— Марія, у нас дуже простий план, висипаємось дома тиждень, наїдаємось від пуза і може тоді. Наголошую, може, скажемо нашим що ми приїхали.

Я підійшов до вхідних дверей і почав шукати ключ по кишенях. Але раптом відчув як холодний вітер пробрав до самих кісток. Чиїсь кроки, а потім жага крові паралізувала моє тіло.

— Он воно як, вирішив сховатися.

— М..мама? Щ…що ти тут робиш? — зі скрипом я повернув голову вбік щоб побачити саму смерть яка виходила з рогу будинку. 

Маман взяла із сушилки стару ганчірку для підлоги, скрутила її в трубочку з такою силою вся волога випарувалась. На пробу вона махнула декілька разів, усміхнулась задоволено.  

— Та, ось вирішила глянути чи не приїхав мій синочок, як бачиш – прийшла не дарма.

Я бачив різних духів, страшних і не дуже, але всі вони просто котики й пухнастики проти моєї матусі. Ця аура, цей демонічний вигляд міг одним своїм видом подавити волю слабкодухих.

— Пані Галино, це я намовила Тараса їхати, це не його вина.

— Марія, дитинка не потрібно захищати цього покидька я все розумію.

Коли моя мама дивилась на мене то в неї наче демон вселяється, однак з Марією вона мила і лагідна! Де справедливість, це я її син! 

Звісно крик душі я подавив марно стараючись попасти ключем у дверну щілину. Неслухняні руки ніяк не могли впоратись з такою задачею, а мама все наближалась. А потім мене 28 річного мужика, майбутнього мультимільярдера побили ганчіркою від підлоги. Страшно і безжалісно. 

— Скажи Марія, він тебе не ображав?

— Ні, мамо звісно ні.

Моя мама аж засяяла від слів дівчини, руку з ганчіркою опустила. Я поки випала можливість таки відімкнув двері і черв'ячком поповз в хату, щоб не позоритися перед сусідами. Капець, героя України, рятівника всесвіту побили як пса. Де справедливість?

— Марія, ти така худенька стала, з тобою все гаразд? Ніде не болить?

— Не хвилюйтесь зі мною все чудово.

Мама глянула на мене, просканувала з голови до п’ят. Я куприком відчував як вона вибирає куди далі вперіщити неслухняному сину. Але пронесло.

 — Ти як? 

— Живий.

— От і добре, — мама різко розвернулась до Марії перетворившись на ангела. — Скажи доненька, ви щось їли? Може чогось хочеш я зараз все приготую.

Марія винувато усміхнулась мені і відвела маман на кухню. Я нарешті встав на ноги проклинаючи світ за несправедливість. 

****

Сосія, Урал, Бункер.

На великому золотому троні сидів лисий карлик, і розглядав вітражі великої зали. На одних були зображені християнські святі, а на інших Сталін, Ленін, Брєжнєв, Ніколай 2, Єкатеріна та інші “видатні” особи минулого. 

На куполоподібній стелі була фреска “Створення Адама” тільки от персонажі були іншими. Один був Сталін, який тягнув палець до Гітлера, а на їхньому фоні карта розподілу Польщі.

— Ех, хороші були часи, — простогнав плішивий. 

Раптом в залу увірвався, блідий помічник і впав на коліна перед троном.

— Біда…

— Тихо! — смикнув правицею карлик. — Звертайся до мене належно.

— Мій фюрер, біда план Культурного захоплення України під загрозою провалу!

— Ахх..

Фюрер страшно закашляв схопився за серце. В той же момент із бокових дверей вийшов лікар, швидко оглянув пацієнта і мовчки вколов ліки. Потім вийшов шаман з бубном який почав танцювати навколо трону. Діду стало легше.

— Поясни, що відбувається!

— Відбулось планове відємне поповнення запасів проклятих предметів на Україні. Їхня кількість по плану відійшли на вигідні позиції по селах.

