Ранок сьогодні був особливо важкий, ліжко до останнього не хотіло відпускати. Така страшна лінь на мене напала, що навіть банківський рахунок не зміг збадьорити. Подушка кликала в обійми.

— Тарас, швидше, інакше таксисту прийдеться доплачувати за очікування.

— Ага.

Я таки виповз з ліжка, мов та гусінь, одягнувся і у ванні умився холодною водою. Не допомогло. Марія на кухні почала снідати вже без мене, виглядала як завжди бадьоро, радісно, аж гидко.

— Людство повинно вже давно осягнути, що кращий початок дня після дванадцятої.

— Ніякої фізичної активності, лягаєш пізно і нерегулярно, до того ж перед сном отримуєш знатну порцію синього світла від гаджетів. Але в тому, що ти не висипаєшся, винно людство… Саме так воно і працює, — Марія авторитетно покивала.

— Є просто жайворонки і сови, я належу до другої категорії. 

— Це міти, хочеш я тобі книжку дам про сон, впевнена ти багато чого нового для себе відкриєш. 

— Та ну, краще розкажи мені про зворотну сторону світу.

— На це точно часу не вистачить. Таксист буде через п’ятнадцять хвилин, а ти ще навіть не одягнутий.

Марія, на відміну від мене, вже встигла причепуритись: довгі волоси були розчесані, на личку був присутній легкий макіяж, одяг був чистим і охайним. Прийшлось нарощувати темп, з’їв все з тарілки, закинув її в посудомийку і вже через десять хвилин ми були в таксі.

— Треба свою машину купити.

— По-перше, це дорого, по друге в тебе хоч права є?

— О, точно потрібно купити, — я повернувся до водія. — По скільки зараз права коштують?

Він не відповів, але його надзвичайно злобний погляд сказав все за нього. Ще трішки і на його лобі можна було б прочитати: от через таких вилупків як ти в місті затори. Решту поїздки ми проїхали мовчки.

В аудиторії ми розійшлись по своїх кутках. Марія до дівчат, я до свого вірного і найкращого другана. Який, до речі, скривив таку морду наче хтось йому по яйцях заїхав.

— Бачу, ти не виспався. Знову мішки тягав?

— Ти на мене дивишся так, наче я твій системник втопив у ванні. Повір, навіть я на такий гріх не піду.

Що хотів сказати Бодька я не дізнався, тому що в аудиторія зайшла місцева знаменитість. Не та що може одним махом півлітри видудлити, а та що найкрутіший крутелик на районі. Високий, з красивий і товариський, коротко кажучи, Бред Пітт на мінімалках. 

— Тарасику, — сказав він своїм баритоном. — А я все бачив. 

— Що конкретно?

— Бачив як ти з Марією з одного таксі виходили.

Я закотив очі. Тут назріває відразу багато питань типу: “А яке тобі діло?”, “Ну і?”, “Яким хріном це тебе стосується?”. Але він був із тих типу людей які краще не чіпати. Як говорить велика мудрість предків: не чіпай гімно, бо засмердить.

— Яке тобі собаче діло, що ми робили? Це тебе не стосується, — раптом втрутилась Марія.

— Воу, воу не кіпішуй. Просто побачив тебе з цим лошпедом, і поцікавився. Ой пробач Тарасику, — він не щиро перепросив, навіть погладив мене по плечі, типу все норм вирвалось.

— Він лошпед? Ти…

— Достатньо, — я різко перервав Марію. — Вже був дзвінок на пару, зараз прийде зам декана, не сядемо на місце він випише всім нам пістони.

— Ми з Тарасом… — промовила Марія мило усміхнувшись мені, — зустрічаємось. Ось чого ми вже який день приходимо разом.

— Піздьож.

Дівчина дістала свій телефон і показала фотографію як вона мене цілує в щоку. Очі Віталіка перетворилися на дві круглі тарілки, хлопці обійшлись простим: “ого”, “нічого собі”, або найприємніше “красунчик”. Дівчата були більш бурхливі “що?” “Як?” і тому подібне. А потім в аудиторію зайшов викладач і народ наче ті миші порозбігалися по своїх місцях.

