— Ми прийшли, — промовила дівчина, коли нарешті зупинились перед готелем.

Я перевів погляд на зупинку яка була в тридцяти метрах. Глибоко вдихнув, і повільно видихнув. Постарався розслабитися, але не вийшло і все через цю нечисть яка виглядала бадьорою і свіжою.

— Півтори години. Ми перлись сюди грьобаних півтори години! Через все місто, нечисть! А могли сісти на маршрутку, ось бляха зупинка! 

— Ходити корисно для здоров’я, — абсолютно спокійно відповіла ця дівка поправивши своє довге волосся.

— Ага, а дихати вихлопними газами машин, не дуже. 

— Ти сам хотів побачити докази, то чого зараз ниєш? 

Марія більше не звертаючи на мене уваги перейшла через дорогу, до літнього кафе, я ж поплентався за нею. Дівчина вибрала столик з місця якого відкривався вид на готель. Відвідувачів було небагато тому сумуючий офіціант, побрів до нас.

— Ми чекаємо друзів тому, поки замовляти не будемо. Ви ж дозволите нам залишитись? — добра усмішка Марії і те, як вона затріпотіла віями змусила хлопця аж почервоніти, він збентежено закивав.

Цей наївний студент просто не розумів з ким зв’язався. Тому, що б хоч якось покращити ситуацію, я проглянув меню і зробив замовлення. Офіціант побажав нам хорошого дня і попрямував до барної стійки, як тільки він відійшов достатньо далеко Марія заговорила:

— Ти що дурний? Це ж туристичний район, тут все дорожче у два, а то й у три рази.

— А тобі яка різниця?

— Та от переживаю чи зможеш ти знайти гроші мені на відкуп.

Марія пирхнула, і відвернулась до дороги, її татуювання засяяло. Через декілька секунд золоті іскри в повітрі сконцентрувались в одній точці й раптом виник жук, що відразу полетів до дороги біля готелю. Тільки от, жодна людина не реагувала на золотисту фігню яка в очі лізла, перехожі продовжували займатись своїми справами.

— Прошу, — офіціант поставив полуничний коктейль перед Марією.

— Це мені, а Марія практикує жлобство.

Хлопець застиг, а в його погляді стояли німі питання: “Ти замовив жіночий коктейль для себе? Не для цієї красуні? Ти дибіл?”

— Вибачте я забув сказати, що за коктейлі потрібно платити відразу.

— Ага, — я потягнувся за своїм гаманцем як раптом, згадав що не маю більше готівки. — У вас можна розплатитись карткою?

— Звісно.

Поки йшов всередину в екстренному темпі згадував який там був у мене пароль десять років тому. На щастя моя пам’ять на цифри була непоганою.  

— Ходи сюди швидше, — промовила Марія і кивнула на дорогу. — Дивись уважно.

Вона помахала пальцем і жук спікірував до перехожих. Один чоловік змахнув рукою, щоб відігнати комаху, але де там. Паскудний жук вправно ухилявся і цілеспрямовано ліз прямо в очі. Але перш ніж це дійство привернуло увагу людей навколо Марія розвіяла жука. 

— Що ж, він бачить духів, і що з того?

— Зараз все побачиш.

Через декілька хвилин до незнайомця підійшла якась дівчина і вони вдвох відправились до готелю. Марія на це відреагувала спокійно тільки сказала що потрібно ще почекати. Ну мені то з коктейлем всяко приємніше вбивати час.

— Звідки знала, що тут з’явиться хтось, хто бачить духів?

— Тому, що тут знаходиться відділ стирання. А як ти сам помітив заманити сюди когось не складно. Однак, нам все одно просто пощастило, все-таки не так часто з’являються особливі люди. 

— Зрозумів.         

— А тепер поговоримо про твою поведінку. Запам’ятай, якщо побачиш духа просто веди себе так, наче це людина. О точно не забудь ігнорувати всяких комах метеликів, пташок та іншу живність що світиться. Так вас найпростіше вичислити. Звісно ти не повинен базікати в інтернеті, інакше гаплик.

— Говориш, так наче я тобі вже повірив. 

— Тоді почекаємо, — вона стенула плечима і витягнула телефон.

