Геліодас, частина 1

Коли група рабів тросгенців нарешті покинула Інсулу через ворота та огорожу, що відокремлювала їх від зовнішнього світу, в ніздрі вдарив запах морського бризу.

Вітер був теплим, попри ранній ранок, і їм доводилося примружувати очі через пісок і пил, які він здіймав. Червоне сонячне світло світанку також засліплювало їх після днів, проведених у неволі, але всі вони без проблем пристосувалися до нього.

Інсула була частиною комплексу, збудованого за містом і належала відомому работорговцю. По всьому місту Геліодас можна було знайти десятки інших будівель, подібних до цієї, збудованих на зразок кінних ферм чи ферм для великої рогатої худоби.

Людина була таким же товаром, як і будь-який інший, і тому її потрібно було зберігати. Інсула виконувала цю функцію.

Ззовні Інсула не була такою розкішною. Хоча будівля мала впізнавану античну архітектуру, територія та приватні охоронці, що стояли на варті, надавали їй вигляду казарми.

Зовнішня частина містечка була справжнім свинарником, місцем бідності та злиднів. У місті Геліодас справді було створено систему водопостачання та водовідведення, але, звісно, ці відходи та нечистоти потрібно було кудись утилізувати.

Таким чином, океан був рішенням вибору. Між торговим портом і системою очищення стічних вод нерозумно було б купатися в річці, що розрізала місто навпіл і впадала в океан за кілька кілометрів далі.

Система акведуків обмежувалася самим Геліодасом, а тому всі околиці міста були справжнім звалищем, де змішувалися всілякі запахи, від гною до дешевих парфумів повій.

Поки їх повільно вели до великого прибережного міста, Джейк та інші раби допитливо спостерігали за навколишнім середовищем. Це було особливо важливо для таких землян, як він, котрі проходили Перше Випробування.

Тепер, коли воно почалося, йому було дуже важко визначити, чи це якась віртуальна реальність, чи справжній світ. Досі все здавалося йому надзвичайно реальним. Запахи, текстури, відчуття, всі його органи чуття були повністю обмануті.

Джейк не міг пояснити, окрім як через віртуальну реальність, як Система Оракула могла гарантувати їхнє виживання, або яким дивовижним чином вона змінювала їхню зовнішність і давала їм фальшиві ідентичності.

Вільне володіння двома мовами, які ще кілька годин тому були для нього абсолютно чужими, так само збивало з пантелику. Інстинкти підказували йому, що він не забуде їх, коли вони вийдуть з Випробування.

Ще один знак питання. Окрім основної місії — вижити протягом двох місяців, він не мав жодних підказок, як покращити рейтинг свого Випробування.

Поки що це був лише відкритий світ, налаштований у режимі пісочниці. У нього було відчуття, що незалежно від того, що він робив протягом цих двох місяців, якщо він буде живий наприкінці, він пройде випробування.

І все ж, Оракул повинен був мати дуже специфічні критерії, щоб оцінити їхню роботу. Він повинен був їх знайти. Що привело його до ще одного очевидного факту. Оракул конфіскував усе їхнє майно перед Випробуванням, окрім пристрою Оракула. Він завжди міг поговорити з Сі, навіть якщо вона ніколи не була балакучою.

Функції його браслета, звичайно ж, були доступні, а його звання рядового і досвід, необхідний для підвищення рівня повноважень, чітко відображалися на ньому. Тож все, що він мав зробити, це побажати, як найкраще виступити в цьому Випробуванні, і здатність Передбачення дасть йому Шлях.

Але як він міг бути впевненим, що цей Шлях йому підійде? Наприклад, стати новим Імператором Імперії Мірмід можна було, звичайно, різними способами. Переворотом, стратою, війною чи навіть одруженням з однією з його дочок, якщо такі були. Можливості були широкі.

«Ідеальний» план міг вимагати від нього бути настільки безпринципним, щоб знищити немовлят або пожертвувати дітьми заради досягнення своїх цілей. Деякі люди, можливо, змогли б лжесвідчити, щоб досягти успіху в цьому Випробуванні, але Джейк мав свої власні межі. Якби він їх порушив, то більше не зміг би дивитися на себе в дзеркало.

«Сі, як ти думаєш, що мені робити?» — подумки запитав її Джейк, продовжуючи стежити за іншими рабами.

[Справжнє питання полягає в тому, чому ти проходиш це Випробування і яка його мета? Якщо ти знаєш відповідь, то те, що ти маєш робити, прийде до тебе саме собою] — вона відповіла йому загадковим голосом, перш ніж знову впасти у свій звичний мутизм.

«О... У цьому випадку все простіше, ніж я думав» — підсумував він, злегка розтягуючи губи в усмішці.

Він був тут, щоб стати сильнішим, і Випробування слугувало тій самій меті. Іншими словами, чого б він не досяг у цьому новому світі, якби він вийшов звідти слабшим або таким же, як і прийшов, він змарнував би свій час.