Зам декана помітив мене і почав вичитувати, погрожувати та просто тиснути. Відмінника це справді могло налякати, але я ледь стримувався, щоб не позіхати. Мало мені цих колючих поглядів одногрупників, так щей мізки виїдає, капець якийсь. Коли викладач нарешті почав вести пару я написав цій паскуді:

— “Якого хріна? Навіщо ти все розбовкала?”

— “Тому, що наші стосунки не приховати. Місто в нас невеличке, всі всіх знають, а ми власне і не дуже шифрувались. Чутки рано чи пізно з’являться. Але знаєш, мені більше подобається коли оточуючі подумають: “любов зла полюбиш і козла”, “ніж шлюха яка з ним заради грошей”. Хіба не ти зранку трендів про машину?”

Я був занадто легковажним. Особисто мене ніколи не турбували чужі стосунки чи якісь чутки. Але інші люди, а особливо підлітки навпаки пхають свого носа куди завгодно. 

— “Ну що зроблено те зроблено, тільки тепер наші стосунки проникли і в цю частину нашого життя. Хоча стривай, я ж соромлюсь показати почуття, ініціативу ти повинна проявляти.”

Марія не витримала і зиркнула з передніх парт на мене. Цей рух помітив зам директора та зробив зауваження. Дівчата стримано захихикали. Бодька прошепотів “зрадник”.

Декілька раз на мій телефон приходили повідомлення від Сингулярності, стосовно покупок кращих VPN, і спеціалізованого програмного забезпечення, однак я вирішив скористатися послугами середнього сегмента. Трафік у мене звичайний, пошукова історія досить специфічна, але нічого, що б дійсно привертало увагу. Навпаки, я спалюсь, якщо буду викидувати гроші направо і наліво в пошуках кращих програм.  

Я очікував, що на перерві до мене хтось почне докопуватись, чи розпитувати. Однак реальність виявилась нудною. Ніяких ревнивих придурків, і ніхто навіть питання не поставив. А я думав що якщо відхоплю таку красуню будуть проблеми…

— Ви дійсно зустрічаєтесь? — поцікавився Бодька під час обіду. 

— Тобі фотку показати? В мене на телефоні ціла фотосесія, ти тільки скажи.

— Ах ти ж… падло. Сіль на рану сиплеш!

— Я? Та ні, я ж не похвастався тобі що ми зараз живемо разом. Ой.

Друг, який до цього спокійно жував багет, нагородив мене особливо противним поглядом. Саме так я дивився на всілякі парочки на день всіх закоханих. 

— Брехло, — більш менш спокійно відповів він. — А знаєш, я тобі не заздрю: дівчина це зайві витрати, кучу нервів і суцільні проблеми. Студенти повинні зосередитись на своєму майбутньому, треба вчитись, вчитись і ще раз вчитись. 

— Хороша промова, солідна, тільки ти не відводив погляду від отої кралі в спідниці.

— Не розумію про що ти говориш.

І виглядає падло так невинно, що тут починаєш сумніватись у своєму зорі! Але за цього виродка не варто хвилюватись, в майбутньому знайдеться дівуля яка знайде на нього управу.

Сьогодні сталася ще одне відкриття, мені вперше в життя сподобалась пара англійської. У мене і раніше була якась база, ключове слово “якась”, а зараз це був монолітний фундамент. Тепер я не просто кліпав очима і робив розумний вигляд, а справді розумів тему… ну меншу її частину.

Після пар я підійшов до Марії, дівчата навколо моєї дружини затихли, очі заблищали. Чорт, навіть мені ніяково в такій ситуації. Однак у мене була одна дуже важлива справа.

— Мила можна тебе?

— Звісно, пандочка. Бувайте дівчата.