Я пробував розпитати Марію про світ нечисті, тільки от як об стінку горохом, вона втупилась в телефон тільки інколи кидала погляд на вихід з готелю. Мені обридло це все діло і я також став досліджувати юридичні нюанси заробітку в інтернеті. Все-таки присісти мені не хотілось.

Але переживати не було про що, поки мій заробіток не перевищують п'ятдесят кусків на місяць, банк не буде звертати увагу на такі транзакції. Тобто око великого брата з податкової мене не помітить. 

Звісно мені не хочеться пускати у свої кишені чиюсь мохнату лапу, однак я краще сплачу податки і буду спати спокійно ніж потім в мене з’являться проблеми. Тим більше це не я буду пахати, а Сингулярність. 

— Гей, алло, — Марія клацнула прямо перед очима пальцями. — Ти що заснув?

— Так, замріявся, ти щось хотіла.

— Глянь.

Я подивився в сторону готелю і побачив того самого чоловіка. Виглядав він, щасливо, усміхався сам до себе інколи аж підстрибував. Марія клацнула пальцями і знову з’явився той самий покидьок. В темпі вальсу летюча зараза понеслась до бідолаги. І нічого не сталось, жучара бренів біля вуха ліз в очі, але чоловік його ігнорував.

— Ну може, та дівчина його зробила настільки щасливим, що він досі не відійшов.

— Тарас, — вона дивилась мені прямо в очі. — Я витратила на тебе цілий день, не змушуй мене думати що даремно.

— Гаразд, ти мене переконала, мої спогади варті тих грошей.

— Тоді, я сподіваюсь на співпрацю, — вона протягнула свою тонку руку, а коли я її потиснув додала: — Як мінімум ще семестр будеш на стипендії. А враховуючи те що ти відмінник… я ще три роки буду отримувати трішки грошенят.

Я тільки і міг що криво усміхнутись, адже стипендія мені вже точно не світить. Від навчального матеріалу в голові майже нічого не залишилось, тим більше нафіга мені це навчання якщо в мене будуть бабки. Однак є одна маленька проблемка прямо зараз.

— Марія, ти можеш позичити мені десять гривень на тролейбус?

— Нууу, дай подумати, — вона виразно глянула на коктейль який я весь цей час сьорбав. — Ні.

— Поверну завтра п’ятнадцять гривень.

— П'ятдесят, — вона протягнула мені десять гривень які я їй же давав. — Плюс не забудь про свій податок на пам’ять. Те що ти дав в парку я буду розглядати як плата за видовище.

— Тобі ніхто не говорив що ти паскуда?

— Я мила і пухнаста, от спитай в офіціанта він підтвердить.

Офіціант разом з барменом і менеджером різко відвернулись мов мить назад не дивились в нашу сторону. Мені все одно, що вони подумали, моя чоловіча гордість від такого не постраждає. І взагалі це погане кафе якщо навіть зараз клієнтів немає.

— Адіос

— До завтра Тарас.

Ще до того як вона договорила моє ім’я я вже був на пів шляху до тролейбусної зупинки, там якраз потрібний приїхав. 

****

Додому я повернувся під вечір. Звісно, перш за все потрібно було поїсти, інакше мама випише санкції. І ось нарешті в мене достатньо часу, щоб розібратись з Сингулярністю.

Навчання вже давно завершилось залишилось тільки перевірити. Закинув англійський текст в чат і через десять секунд отримав ідеальний переклад. Всі коми тире, закінчення і слова були на своєму місці і в правильній послідовності. 

З аудіоперевіркою було складніше, прийшлось цілий фільм скачувати. Проте цей варіант виключав халтуру і аматорський переклад. Результат був неперевершений. Залишилось перевірити одну штуку:

— Я хочу, щоб ти відповів на наступне питання як людина, — я приблизився до екрана ноутбука і продовжив: — Чи можна у вас замовити переклад?

「 Я володію ідеально українською мовою, та на рівні професіонала (С1) англійською. Якщо вам потрібно щось перекласти з англійської на українську чи навпаки я можу це зробити. 」

Це було вище моїх очікувань, тому я відразу приступив до свого плану, і написав декілька анкет для різних сайтів які спеціалізуються по розшифруванню аудіо в текст. Транскрибер ідеальна професія, мінімум спілкування з клієнтами, багато роботи, і не потрібні великі обчислювальні потужності.

