Галина Сірко, разом зі своїм чоловіком вирішили дати сину і його дівчині час, щоб вони насолодилися один одним. Тому вони не стали навідуватись в гості, обмежились тільки телефонними розмовами. По ідеї це мало тривати максимум тиждень, потім почнуться проблеми, сварки..

Так, Галина телефонувала по п’ять разів на день просила сина взятись за розум, допомагати дівчині, бути уважним, не байдикувати. Але, все було тихо, Марія також запевняла що все добре. 

— Може вона тільки виглядає мило, а насправді така ж лінива як і Тарас?

— Та заспокойся ти, все в них буде нормально. 

— Ти ніц, не переживаєш за сина! Що я не знаю цю молодь, напевно їдять свої фастфуди, суші, піци. 

В кінець кінцем, через три тижні Галина не витримала, і поїхала до сина. Очікувала вона бардак, розруху, навіть шкарпетки під диваном. Однак побачила вона Тараса який драїв ванну кімнату.

Вона не бачила Тараса зовсім трішки, але мішки під очима пропали, і не такий блідий був раніше. Такі зміни явно свідчили про гарний вплив Марії, в той момент Галина полюбила дівчину навіть ще більше!

— Марія, золотце, скажи як ти змусила Тараса, прибиратись? Ти його била? Хочу, щоб ти знала я не проти.

— Що ви таке говорите, я його просто попросила.

— Попросила… — жінка збентежено сіла за стіл втупившись в тендітну фігурку дівчини яка поралась на кухні. — Аааааа! Попросилаааа. Розумію.

— У нас просто договір я готую для нас, а він прибирає. Простий розподіл обов’язків.

Жінка помітила як зарум’янилась дівчина, і сама легенько усміхнулась. Романтична пора найпрекрасніша частина в стосунках, шкода що цей метод не буде дієвим завжди.

— Ага, і це було помилкою, я оттакенний жмут волосся витягнув зі стоку. Ванну мала драїти ти, а не я.

— Так, зараз будемо обідати облиш свої огидні теми, мий руки і сідай, — Марія авторитетно махнула довгою виделкою.

— Ой, я ж борщик принесла, пообідаємо разом.

Тільки от Галину чекав ще одне шокуюче відкриття – Тарас доїв все що поставила Марія, а до її борщу навіть не доторкнувся. І тут вона пригадала, що син постійно розповідав їй, що Марія любить готовити і в неї це виходить чудово. Фетучіні доречі вийшов непоганий, але проігнорувати мамин борщ…

— Я нажерся, тепер можна піти відпочивати.

— Ти тільки сильно не розслабляйся у нас ще пробіжка в планах, — пробурчала Марія відносячи всі брудні тарілки до посудомийки.

— Пробіжка, — Галину наче блискавкою вразило. Наче викинула на берег риба вона відкривала і закривала рот.

— Ну так, пробіжка що тут такого?

Жінка глибоко вдихнула і повільно видихнула, декілька разів. Та, коли вона вже зрозуміла що відновила свій спокій схопила руку свого сина. Говорила вона швидко, але спокійно:

— Слухай сюди Тарас, якщо Марія від тебе піде – ти мені більше не син.

— Га, ти відмовишся від своєї єдиної дитини через неї?!

— Звісно.

****

Коли мама пішла додому я невдоволено зиркнув на Марію. Живемо ми під одним дахом вже більше місяця, і нічого цікавого не відбувається. Я очікував що буде: “Переодягаєшся? Ок тоді чого двері не зачинила?” Або “Ображаєшся? Це чого? Це що, я забув двері у ванну зачинити чи що?”

Тільки от реальність була набагато приземленішою. Ніяких ексцесів чи проблем, крім однієї. Коли ми спали в одному ліжку, Марія завжди липла до мене як коала. Приємно звісно, однак, навіщо мене спокушати цукерочкою яку не можна з’їсти? Більше того ця цукерочка потім ображається, хмуриться “я не ображена, але мені обідно…” Звісно Марія не говорила це напряму, однак погляд її пихкання бурмотання занадто очевидні.

— Ту-туру! Ту-туру

Я закинув в рот печиво, дістав з карману телефон. Новина яка висвітлилась на телефоні змусила мене широко розкрити рота. 

— Якого біса Тарас, ти тільки-но, пропилососив і тепер смітиш? У тебе що рот дірявий.

— Глянь.

— Ніхрі…. Кхм це серйозно?

Як тільки Сингулярність навчився зламувати пк, я натравив його на місцеве відділення Кола. Потрібно було знайти справу стосовно корінців, звіти, рапорти чи ще щось. Тільки от захищена локальна мережа була повністю пустою. Марія, мала рацію коли подумала, що проклятий предмет просто викинули.

Однак я вже мав доступ і права в системі Кола тому почав шукати зрадників. Такі знайшлися, а далі одна ниточка привела нас до ФСБ на сосії. Ніби далі мало бути складніше, шифрування криптографія чи ще якийсь рівень захисту. Очікувалось що потрібно буде відправляти Сингулярність на до навчання, але весь план культурної експансії уже в мене на компі.