— Зрозуміло, — збрехав дід взагалі дупля не ріжучи про що торочить цей молодий вишкребок. Однак відсохла ліва рука сигналізувала про проблеми. — Принесіть мені чемодан.

Бокові двері знову відчинилися, зайшов двометровий амбал з чорним кейсом. Хутін не соромлячись, спустив штани і використав цей предмет за призначенням. Всі в залі з незворушними писками дивились як дід спускає страх.

— Не, страшно, ми просто нові зробимо, — нарешті промовив дід. — З цим же не виникне проблем, чи не так?

— Звісно ні, мій фюрер.

Це була брехня відверта, брехня, але Альоша не хотів, щоб його віддали Кадирівцям. Що, що, але таке безчестя навіть він, трьох разовий чемпіон пляшкосідання, і пляшкоглотання не витримає.

Про втрату двозубих він боявся сказати, взагалі ніхто не наважиться сказати фюреру про настільки серйозну втрату. Подумати тільки одночасно загинули майже половину двозубих відьом…

****

Я думав що як приїду додому то зможу відпочити, ага, зараз. Спочатку мама прийшла підсрачників роздала, потім мені нагадали що сьогодні субота. Нас давно не було дома і відповідно потрібно привести дім до ладу, витерти пилюку, пропилотяжити.

— І нахіба мені такий великий дім? Прикупив би собі якусь однокімнатну халупу яку можна прибрати за три хвилини і радів би життю.

— А навіщо мені готувати? Чистити овочі, потім варити, кришити, купу посуду бруднити, одна морока. Інша справа вівсянка, раз, два і готово! — промовила дівчина, за плитою.

— Марія, я пожартував, звісно я все зроблю, ти тільки приготуй щось смачненького, ато ця ресторанна їжа мені вже поперек горла стає.

— Отож-бо, — переконливо підняла в верх ополоник.

Я взяв себе в руки і зробив над титанічне зусилля і таки зробив порядок, навіть через не можу надворі сніг позмітав. Марія віддячила таким смачним курячим супчиком, що я аж двічі добавки попросив.

Але на цьому страждання ледачого мене не закінчились, все ж деякі справи потрібно вирішити негайно. Потрібно покарати виродків які стріляли в мітингувальників на Євромайдані. 

Сингулярність, все чудово задокументував мені ж потрібно було глянути на кейси по кожному виродку і відредагувати якщо є така необхідність. Робота з Сингулярністю одне задоволення, один раз надірвав дупку створив шаблон, а далі пішло все як по маслу. Всі кейси благополучно потрапили до журналістів, не тільки Українських, а й до інших держав. 

З Кримом було простіше, я просто виклав усю інфу яка дискредитує сосіяндію, і приховав кейси колаборантів і любителів триколору. 

— Сингулярність, стеж за міліцією, ФСБ і іншими гавриками які будуть зачищати все проукраїнське в Криму. Потрібні записи, допитів, тортур і розмов та інші матеріали які будуть дискредитувати сосіяндію.

 「 Прийнято. 」  

— Як просувається розслідування сосіянчиків стосовно нашої “Інформаційної бульбашки”?

「 Ворог виявив, сліди втручання які ми спеціально залишили. Наразі розглядається робоча версія про сплановану операцію США. Однак ніяких доказів. Проводяться пошуки зрадників, особовий склад допитують, виявлено недбале ставлення. 」

— Чудово, однак ти повинен уважно спостерігати за розслідуванням, будь-яка інформація про нас повинна бути миттєво змінена чи замінена, — відкинувшись на спинку крісла я стомлено простогнав третя година ночі. — Як просувається твоє навчання? 

「 До завершення: 6 днів 4 години 12 хвилин 22 секунди. 」

Навіть з такими ресурсами Сингулярність досить довго навчається процесу вирізання об’єктів з відео. Все ж видалення чи підміни записів, це помітне втручання, зовсім інша справа якщо з відео когось видалити... 

