— Га?!

Я отетеріло дивився на старий, задрипаний тролейбус який поскрипуючи кудись їхав. Люди навколо повернули до мене голови, якась бабка бурчала про невиховану молодь, дідок поруч авторитетно кивав.

Прямо навпроти мене якась красива дівчина закотила очі, але дідько як же мені було по цимбалам. Мене тут взагалі не повинно бути! В кращому випадку я мав прокинутись в лікарні, в гіршому – залишитись фаршиком під вантажівкою.

Нашвидку руку обмацав своє тіло, ніби цілий, бонусом нащупав телефон, витягнув. Тільки от це була стара задрипана цеглина, ну тобто телефон, тільки діагональ сміховинна, а рамки навпаки непристойно жирні. Тицьнув на кнопку з боку і… 2013 рік.

— “Чорт забирай, я повернувся на десять років назад!” — подумки викрикнув, стискуючи губи від дурнуватої усмішки. — “Це ж які перспективи?! Які можливості!?”

Тільки от помріяти не дали, хтось поклав свою важку лапиську мені на плече.

— Га?

— Ага.

Кулак. Мій тендітний носик. Підлога.

— Якого хера ти робиш?! — викрикнув я затискаючи ніс. Біль був такий сильний, що аж з очей сльози виступили. 

— Я тобі бляха казав не дивитись на мою малу, а ти що? Улибався підарюга. Думав я з тобою буду шушки шутити. 

— Тихо, тихо Володя, — заспокійливо почала дівчина, за руку відтягуючи бугая на сидіння.

— Вали звідси, а то я тобі ще раз дам межи очі.

Ця ходяча шафа похитав своєю кувалдою і сіла на місце не спускаючи з мене очей. А що я? Я худий, низький студент в якого не має грошей навіть на шокер. Тому, це не втеча, а холоднокровний раціональний відступ.

Якась добра жіночка дала серветку, щоб юшка крові не спаплюжила білу сорочку, а на наступній зупинці я вийшов. Заглибився в парк, де знайшов віддалену галявину де не було людей.

В сумці знайшов ще серветки, забив у ніздрі, щоб не текло, та сів на лавку. Настав час придумати як гребти бабки лопатою. Що тут складного? Просто потрібно купити… коїн? Чорт, яка там за кріпта стрельнула? 

— Га?

Я шоковано закліпав очима, тому, що в моїй голові була ця інфа, однак варто було звернути на неї увагу як вона втрачала чіткість наче туман. І так було не тільки з криптовалютою, а й з відомими компаніями продуктами та іграми. Якщо що підсумувати, я знав який напрямок являється перспективним, але деталі просто зникають із пам’яті. В умовах обмеженого бюджету і відповідної освіти по аналізу даних, перетворити ці знання в гроші неможливо. Принаймні зараз в мене немає жодної ідеї.

— Невже той бройлер переросток пошкодив мій мозок? Собака сутула.

Новина звісно неприємна, але будьмо реалістами між фаршем і другим шансом... Раптом око зачепилось за пам’ятник, велична фігура в смокінгу і плащі нахмуривши густі брови дивилася на схід.

— Розумію вас Степане Андрійовичу я тоже їх ненавиджу. Була б у мене можливість…

Я криваво усміхнувся і відчуваючи якусь приязнь до цього куска каменя вирішив прибрати сміття з постаменту. Закинув всі пляшки, фантики, бички від сигарет в смітник. Як раптом натрапив на пучок корінців зв’язаних хитромудрим плетінням з ниток. Було очевидно що це якась “магічна” хрінь яку впарюють дибілам за гроші. Викинув навіть не задумуючись, а от наступна знахідка пробудила інтерес.  

Це був телефон з повноцінною клавіатурою, але дивно було те, що там були вигравірувані тільки українські літери, на задній кришці так взагалі красивий орнамент тризуба.

Я тицьнув на кнопку і телефон ожив. Мої брови поповзли в гору коли на заставці побачив стяг УПА. Підозріло підвів очі на Степана Андрійовича, потім на всякий випадок огледівся навколо. Але ні камери, ні пранкера ніби не було.

