, але він дізнається про них лише тоді, коли завершить це Випробування.
Шкала оцінювання для Випробування була однією з речей, яку Чо Мін Хо вирішив їм не розкривати, пояснивши, що за надання їм цієї інформації буде покарання. Тож Перше Випробування хотіло, щоб вони розгадали цю таємницю самостійно.
«О, неважливо, — подумав Джейк. — Моя мета завжди була однаковою». Його Шлях «Я хочу стати сильнішим так швидко, як тільки зможу» все ще залишався в силі. Його другий шлях, «Я хочу вижити», також був постійно активним.
Це були досить егоїстичні бажання, які багато хто поділяв, але мало хто з них йшов цими Шляхами з таким же запалом, як Джейк.
Як тільки він підтвердив свої переконання, функція Коуча знову почала діяти, відкриваючи можливість, на яку він так довго чекав.
[Побічна Місія: Покажи Свою Цінність]
[Незабаром вас продадуть з аукціону на великій ринковій площі Геліодасу. Знайдіть спосіб показати, що ви відрізняєтеся від інших рабів. Підказка: Талант, який ви продемонструєте, суттєво вплине на подальше проходження Випробування.]
[Нагороди:]
[- Вищий рейтинг]
[- Очки досвіду для Рівня Повноважень]
[Ризики:]
[- Поранення/смерть]
[- Принесення в жертву.]
[Ймовірність успіху: Висока]
[Ймовірність провалу: Дуже низька]
Зміст місії анітрохи не шокував його, поки він не дійшов до частини «ризиків». Ймовірності успіху і невдачі були протилежні одна одній, але жодну з них не можна було ігнорувати.
Реальне життя не було маніхейським світом, як і наслідки його дій. Він не міг не довести свою цінність. Він міг проявити якусь силу чи характер, і цього було б достатньо, щоб виконати цю місію. У цьому сенсі у нього були хороші шанси отримати винагороду за цей похід.
Однак невелика ймовірність невдачі вказувала на те, що він, звичайно, міг не проявити себе, але, що важливіше, це могло легко обернутися проти нього. Ризик бути принесеним у жертву був особливо тривожним і викликав у нього мурашки по шкірі, оскільки він не знав, що це означає і чому.
Звичайно, ці ймовірності не мали великої цінності. Без жодного Дигестора, який би кидав кості, здатність Оракула передбачати була всемогутньою. Якщо він досконало імітував свого Тіньового Провідника, він не міг помилитися.
Він не дарма покращував свою Спритність. Якщо Джейк і був упевнений в одній зі своїх якостей, то це була його здатність синхронізуватися та імітувати свого Тіньового Провідника.
Тим часом загін рабів дістався до міського муру Геліодаса, пробираючись по ґрунтовій дорозі, достатньо широкій, щоб по ній могли роз'їхатися дві колісниці пліч-о-пліч. Суха земля, змішана з кінським гноєм і всілякими екскрементами, робила їзду в сандалях особливо неприємною.
Люди, повз яких вони проходили на своєму шляху, часто були такими ж рабами, як і вони, з різних країн, завойованих Імперією Мірмід. Під наглядом своїх господарів або бригадира вони, як мурахи, працювали над завданням, для якого їм судилося бути рабами до самої смерті.
Сонце вже було високо в небі, коли вони дісталися міської стіни, і тепер вони могли насолоджуватися кращим краєвидом. Десятки возів з товарами чекали на відчинення великих воріт, прагнучи потрапити до міста.
Вони також могли бачити, скільки сягало око, поля невідомого злаку, ймовірно, джерела чорного хліба, який вони їли, а також всілякі будівлі, подібні до тієї, в якій вони були ув'язнені. Неподалік виднілося кілька сіл, які, ймовірно, перебували під юрисдикцією прибережного міста.
Під конвоєм легіонерів група рабів безперешкодно пройшла перевірку безпеки, а центуріон, який їх оглядав, здавалося, був дуже добре знайомий з їхніми тюремниками. Обмінявшись з рабами кількома банальностями, він відпустив їх, подаючи великі ручні сигнали.