— Гаразд на цьому все, я спати.

На наступний день, в неділю я прокинувся о другій годині, встав з ліжка в третій. Поснідав вчорашнім супчиком і знову завалився в ліжко, щоб залипнути в ютубчику. Тільки от україномовного контенту було не так багато! Навіть відео пана Стерненка було як кіт наплакав. Аніме також є українською, але бляха, як же мало! Про манґу, манхву і веб взагалі мовчу, навіть сайтів немає!

— Блядство, і що мені робити?

В понеділок, на щастя не потрібно було йти на навчання, блаженні канікули. Спи скільки захочеш, роби що захочеш. От і зараз ми з Марією снідали об дванадцятій годині. Раптом задзвонив телефон.

— Ало.

— Здоров прогульщик, ти як? Добре, от і добре, — не дав мені навіть вставити слово Бодька. — Бажаю тобі щастя, здоров’я і щоб хер стояв і гроші були. 

— Дякую, дякую справді приємно особливо останнє. Слухай, го кудись сходимо?

— Типу на пивко? Я за.

— Ні, хочу розслабитись, пішли в баню. Попаримось побухаємо порелаксуємо.

— Хм, — він міцно задумався. — Банду злобних шльоциків кликали? Пфф, про що це я питаю, без них я не піду. Типу два хлопці, баня, страшне діло.

— Клич, я пізніше напишу куди.

Я поклав телефон і потер підборіддя, шльоцики це компанія Бодьки зі школи, не скажу що ми друзі просто раніше частенько грали разом в ЛОЛ. Тут я опустив погляд на дівчину навпроти, яка свердлила мене підозрілим поглядом.

— У мене днюха сьогодні, тому треба буде зробити декілька фоток.

— Гаразд, — спокійно промовила Марія і випрямила спинку. — Я знаю що б ти хотів, але уже пізно щось замовляти з Японії… Тому спитаю напряму, що ти хочеш?

— Знаєш, я йду забирати подарунок від себе любимого. Однак ти можеш зробити цей день краще, тільки от не знаю чи погодишся ти.

Примружилась Марія, виделкою пришпиливши сосиску до тарілки. Я натягнуто усміхнувся, але розповів про свою ідею. Дівчина слухала мене з кам’яним обличчям, інколи мені здавалось що її очі небезпечно поблискують. Однак.

— Не вірю що я це роблю.

— Не вірю, що в тебе є таке божественне вбрання.

Марія зазвичай ходила в штанах, тільки раз я бачив її в сукні, і от сьогодні. Дівчина одягла коротку плісировану спідницю і панчохи. Її довгі красиві ніжки осяяли цей дрімучий світ істинною красою.

— Ти виглядаєш, неймовірно, — я силою волі відірвав свої очі від її ніжок. — Слухай, а тобі не холодно?

— Сьогодні, досить тепло, якщо будемо поменше ходити на вулиці, то нормально. До речі, ти ж не збираєшся в цьому йти?

— А що не так? — я глянув на себе в дзеркало. Довга чорна курточка, чорні джинси, чорні чоботи. — Зручно, тепло.

— Потрібно буде сходити з тобою на Ринок і підібрати тобі шмотки. А зараз можемо сходити в торговий цент хоча, б один комплект пристойної одежі взяти.

— Немає часу, люди чекають.

Марія, стенула плечима і я викликав таксі, як на зло, приїхав якийсь корч жигулівський. І всю дорогу рипів скрипів, і ледь не розвалювався на ходу. Але ми приїхали в салон форд.

— Тарас, ти купив автомобіль?

— Ага.

— Стривай, — вона порівнялася зі мною і підозріло поцікавилась: — А ти хоч права маєш?

— Україна має дуже багато недоліків і один з яких це корупція. Звичайно це погано і все таке, але…

— Знаєш, з однієї сторони: ти досвідчений водій, а з іншої – корупція все одно залишається злом. 