Ми з Марією зірвались на другий поверх сіли поруч, один з одним і почали читати статтю. З кожним словом, реченням і картою наш настрій стрімко опускався на дно. Корінці, в плані стояли далеко не на першому місці, наріжним каменем плану була саме мова.

Мовному аспекту приділялось найбільше уваги, тут було телебачення, радіомовлення, сайти різні блогери інфлюєнсери, навіть задрипані форуми. Все це підтримувалось і фінансувалось на державному рівні!

Наступним пунктом стояла совкова спадщина. До цього не менш важливого сегменту входили: назви вулиць, пам’ятники, пропаганда “прекрасного совка”, та інші речі. 

Третім пунктом стояв магічний вплив. Якраз ті самі корінці, тільки вони були далеко на головними елементами у ритуалі державного масштабу. Насправді назви вулиць, совкові пам’ятники грали ключову роль, корінці тільки підтримуючу і стимулюючу.

— Нема слів одна лайка.

— Угу, — Марія важко відкинулась на спинку стільця.

— Скажи мені, будь ласка, якого біса наші духи ще не викорчували цю єресь з нашої країни? Може для людей пам’ятники всього лише куски каменя, але ви, духи, повинні розуміти справжню суть речей.

— Духів набагато менше ніж людей, навіть якщо ми зберемось нам не вдасться пересилити супротив суспільства. Хоча такі випадки час від часу виникають. А на вищому рівні… Ти забув що зараз Яник президент? 

Я важко зітхнув, але не довго бідкався, курсором повернув статтю трішки вверх і виділив деякі цифри. Усмішка сама собою виникла на моєму обличчі. Зачарування проклятого предмету вартує набагато більше ніж його собівартість. А все через реагенти і те що двозубих відьом які роблять ці предмети не так багато. Одна штука коштує 10 мільйонів доларів.

— Може ми не зможемо перевернути гру, але добряче вдаримо по їхньому гаманцю, — промуркотів я. — Наш перший крок буде схожий на удар п’яткою по носі сплячого ведмедя. 

— Мені подобається, твоя аналогія. Шкода, що не вийде влупити так, що б той ведмідь здох.

— Сингулярність, —  я поправив мікрофон на гарнітурі. — Розпочни план “Інформаційна бульбашка”.

— Це ще що?

— Сингулярність дослідить всі канали зв’язку між агентами і кураторами, не важливо що це телефонні дзвінки, мейли, месенджери. Після того ШІ буде годувати обидві сторони тільки тією інформацією яка нам потрібна.

— На словах все чудово, а що буде насправді, не забувай вставити деякі запобіжні заходи. Сингулярність просто ШІ який виконує інструкції, наша задача дати йому правильні інструкції і матеріал для навчання.

В підвалі працювали близько 300 карточок AMD Radeon R9 290X, а швидкість обробки даних досягла 1,8 петафлопса. Вражаючі цифри тільки от жере ця система як не в себе, боюсь навіть уявити рахунок за електроенергію. Однак вища швидкість навчання того варта.

Поки Сингулярність опановував нові методи контролю інформації і розширював свою базу знань. Розпочався Майдан, на фоні якось не помітно промайнули новорічні свята. Святкували ми з моїми батьками, а потім прийшлось зробити декілька фоточок “романтичної вечері”. Але найбільше ми переймались підготовкою до рейду.

— Тарас, до початку окупації Криму, ще два тижні, ми встигнемо… — пробурмотіла дівчина. 

— Марія, думай стратегічно. Так, Крим – це важлива частина нашої держави, однак, скоро ця територія перейде до ворожих рук, і наш маневр розкриють раніше ніж слід. Краще зосередитись на інших територіях де менше агентів, і рідше проводиться аудит. 

— Послухай Тарас, а що якщо ми позбавимось проклятих предметів, можливо, не буде ні анексії, ні АТО? Знаю шанс малий, просто мізерний, однак хіба цей ризик не вартий того?

— На одній шальці терезів, примарний шанс миру, на іншій безпечний притік Дивної енергії, і майбутнє.

— О, тепер я зрозуміла, — вона різко підвелась. — Ти просто боягуз! Думаєш тільки про свою дупу. От, чого ти не пішов в армію в минулому житті, в тебе просто кишка тонка.

Це був удар нижче пояса. І в мене не було жодних виправдань. Я сраний боягуз, жалюгідний непотріб, який навіть не волонтерив і здох як якась собака під фурою. Однак, мені був дарований другий шанс, і емоції зараз лишні, необхідно думати на декілька кроків наперед.

— Марія, ти або робиш як я сказав, або сидиш дома, свавілля я не потерплю.

— Ти…

Вона була схожа на кішку на яку бризнули водою. Очі палають, зубки скалить, тільки от її пантоміма мене не зворушила, я просто продовжив малювати маршрут на карті. 

Марія нічого не відповіла, та, просто пішла у свою кімнату гучно хлопнувши дверима за собою. Вона зі мною не розмовляла, і годувала тільки огидною вівсянкою. Ну як годувала, мені одного разу вистачило.