Далі
Том 2. Розділ 79 - Геліодас, частина 2
Стіна Геліодаса була заввишки близько 6 метрів, збудована з жовтуватого туфового каменю з крихкою поверхнею. Ззовні, у поєднанні з брудом і бідністю безпосередньої периферії міста, здавалося, що це було незначне портове місто. Проте інтер'єр передавав зовсім інший образ. Прощавай крихкий вулканічний туф, на зміну якому, скільки сягало око, приходила добротна цегла, мармур або граніт. Джейк не був фахівцем у Стародавньому Римі чи Греції, але він розумів, чому це випробування було віднесено до категорії Пеплум. Усередині мурів ґрунтова дорога тепер була вимощена звичайним пласким камінням, злегка вищим посередині, щоб дощова вода могла стікати в боки. Близько 7 метрів завширшки, це була головна магістраль, що кишіла тисячами мірмідійців, які поспішали у своїх справах. Кілька разів їхній когорті рабів доводилося розступатися, щоб дати дорогу патрулям озброєних до зубів легіонерів, колісницям чи диліжансам знатних вельмож, яких не можна було образити, або гінцю, що мчав галопом і безжально шмагав свого коня. Райони на околицях міста були явно біднішими, ніж великі біломармурові будівлі в самому центрі Геліодаса. Вони проїжджали повз численні будинки розпусти, ятки та інші населені райони, де, попри охайність, злидні все одно були дуже помітними. У будь-якому випадку, система водопостачання була неймовірно добре розвинена і забезпечувала водою кожен куточок міста. Ці кам'яні та цегляні споруди були надзвичайно імпозантними та вражаючими, вони забезпечували водою більшість житлових будинків, термальних лазень та інших громадських місць. Деякі з них також слугували мостами, що з'єднували два береги річки, яка розрізала Геліодас навпіл. Річка, про яку йдеться, згідно з кількома кам'яними плитами, які він бачив і міг прочитати досконало, називалася Ілла і впадала в Баельський Океан. Майже всі великі міста Імперії Мірмід, включаючи столицю Мірм, були побудовані вздовж цієї річки, яка надала території Мірміду нескінченну звивисту змієподібну форму. Приблизно через два кілометри вони досягли одного з мостів акведука, що перетинав річку Ілла і вів їх до центру Геліодаса. Річка була близько ста метрів завширшки і ділилася навпіл навколо центрального острівця діаметром близько восьмисот метрів, який став комерційним і політичним серцем міста. Ще до перетину мосту рівень життя людей, що жили біля річки, значно підвищився. Містяни носили чисті туніки, багато хто з них мав власний супровід або рабів, які носили крісла-седани. Жінки були елегантні і носили сукні різних теплих кольорів, шиті срібними і золотими нитками. Багато з них носили показні ознаки багатства, такі як ювелірні прикраси, брошки, намиста та сережки, які могли б прогодувати багатьох з цих бідних мешканців передмістя на все життя, але при цьому злочинність майже не існувала. Достатньо низький рівень, щоб ці знатні і багаті купці наважувалися ходити цими мирськими вулицями з одним чи двома охоронцями. Тут провулки були чистими, а фасади будинків часто розмальовані або мали ліпнину (різновид вапна з піском, схожий на мармуровий порошок = дешевший за мармур). Вони часто зображували відомі битви або, ще частіше, Героя Мірміда та його подвиги. Крім того, вони натрапляли на більш ніж один вівтар або невеликий храм споглядання зі статуєю останнього. Існували й інші храми на честь інших постатей, але вони часто були набагато скромнішими на вигляд. Очевидно, що Імперія Мірмід підтримувала поклоніння лише своєму найбільшому герою. Пройшовши контрольно-пропускний пункт на в'їзді на міст-акведук, вони дісталися центрального острівця, серця Геліодаса. Там на них чекали лише величезні будівлі з блискучого білого мармуру та бездоганно доглянуті сади. Ліворуч — амфітеатр, праворуч — велетенський храм. А трохи далі — форум у супроводі гігантського комплексу базилік, що оточував знамениту велику ринкову площу, до якої вони прямували. На відстані від храму над містом височіло кілька палаців, захищених власними валами, часто вищими за вали самого Геліодаса. Головні казарми міста забезпечували безпеку цим важливим політикам, вельможам і жерцям. Без найменшої паузи чи вагань тюремник продовжував вести їх до головної площі впевненим кроком. Наближаючись, вони побачили багато груп рабів, яких супроводжували, так само як і їх, і які йшли з різних мостів через акведук. Ці раби не завжди були такими ж тросгенцями, як і вони, їхня зовнішність і колір шкіри були надзвичайно різноманітними, набагато різноманітнішими, ніж на Землі. Більшість із них привезли кораблями до пристані Геліодасу, яку вони бачили одночасно з Баельським