Поки Марія хмурилась ми увійшли в салон, велике приміщення дихало багатством. Інтер'єр, вилизана до блиску плітка, софіти які освітлювали найновіші автомобілі цього року. Шкода, що все це враження псувала відсутність співробітників, однак на самому кошерному місті була моя красуня.

Окрилений її красою я полетів до неї. Форд мустанг, мав впізнаваний агресивний вигляд, всі лінії смужки так і кричали про нестримну силу та потужність. Машина була чорного, графітового кольору з двома смужками білого, невеличкий спойлер ззаду і звісно ультра преміальна комплектація. Не втримавшись я обійняв її.

— Гей! Ти! Так ти! Геть від машини! — викрикнув чоловік в смокінгу швидким кроком пішов до нас. — Ти хоч розумієш скільки коштує ця машина?!

— Так, вона…

— Вона тобі не по кишені, шмаркач! — викрикнув він витираючи ганчіркою місце де раніше я торкався машини.

— Вона коштує 650 тисяч гривень, це вже разом з доставкою, літніми шинами, аптечкою, вогнегасником і майбутнім вводом в експлуатацію. 

— А?! — чоловік шоковано вирячився на мене, з кожною секундою блід все сильніше. Ганчірка вивалилась з його рук. Я як джентельмен підібрав її і вставив в карман піджака.

— Чувак, я купив собі цю машину на днюху, і хочу позитивних емоцій тому зараз я почну оглядати її, а ти покличеш іншого співробітника і звалиш в туман.

— Угу. В… вибачте

Менеджер наче той зомбі побрів в сторону кабінету, і тільки зараз я побачив мужика який навіть здалеку виглядав достобіса багатим. Судячи з усього бос цього автосалону, он як на співробітника вирячився. Але, це мене мало хвилювало. Зараз просто оглядав свою красунечку.

— По теперішньому курсу, це п’ятдесят тисяч доларів. Збожеволіти можна.

— Навпаки, це дуже дешево. Марія, ти в курсі скільки зараз приносить, реклама з Flappy bird? 

— І скільки?

— Вже як два місяці, нам на рахунок капає по 65 тисяч доларів, — я зробив ефектну паузу. — В день.

Таких широких оченят я ще не бачив, вона навіть ротик роззявила. Потім неслухняними руками дістала телефон і глянула на свій банківський рахунок. Мить назад я думав що побачив широкі очі, так от, зараз вони були схожі на два блюдця.

Тим часом новий адміністратор, приніс мені ключ обшитий шкірою. Полапав його трішки, я натиснув на кнопку. Як тільки відкрив двері, втягнув повітря на повні груди, впізнаваний запах чогось новенького. Блаженно, навіть на доторк шкіряне, гоночне сидіння було шикарним. Та що казати все тут було на вищому рівні. 

— Кайф… Марія, ходи сюди присядь поруч.

— Угу.

Все ще збентежена вона присіла на сусіднє крісло. Рецепт блаженства виглядає так: швидка машина і сексуальна дівчина в панчішках. Ну і звісно солідний рахунок в банку! І все це зараз в мене є!

— Під капотом тут п’яти літровий V8 “Койот” розгін до сотки за 3,5 секунди, шкіряний салон ручної роботи, клімат контроль, підігрів сидінь, підігрів керма і далі по списку. Нарешті машина для мене не засіб пересування, а дійсно те що я хочу.

— Машина і справді дуже крута, — сказала Марія, з блиском в очах оглядаючи салон.

— Гаразд, телячі ніжності можна залишити на потім, а зараз потрібно розібратись з документами. 

— Прошу сюди, пане.

Я пішов ставити свій автограф, а от Марія залишилась в машині. Процедура виявилась, швидкою два чи три підписи, і все ця лялечка стала вже повністю моєю. Тим часом співробітники відчинили браму передню, і попросили виїхати. 

Я знову сів за кермо, відрегулював сидіння під себе після чого завів двигун. Автомобіль потужно промуркотів. 