— “Ну я взагалі то повернувся на десять років назад, тому, мене не здивує якщо тут будуть його селфі.”

Але все одно на всяк випадок, присів, щоб не впасти. Щоправда, телефон виявився чистий, ні номерів телефону, ні СМСок, і тим більше фотографій. Тільки в самому кінці менюшки була дуже дивна піктограма. 

Якщо всі інші іконки були плоскими, непоказними і застарілими, то остання, виглядала стильною, новітньою й об’ємною. Це явно був явно чужорідний елемент в настільки старому телефоні. Звісно я не втримався і активував застосунок. 

「 Активувати Сингулярність? 」 

「 Ні 」「 Так 」

Я стенув плечима і звісно перевів білий кружечок на “Так” та натиснув на центральну кнопку, а в наступну мить сіпнувся від болю. В центрі кнопки виглядала маленька голочка яка швидко сховалась всередину.

「 Вітаю… 」

Це пролунало не з динаміків, а в моїх вухах, але далі трапилось щось воістину дивовижне. Перед очима спалахнув синій екран зі шкалою завантаження.

「 Ви стали власником Сингулярності.」

「 Помилка. Не достатньо обчислювальних потужностей. 」

「 Корекція параметрів. 」

「 1%...10%...99% 」

Синій екран зник миттєво, я декілька хвилин отупіло дивився в нікуди. Занадто багато сталося за сьогодні, однак прострація швидко замінилась цікавістю. Зверху екрана телефона була незрозуміла шкала завантаження з 2%, нижче був рядок як в будь-якому чаті. Можна вводити текст вручну, але був там значок мікрофона. Ним і скористався:

— Що ти таке?

На екрані спалахнула картинка таймера і три секунди. Які достобіса довго збігали, коли нарешті спалахнув нулик телефон видав відповідь:

「 Я багатоцільовий Штучний Інтелект – Сингулярність.」

— Що ти можеш?

На цей раз таймер змусив мене чекати цілих тринадцять секунд.

「 Програмувати, генерувати, проєктувати, обчислювати, аналізувати, структуризувати і навчатися.」

— Що це за шкала завантаження вверху екрана?

「 Дані відсутні.」

— Хто тебе створив?

「 Дані відсутні.」

— Яка твоя ціль?

「 Служити вам.」

Після цього я поставив ще декілька питань, на більше не вистачило нервів це очікування мене просто виводило із себе. А коли телефон нагрівся то Сингулярність став думати по дві хвилини! Добре що я дізнався як це виправити.

****

Якщо мою маму хтось спробує описати словами, то здебільшого можна почути: добра, ніжна і лагідна. О, так, вона дійсно виглядає так, наче і мухи не образить, її ніжна усмішка змусить навіть айсберг розтанути.

— З поверненням, — усміхнулась вона самими очима. — Як справи?

— Нормально.

Низенька тендітна жіночка мило схилила голову на бік. Я чемно склав свої кросівки на свою поличку.

— Як пройшов екзамен?

— Е… екзамен?

— Ну, той самий у зам декана. Суровий вусань, який не прощає жодної енки.

Я проковтнув і старався не дивитись на телескопічну трубу від пилосмока, яку тримала моя лагідна матуся.

— Я, не пішов в універ, але в мене була вагома причина! Мене ледь не вбили!

— Гммм?

Відірвавши свою руку від носа я продемонстрував жахливу картину. Ніс був забитий серветками, між очима синець, кров яка застигла була до самих губ. Спеціально не мився на такий випадок.

— Але твої руки і ноги на місці, — вона вдарила цією трубою об свою долоню. — Хоча, якщо зламати, то у тебе буде справка. Хіба не так?

— Мама, мамулечка, — відступаючи я спиною вперся в вхідні двері. — Ти ж не будеш лупити свого єдиного сина? 

Вона лагідно усміхнулась, а потім кровожерлива аура затопила прихожу. Я був битий, страшно і безжально. До розбитого носа додались ще три шишки на голові. А потім була довга лекція яка прямо таки просвердлила мені мізки. Ситний обід, а потом ще одна тирада.