Її подруги захихикали, хлопці, які це почули, скривились, наче лимон з’їли. На лицях було написано, що мій рейтинг стрімко наближається до титулу “підкаблучник”. Ах бляха, як чхати.

Ми спустилися в хол, потім разом з натовпом інших студентів побрели на парковку де нас вже чекало таксі. Марія мовчки сіла на заднє сидіння, я примостився біля неї.

— Що приготувати? — поставила питання дівчина коли ми увійшли додому. — Тільки відразу відповідь: що небудь, я не приймаю.

— Відпочинь сьогодні, ми замовимо піцу. А поки чекаємо кур’єра, можемо поговорити.

— Тоді мені пепероні. Не знаю, що це таке, але я завжди хотіла спробувати.

— Гаразд.

Поки я робив замовлення, дівчина встигла переодягнутись в домашній одяг. З заднього двору були чутні звуки ремонтних робіт, але це мене мало турбувало. Робітники мали доступ тільки до підвалу.

— Можеш мені розповісти про духів? Хто ви такі, звідки взялись та інше.

Марія яка розслаблено сиділа на дивані стрепенулася. Поправила свої розпущені волоси на бік, задумалась.

 — Ого ти тільки зараз поставив це питання. Я вже навіть почала думати, що ти взагалі не цікавишся нами.

— Так ти розповіси, чи ні?

— Гаразд, — Марія випрямила спинку і схрестила ніжки. — Духи, це кристалізована форма віри народу у свою культуру. Тобто чим більше українців усвідомлюють себе українцями, тим сильніші духи і тим їх більше. Звісно це справедливо і у зворотну сторону.  

Культура це широке визначення яке містить в собі: мову, традиції, звичаї, одяг, мистецтво і багато чого іншого. Це той клей, який дозволяє об’єднати різних людей в одну групу. А коли люди об’єднані, вони здатні на неймовірні подвиги, такі як власна країна і незалежність. А коли єднання недостатньо кожен починає тягнути ковдру на себе, звідси корупція, зрада, “какая разница на каком языке”…

— Стосовно духів. Ми народжуємось як і звичайні люди, в пологових будинках. Єдиною умовою являється те що один із батьків повинен бути духом.

— Гаразд, тоді чому вам заборонено розповідати людям про себе?

— Є дві основні причини, — дівчина підняла два пальчики. — Перша: це тому, що небезпечно. Людина, яка починає бачити духів випромінює силу яка приваблює нижчих духів. Уяви що буде, якщо водій раптом серед дороги почне бачити сяючих жуків перед очима. В кращому випадку його в дурку заберуть, в гіршому… Друга причина це те, що концентрована віра може створити викривленого духа. Цих потвор не відрізнити від простих людей, вони інколи навіть самі не усвідомлюють свою суть. Їх об’єднує одна спільна риса: вони соціопати які керуються виключно своїми бажаннями. В кращому випадку це Чикатило, в гіршому – Сталін чи Гітлер.

— Загроза всьому світу. І ти пішла на такий ризик через три тисячі гривень?

— Ну для початку не заради 3 тисяч, а мінімум 24 тисяч, як максимум 132 тисяч. Це по перше, — вона солідно задерла носик. — А по друге, щоб народився викривлений потрібно як мінімум сотня таких як ти. І що найголовніше, ви повинні зібратись на одній обмеженій території. Шанс що таке відбудеться наближається до нуля.

Все одно це було безвідповідально з її сторони, хоча все склалось на краще. Я ще поставив кілька питань стосовно світу духів. Як виявилось, Коло, це всесвітня організація яка  відповідає за розслідування злочинів з застосуванням чарів і пошуку духовно активних людей. Також ненав’язливо поставив питання про корінці.

— А що то була за штукенція, яку ти знайшла в смітнику?

— Ти про проклятий предмет? Я віддала його батьку, а він уже відніс куди слід. На жаль такі розслідування не в його юрисдикції. А знаючи як працює Коло в нашій країні, з тим корінням ніхто не буде розбиратись, — дівчина раптом легенько усміхнулась. — Саме тому я зробила декілька фоток. І тепер можу сама розібратись що воно взагалі таке.