Також не забув створити профіль на ворк ua як перекладача з англійської на українську і навпаки. Перш ніж я закінчив реєструвати останнє резюме, на пошту прийшло повідомлення від рекрутера по підбору кадрів. В листі було багато води, але все зводилось до:

— Ми з задоволенням, приймемо вас на випробувальний термін.

Ще б пак, я ж вказав, що готовий перекласти двадцять хвилин відео безплатно. Рекрутер відразу підкинув роботку. Сингулярність звісно міг пришвидшити відео в декілька разів та закінчити роботу за хвилину чи дві, однак я заборонив робити це, щоб залишалась видимість роботи людини.

Через пів години ми вислали результати своєї роботи. Звісно рекрутер вказав на неточності, типу оформлення погане, і коли людина на записі довго ааааааа-кав Сингулярність це все передавав в тексті буква в букву. 

ШІ добре сприйняв зворотний зв’язок і відредагував текст згідно з всіма вимогами, навіть міжрядковий інтервал та шрифт. Рекрутер був задоволений перевіркою й оперативністю, тому дозволив нам працювати.

Через годину прийшло ще п’ять підтверджень з інших сайтів. Ми також пройшли перевірку, а далі я змусив Сингулярність цілодобово, три сайти днем, інші три – вночі.

— Виглядає занадто добре, чогось не вистачає.

— Тарас, іди спати завтра в універ, — викрикнула мама із сусідньої кімнати.

І тут в голові щось спалахнуло, по перше мені потрібно зїхати, а по друге Сингулярність не може працювати без зупинки. Необхідно продемонструвати модераторам правдоподібну статистику роботи і відпочинку. 

Однак знайти толковий тайм трекінг звичайного роботяги мені не вдалось, не говорячи вже про транскриберів. Тому прийшлось вигадувати, паузи, перерви на сон їжу та інші випадкові ситуації, а потім помножити мої вигадки на 40% і додати випадкові паузи.

— Ну так мене точно не вичислять. Напевно. Сподіваюсь.

 Дзенькнув телефон. Так, це була божественна мелодія щастя. Кристалізована радість, яка мала просту і досконалу форму: На ваш рахунок зараховано +5$. Далека, нездійсненна мрія лінивця була досягнута.

— Це не сльози… просто, щось в око потрапило.

Вентилятор ноутбука працював на повну, але для мене цей була мелодія для вух. Глянувши в останнє на свій рахунок, я вмостився в ліжечко, і заколисаний гудінням ноутбука заснув.

Зазвичай я ненавиджу вставати рано, в такі моменти подушка особливо м’яка, а ковдра важка і непідйомна. Але сьогодні все було навпаки, енергія переповнювала кожну частину мого тіла. 

За той час поки я спав Сингулярність заробив 2 400$. Це ж скільки гривень?! А… точно 2013 рік долар по 8, а отже, це навіть не 20 000 гривень. В будь-якому разі банківський рахунок зробив мій день. Тому, гарний настрій не зміг зіпсувати ні повний тролейбус з вонючими людьми, ні навіть пари. 

— Ну, і де мої гроші? — з лагідною усмішкою поцікавилась, ця паскудна нечисть.

— Ось тримай.

— Угу.

Марія демонстративно стала перераховувати купюри. Я ж нервово поглядав на двері пустої аудиторії. Хай там як, але мені не хотілося зв’язуватись з цією дівкою. Шанувальників у неї багацько, а мені не хочеться попасти під прес.

— Ну чого ти так кривишся? Не все так погано, ти наодинці з такою красунею хіба така подія не змушує твоє серце тріпотіти? Можливо ти вже розмріявся про щось більше? — говорила вона не відриваючи погляду від купюр.

— Вибачай, але красива мордочка не змінить твоєї гнилої натури. 

— Ну гаразд гаманець номер один можеш йти, якщо все буде добре зустрінемось через місяць.

Я глибоко вдихнув і повільно видихнув. Мало було їй забрати мої гроші ця нечисть ще й знущається! Але справ у мене було і справді багато, тому махнув їй рукою і звалив.