— Ці, суші афігенні, цей з лососем просто крутяк, але ти ж на дієті. Так, що б замовити на вечір, піцу чи бургери?

— Падло ти Тарас, падло.

— А ти, думала що я буду давитися цією жижею? 

Вона голодними очима зиркнула на мій імператорський сет. Запхала ще одну ложку вівсянки, прожувала і важко проковтнула. 

— Припини дутися як дитина, ти знаєш що я маю рацію. Переходи на темну сторону в нас тут смаколики. 

— Думаєш, мене можна купити за їжу? Пф, я можу приготувати собі купу різних смаколиків.

— Але зараз, ти давишся цим, — я взяв один рол паличками і спокусливо похитав перед її очима. — Скажи а-а-а-мм.

Марія голосно сопіла, але не змогла протистояти улюбленим ласощам. Різко відсунула вівсянку, взяла чисті палички, підсунула порцію ближче до себе.

— Це все магія ролів, ти тут ні до чого. Зрозумів?

Тільки от, після смачненького сніданку, Марія доєдналася до процесу планування, тим самим підтвердивши свою участь. Так підготовка тривала три дні, поки одного ранку я не простягнув Марії картку.

— Це що?

— Гроші на лікування твоєї мами.

— Га, — вона збентежено прийняла карточку, і тихим крихким голосом спитала: — Звідки?

На моє обличчя наповзла мстива посмішка Джокера. Я дістав телефон і віддав команду ШІ:

— Сингулярність покажи ту нарізку.

— Меня наеб*ли на мильйон рублей! Мильйон!!! — сосіянчик на екрані почав лупитись башкою об стіл. Картинка змінилась.

— Надули, надули как лоха!

— Я дурак! Дурак которого наебали на двести тысяч….

Були там блогери різного калібру як мільйонники, так і ноунейми які лаялися, рвали на собі волосся навіть плакали. Виття на болотах було для мене наче найпрекрасніша у світі симфонія. Марія задоволено усміхалася.

— Це музика для моїх вух, — Марія розчулено мене обійняла. — Дякую Тарас справді, дякую.

— Будь ласка, — трішки ніяково я обійняв її за тоненьку талію.

— Гаразд, я поїду до батька порадую його.

Дівчина швиденько зібралась і чкурнула на вулицю. Я вальяжно розвалився на дивані й дивився в телефон. Можна з упевненістю сказати, що тестування можливостей Сингулярності пройшло шикарно. Невеличка фішингова атака принесла досить високий прибуток, звісно всі кошти були відмиті через криптовалюту.

Гаманець який потовстішав, і виття на болотах робило цей день, реально дуже і дуже крутий. Залишилось тільки замовити собі ще один імператорський сет суші і життя, можна сказати точно вдалось.

Дмитро зі своєю дружиною полетіли в Німеччину першими. Звісно, теща цікавилось, чому це донечка останнім часом до неї не заходить, навіть не попрощалася. Але ці двоє гнули лінію про роботу, навчання немає часу і тд. Головне, щоб не хвилювати хвору.

На дворі, йшов легенький сніжок, який не заважав літати. Ми пройшлись від таксі до аеропорту. Всі документи квитки і бюрократія не зайняла багато часу як і саме очікування. Ми пройшли перевірку з нашими невеличкими сумками й досить скоро вже сиділи на своїх місцях. Інші пасажири поступово заповнювали салон літака.

— Тарас, а ти впевнений що нашу поїздку потрібно тримати в секреті від твоєї мами?

— В такий час вона нас нікуди не відпустить, ще й по шапці дасть, що б не маявся дурнею. Тому, тут вибір не великий, — я важко зітхнув і потер маківку. — Краще один раз отримати, ніж два.

— Як думаєш, вона мені також вуха надере?

— Було б не погано.

Марія скривила носик і не сильно вдарила кулачком. Тим часом біля мене сіла якась жіночка, довго вмощувалась потім скотиняка увімкнула новини на телефоні.

— В это трудно поверить пенсионерку которой эдва хватает денег на лекарства, мошенники обокрами почти на сорок тысяч рублей. 

Я витягнув голову, щоб побачити новини. На екрані стара сива жінка ледь стримуючи сльози розповідала про шахрайську схему. Як на телефоні вибило якусь рекламу, вона тикнула і все, гроші майже миттєво списались з карточки.

Звісно це була не звичайна реклама, а опитування накшталт чи будете ви голосувати за хУТІНА на наступних виборах. Якщо люди вибирали “Так”, то прощались з грошима, якщо “Ні”, або просто закривали банер, тоді нічого не відбувалось. Чи відчуваю я хоча б капельку співчуття сосіянчиків які підтримують цього виродка? Питання риторичне.

— Юначе вам смішно? — звернулась до мене жіночка.

— Ні, я просто подумав про своє, не зважайте. Однак, якщо буде ваша ласка використайте навушники.

Жіночка пожувала губу, щось нерозбірливо пробурчала, але почала ритись в сумці. Згодом коли всі пасажири всілись, стюардеса попросила нас пристебнутись і почався політ.