— О, невже в тебе є якийсь древній фоліант? Чи магічна книга? Тільки не кажи що десь в місті є бібліотека тільки для духів?

— Краще, в мене є інтернет.

Марія показала сайт з усіляким надприродним барахлом. Тут тобі й ціла вікіпедія на різну травичку листочки, корінці і навіть какавельки тварин! Тільки от немає пошуку за картинками тому Марії прийшлось вручну шукати корінці з відповідним магічним узором.

— Скинь мені всі картинки я допоможу з пошуками.

— Також зацікавився, — промуркотіла дівчина, неправильно зрозумівши мою цікавість. — Гаразд, тільки при одній умові: якщо знайдеш якусь інформацію, поділись зі мною.

— Домовились.

В цей момент задзвенів дверний дзвінок. Я вийшов у прихожу відкрив двері і офігів. Там стояла колишня начальниця Марії, в сексуальній облягаючій сукні з великим вирізом, на ніжках колготки, а в руках два баули з моїм залізом.

— Привіт, я проїхала повз і вирішила завезти твоє замовлення.

— Угу.

Ця гаряча штучка настільки знахабніла, що бюстгальтер не одягнула. Бляха, я прекрасно бачу її соски! Ця атака залишила б без слів будь-якого чоловіка, навіть мені було важко тримати себе в руках. Чорт забирай, вперше така красуня так відверто фліртує зі мною!

— Тарас, що ти там застряг? Піца приїхала? — тут у прихожу зайшла Марія, на мить завмерла, а потім мило усміхаючись обійняла мене. — Ой це ж Оксана, приємно знову з тобою зустрітись. Хоч я звільнилась телефоном, надіюсь ти не образилась?

— Ну що ти Марія, які образи, я все розумію.

Ніби мила розмова без лайки, погроз, навіть і страхітливого тону. Можна сказати, що дві дівчини досить милі. Але таке відчуття, що між ними іскри сиплються, а з хвилини на хвилину має статись щось страшне.

— Може зайдеш в дім, поговоримо про старі часи?

— Та ні, я поспішаю на зустріч. Бувай.

Оксана, поставила на землю два пакети, ще раз доброзичливо з нами попрощалась і провокативно хитаючи стегнами повільно пройшлась до брами.

— Куди це ти дивишся? — грізно прошипіла Марія сильно ущипнувши мене за бік. — Просто викинь із голови цю тупу шлюху.

— Тут ти помиляєшся, Оксана дуже розумна дівчина. Вона точно знає чого хоче від життя і яку ціну готова заплатити. Як на мене, вона ідеальна жінка. Дуже шкода що вона не дух.

 — Гаа? Ти думаєш що продажне кохання може зробити тебе щасливим? Що за маячня.

— Все у світі працює за принципом обміну. В стосунках те ж саме: якщо партнери задовольняють потреби один одного, мозок віддає команду ендокринній системі виділити гормони. Кохання це всього лише комфорт помножений на кілька хімічних речовин. Якщо знати принцип можна отримати імунітет.

— Ой, ниєш тут як побитий життям пес. Ти хоч раз з дівчиною зустрічався, щоб так говорити? — Маріє легковажно відмахнулась, наче мої слова були не більше ніж гнойова муха. 

Я не відповів, тим більше в мене тут ще 15 карточок. Це ж скільки додаткових кінських сил для мого працьовитого коника? Наспівуючи веселу мелодію піднявся у свій кабінет і почав збирати ферми.

Збірка компів це конструктор для дорослих, тільки от, я вже перенаситився одним і тим же. Чесно кажучи, цікавіше було будувати стенд із палок. Добре що про це заздалегідь подбав навіть шурупокрут купив.

Враховуючи 15 карточок, потужні процесори, і оперативку, загальні обчислювальні можливості скоротили термін навчання на цілих 4 роки. Однак я поставив на паузу проєкт безпеки, скинув на пк картинки і сайт духовної вікі, та змусив Сингулярність з’ясувати мету проклятого предмету.