І от нарешті я дістався до своєї кімнати, включив свій ноутбук який завантажувався пів століття. Паралельно розпакував дріт втикнув один кінець в телефон інший підніс до роз’єму  USB свого  “монстра”.

З обчислювальними потужностями навіть такого ноута зловорожий ШІ за одну секунду опанує нове середовище, і відразу почне клонувати себе в мережу, тим самим відмовляючись від своєї теперішньої оболонки. 

За три секунди він би зміг проникнути на будь-який пристрій на планеті земля, тим самим взявши під контроль всі гаджети на планеті. Принаймні щось таке бачив у фільмах.

Однак те що Сингулярність взяв зразок мого генетичного матеріалу доводить наш з ним зв’язок. До того ж тризуб на кришці, стяг УПА… Не може ж настільки патріотичний гаджет бажати зла всьому людству. 

— Зі мною благословіння Степана Андрійовича, нічого боятись.

Я підєднав телефон до ноута, на екрані відразу вискочило синє вікно яке запитувала чи підєднувати Сингулярність до нового пристрою. Після підтвердження на екрані ноута виникло діалогове вікно, дуже схоже на те що було в телефоні. Глибоко вдихнувши я затримав повітря в легенях після чого перейшов до першого серйозного випробування:

— Напиши найпростішу програму в Джаві “Привіт світ”.

На цей раз Сингулярність не думав, відразу згенерував відповідь:

「 Дані для реалізації вашого завдання відсутні.」

Я поставив ще кілька питань поки нарешті не зрозумів ситуацію. По суті зараз, в базі даних Сингулярності тільки два блоки: українська мова і власна інструкція. Для розширення його можливостей необхідно надати навчальний матеріал.

Порившись в інтернеті пів години я нарешті відкопав покрокову інструкцію українською мовою. Скопіювавши текст у вікно діалогу, став чекати поки Сингулярність обробить дані. 

Кулер ноутбука загудів, а через десять секунд ШІ попросив доступ до програми Джава, і я звісно погодився. Програмне середовище запускалось довше, ніж писалася сама програма, але головне що вона працювала!

— Тарас, поки рано радіти, це ще нічого не значить. Чим вищі очікування, більша дупа.

На форумі користувач ТРІсочка опублікував ще двадцять вісім уроків по програмі джава, і я не розбираючись скопіював всі його дописи після чого одним Воровським файлом кинув Сингулярності. Екран показав що навчання триватиме 40 хвилин.

Це мабудь були найдовші 40 хвилин мого життя. Все-таки я не програміст, тому оцінюю Сингулярність як простий користувач. Так мовний блок у нього неперевершений, навіть у мій час такого не було. Тому для програміста Сингулярність безцінний дослідницький матеріал, а для мене, цей ШІ може стати марною цяцькою.   

І от нарешті таймер добіг кінця, з замиранням серця я озвучив йому шаблон програми який він повинен зробити. Відкрилося вікно Джава з дивовижною швидкістю замаячили рядки коду. Потім все зупинилось.

Я проковтнув згорнув всі вікна і активував іконку на робочому столі. І справді побачив свою програму з купою кнопок. Розставлені вони по черзі не відрізняючись по розмірах і функціональному призначенню. А значить Сингулярність просто не зрозумів моє: “естетичний вигляд головного меню”.

Звісно після цього я спробував закинути декілька статей про дизайн, але на цей раз таймер показував не хвилини, а цілі тижні. 

— Значить з уявою у тебе все кепсько. Зупини навчання, — таймер слухняно припинив свій відлік. — Даю тобі доступ до інтернету. Вивчи англійську мову.

Це перший і найголовніший крок який може бути в цій ситуації. Англійська являється інтернаціональною мовою на якій знайдеться будь-який навчальний матеріал. І звісно таймер відобразив мої побоювання. 

「 1 350 років, 2 тижні, 10 годин 7 хвилин і 58 секунд.」

「 1 350 років, 2 тижні, 17 годин 57 хвилин і 7 секунд.」

Замість того щоб зменшуватись, таймер навпаки тільки збільшувався. Судячи з усього Сингулярність розглядає весь доступний контент англійською як “навчальний” матеріал.