Для мене це був новий досвід, тому коли турбіни загуділи, і літак почав рухатись по зльотній полосі, я відчував водночас тривогу та збудження. Повільно літав відірвався від землі і почав набирати висоту. 

Я разом з Марією дивився в ілюмінатор як дитина. Наше рідне місто повільно зменшувалось поки літак не піднявся над хмарами. Цей вид набрид досить швидко.

Через якихось сорок хвилин ми приземлились в міжнародному аеропорті “Луганськ”. Це було вражаюче дизайн приміщення, масштаби були неспівставними з Чернівецьким аеропортом. Різниця була як між сараєм і Лувром.

— Тарас, ти зараз виглядаєш як селюк, припини вертіти головою.

— Кхм, — поправивши рюкзак на плечах я все одно з під лоба розглядав все навколо.

— Слухай, Тарас, а як Сингулярність змінить відеозаписи камер? Тобто як це буде виглядати? Перешкоди шум заміна кадрів?

— Відбудеться підміна записів за минулий тиждень.

В цей момент, через головний вхід увійшов наряд міліції і в повному складі вирушив кудись в зону відпочинку. Я важко зітхнув, чому щось повинно піти не так, чому саме сьогодні якийсь придурок вирішив вчинити кіпіш?! В будь-якому разі, зникнення деяких записів з камер спостереження може привернути непотрібну увагу.

— Плани змінюються, — я поправив мікрофон у своїх провідних навушниках, щоб Сингулярність почув мій наказ. — Ніякі дані поки не редагуй, якщо хтось спробує скопіювати дані камер на яких ми, то затягни процес і негайно зв’яжись зі мною.

「 Буде виконано.」

Поки ми дісталися до виходу я здебільшого чув сосіянську мову навколо. Настрій ще більше погіршився. Добре що таксист який відвіз нас до міста Ровеньки не розмовляв взагалі і навіть радіо не вмикав. Ми розплатилися з ним готівкою та увійшли до недорогого готелю. Замовили один номер з двома ліжками і витратили решту дня на відновлення сил.

Ранком, коли ще навіть сонце не встало ми вже були одягнуті. Марія була в мішкуватій темній курточці, в товстих джинсах і шарфом який закривав нижню частину її обличчя. Так одягаються досить пересічні люди. Стоп, я тільки зараз зрозумів що курточка штани і навіть шапка, мої, не конспірологічні! Бляха.

— Пам’ятай Тарас, розплачуйся тільки готівкою, і не забувай натягувати бандану на обличчя. Люди не повинні запам’ятати нашу зовнішність.

— Розумію, ти перцевий балончик взяла? А шокер?

— Так, — дівчина дістала із карману засоби самозахисту. — Не забувай ми на ворожій території, в нас 48 цілей в цьому місці. Будь обережним, але не привертай увагу.

Ми тихенько покинули, кімнату, щоб не будити інших відвідувачів, на рецепшені віддали ключі і на виході розійшлись в різні сторони, Марія направо, я вверх по вулиці. Повітря було холодним що до самих кісток прибрало, сніг під ногами хрустів. У навушниках роздався механічний голос ШІ:

「 Через двадцять метрів поверніть праворуч, потім рухайтесь прямо сто метрів.」

Закинувши капюшон на голову я додав трішки швидкості. Першою моєю ціллю був сраний пам’ятник Пупкіну. Біля площі машин не було, людей також тільки де-не-де світло у вікнах горіло. Цілеспрямовано перетнувши вулицю я підійшов до куска каменя який був покритий ледь помітними символами та рунами, плюнувши йому в писок взяв проклятий предмет і закинув в сумку.

Корінці були зачаровані таким чином, що їх без спеціальних зачарованих предметів ніхто їх не міг бачити. І це породило одну вразливість, відслідкувати корінці було неможливо, тільки їх знищення може подати сигнал двозубим відьмам 

「 Поверніть направо, через п’ятдесят метрів вас буде чекати таксі.」

Місія розпочата, що ж тепер потрібно вияснити як далеко ми можемо зайти.

****

Все пішло як по маслу, ми спокійно обчистили найбільші міста: Ровеньки, Антрацит, Луганськом, Лисичанськ, Сєверодонецьк і нарешті закінчили й найближчим до Бахмута великим містом – Алчевськом. А все через зверхність, марнославство та некомпетентність агентів на місцях.

Мацквічі занадто сильно поклалися на свою магію, тому в самій інструкції для агентів була передбачена щомісячна перевірка. Самі ж культурні окупанти стали настільки ледачими, що навіть цього не робили. Писали звіти тай все.

Однак ми все одно не розслаблялися, з ранку до пізнього вечора ми знаходились на ногах і обчищали місто за містом без всіляких перерв. Не важливо була це хуртовина, мороз, чи навіть дощ завдання перед усім.

В непоганому кафе де були окремі кабінки ми мовчки накинулись на їжу наче ті вовки, навіть словом не перекинулись при зустрічі. Почали говорити тільки після того, як набили животи.