Я боявся що не вдасться через малу кількість навчального матеріалу, але на цьому сайті була вкладка з форумом, де різні духи спілкувалися між собою і картинок було багато. 

Через десять хвилин, Сингулярність класифікував більшість корінців з різним ступенем відповідності найбільший мав 93% найменший 13%, 4 об'єкти не були класифіковані взагалі. Однак виникла ще одна проблема, корінці мали як доброякісну характеристику, так і негативну.

— Відкинь всі позитивні характеристики об’єктів, негативні і нейтральні згрупуй за кількістю повторень. 

「 Розкол - 13/13, Підсилення ефектів 13/13, Приховування 13/13 Байдужість - 12/13, Безініціативність 12/13, Безвідповідальність 9/13, Зневіра 9/13, Недовіра 9/13, Ворожнеча 8/13… 」

Список був досить довгий і можливо не повністю відображає справжній сенс предмета, але суть… Ці беззубі вирішили нас посварити, зробити наше суспільство інертним. В деяких регіонах це буде мати ефект, а в інших ні, але ясно одне – ця хрінь отруює наше суспільство зсередини.

Тепер настав час вирішити що робити. Я глянув на число і скривився, 11 листопада, до початку Майдану Незалежності рівно 10 днів. Занадто мало часу на виявлення і знешкодження проклятих предметів. Це вже не говорячи про реакцію ворожої сторони. Якщо в задрипаній Чернівецькій області вони так швидко відреагували, тоді, що буде там, де це більш важливо?

Культура це ґрунт, це база. Однак задрипані корінці не зможуть переломити нашу волю. Навпаки, метушиться зараз, занадто великий ризик, в гонитві за товстим лебедем, я можу втратити гуся, який несе золоті яйця. 

— Тарас, прибула піца, будеш? — голосно промовила дівчина перекрикуючи шум вентиляторів і зачинені двері.

— Ні я пізніше підійду.

— Я знала що ти так скажеш тому принесла твою піцу сюди. Можна мені увійти?

— Так.

На мить я вирішив приховати інформацію про проклятий предмет, однак краще сказати все прямо. Марія увійшла з широкою коробкою і пляшкою коли. 

— Слухай, Тарас пепероні мені не дуже сподобалась, може поміняємось, хоча б половинками?

— Угу.

— Супер, дякую, — вона ефектно відкрила коробку. — Я знала що ти погодишся, тому вже все влаштувала.

— Молодець, а тепер глянь сюди.

Марія поставила руку на спинку мого геймерського стільця, нахилилась трішки вперед. Слабка усмішка зникла майже миттєво, її красиве обличчя нахмурилось.

— Про це необхідно доповісти, негайно. Це інформація державного рівня.

— Так, саме тому, для власної безпеки, ми повинні зробити це анонімно. Прямо зараз це буде занадто небезпечно, почекаємо деякий час коли про проклятий предмет в нашому місті забудуть.

— Тарас, — вона взяла в руки мишку і в декілька кліків відкрила повний опис березового корінця. — Ти дивився на теги, але зовсім не зважаєш інші складники. Цей предмет набагато небезпечніший ніж ти можеш собі уявити. Це наче рак який повільно розповзається, якщо нічого не зробити, люди перетворяться в безініціативних рабів. 

— Прямо як на болотах.

— Яких болотах?

— А не зважай, — я уважно глянув на дівчину. — Місцеве відділення Кола використовує комп’ютери для своєї роботи?

— Так.

— Почекай тиждень максимум два, я зламаю їх і з’ясую на якій стадії розслідування. Якщо не вдасться приховати твою причетність – підкину зібрану інфу. Розпитай батька стосовно цієї справи, але обережно. 

— Тарас, — серйозно промовила вона. — Чому ти таке сцикло?

— Це називається, здоровий песимізм. А взагалі ти моя дружина звісно я хвилююсь за тебе. 