Океаном, коли перетинали акведук. Опинившись на великій ринковій площі, яка являла собою величезну мощену площу діаметром близько 100 метрів, вже заповнену потенційними торговцями, продавцями і покупцями. Посеред неї був встановлений дерев'яний поміст, на якому стояв старий чоловік у білій туніці, сандалях і з сивим волоссям. Позаду нього стояла перша партія з двадцяти рабів, які чекали на продаж. В очах деяких з них Джейк впізнав чужий і пильний погляд землян, які беруть участь у такому ж Випробуванні, як і він. Було легко визначити, коли хтось консультувався зі своїм Пристроєм Оракула. Погляд ставав порожнім, а очі, здавалося, дивилися в якусь точку в порожнечі або швидко переходили справа наліво, ніби читаючи. Однак не всі реагували таким чином. Або втрата Інтелекту була надто сильною, або вони були вихідцями з цього світу. Ті, хто мав похмурі обличчя або навпаки був охоплений мстивою люттю, могли бути тільки аборигенами. Декому з учасників, очевидно, пощастило більше, ніж їм. Раса, в якій їхні тіла були змінені, відрізнялася від їхньої, і деякі з них, очевидно, зберегли свій інтелект недоторканим. Однак Джейк міг розрізнити деякі закономірності у цих щасливчиків. Ці щасливчики часто були літніми або мали мову тіла і характер, який свідчив про певну впевненість у собі. Їхні жести були безпечними, а руки витонченими або, навпаки, мозолястими. Вони, ймовірно, мали навички або таланти, які зробили б втрату їхнього інтелекту більш згубною, ніж будь-що інше, не даючи їм змоги повністю розкрити свій потенціал. Інша можливість, звичайно, полягала в тому, що їм просто пощастило. Фактор везіння, безумовно, існував. Караючи їх так випадково, починаючи з Першого Випробування, Оракул навчав їх, що Випробування непередбачувані, так само як і Дзеркальний Всесвіт. Той факт, що зараз вони були вульгарними рабами, яких збиралися продати, міг також нагадувати про те, що саме така доля чекала на них через п'ять років на B842, якщо вони не зможуть достатньо підвищити свій ранг Оракула або кількість пройдених Випробувань. Звісно, він спекулював. Перше випробування Чо Мін Хо не мало нічого спільного з їхнім. Протягом наступної години головна площа продовжувала заповнюватися все більше і більше, оскільки громадяни Геліодаса, які приходили туди, ставали все більш заможними і впливовими. Рабовласники та їхні раби, що чекали на продаж, мусили вирішити покинути площу, поки не дійде їхня черга. Центуріон і його легіонери стежили за порядком, викликаючи рабовласників по одному, коли наставала їхня черга продавати свій товар. Рабів дуже високого класу можна було продати в одній з аукціонних базилік, але для того, щоб потрапити туди, потрібен був спеціальний дозвіл. Цей дозвіл зазвичай давали лише офіційним мірмідійським генералам або визнаним мірмідійським воїнам. Їхній тюремник у легіонерському вбранні, з потворним обличчям і жовтими зубами, звісно, не мав такого привілею. Він мусив задовольнятися тим, що терпляче чекав своєї черги, як негідник. Ці тросгенські раби, яких він придбав задешево і більшість з яких не повинні були довго протриматися, дивовижним чином відновили сили, їхня життєздатність раптом стала гідною найкращих мірмідійців. І це не могло його не радувати. Це означало більше грошей. А гроші він любив. Джейк та інші раби могли з деяким побоюванням спостерігати здалеку за тим, як кілька лотів таких же рабів, як і вони, продавали на аукціоні, що дозволило їм дещо дізнатися. Добре збитих чоловіків і гарненьких жінок продавали щонайменше за 10 золотих монет, яких вистачало на безбідне життя в міських нетрях протягом цілого року. На вулиці, ймовірно, вдвічі або втричі більше, але безпека вже не була гарантована. Люди похилого віку, діти або потворні жінки без особливих вад продавалися від 3 золотих монет і рідко більш як за 7. Інваліди продавалися рідко, і часто їхнє утримання коштувало більше, ніж те, що вони могли принести своєю працею покупцям. Далі йшли раби з особливими талантами або визнаними навичками. Початкова ціна на аукціоні могла дуже різнитися. Виняткові раби, такі як принцеси з інших країн, елітні воїни або виняткові красуні, майже ніколи не з'являлися на таких аукціонах на публічній площі. Після довгого очікування, від якого так боліли ноги, що нещасних рабів, які мали нахабство сісти, били батогами, їхній рабовласник нарешті почув своє ім'я. За долю секунди він змінив свій виснажений і принижений вираз на вираз покірливого і приємного продавця, і покликав їх слідувати за ним на платформу. Тепер настала їхня черга бути проданими.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!