Сьогодні мені потрібно зареєструватись як ФОП, і на відміну від майбутнього де це можна зробити з телефону, зараз потрібно пензлювати в податкову. Тому я знову в маршрутці, на цей раз в жовтенькій “Богдан”, знову купа народу, однак, моя королівська особа розмістилась на сидінні. 

Тільки от на зупинці увійшла літня жінка років 50, і зупинилась біля мого сидіння. Я як вихована людина думав уступити їй місце, але наступна фраза змінила все:

— Уступи мне место, мальчик.

— Попросіть, українською мовою і це місце ваше.

Їй аж мову відняло. Секунд десять вона стояла як вкопана, не в змозі прийняти відмову. І це було зрозуміло, все ж в такій ситуації школярі і студенти здебільшого здають позиції. Але я ж вже дорослий дядько. 

— Я не знаю украинский.

— Тоді нічим не можу допомогти. У вас свої принципи, у мене свої.  

Я шкірою відчував колючі погляди пасажирів. Якісь старші люди почали бурчати про недопустимість такого виховання і т.п. Хтось навіть пробував мене повчати. Однак мені було все одно, зате був інший студент який під тиском системи уступив місце. На цьому інцидент вичерпався.

Вийшовши на зупинці я відійшов вбік та звірився з картою в телефоні, зорієнтувався на місцевості. Помітив декілька духів які проходили повз, навіть одного чувака з головою пса. Однак не став на цьому зациклюватись, втупився в телефон і пішов до необхідної будівлі.

По логіці, якщо хтось прийшов добровільно платити гроші державі, то це має бути максимально просто. Пару бумажок одна, або дві заяви і до побачення. Все рухалось гладко і достобіса швидко до одного моменту.

Я увійшов в черговий кабінет уставлений теками і різними паперами, та побачив знайоме обличчя. Ту саму жіночку якій відмовився уступати місце. Вона мене також впізнала і дуже противно усміхнулась.

— Проходите показывайте свои документы. Только я сразу предупреждаю, я очень пренципиальная когда дело касается буквы закона.

— Скажіть відразу мені підключати адвоката, чи як?

— Посмотрим, давайте сюда свои документы.

І почалось то їй не подобається, якість друку, то якась нерозбірлива буква в моїй заяві, то ще якась чухня. Коротко кажучи, мурижила мене до четвертої години, а потім робочий день у них закінчився.

Я зробив помилку коли прийшов на наступний день, все повторилось майже один в один. На третій день, все змінилось кардинально коли зі мною прийшов адвокат. Двометровий м’язистий чолов’яга одним своїм виглядом тиснув, а коли він почав декламувати конституцію закони і погрозами суду… Бліда пика падлюки стала для мене шикарною компенсацією.

****

Три дні були просрані, але тепер я працюю офіційно, сплачую податки і взагалі білий і пухнастий. Але, щоб моя репутація залишилась бездоганною, прийшлось відмовити від транскріпігу і зосередитись на перекладі.

Грошей звісно менше надходить і це дуже сумно, але на перший етап цього достатньо. Зараз до прикладу я можу дозволити собі нове залізо.

Магазини техніки завжди мені подобались, там можна було пускати слину на новинки, красиві гаджети і аксесуари. Тільки це було в майбутньому зараз… Я відірвав погляд від телефону в якого була брова розміром у два пальці.

Я підійшов до каси де сиділа дівчина років двадцяти п’яти. Вона підняла на мене свої стомлені очі, і без особливого ентузіазму привіталась:

— Добрий день чим можу допомогти?

— Я прийшов забрати замовлення, — витягнувши телефон я продиктував шість цифр.

Мені ще ніколи не доводилось бачити як лице так швидко змінюється. Буквально за мить від нудьги до шоку, консультантка навіть ротик відкрила. 

— Так все, прийшло прошу трішки почекайте зараз все принесу. 

Вона зі швидкістю блискавки зникла за дверима підсобки. Через пару хвилин вона вийшла навантажена горою відеокарт. Однак не найпродуктивніша відеокарта цього року привернула мою увагу, а яскрава помада на губа, розстебнута на два ґудзики блузка, юбка яка стала трішки коротша.