— Ага, розказуй мені тут. 

От чисто на зло Марія стягнула один кусочок моєї улюбленої салямі. Я б і сам взяв один, але руки потім жирні будуть. Мастити клаву чи мишку, через піцу, така собі ідея.

— Ти маєш рацію, зараз варто подумати про себе. А от батьку краще взагалі нічого не говорити, бо він упертий наче баран, хоч і вовкулака.

Коли Марія вийшла я на всякий випадок видалив всі файли пов’язані з проклятим предметом і відновив навчання Сингулярності. Таймер показував ще 5 років і 3 місяці.

На наступний день я не пішов на пару і витратив цей час, щоб дослідити кожний пам’ятник в місті. Насправді їх було всього 26, і біля кожного був схожий проклятий предмет, винятком були два совкові пам’ятники там були зовсім інші предмети із кори якогось пір’я. Ці штуки були спрямовані на підвищення лояльності. 

Для вірності я поїхав в найбільше селище біля міста і там глянув на пам’ятник, там також були прокляті предмети… Шкода звісно було залишати недоторканими такі цукерочки, однак безпека передусім.

— Що ти робиш?

— Бляха не лякай так, —  сіпнувся і ледь не перекинув сковорідку із смаженими яйцями. — Не бачиш, я готую? Для тебе також зробив, переодягайся і будем обідати.

— Дякую звісно, але тепер плита брудна, пательня і стіна також. Кажу відразу мити це будеш ти.

— Я думав зроблю своїй дружині приємно, приготую обід, щоб вона після навчання не напружувалась. А що натомість? Одні скарги.

— Ем, — Марія засоромлено опустила погляд. — Вибач Тарас, просто сьогодні в мене дуже паскудний настрій?

— Місячні?

Вона ущипнула мене за бік, але набагато легше, ніж зазвичай. Вона швиденько збігала у свою кімнату переодягнулася і спустилась. Одягнула рожевий фартух, скріпила своє довге волосся резинкою та почала робити салатик.

— Я була сьогодні біля пам’ятника в парку біля універу, на постаменті, біля ніг статуї лежав проклятий предмет.

— Швидко вони.

— Справа не в цьому. Тарас, я була разом зі своєю подругою – нявкою. Вона не змогла побачити ці кляті корінці! — Марія зробила довгу паузу навіть ножем припинила працювати. — Я знала, що ця фігня має ефект приховування, але навіть уявити не могла, що настільки сильний.

— Тоді, чому ти його бачила?

— А це, я в тебе хочу запитати. Що ти зі мною зробив? 

Погляд витягнутих очей Марії я відчував шкірою. Таке враження наче вона ладна пропалити в мені діру. Штірліц ще ніколи не був таким близьким до проколу. Потрібно щось придумати.

— Можливо, це якось пов’язано з духами, які запечатали мою пам’ять?

— Можливо, щоб розібратись, ти скористаєшся допомогою Кола? Розповіси їм правду, і спеціалісти зможуть розчаклувати тебе. А натомість… ти ж також бачиш приховані речі, запропонуй їм свої послуги.

Це капець. Розповідати Марії про проклятий предмет було великою помилкою. Все ще розмірковуючи людськими категоріями, я впустив з виду, те що вона дух. Створіння, яке по своїй природі патріот, очевидно, що вона не зможе стояти осторонь. 

Поки що я маю на неї важелі впливу, але наша гра уже перевалила за 30 тисяч скачувань. За два місяці максимум три Марія отримає свої гроші і тоді, вона мене здасть. Які в мене варіанти? Поки в мене є важелі впливу потрібно спробувати перетягнути її на свою сторону.

— Спочатку поїмо, потім поговоримо.

— А що, не можна поєднати?

— Скажу – не повіриш, — промовив я вигрібаючи з пательні смачненьке яйце зі зеленю і сиром.

Вона погодилась, і в досить напруженій атмосфері ми спорожнили свої тарілки. Коли посуд опинився в мийці, а кухня вичищена та видраєна, розпочалась найважча частина.