— Тільки не жени, Тарас, прошу.

— Купити форд мустанг і не ганяти? Це ж злочин. Але не хвилюйся поки я мало відчуваю цю машину тому буду тихенько їхати.

— Добре.

Ніжно погладивши кермо я повільно, рушив вперед. Нарешті нічого не скрипить, рипить, мотор мурчить і все пахне новизною. Їдучи містом я шкірою відчував заздрісні погляди людей і це було приємно. На заправці я напевно вперше в житті сказав “повний бак, будь ласка.”

  Наступним пунктом нашої подорожі став магазин “Епіцентр”. Туди ми їхали не напряму, через місто і затори, а через швидкісні траси, це було в два рази довше, але який кайф.

В магазині я пройшовся у відділі для автомобілів набираючи в візок все найнеобхідніше для догляду за своєю ластівочкою. Марія ходила поруч, і з кожним новим товаром її брови хмурились все більше.

— Тарас, один, — вона підняла вверх один палець. — Для догляду за собою ти використовуєш один гель для душу і все, а для машини вже купив шампунь, поліроль, очищувачі для шкіри, пахучку, мийку під тиском, пилосмок, і ще достобіса всього. 

— Ну не перебільшуй, я, як мінімум також користуюсь шампунем. 

— Брехло, у тебе немає шампуню… — і тут її раптом осяяло. Марія звузила очі і ущипнула мене. — Як ти смієш митися моїм шампунем, скотина?!

— Ой, тобі що, шкода трішки шампуню для свого чоловіка?

— Шкода!

— Ну якщо хочеш можеш натомість відлити собі, — я підняв пляшку з автошампунем.

Так, трішки кепкуючи один з одного ми завершили покупки і повернулись додому. Я розставив всю “косметику” в гаражі, звільнив багажник і задні сидіння від літніх шин, та обійняв свою ластівку.

Марія тим часом готувала для нас романтичну вечерю. Я підійшов на кухню.

— Марія, дякую тобі за сьогодні. Машина, без дівчини, все одно що телефон без чохла. Можна звісно, і так користуватись, але не так кайфово..

— Бачити мене в панчохах? Ну так я бачила як ти слиною давишся. Хтивий збоченець що скажеш. Навіть зараз, я спиною відчуваю що ти зириш на мої ноги. 

— Кхм, це неправда.

Липова романтична вечеря при свічках минула звично. Кільканадцять фотографій з'їли трохи нервів, але в мене з’явилась фотка Марії в панчохах. Шикарно. 

Наступною справою стало замовлення сауни, мені дуже пощастило що найдорожча, і напевно найкраща сауна в місті, була вільна на завтра. Тому я відразу замовив її і скину дату, час і локацію в загальний чат.

На наступний день я підїхав на двадцять хвилин раніше за хлопців, переодягнувся в плавки і після чого став оцінювати сауну. Здоровенний басейн, джакузі, водоспадик, парилка на дровах, турецька баня, чан просто неба, основний зал, три кімнати, щоб усамітнитись і все було на найвищому рівні. 

Чесно кажучи відчував себе не у своїй тарілці, така розкіш і належить мені… Однак засумувати не дали, банда злобних шльоциків, шумною компанією увірвалась в роздягальню і під жартики почалась готуватись. Я сів на тканинну гойдалку, прийняв ефектну позу “самотнього генія”.

— Які люди і без охрани! — голосно привітався Олексій, очолюючи банду.

— Ліванув на пів року, ні слуху ні духу, а потім так бомбезно з’явився.

— Здорова, Педро, — я міцно потис руку довгого як жердина чувака.

— Тарас, знайомся це Рома.

Бодька підштовхнув вперед новачка. Я нервово усміхнувся, тому що знав його. Цей раб, тобто помічник, який допоміг нам з Марією відшукати корінці і тепер він тут. Зараза, він мене що, відслідкував? Ну не пам’ятаю що було в минулій часовій лінії, тому що відвалився від компашки набагато раніше.