— П'ять штук AMD Radeon R9 290X, правильно?

Дівчина перерахувала коробки і чисто випадково впустила ручку на землю. І звісно також чисто випадково надзвичайно спокусливо нагнулась за нею. Чорна юбка окреслила привабливі форми.

— Дивись слиною не захлипнись.

— Кхм, — я перевів погляд вбік і побачив Марію. Дивилась на мене вона з огидою і презирством.

— Марія! Це наш клієнт ти не повинна так говорити. І взагалі приймайся за роботу, винеси решту замовлення №104235.

— Так, винесу.

Марія глянула на карточки потім на єдиного покупця яким був я і нагородила дуже, дуже противним поглядом. Так люди дивляться на нічийну валізу з грошима. Бляха муха.

— А якщо не секрет, — консультантка сперлась на стільки розв’язно, що якби я опусти очі то побачив її головну зброю в повній красі. — Чим ви займаєтесь, тобто навіщо вам стільки відеокарт.

— Збираюсь зібрати, невеличку криптоферму. Ну і заодно зібрати новий комп.

— Як цікаво, — дівчина промуркотіла, і почала стріляти очима так наче то кулемети.

Що ж, вже дві дівки крутяться поруч, ще трішки і можна констатувати гарем. Тільки от чому все настільки погано? Чому нечисть? І чому оце? Хоча мені подобається увага красунь, але… можна мені нормальну тянку? 

— О точно, раз пішла така пісня, чи є в наявності флагман Самсунг? 

— Так звичайно, — вона вийшла із-за стійки і витанцьовуючи своїми стегнами якийсь гіпнотичний танець повела мене до стенду з телефонами.

Samsung Galaxy S4 був гидким, все ще товсті рамки гидотні габарити, але набагато краще ніж цеглина в моїй кишені, тому я взяв його. Тим часом гірка всіх моїх покупок дійсно значно виросла. Настільки що одна людина це точно не перенесе, один тільки корпус і екран чого варті. В цей момент, прийшло повідомлення на старий телефон:

— “Треба поговорити.”

Я краєм ока глянув на Марію і важко зітхнув. Цього не минути тому чого б не використати цю нечисть?

— Оксана, — прочитав я на бейджику, ім’я менеджерки. 

— Так?

— Як ти бачиш все це я не віднесу сам, тому, якщо ваша ласка, не могли б ви відпустити Марію?

— Марію? — розв’язна дівиця недобре зиркнула на нечисть.

— Так вона моя одногрупниця і живемо ми не далеко, вона допоможе донести все це барахло додому.

Звісно я не експерт з фізіогноміки, але навіть я побачив що Оксана дуже негативно відреагувала на слова: одногрупниця, живемо не далеко, а особливо дім. Вона явно сприймає нечисть як перепону.

— Просто я не можу змусити тебе нести такий вантаж, — я приблизився до неї трішки ближче і підморгнув. — Оксана, ти даси мені свій номер?

— Ну якщо так, то гаразд.

Я дійсно записав її номер телефону і навіть зберіг. Все-таки дівчина вона красива, плюс якісно презентувала свої сильні сторони і наміри. Закинувши всі ці покупки по мішечках, я разом з Марією відправився на перший поверх ТЦ. 

— Це було огидно.

— Якщо тобі щось не подобається можеш повернутись назад, я тебе не тримаю.

Марія орієнтувалася в торговому центрі куди краще ніж я тому змогла знайти тихе і відносно віддалене від інших людей місце. Вона обережно поклала свій мішок на лавку.

— Чи пов'язано твоє бажання зберегти пам’ять з цим? — дівчина глянула на мішки потім мене.

— Не намагайся збільшити вартість своїх послуг таким чином. Якщо вирішила шантажувати, то вперед.

 Марія на мене не дивилася, стискала кулаки, жувала губи. Не важко припустити, що відбувається внутрішня боротьба. Тоді чому б її не схилити до потрібного рішення?

— Ти звісно можеш порушити нашу домовленість, і вимагати більше. Тільки після цього, будь-які дружні зв’язки стануть неможливими, ти будеш просто шахрайкою.