— Вибери десять сайтів де можна скачати підручники від початкового рівня до професіонала, та скажи скільки часу займе навчання.

「 3 годин 24 хвилин і 14 секунд.」

— Гм? — це був занадто короткий термін. — Сингулярність скажи, після освоєння всіх книжок які ти вибрав, твоє володіння англійською мовою буде на такому самому рівні як українська?

「 Не можливо визначити. Підказка: чим більше вхідних даних і прикладів, тим якісніше буде результат. 」

Я вирішив дослідити цей момент скачав книги з навчання та запустив процес. Поки сам залипав в телефоні на різних біржах де пропонували роботу для програмістів.

Після завершення навчання я перевірив результати і вони були невтішними. Переклад з англійської на українську вийшов машинним, точно таким же як гугл перекладач. І це було фантастично.

Компанія гугл витратила, п’ять років на створення перекладача, залучила сотні спеціалістів, потужне обладнання і міліони доларів, а Сингулярність зробив це саме за три з половиною години і за допомогою одного старого ноутбука.

Така результативність не просто фантастична, це просто божественно! Потенціал Сингулярності був безмежний, головне надати достатньо прикладів.

Я скачав всі доступні українські книги, яких на жаль виявилось не так багато, і їх аналоги англійською мовою це саме зробив з аудіоверсіями. На цей раз на навчання потрібно було витратити ще 15 годин. Звісно я залишив свій ноут включеним на цілу ніч. 

Одне бентежило це шкала завантаження яка судячи з усього досягне 100% завтра.

*** 

На наступний день я знову сів на той недобитий тролейбус і доїхав нарешті до свого універу, по пам’яті знайшов потрібну аудиторію. Дошка була зеленою старою і не один раз ремонтованою. Парти і стільці красили стільки раз що там напевно більше фарби ніж дерева. 

Обличчя моїх одногрупників були чужими, я впізнав навіть менше половини. Тільки от вони мене добре знали. Група аж затихла, всі очі на мене. В повній тиші я пройшов до свого місця.

— Здоров, Бодь, якого біса на мене дивляться так, наче я труп?  

— Тому, що тобі потка. Васильович грозився тебе виключити. 

— Бодь, я відмінник. Покричить, побурчить змусить ходити за ним як хвостик, але покладе залік, куди дінеться? — я впав на свій стілець і витягнув з сумки декілька зошитів.

— О, а що з писком? З кимось побився?

— Ні, мене нокаутували з однієї тички.

Пролунав дзвінок і народ потроху розбрівся по своїх місцях. Зайшла досить старенька вчителька, провела перекличку відмічаючи в журналі відсутніх і почала лекцію:

— Сьогодні наша тема Олександр Сергеєвіч Пупкін, це видатний, не побоюсь цього слова, геніальний письменник — вона вкладала в ці слова стільки захопленні стільки поклоніння, що в мене аж око засіпалось. — До речі ви повинні вивчити його вірш звісно в оригіналі сасіянською.

Оце мене вкурвило, настільки сильно що я не витримав і підняв руку.

— Так, прошу. У вас є якісь питання?

— Так, — я підвівся. — Вам не здається, що це принизливо? Вивчати творчість імперця, який у своїх творах поливав брудом наш народ. 

— Вам потрібно зважати на те, в який час він жив, при яких умовах, і суспільних нормах. Олександр просто людина свого часу.  

— Ну а я, людина свого часу, вивчати творчість такого… такої людини для мене являється неприйнятним. Прошу, поставте мені двійку, і дозвольте покинути аудиторію. 

— Що ви собі дозволяєте?! Хочете, щоб я покликала куратора? — вчителька аж затряслась від злості.

— Ні, але навіть куратор не змусить мене бути на цій лекції. 

  Народ шоковано дивився на мене. Все-таки тихенький непоказний хлопчина витворяє таке. Але я знаю точно, що в майбутньому, ні ця пара, ні цей диплом мені і даром не потрібний. А зараз, коли в мене з’явився ШІ, тим більше.