— Приємно познайомитись.

— Мені також.

Рома міцно потис мою руку. Цей чувак був накачаним, біцуха, кубики преса, порівняно з нами кімнатними дрищами він був справжнім Аполлоном. Добре що Марію не запросив.

— Ну що пацани до столу.

— Чекай, чекай, — Олексій як справжня душа компанії скерував ситуацію: — Подарунок в студію.

Наймолодший з банди побіг в роздягальню і повернувся з довгим пакунком. Під злорадними поглядами компашки я розпакував його. Це була дакімакура – подушка для обіймів зростом з людину, яка мала на собі прінт персонажа. Мені дістався Астольфо, для непосвячених це була красива дівчина з рожевим волоссям тільки от під спідницею у нього був сюрприз.

— От підараси.

— Ми знали що тобі сподобається, спеціально з Астольфо брали. 

— Тепер тобі буде не так самотньо по ночах, бро.

Хлопці відверто потішались, тільки от я широко усміхнувся. Ці покидьки повинні пізнати біль цього світу.

— Пацани, мені самотньо по ночам не буває, знаєте коли є дівчина, — тут я ефектно дістав телефон з і показав Марію в панчішка.

— Пиздьож.

Ніхто з цих виродків навіть на мить не засумнівався, відповідь була миттєвою. Тільки Бодька з гіркою усмішкою, поплескав по плечах двох пацанів поруч. Я ж жестом чарівника відкрив галерею і почав гортати фотографії.

Картина маслом. Писки змінювались від “дівчина у Тараса, хаха” до “да ну нах” “це що реально?” Хтось тер очі, хтось щипав друга поруч, тільки Рома сидів спокійно. Ну так, він то прекрасно бачить наші з Марією мітки.

— Живимо ми вже разом, — продовжував добивати цих піциків. — В нашому ліжку, оце буде зайве.

— Цей світ прогнив.

— Так, баланс порушено вищі сфери на межі знищення. 

— Ходімо за стіл лузери, батька зараз вас научить як правильно спокушати дівчат.

— Бляха, Бодька подарунок дай, щоб цей пісюк заткався.

Друган дістав із пакету невеличку коробку і я її взяв. Мої очі полізли на лоба, губи затремтіли.

— Це ж колекційна фігурка Сейбер, вона коштує космос.

— Нас тут дев’ять друзів Шльоцика, для нас це дрібничка.

— Дякую.

Я обійняв настільки красивий подарунок, і повів своїх дорогих гостей за стіл. Поляна була накрита на вищому рівні, шашлички, сосисочки, крильця, салатики і багато, багато чого іншого. 

Хлопаки накинулись на їдло, полилась горілочка. Почались розмови про ігри, нових персонажів в ЛОЛі, збірки та про іншу ґік культуру. Я уважно слухав і з біллю слухав про сосіянский контент, назви артефактів та інше. Якось непомітно розмова звернула не туди:

— Так, пацани, — пробурмотів Микола. — Крим віджали, це ж пизда. До чого все йде?

— Це очевидно, наближається війна, — сказав Рома. — Світова спільнота висловлює стурбованість, глибоку стурбованість і більше нічого. Капець, Гітлеру також віддали частину територій Чехословаччини, і хіба це допомогло? Умиротворювати агресора це ж ідіотизм.

— Це була помилка світової спільноти, але потрібно зважати на контекст. Недавно прогриміла перша світова і ніхто не хотів нової війни і нових жертв. всі боялися цього розвитку подій всі думали, що якщо піти на поступки Гітлер заспокоїться, але…

— Як Гітлер, так і Хуйло не зупиниться, ці виродки розуміють тільки силу.

— Отакої, Тарас про політику базарить. Мало мені потрясінь з його дівчиною так тепер це… — Бодька похитав головою — Взагалі від рук відбився, з жовтня тебе наче підмінили. Скандали влаштовуєш через Пупкіна, от недавно щез на три місяці.