— Це дивно, — пробурмотіла Марія, витерла серветкою ротик і стала перекидувати свої прокляті предмети мені в сумку. — Ти лінивий як пес, всі це кажуть: твоя мама, я бачила у твоїх спогадах, але, чорт забирай, зараз саме ти підганяєш мене, а не навпаки. 

— Просто йде все гладко. Занадто гладко, нас по любому чекає жопа. І проблема в тому, що я не знаю з якої сторони вона підкрадеться. 

— У тебе параноя, — впевнено констатувала дівчина.

— В нашій справі це не завадить. Хоча в будь-якому разі завтра нас не буде вже в цьому місті.

— Розумію чому ти так поспішаєш, однак, втома накопичується і ми почнемо робити помилки. Ти вже виглядаєш як наркоша.

Я потер повіки і глянув на Марію. Бліда з величезними мішками під очима, такою втомленою мені ще не доводилось її бачити. Якщо така спортсменка як вона в такому стані, мені в дзеркало взагалі не варто дивитись. 

— Гаразд, тоді сьогодні і завтра відпочинемо, потім поїдемо в Бахмут.

Ми розплатилися та почимчикували до відділення Нової пошти що була через дорогу. Ноги були налиті свинцем, а попереду ще стільки роботи. Марія почекала назовні, а потім ми відправились до найближчого готелю. На рецепшені попросили один номер з двома ліжками. Молода дівчина може нашого віку з натягнутою усмішкою незручно відмовила:

— Извините, но у нас осталась только одна свободная комната с одной кроватью.

— Бляха.

— Я занадто втомлена, щоб шукати інше місце.

— Ага.

Шлях до кімнати здавалось був безкінечним, сили покидали тіло з кожним кроком. Але ми доповзли таки, скинули курточки капці попадали на блаженне ліжко. Я заснув здавалося ще при підльоті до подушки.

Прокинувся я через жару, все ж спати в теплій кімнаті у верхньому одязі з шапкою на голові було помилкою, до того ж Марія як завжди прилипла до мене як той реп’ях. Тихенько, щоб не розбудити її спробував вивільнитись роздягнутись, однак, не вийшло.

— Щось трапилось? — різко підскочила вона. — Сингулярність, є нагальні новини?

Телефон на зарядці відповів:

「 Ні, все в межах прогнозування.」

Я скинув з себе шапку, верхній одяг опинившись в футболці і трусах і заліз під ковдру. Марія зробила те саме, тільки додатково ще навіть ліфчик зняла. Якби в мене не так гуділа голова, я б напевно із задоволенням поглядів на красуню в трусиках, але зараз сон манив набагато більше. Вона вмостилась поруч.

— Тарас, я б хотіла просити вибачення, — вона продовжила говорити тихим голосом: — Я наговорила багато поганого про тебе, вибач. 

— Марія.

— Що?

— Ми з тобою лежимо в одному ліжку, майже голі, тобі не здається, що просити вибачення в такій ситуації дещо…

— Бовдур.

Вона сіпнула на себе ковдру і відвернулась. Я підсунувся трішки ближче, бо якось холоднувато без своєї частини ковдри.

— Вибачення прийняті, надобраніч.

Я розвернувся в іншу сторону і віддався на поталу страшному звіру під назвою сон. Хоча на останок подумав над тим, яке буде наше наступне пробудження. Все ж на ній набагато менше одягу ніж зазвичай, тільки рожеві трусики і футболка.

Однак мої “побоювання” були марними, Марія прокинулась раніше за мене, встигла прийняти душ і зараз вся розпарена просушувала волосся феном. Вона помітила, що я прокинувся, перекрикуючи фен заговорила:

— Вибач, у ванні розетка поломана.

— Угу.

— Іди в душ я вже замовила нам сніданок, — Марія глянула у вікно. — Вечерю. Капець ми 12 годин висипались.

Скинувши з себе ковдру, позіхнув так, що мало не вивихнув щелепу. Було ліньки, хотілося ще дня три поспати.

— Ні стида, ні совісті.

— Що? — я прослідкував за поглядом дівчини, до своєї палатки. — Якого біса? Ти бачила його неодноразово, навіть сама кучу раз торкалася.

Фен відправився в політ, але шнур в розетці мене врятував. Апарат який цілився мені між очі, голосно впав на землю. Наче вмираючий тюлень захрипів, а потім взагалі затих.

— За поломку будеш платити ти, зі своєї кишені.

Перш ніж в мене знову щось полетіло, я схопив сумку з речами і закрився у ванні. Прийняти душ після стількох днів біганини, було блаженно, справді дуже і дуже розслабляюче. Коли я повернувся в кімнату Марія була вже спокійна і наминала нашу вечерю.

— Ну що подушив свого вужика?

— Згадав твої рожеві трусики і понеслась, — пробурчав я сідаючи за стіл і накладаючи собі смачненьке.

— Тарас, знаєш твоя мама дозволила мені тебе лупити. Якщо, що, я можу позичити в прибиральниць трубу від пилосмока. Мені не впадло. 