— Ви хочете, щоб я викликала декана?

— Це не змінити моєї позиції. 

Жіночка аж почервоніла, обличчя покрилось плямами. Але вона не зірвалась, видихнула і вже спокійно махнула рукою на двері. Я спокійно поклав свої зошити в сумку і вийшов в коридор та сів на лавку. Дзенькнув телефон.

— “І коли ти став націоналістом?” — прийшло повідомлення від Бодьки.

— “Та, от влупили один раз між очі і мізки стали на місце. Категорично раджу.” 

— “Тобі що мало було проблем з Васьком?.”

—  “Є така штука як принципи.”

Із-за дверей почулись крики викладачки, і Бодя більше не писав. Ну а я дістав із сумки ноут і підєднав його до розетки. Сингулярність весь цей час продовжував працювати, тільки от і незрозуміла шкала вже майже дісталась до кінця. Ще через хвилину з’явилось достобіса дивне сповіщення.

「 Ясний погляд розблоковано. 」

Я глянув навколо, але яснішим мій погляд не став, старі пошарпані коридори не засяяли новими фарбами. Щось побачити крізь стіни не вийшло, крізь одяг красивих студенток, також. Інструкція Сингулярності також не мала відповіді на це питання. 

Стенув плечима я дістав телефон і почав блукати просторами інтернету. Час швидко минув, пролунав противний дзвінок, в коридорі побільшало людей.

— Що робиш? — пролунав приємний наче дзвін срібних дзвіночків голос.

— Досліджую крипторинок, можливо спробую, — я перевів погляд з екрана на дівчину. — Ух ти ж бляха. Чур мене, чур.

Я аж звалився на землю від цього видовища. Витягнутим як у кота зіниці, аж світились. На щоці біле татуювання. Волосся розпущене довге, кольору жита. Як не поглянь, а це точно не людина.

— У когось крыша їде. 

— Що Тарас, вперше бачиш дівчину так близько? — засміявся інший хлопець.

— Ем, у мене щось на обличчі? 

— Ні, я просто… Ти була занадто близько… Ха ха.

Люди навколо ігнорували це страховисько, дивились тільки на мене.  Виходить тільки я бачу цю нечисть? Якого біса! Поплескавши себе по щоках кинувся до телефону Сингулярності. Саме це являється його ядром ноут можна втратити телефон – нізащо! 

 — Ось тримай, — нечисть подала мені ціленький ноутбук.

— Ага, ну час вже бігти на наступну пару.

Щоб дістатись потрібного кабінету, потрібно було пройти в сусіднє крило та піднятись на третій поверх. І за цей короткий час я ще чотири рази помітив нечисть. Один був сторожем інші – студентами. Виділялись вони кольором волосся, очима і якщо придивитись татуюванням на обличчі і руках.

Швидко діставшись потрібної аудиторії я звалився на вільне місце. Стомлено опустив голову на холодну парту.

— “Не хочу це бачити!” 

Тільки от світ не був настільки милосердний. В кабінет, щебечучи разом з іншими дівчатами зайшла світловолоса нечисть. Я з подивом зрозумів що це виявилась моя одногрупниця Марія – найкрасивіша дівчина потоку.

— Справа пахне керосином, треба звалювати.

— Братан, я тебе не впізнаю, за один день ти став зовсім іншою людиною. 

Богдан говорив не голосно, але нечисть з перших пар почула, обернулась, і дуже підозріло стала мене свердлити поглядом. Я знову опустив голову. Дівчата захіхікали.

— А ти повіриш якщо скажу, що я регресор з майбутнього?

— Тільки якщо ти доведеш це, — абсолютно серйозно, промовив він. — От до прикладу сьогодні модуль буде, чи ні?

— Поняття не маю.

Модуль був, і я б його повністю провалив, якби не добра душу поруч. Бодя розв’язав мою частину з тестами. А от рівняння і задача, на жаль, залишились недоторканими. Це звісно провал і феєричний, але що поробиш, чого не пам’ятаю того не пам’ятаю. А це тіло не спішило ділитися своїми спогадами.