— Рома, також щезав тільки не на три, а на один. Де ви були може десь разом? 

Роман, примружив очі і наче рентген оцінив мене з голови до ніг. Але нічого не сказав, одним махом осушив чарку, закусив сальцем. Розмова перейшла в інше річище і ми просто відпочивали. Парились, лупили один одного віниками, не стільки в оздоровчих цілях стільки просто побити. Звісно мене перетворили у відбивну, за право лупити мене була ціла черга ледь не батл!

Однак не дивлячись на всі негаразди, ми реально кайфово відпочили. Нажерлися від пуза, наплавалися в досхочу і напарилися на два, три роки вперед. 

На наступний день, ми зібрались всією компанією і переборюючи похмілля грали в ЛОЛ. Мене лаяли, за те що я втратив скіл, а коли вони почули голос Марії то взагалі озвіріли. Це були шикарні вихідні, машина, баня, але вже час повернутись до роботи.

****

На наступний день я встав рано, одягнув спортивну форму і спустився на перший поверх. Знову грала драйвова музика під яку Марія в легінсах робила розтяжку. Тільки на цей раз у мене не було можливості оцінити її фігуру, бо вона була лицем до дверей.

— Тарас?! Щось трапилось?

— Ні.

— Тоді, ти вирішив побігати, — здогадалась дівчина. — Молодець, без іронії чи жартів, справді молодець. Мене тішить, що ти нарешті відчув ефект від фізичних вправ. 

— Тільки дурень буде заперечувати очевидне. Після цих ранкових тренувань я відчував себе набагато бадьорішим ніж коли байдикував. 

— Це ще ти холодний душ не пробував, — усміхнулась дівчина, вимикаючи аудіосистему. — Я піду з тобою.

— Гаразд, тільки переодягнись, ці легінси занадто відверті.

Марія закотила очі, але виконала моє прохання. Після легкої пробіжки, був корисний сніданок з фруктів, я нарешті забрався до своєї кімнати. Першим ділом звісно перевірив стан розслідування сосіянчиків. Там все як має бути – глухо як в танку.

У нас справи йдуть трішки краще, з тією інформацією яку я надав злочинців які стріляли в мітингувальників схопили. Не всіх, навіть не половину, але і цей результат непоганий. Декілька високопосадовців, за власним бажанням звільнились. Мали б вони сидіти в тюрмі, але хоч щось. 

Наступне що потрібно було зробити це розширити обчислювальні потужності Сингулярності. Я переміряв свій підвал, прикинув скільки ще стелажів вміщується, розрахував потужність електроенергії яка підведена в дім і тільки після цього був готовий зробити замовлення. Але…

「 Попередження: Сингулярність може взаємодіяти тільки з 200 Умовними Обчислювальними Одиницями. Ви досі бажаєте придбати: відеокарт AMD Radeon R9 290X – 1200 одиниць, материнських плат…」

Я відкинувся на спинку стільця, відеокарт у мене вже давно понад 200, а значить… І що це значить? Сингулярність слухняно дав мені відповідь, однак вона майоріла складними термінами тому якщо по простому УОО це кількість материнок.

— Таким чином ти підштовхуєш мене до розвитку?

「 Обмеження обумовлені внутрішньою структурою ядра. 」

— Тоді замов, ще 100 материнських плат, 600 відеокарт, 100 процесорів, ОЗУ і далі по списку, щоб максимізувати твої обчислювальні потужності. Також замов дошки для стелажів, контакти в моєму телефоні. Дозволяю синтезувати мій голос.

「 Буде виконано. 」

— А, точно доставку організуй через Нову пошту відразу в дім. Через два місяці, видали будь-які записи про замовлення, адресу доставки і мої контактні дані які зберігає інтернет-магазин і пошта. Звісно якщо хтось спробує передати ці дані відразу видали їх і повідом мене.