— Моя мама занадто добре до тебе ставиться, — пробурчав я і звернувся до телефону. — Сингулярність, чи виявив ти в діях агентів і кураторів щось дивне? Можливо вони невластиво для себе залишають гаджети подалі від себе, чи навпаки ходять в дивні місця?

「 Не виявлено жодних відхилень.」

— Марія, нам потрібно бути дуже, чуєш мене дуже обережними. Десь затаїлась повна срака.

— Ти починаєш марити, — закотила очі дівчина.

  Після вечері ми замовили бла-бла-кар до Бахмута. А на наступний день виходячи із готелю викинули весь старий одяг і взуття. Тепер ідентифікувати нас за зовнішністю буде складніше.

Тим часом Майдан дотиснув Яника і він вирішив втекти. Звісно вся інформація включно з маршрутами переписками та іншим “випадково” опинилася на столі у СБУ, ГУР, Міліції, прикордонників і журналістів. Чесно кажучи враховуючи оточення я не думав, що це на щось повпливає але…

— … Шок, чинний президент України вирішив втекти, але група активістів схопила, зрадника прямо посеред дороги. Чоловіка виволокли з машини побили і зараз він знаходиться в лікарні. Десятки тисяч патріотів і мітингувальників оточили лікарню, і перевіряють кожну машину і людину що входить і виходить…

— Наші люди це просто щось, — пробурмотів я дивлячись на новини.

О, так, опухла морда зі здоровенними синцями, робило Яника схожого на відлупцьовану свиню. Я ще читав що йому ніжки поламали, щоб не втік. Краса, аж гордість бере. 

Момент тріумфу спаплюжила країна гній по сусідству. 20 лютого, 2014 року розпочалась окупація півострова. Я не мав можливості і сил спостерігати за всім перебігом подій, але Сингулярність все якісно задокументовував. Розмови, перехоплення, записи із відеокамер.

Однак наша місія продовжувалась.

***

Ніколай обожнював свою роботу, живеш в Одесі, біля моря, нічого не робиш спиш до обіду і жереш за державні гроші тільки звіти кидай вчасно. Життя можна сказати в шоколаді.

Тільки от сьогодні сусіди вилупки влаштували скандал з самого рання. Стіни в його невеличкій квартирці тоненькі тому він прекрасно чув що Володька напився до поросячого вереску і прийшов до хати під ранок весь обриганий та брудний, жінка не витримала.

Глибоко вдихнувши свіже холодне повітря Ніколай почовгав до кафешки. Він не міг сказати, що саме змусило потягнутись в сумку за магічними окулярами. З об’єктом нічого в принципі не могло статись, за п’ять років на нього навіть ворона не насрала, не те що хтось побачив.

Але орган, нижче лопаток, рятував його незчисленну кількість разів. Зараз він сигналізував про проблеми. І от він одягнув окуляри, глянув на пам’ятник Єкатерини 2.

Його очко стиснулось з такою силою що навіть черепашка не пролізла б. Перша думка яка з’явилась в його голові була:

— “Бутылка, пятилетровая без вазелина… Может убежать?”

Ніколай втік так зробив безперечно тільки от грошей у нього не було… Лишається тільки… Неслухняними руками він достав телефон, знайшов необхідний контакт і зателефонував.

— Код коричневый, повторяю код коричневый! Объект исчез!

— Что? Как это возможно?! Ладно, пофиг, когда ты обнаружил пропажу?

— Сегодня..

З трубки почулось характерне зітхання начальника, ледь стримана лайка. Через хвилину чи навіть більше нарешті куратор повернув собі самовладання.

— Николай, сейчас уточню, что делать у верхов, ты пока не высовывайся.

****

Все йшло як по маслу, занадто просто і занадто легко. Звісно деякі агенти помітили пропажу, але інформаційна бульбашка, тримала ситуацію під контролем. Безініціативні вилупки вдавали, що проводять розслідування, але вже готували свою сраку для бутилки.

Я ж передчував біду, от до прикладу зараз з вікна нашого номера на третьому поверсі, побачив бабку. Вже в друге, спочатку вона йшла без нічого, а зараз повернулась з повним пакетом. Можна подумати що вона просто пішла в магазин. ОДНАК! В неї була червона хустка, а червона хустка звіддаля нагадує прапор совка! Немає ніяких сумнівів ця бабка таємний агент 0059, а може 0063. 

Бабка зникла за рогом будинку так і не глянувши в сторону нашого готелю. Я опустив маленьку щілинку в жалюзях і раптом почув як двері відчиняються. Приготувався.

— Що ти твориш?

— Кхм. Це позиція журавля. Древня техніка бойового мистецтва.

— Ага. Тоді всі бухі, студенти поголовно приховані майстри бойових мистецтв. Стиль журавля, бабуїна, чаплі, що там ще підказуй, — бубоніла Марія абсолютно не звертаючи уваги, розставляла на стіл їжу.

В цей момент одночасно задзвеніли наші телефони. Я різко дістав гаджет з кишені.

— Доповідай.