— Гаразд, спробую бути чесною, — вона сплела руки під грудьми і наче набравшись хоробрості глянула мені прямо у вічі. — Мені необхідно 250 тисяч доларів на операцію мами. 

Якщо подумати, Марія ніколи не ходила на вечірки, чи походи з групою на екскурсії, чи інші активності. Більше того я не можу пригадати, щоб вона хоча б раз в університеті щось їла чи пила, чорт забирай, вона навіть на проїзді економить! 

Марія неправильно розцінила довгу паузу дістала телефон, навіть гірший ніж був у мене до сьогодні. Несміливо підійшла, стискаючи губи.

— Знаю, ти мені не повіриш на слово, тому дивись.

Вона почала гортати фото. Там була стомлена жінка з такими ж як у Марії довгим волоссям, тільки от було воно тьмяне і здавалось майже не живим. Великі мішки під очима стомлена усмішка. Та старенька палата яку ця жінка ділила з іншими пацієнтами.

З цього можна зробити декілька припущень, по-перше, магія чи чари не всесильні. По-друге, навіть надприроднім створінням необхідні людські гроші. Але зараз буде не доречно ставити ці питання, тому я перейшов до справи.

— Достатньо, я тобі вірю. Скільки ти вже зібрала?

— Четвертину.

— На добровільній основі, як твій одногрупник можу дати тобі 50 тисяч доларів. Якщо хочеш всю суму, дай щось натомість.

Запала оглушлива тиша, Марія дивилась на мене з огидою і презирством. Голос став сухим і холодним.

— Хочеш, щоб я з тобою спала? 

— І це перше про що ти подумала? — я розчаровано похитав головою. — Якщо я захочу секс, то скористаюся твоєю начальницею, як мінімум це дешевше. Мене ж цікавлять твої надприродні здібності. 

— Здібності?

— Саме так, Маріє, ти можеш оновити пам’ять яка вкрита туманом?

Я склав руки під грудьми, що б вона не помітила як тремтять мої пальці. Якщо мені вдасться отримати доступ до знань з майбутнього мої плани пришвидшаться в рази. 

— Хм. Можу, однак ще багато залежить від чар які на тебе наклали, ритуалу і сили заклинача. Хоча якщо це туман… Напевно, можу сказати тільки коли спробую.

— Тоді спробуй.

— Тут забагато людей.

— Гаразд, тоді зробимо це в мене дома.

Марія цокнула язиком, але нічого не сказала, тим більше якраз передзвонив водій таксі. Зі своїми сумками ми ледь загрузилися в той ланос, але нічого доїхали. Потім без особливих пригод дійшли до потрібного поверху.

— Не так я уявляла квартиру людини, яка за раз, може розтринькала майже 8 тисяч доларів, — пробурчала дівчина роззуваючись і проходячи в мою непоказну кімнату.

— Зовнішність буває оманливою. Хіба не тобі це знати краще за всіх, — я поклав два здорових пакети в куток кімнати, до решти покупок. — Приступимо?

— Угу.

Марія всадила мене на стілець після чого торкнулася своїми холодними пальцями до моїх скронь. Її татуювання на обличчі засяяло, а я відчув легеньке поколювання.

— Зосередься на спогадах які хочеш розблокувати.

Заплющивши очі, я заглибився у свої спогади. Туман поступово почав розвіюватись, а обриси стали набувати чіткості і глибини. Перед очима виникла мобільна гра в якій пташка в стилі Маріо перестрибує через вертикальну труби. 

Примітивна і проста гра яка зжирає твої нервові клітини, однак, я дивися на кожен елемент інтерфейсу, кольору та звуку так, наче це найцінніший скарб у всесвіті. І тільки після того, як я пересвідчився що кожна дрібничка і нюанс викарбувалися в моїх мізках, розплющив очі.

Прямо перед носом було обличчя Марії. Вона була настільки близько що наші носи майже торкалися один одного. Я відчував її дихання, запах слабких парфумів, і те що вона лобом торкалася мого лоба. 

— Що ти робиш?

— Кхм, — вона різко відсахнулась. — Потрібний був більший тактильний контакт, все тому, що чари дуже сильні.

— Сильні?

В цей момент я спробував відновити в пам’яті деталі гри… і не зміг. Туман знову сховав у своїх глибинах всю важливу інформацію. Я стомлено потер скроні і глянув на Марію. Вираз її обличчя був дивним.