Однак, просто пережити ці два місяці не могло бути так просто, як пасивно слідувати сюжетній лінії, встановленій для них Оракулом. Якби вони йшли за природним ходом речей, не втручаючись у події, то незабаром його продали б тому, хто більше заплатить.

Якби його покупець вирішив, що він ідеальна тяглова тварина для роботи в полі, він провів би два виснажливі місяці оранки, але змарнував би свій час даремно.

З іншого боку, якщо він не підкориться і виявиться настільки ефективним, що його визнав би новий власник, він, безумовно, мав би кращий рейтинг, ніж той, хто виконував би лише необхідний мінімум.

Іншими словами, навіть марна роль могла призвести до різних рейтингів залежно від того, як вона виконувалася. Важливим було те, що було винесено з цього досвіду. Безумовно, існувало багато інших критеріїв, але він дізнається про них лише тоді, коли завершить це Випробування.

Шкала оцінювання для Випробування була однією з речей, яку Чо Мін Хо вирішив їм не розкривати, пояснивши, що за надання їм цієї інформації буде покарання. Тож Перше Випробування хотіло, щоб вони розгадали цю таємницю самостійно.

«О, неважливо, — подумав Джейк. — Моя мета завжди була однаковою». Його Шлях «Я хочу стати сильнішим так швидко, як тільки зможу» все ще залишався в силі. Його другий шлях, «Я хочу вижити», також був постійно активним.

Це були досить егоїстичні бажання, які багато хто поділяв, але мало хто з них йшов цими Шляхами з таким же запалом, як Джейк.

Як тільки він підтвердив свої переконання, функція Коуча знову почала діяти, відкриваючи можливість, на яку він так довго чекав.

[Побічна Місія: Покажи Свою Цінність]

[Незабаром вас продадуть з аукціону на великій ринковій площі Геліодасу. Знайдіть спосіб показати, що ви відрізняєтеся від інших рабів. Підказка: Талант, який ви продемонструєте, суттєво вплине на подальше проходження Випробування.]

[Нагороди:]

[- Вищий рейтинг]

[- Очки досвіду для Рівня Повноважень]

[Ризики:]

[- Поранення/смерть]

[- Принесення в жертву.]

[Ймовірність успіху: Висока]

[Ймовірність провалу: Дуже низька]

Зміст місії анітрохи не шокував його, поки він не дійшов до частини «ризиків». Ймовірності успіху і невдачі були протилежні одна одній, але жодну з них не можна було ігнорувати.

Реальне життя не було маніхейським світом, як і наслідки його дій. Він не міг не довести свою цінність. Він міг проявити якусь силу чи характер, і цього було б достатньо, щоб виконати цю місію. У цьому сенсі у нього були хороші шанси отримати винагороду за цей похід.

Однак невелика ймовірність невдачі вказувала на те, що він, звичайно, міг не проявити себе, але, що важливіше, це могло легко обернутися проти нього. Ризик бути принесеним у жертву був особливо тривожним і викликав у нього мурашки по шкірі, оскільки він не знав, що це означає і чому.

Звичайно, ці ймовірності не мали великої цінності. Без жодного Дигестора, який би кидав кості, здатність Оракула передбачати була всемогутньою. Якщо він досконало імітував свого Тіньового Провідника, він не міг помилитися.

Він не дарма покращував свою Спритність. Якщо Джейк і був упевнений в одній зі своїх якостей, то це була його здатність синхронізуватися та імітувати свого Тіньового Провідника.

Тим часом загін рабів дістався до міського муру Геліодаса, пробираючись по ґрунтовій дорозі, достатньо широкій, щоб по ній могли роз'їхатися дві колісниці пліч-о-пліч. Суха земля, змішана з кінським гноєм і всілякими екскрементами, робила їзду в сандалях особливо неприємною.

Люди, повз яких вони проходили на своєму шляху, часто були такими ж рабами, як і вони, з різних країн, завойованих Імперією Мірмід. Під наглядом своїх господарів або бригадира вони, як мурахи, працювали над завданням, для якого їм судилося бути рабами до самої смерті.

Сонце вже було високо в небі, коли вони дісталися міської стіни, і тепер вони могли насолоджуватися кращим краєвидом. Десятки возів з товарами чекали на відчинення великих воріт, прагнучи потрапити до міста.

Вони також могли бачити, скільки сягало око, поля невідомого злаку, ймовірно, джерела чорного хліба, який вони їли, а також всілякі будівлі, подібні до тієї, в якій вони були ув'язнені. Неподалік виднілося кілька сіл, які, ймовірно, перебували під юрисдикцією прибережного міста.

Під конвоєм легіонерів група рабів безперешкодно пройшла перевірку безпеки, а центуріон, який їх оглядав, здавалося, був дуже добре знайомий з їхніми тюремниками. Обмінявшись з рабами кількома банальностями, він відпустив їх, подаючи великі ручні сигнали.