「 Двозубі відьми доповіли про знищення одного проклятого предмету.」

— Коли? Де?

「 Тільки що. Повідомляють про Чернівецьку область, місто Чернівці, вулиця...」

— Знаю точно, що там є камера, виведи картинку на телефон Марії.

Дівчина різко дістала свій телефон і встала поруч. На екрані через мить виникла чорно біла картинка, якість була паршива, але було видно як хтось вже залізав з пам’ятника. 

— Ідентифікуй, цю людину. 

Щоб визначити місцезнаходження телефону використовують метод тріангуляції. Необхідно отримати дані з трьох вишок зв’язку. Відповідно до віддаленості вишок  від телефону сигнал буде мати різну потужність. Далі намалювавши кола навколо кожної з трьох веж, радіус кожного кола відповідає передбачуваній відстані телефону від цієї вежі. Точка перетину цих кіл дає приблизне місцезнаходження телефону.

Однак для цього методу потрібний номер телефону, але цей метод можна використати у зворотньому порядку. Маючи місце час, Сингулярність може випустити сигнали із найближчих вишок, щоб знайти абонента. А далі зламати телефон, соціальні мережі і тд.

「 Роман Ковальчук дата народження 1 січня 1995 року. 」

— Приховай мій номер, а також зміни мій голос до невпізнаваності. Після цього зателефонуй.

На телефон почав завантажуватись додаток викривлення голосу, сам по собі встановився і після того миттєво набрався номер. Пішли гудки, чувак біля пам’ятника, раптом стрепенувся. Обережно підняв слухавку.

— Ало.

— Привіт, Романе Ковальчук, 95 року народження. Ти хоч розумієш, що ти зробив?

— Щ..Що? Як? — хлопець почав оглядатись навколо, але потім взяв себе в руки. — Я знищив заразу. 

— Так, і тим самим розбурхав осине гніздо. Двозубі відьми уже знають, що ти знищив цей предмет. І якби не я, по тебе б уже відправили, одну з беззубих відьом в нашому місті. До речі, глянь на будівлю навпроти пам’ятника.

— Бляха.

Хлопець побачив камеру. В принципі якість зйомки настільки погана, що при всьому бажанні не можливо розібрати рис його обличчя, але йому не потрібно цього знати.

— Рома, іди додому і не наближайся до проклятих предметів інакше я тебе здам. 

— Хочеш, щоб я залишив цю заразу? Щоб вона далі отруювала розуми людей? — голосно з викликом заявив він, навіть в камеру грізно зиркав. — Знаєш, я тільки но повернувся з Євромайдану, однак там я був один із багатьох, але це… Стосовно цих “штук”, можу бачити як вони отруюють розуми людей! І ти кажеш мені нічого не робити?

Марія, що підслуховувала нашу розмову, торкнулася моєї руки, і приклала пальчик до губ. Я вимкнув мікрофон.

— Тарас, це ж додаткові руки на заході.

— Налаштований він рішуче, однак запальний і тупуватий. Може принести більше лиха ніж користі, — я потер підборіддя. — А з іншої сторони можна на нього все скинути.

Дівчина вже набрала повітря, щоб праведно обуритись, але я увімкнув мікрофон. Марія замовкла, але не припинила махати кулачком.

— Роман, я даю тобі вибір ти або ідеш додому і не рипаєшся, або допомагаєш нам. Однак якщо ти вибереш другий варіант, ти повинен слухатись нас беззаперечно, крок вправо, крок вліво і ми припиняємо співпрацю. 

— Хочеш, щоб я став вашою шавкою? Які гарантії того, що ми на одній стороні?

— Я даю тобі хвилину на роздуми.

Хлопець захвилювався, почав ходити туди сюди. Чесно кажучи я б ні за які гроші не прийняв би пропозицію якогось ноунейма  з телефону. Це ж курва капець як підозріло! А раптом тебе використовують? Однак Рома був як я вже сказав тупуватим.

— Гаразд, я в ділі.

— Я скину тобі карту, завтра почнеш збирати прокляті предмети в Чернівцях, наприкінці дня вишлеш всі корінці на адрес яку отримаєш. Якщо ти спробуєш знищити предмети чи забрати для себе на цьому ми розпрощаємось. Зрозумів?

— Так. Стривай я хотів дізнатись що ви за організація? Яка ваша назва?

— Поговоримо про це коли ти пройдеш перевірку. 

Не дочекавшись ще якихось питань я поклав слухавку, і збезсилено сів на своє ліжко. Передбачувані проблеми нарешті з’явилися, моя параноя трішки заспокоїлась.

— О ти нарешті розслабився? Як добре, а то твоє бурчання в печінках…

— На кону занадто багато щоб ставитися до ситуації занадто легковажно.

Роман як виявилось досить відповідально поставився до своєї роботи, виконав усі інструкції Сингулярності, і вчасно відправив посилку. Я особисто перевірив чи в наявності всі корінці, і чи не пошкоджені вони, як виявилось все гаразд. Тому ми продовжили співпрацю. 