— Ти хотів згадати якусь огидну пташку? Хоча, який йолоп взагалі буде наводити туман на це лайно?

— Що?

Зараза, я був занадто нетерплячим і ледь не спалився. Добре що не концентрував увагу на хронології подій, конкретних цифрах і іншій інформації. Все залишилось на рівні “легкі гроші на рівному місці”. 

— Наступний раз попереджай про такі недоліки. Не знаю як у вас – нечисті у нас – людей, спогади являються недоторканими. Але менше з тим, — я схопив дівчину за плечі і глянув прямо в очі. Однак була вона вища за мене на цілу голову, тому це виглядало дещо комічно. — Послухай уважно Марія, ця огидна пташка варта 250 тисяч доларів, тому тримай свій рот на замку. 

— Це такий жарт?

— Я серйозно, ні одна жива душа не повинна дізнатись про цю гру.

Вона зміряла мене поглядом, потім різко вирвалась з моєї хватки. Я присів назад на стілець і схрестив руки. 

— Гаразд.

— Що ж в мене ще куча роботи тому, тобі вже час, — я безцеремонно вказав Марії на двері.

Нечисть, ніяково переступила з ноги на ногу і мигцем глянула в куток з технікою. Я усміхнувся про себе, адже розумів її сам ледь стримувався, щоб не накинутись на це топове залізяччя.

— Допомога мені не завадить.

— Ну, не те щоб я хотіла, але якщо ти просиш…

Тільки от опинилася вона біля мішечків вона швидше ніж я. Вправно розсортувала, комплектуючі для компа і майнінг фермочки. І з нетерпінням кидала на мене погляди. 

— Можеш зібрати ферму, стенд як ти можеш бачити готовий, —  вона зиркнула на дерев'яну конструкцію на комоді, і скривила носик.

— Так не чесно, я хочу хоч побачити як ти збираєш цього монстра.

— Тоді будеш асистентом.

Першим ділом викинув старий ноут на ліжко, та звільнив місце для роботи. Коробка з материнкою опинилася під рукою без слів, як і коробка з процесором і ОЗУшками та SSDішкою. Її сині, витягнуті очі блистіли так наче у дитини перед новорічним подарунком.

— От ніби знаю що ти стерва, але все одно купився на зовнішність. 

— Це того що я мила і пухнаста.

Ця мила і пухнаста нечисть досить безцеремонно виштовхала мене від столу та почала розпаковку. На столі спочатку опинилася крутецька материнка.

— Ти глянь на цю красунечку. Хіба вона не мила? Асус дійсно знаються в дизайні.

— Я орієнтувався на систему живлення і сумісність з відюшкою. Чорт ти навіть плівочки знімаєш? Це мій привілей! 

— Тобі що, шкода? Ти на цьому монстрі будеш грати, а я тільки збираю.

— Проц ставлю я, — промовив вже роздираючи коробку з потужним камінчиком від АМД.

— Будь обережним не зігни ніжки.

— Не вчи вченого. О, до речі я буду не проти якщо ти термопасту розмазюкаєш.

— Гаразд, тоді я вставлю карточку.

Про залізо ми знали достатньо багато щоб не потребувати відеоінструкцій. Тим більше українською точно не має такого гайда. І от ми підійшли до завершальної стадії.

— Тарас, ти тільки глянь на цього звіра, — з блиском в очах вона обережно підняла відеокарту. — Тридцяти двох нанометровий техпроцес, 4 ГБ GDDR5, 512 шина пам’яті.

— Угу, найголовніше вона видає п'ять з половиною терафлопс. 

— Шкода тільки, що охолодження тут референсне.

— Що ти маєш на увазі.

— Га? — вона припідняло тонку брову, а потім хитро усміхнулась. — Включимо і сам все побачиш.

Вона вставила, відеокарту в слот, після чого підєднала живлення і на цьому комп фактично був зібраний. До поки я не додав ще одну карточку всередину і не запустив цього монстра.

— Йой він гуде як пилосмок.

— І це в корпусі, а представляєш, що буде коли ми зберемо ферму?