— Марія ти ж можеш розрізнити вигадки і спогади?

— Звичайно.

— Тоді я тобі дещо хочу показати.

Марія скептично підняла брови, але їй було занадто цікаво щоб втрачати цю можливість. Тому присіла на диван і поплескала поруч. Я виконав її інструкції. 

Холодні пальці опинились на моїх скронях, її чоло опустилось до моєї голови. Я заплющив очі і зосередився на деяких картинках майбутнього. Майдан, Крим, Донбас і люди, які зрадили свою країну. О так, ці моменти я особливо смакував. 

План був простий як дві копійки: показати декілька своїх спогадів, щоб посилити в її розумі думку про ненадійність системи. Про корисливість людей і духів, звісно. Про те, що духи всі білі і пухнасті тільки через зв’язок з культурою я відмовлявся вірити. Як то кажуть, в сім’ї не без виродків. План чудовий тільки от…

Коли я наступний раз розплющив очі то побачив… нічого не побачив тому, що у вітальні була абсолютна темрява. Чорт забирай, скільки пройшло часу? Три, чотири години?

— Якого? — здригнувшись я спробував підвестись і нарешті усвідомив, що піді мною було щось тепле, мякеньке з приємним запахом. Судячи з усього Марія обіймала мене руками й ногами ззаду.

Я вивільнився з її обіймів, звалився на підлогу і як назло стукнувся об чайний столик, лаючись навпомацки став шукати перемикач. Клацнуло і холодне світло на мить осліпило. Марія також важко простогнала.

— Що ти зробила? Що, ти, бляха зробила!

— Я… я бачила все. Всі твої спогади — вона шморгнула носом, під очима були доріжки сліз.

— Он воно як. Значить ти мене приспали і прозондувала мій мозок уздовж і впоперек. Я допоміг твоїй сім'ї, а ти скористалась моєю довірою. Знову повівся на красиву мордочку, сльозливу історію.

— Тарас…

— Заткнись!

Тепер коли вона знає все, що її спинить від того, щоб здати мене? З моїми знаннями майбутнього і Сингулярністю я буду набагато ефективніший якщо мене перетворять на маріонетку на службі. Якщо на кін поставлена держава, то можна пожертвувати однією людиною. Потрібно тікати.

— Буду розглядати це як урок, дякую Марія. А тепер слухай уважно я зараз піду, а ти будеш тримати свій рот на замку, скажеш хоч комусь про мене чи Сингулярність – пошкодуєш. 

— Чекай Тарас! — Марія спробувала підвестись, але схоже ноги затерпли тому вона звалилась на підлогу. — Бляха.

Я ж був уже на пів дороги до своєї кімнати, першою справою наказав Сингулярності припинити всю роботу, і безпечно від’єднав телефон від системника. Схопив свій старий ноутбук, сумку і у швидкому темпі став закидувати свої речі з шафи.

— Тарас, нам потрібно поговорити.

— Ага, не хвилюйся я не збираюсь сваритись через гроші. Ти отримаєш все до останньої копійки, якщо будеш мовчати звісно.   

— Послухай…

— Не наближайся! Тримайся від мене подалі.

Марія застигла на місці, стиснула губки та відійшла. Я продовжив трамбувати свої речі всередину рюкзака. Бідний вже почав тріщати по швах, тому прийшлось обережніше застібувати.

— Я розумію побоювання, встановити стільки проклятих предметів неможливо без зрадників всередині Кола. Чорт, та я майже впевнена що це зроблено з дозволу наших високих чинів, щоб народ був слухняний. Але з тобою ми справді можемо щось змінити. Я хочу бути на твоєму боці.

— Чудово. Я навіть знаю як ти можеш допомогти.

— Як?

— Просто тримай язик за зубами.

— Тарас, — вона різко підняла голову в синіх очах палала рішучість. — Ти ж читав про Віл?