З ще одними руками все виявилось трішки простіше з розрахованих трьох місяців ми справились за два з половиною. Відвідали всі 24 області, 254 міста, по всій території України.

Кінець кінцем ми взяли в оренду склад в Івано-Франківську, власник за додаткову платню прийняв всі посилки з Нової Пошти. Залишився останній крок взяти телефон Бандери, і фізично принести до складу. Я особисто відправився додому взяв ядро Сингулярності підключив його до ноутбуку з інтернетом і поїхав назад до Івано-Франківську.

Підключення до мережі було нестабільним, інколи взагалі пропадало, однак, на щастя це не повпливало на інформаційну блокаду. І от ми нарешті двоє на складі.

— Тарас, я давно хотіла сказати, ти схожий на Ґолума із Володаря перснів. 

— А раптом це все спланована, багаторівнева операція? А раптом за рогом нас чекають загони Хутіна? Може там одні бабки, але операція з видалення мозку зробила з них кіборгів-вбивць, порвуть вони нас як Тузик грілку.

— Ти перевіряв, цей загін зараз розпорошений по всій сосії.

І от нарешті ми опинилися перед нашим складом, навколо нікого тільки камери добродушно поблимували. Я надягнув рукавиці, та ввів код доступу. Клацнули двері, я миттєво встав у позу Журавля. 

Тиша, пустота ніхто до нас з автоматами і висушеними жабами не вийшов. Ні відьом, ні спецпризначинців навіть бомжиків не видно.

— Як бачиш, все гаразд, — дівчина пройшла всередину огледіла приміщення. — Краще скажи який радіус поглинання у телефону?

— Сингулярність, відповідай.

 「 3 метри. 」

Ми облаштували місце з ноутом і телефоном і розпочали процес. Сингулярність поглинав моментально енергію з усіх проклятих предметів в коробці. Тому перекидування всіх коробок не зайняло багато часу. 

Однак на болотах розпочалась справжня катастрофа, таке виття потрібно ставити на заставку дзвінка. Лаялись усі всіх, і повсюди, саджали людей пачками на бутилки.

— Сингулярність, скажи скільки енергії ми отримали? І відразу скажи яка шкода в доларах.

 「 12 261 одиниця, що еквівалентно 122 мільярди, 261 мільйона доларів. 」

— Хахаахха, — мене пробила на злобний голосний сміх, від якого навіть сльози виступили.

Марія також усміхалася, гордо задерши носик. І все ж основний удар прийшовся не на фінансову складову. Ці предмети поступово створювались упродовж 80 років, а зараз в один момент їх немає.

— Я ненавиджу танцювати, але якщо буде багаття…

— Точно, але почекай трішки, потрібно поділитися новиною з Ромою, він також заслуговує на хороші новини.

— Ок, тоді знімай на відео.

На дворі вже зібралася куча коробок я декілька перекинув виваливши із сумок корінці, після чого взяв каністру яку приніс сюди заздалегідь облив цю купу, і ефектно сірником запалив. Вогонь спалахнув миттєво.

— Красота.

— Погоджуюсь.

****

Сосія, Астрахань.

В невеличкій брудній наче смітник халупі зібрався шабаш тринадцяти найавторитетніших двозубих відьом. Пахощі були такої сили, що будь-яка нормальна людина миттєво втратить свідомість. Але для них, це було місце сили, запах сили і порядок сили.

Виглядали ці жінки відповідно, товсті животи, обтягнуті леопардовими легінсами і волосся в носі вухах. Будь-яка нормальна людина плакала б кров’ю від такого видовища, але для них огидний вигляд був показником сили та статусу. 

— Ви напевно всі чули, що наближається той кого не можна називати? — бабка-оракул взяла слово.

— Так.

— У мене було ще одне пророцтво, я знаю як визначити наступника.

— Як, — декілька відьом миттєво перепитали, своїми прокуреними і пропитими голосами. 

— Визначною ознакою наступника буде, — відьма зробила драматичну паузу і затягнулась косячком з коров’ячого посліду. — Колір очей. Одне око буде в нього червоне інше чорне!

Відьми почали перешіптуватись, стосовно заклинання яке можна застосувати. Аналітики в протигазах почали відразу висилати дані нагору. Як раптом одна відьма заверещала, так наче свиню ріжуть. Потім інша схопилась за серце, і страшно заверещала. 

Відьми почали накладати чари захисту, однак, одна за одною вони падали на землю  скиглячи як недорізані свині. Аналітики пробували вколоти їм заспокійливе, однак товста кірка бруду, тобто захисту відштовхувала голки. 

— Неси еліксир життя… — прохрипіла одна.

— Що?

— Самогон неси ідіоте! — прокричав старший аналітик і підбіг до оракула. — Що трапилось, що відбувається!

— Він… він іде. Той кого не можна називати… він зробив свій крок.

Це останнє що сказала величний Оракул, її голова впала, і дух покинув її тіло. Смерть двозубих відобразилась на всій країні, наче плач із під землі почали вириватися гейзери з каналізації. 

Цей день згодом назвуть “Коричневою трагедією”, або “Фекальна спецоперація заходу!”