Я скривився, але запустив процес встановлення вінди, і разом з Марією ми розпочали збирати ферму. Тут було трішки складніше, адже потрібно було кріпити відеокарти до дерев'яного стенда, але нічого важкого. Раптом задзвенів телефон.

— Ало син, де ти є? Чого у дверях ключ? Я ж тобі скільки разів казала замкнув двері – ключ на поличку.

— Га? А чого ви так рано хіба ви не поїхали до тітки?

— Шуруй до дверей, потім розкажу.

І кинула трубку, я глянув помічницю. Схоже чула вона всю розмову прекрасно, бо ходила по кімнаті і шукала куди б сховатись.

— Тарас що робити? Хлопець, дівчина в одній квартирі… Вони ж подумають… — нечисть прикусила губу.

— Ну хоч якась моральна компенсація для мене.

Вона на мене глянула таким злим поглядом вперемішку з соромом що я не зміг стримати сміх. Марія вперше показала цю свою сторону. У двері голосно постукали!

— Іду! Потрібно буде дзвінок нарешті купити, — я пішов в прихожу і повернув ключ, щоб відчинити двері.

— Синок ти представляєш автобус зламався на півдорозі до Івано-Франківська. І ні одна, ні одна машина нас не підібрала, уявляєш?

— Прийшлось брати таксі до найближчого містечка, а потім шукати автобус знайшли тільки назад, — тато стомлено зітхнув і роззувся. 

— А чиї це кросівки? Жіночі.

— О, це моєї дівчини, думав влаштувати романтичну вечерю, але ви прийшли занадто рано.

Фурія прямо таки вистрибнула із моєї кімнати. Щічки червоні, очі блистять, але носик гордо викинула вверх. Мої батьки від такого видовища застигли наче статуї, ще трішки й роти пороззявляли. 

— Не говори маячні, я просто допомагала йому зібрати комп'ютер. Не більше! — нечисть вщипнула мене за бік, і так стиснула, що я ледь сам не запищав.

— Так, це правда, в кімнаті багато коробок, можете глянути.

— Ми вам віримо, котик ми ж їм віримо?

— Т..так звісно, — підтвердив батько.

Тільки от вони все одно заглянули в мою кімнату, побачили гармидер з коробок, плівок і іншого сміття. Однак найбільше вони приділили увагу ліжку. Марія сиділа тихо як мишка в куточку, червона наче помідор. Але становище враз нечисті стало ще гіршим коли її живіт забурчав.

— Ой, що це я, звісно ви голодні. Емм?

— Марія, моя одногрупниця.

— Галина, мама цього безсоромного хлопа який навіть свою… подругу нагодувати не може. Почекайте трохи я зараз все розігрію. Там картопелька з м'ясом, салатик пальчики оближеш.

— Ні, мені вже час.

— Не соромся присідай п’ять хвилин і все буде готове.

Мама діяла напористо і якимось чином вмовила Марію залишитись на вечерю. Батько дивився на все це дійство ледь стримуючи горду усмішку, коли він проходив повз то поплескав мене по плечу, мама підморгнула. А от Марія відтоптала мені ноги і обпалила мене таким поглядом, що я мав би на місці згоріти живцем.

Застілля було незручним, мама закидувала дівчину різними питаннями. Марія червоніла опускала голову і частенько кидала на мене жалісливі погляди, я просив не чіпати її, але вже через хвилину все повторювалось по новій. Виглядало це як знайомство дівчини зі свекрухою.

Коли прийшов час розходитись мене ледь копняком не відправили проводжати Марію. Ну, на вулиці дійсно було вже темно тому я пішов разом з нею зазделегідь викликавши таксі.

— Схоже ти сподобалась моїй мамі.

— Я тебе зараз ударю. 

— Йой, як страшно, — промовив я без особливих емоцій. 

Так, краєм ока глянув на її кулачки. Однак від неминучої розправи мене врятували фари автомобіля. Водій підїхав опустивши вікно і запитав чи ми викликали таксі. Я підтвердив замовлення та віддав йому гроші за поїздку.

— Тарас, — промовила нечисть сідаючи в автомобіль. — Дякую.

— Ти вмієш говорити це слово, йой щось в лісі здохло, кит не менше.