— Звичайно, тільки у вікіпедії якась маячня написана. У тебе немає козлячих ніг чи крил за спиною, і ти якось не страждаєш нудизмом.

— Не все з того брехня, — скривила носик дівчина, а потім за її спиною зявилися наче міраж білі ангельські крила. — Справді якщо знищити крила Віли вона перетвориться на звичайну дівчину, принаймні так було раніше. Зараз наслідки куди більш значущі.

Вона лагідно погладила свої пір’їнки, потім схопила за основу, де крила кріпилися до спини і різко сіпнула. Білі пірїнки наче дощ посипались вниз, але не долітаючи до землі вони розвіялись наче їх ніколи не існувало. З другим крилом Марія зробила те саме. 

Потім, не розмикаючи кулачки вона склала руки разом і дмухнула. Було таке враження наче з цим подихом в неї відняли життя, лице дівчини страшно поблідло.

— Я дізналась твої секрети, а натомість віддам тобі щось рівноцінне, — вона показала що було на її долонях, простий кулон у формі двох ангельських крил. — Якщо ти їх зламаєш, я втрачу розум.

— Справді?

— Ах, бляха, — вона силою всучила мені кулон. — Просто загугли на тому сайті сам все дізнаєшся. Це не займе багато часу, поки чекаєш таксі можеш глянути.

Я так і зробив, спочатку викликав таксі за потрійним тарифом, потім знайшов інформацію про Вілу. Марія стояла поруч схрестивши руки під грудьми. Стаття була велика, але чарівна комбінація Ctrl + F допомогла знайти необхідний матеріал.

Для Віли показувати крила вважається найвищим степенем довіри, про те, щоб віддавати їх не могло бути і мови, це табу. Тому що в такому разі дівчина перетворюється на рабиню. Адже її життя напряму залежить від цілісності одного медальйона.

— Моя довіра справді настільки дорого коштує? 

— Як мінімум це справедлива ціна. Все ж я бачила десять років твого життя, принаймні найяскравіші моменти. Можна сказати залізла в душу, туди, куди нікому не дозволено заглядати. 

— Зрозумів, — я ще під враженням скасував замовлення, і глянув на дівчину. — А ти не боїшся що я скористаюсь твоїм становищем?

— Якщо чесно, то боюсь. Ти ще той хтивий збоченець, не по своїй волі, мені купу раз, доводилось бачити як ти душиш свого гуся. А ще на мене слину пускаєш. Фе, — Марія показово скривила носик. — Однак, ти мене не скривдиш я можу тобі довіряти.

Я відчував як моє лице палає, і думки про те що всі дронькають чогось не допомагали. Зараза. Ця клята нечисть тепер моя рабиня, але попускають мене! А біс з цим.

— Ти станеш моїм союзником?

— Так, але оцю руку тиснути я не буду, бачила…

— Припини мене клювати через це, всі цим займаються, і ти також. Зупинись.

— Гаразд, — вона сховала свою грайливу усмішку, і різко стала серйозною. — Які у тебе плани?

— Ніяких активних дій поки Сингулярність не навчиться зламувати будь-яку систему. Як тільки це станеться, я почну забирати ці прекрасні цукерочки.

— Хочу, щоб ти знав мені не подобається цей план. Таке враження, наче ми кидаємо напризволяще Крим, Луганськ і Донецьк, — пробурмотіла вона стискуючи кулачки. — Однак, в погоні за журавлем ми можемо втратити гуся який несе золоті яйця. 

Але на цьому дівчина не зупинилась і почала допитувати мене. Як я збираюсь на практиці здійснювати ті чи інші маневри. Яким транспортом, буду користуватись та інше.

— Ти занадто покладаєшся на Сингулярність. Дезінформація це звісно добре, однак потрібно і самому прикласти немало зусиль. Пропоную влаштувати бліцкріг: два максимум три дні на велике місто, щоб поки наші противники очухались ми були б уже в наступній точці. А для цього, тобі потрібна гарна фізична форма. Отже, від завтра ми почнемо бігати.

— Бляха.