 「 Буде виконано. 」

Можливо це вже параноя, але все ж, зайва обережність не завадить. Наступним із невідкладного був напрямок розвитку культури. Все ж я плююся тому, що немає нічого українського от і настала черга потурбуватись про цей аспект. І для початку потрібно розв'язати проблему із сайтами.

Все ж коли я гуглив: Ранобе українською, лайт новели українською, чи манґа українською, пан гугл посилав мене нахрін, ну тобто на сосійські сайти. Це потрібно поправити. 

Однак є малесенька проблема, Сингулярність ну зовсім не дизайнер. Ні, звісно можна запаритись і спробувати самому щось замутити, однак я не маю досвіду і креативного складу розуму. Тому, такого лінивця як я врятує аутсорс.

Глянувши декілька відео, подивившись декілька Європейських прикладів я написав технічні завдання, для розробки сайтів: ранобешок, фанфіків, манґи і звісно для хентайчику. Потім підібрав декілька дизайнерів скинув їм все що потрібно, завдаток і запустив процес.

Звісно краще б булоб заплатити Українським дизайнерам, однак такі сайти дуже важко зробити, теги, жанри, типи сортування, коротше великий функціонал прямопропорційний тривалості роботи. Зазвичай такими важкими проєктами займаються команди, і витрачають на це від трьох місяців.

Але якщо Сингулярність отримає дизайн, то верстка сайту займе декілька секунд. Так палитись не варто, тому будемо обережними.

— Тарас, я хочу піти на танці, відвезеш мене?

— А що, мені за це буде?

Марія на кумедно зморщила губки, а потім її сині очі заблищали. 

— Ти похизуєшся своєю машиною перед звичайними людьми і моїми подругами-гімнастками. 

— Ти вже зібралась? Бо я вже майже готовий.

Вона скептично глянула на мою піжаму, але для мене переодягнутись – це дві секунди. Уже через п’ять я був за кермом своєї лялечки. Марія, прийшла аж через хвилину, шкода що не в панчохах, але це таке.

— Слухай, а можна я подивлюсь як ви тренуєтесь?

— Тарас, я займаюсь контемпорарі.

— Це ти так вилаялась?

— Ех, — дівчина приклала руку до лоба. — Коротше в ми танцюємо в вільних штанах і кофтах. Нічого сексуального, чи провокативного. 

На жаль всі місця перед студію танцю були зайняті тому прийшлось паркуватись на сусідній вулиці. І то, ледь знайшов місце. Після таких зусиль я все ж вирішив глянути що таке той кіньвтопорі.

Марія познайомила мене з іншими дівчатами, представивши мене як свого хлопця. Після цього всадила на лавку і наказала не пускати слину. Хоч дівчата були симпатичними цей танець не пробуджував пристрасть чи захоплення. Мені стало нудно.

Я згадав, що директор супер секретної організації так і не зв’язувався з Ромою після того, як скинув  відео де горять корінці. Потрібно сказати декілька підбадьорливих слів. Знайшовши закуток в темному пустому коридорі, я зателефонував своєму агенту. 

— Привіт, Романе, ти нам допоміг розібратись з сосіянською заразою. 

— Що? Ти?

З динаміка пролунав скрип дверей і він судячи з усього кудись вийшов. Я почекав декілька секунд та приготувався йому розповісти про втрати двозубих.

— Напевно тобі буде цікаво…

Раптом я почув голос, спотворений жахаючий, але мій. Рома повільно вийшов із-за рогу коридору до мене. 

— Ну привіт, невідомий.

Його голос був достатньо гучний, щоб відбулось відлуння між нашими телефонами. Безперечно він про все здогадався. Рома спокійно скинув дзвінок, а потім його світло сині очі змінилися.

Одне око в нього стало червоним наче кров, а інше чорне мов земля. Ззаду наче примара виникла статна фігура Степана Андрійовича Бандери.