Наступні дві пари я ледь відсидів. Лекції були нудними, а найголовніше незрозумілими. Ніби, цей термін десь чув, ніби знаю що він означає, але весь контекст пройшов повз. За 160 хвилин у мене ледь кров з вух не потекла. Робота в рази цікавіша!

Але все коли-небудь закінчується, і як тільки пролунав дзвінок я широкими кроками поспішив додому. Дослідження нового світу звісно цікава штука, але зараз потрібно зосередитись на ефективності. Мені потрібно було пройти парк наскрізь перш ніж дістатись зупинки.

— Бабки, бабосіки, лавешка лавешечка… — навколо не було народу, тому я дозволив собі підспівувати.

Раптом якийсь жук голосно задзижчав і полетів мені прямо в очі! Я спробував відмахнутись, але ця жирна херня ухилилась від всіх моїх змахів. Скинувши сумку з плечей я взяв її зручно і як замахнувся!

Ухилитись від такої площі удару нереально. Смерть покидька була гарантована! Але він пройшов крізь мою сумку наче привид. Попереду хтось холодно усміхнувся.

— Значить ти бачиш нас, — лагідний голос не запитував він стверджував. 

— Поняття не маю про що ти говориш, просто одна муха в очі лізе от я і вирішив її прибити.

Жук який літав недалеко зробив декілька кіл навколо Марії і потім приземлився на її плече. Татуювання на її щоці припинило сяяти. Я проковтнув. 

— Тарас, твої виправдання марні, я все бачила на власні очі.

— Я не хочу продовжувати цю розмову, — і розвернувся, щоб піти. Тільки от її наступні слова змусили мене зупинитись.

— Звісно ти можеш втекти від мене, але від Кола ти не втечеш. Хочеш ти того чи ні, але за тобою прийдуть. 

— Припустимо, я на мить повірю в твої вигадки. Хто за мною прийде і навіщо?

Марія торкнулася жука тонким пальчиком і той полетів геть. Вона задоволено усміхнулася, і перевела свої сині очі на мене.

— Прийдуть такі як я і зроблять, так, щоб ти припинив нас бачити, і звісно зітруть тобі пам’ять про іншу сторону світу.

— Це повинно було мене налякати? Як на мене, виглядає все прекрасно, — я склав руки на грудях. — Але, я підіграю твоїй буйній фантазії, як ви будете знати, що видаляти і скільки?

— Ми просто заглянемо у твої спогади.

Якщо хоча б половина правда, то це катастрофа. Моя пам’ять і Сингулярність це речі які можуть накликати на мене страшну біду. Якщо ця нечисть може стирати пам’ять, тоді вірогідно може і додати декілька нових спогадів. Стати маріонеткою не в моїх інтересах. Я огледівся навколо, людей не було.

— Але я можу запропонувати тобі інший варіант: якщо ти будеш давати мені, три тисячі гривень на місяць, я не буду доповідати про тебе. 

— Що? Так, це у два рази більше ніж моя стипендія?! Звідки я стільки візьму?

— Влаштуйся на підробіток, це не складно. 

Я змусив себе заспокоїтись, глибокий вдих, повільний видих. 

— Виглядає так ніби ти просто вирішила витрусити з мене гроші. Якщо подумати хіба ми не живимо у двадцять першому столітті. Хто в цей час повірить в присутність нечисті? Навіть якщо я почну кричати це направо і наліво є люди які бачуть вас, а є які ні.

— Ти говориш так, тільки тому, що не розумієш зворотню сторону цього світу. 

Вона більше не мала наміру мені щось говорити. А мені потрібний був час, щоб придумати як викрутитись…

— А навіщо тобі підставляти себе? Мою ж пам’ять перевірять і побачать там тебе. 

— Заплющ очі і опиши мою зовнішність.

Марія говорила спокійно і впевнено, наче ситуація була повністю під її контролем. Я заплющив очі та подумки почав описувати… І в мене не вийшло, все розпливалось, колір волосся, ріст одяг все було наче як в тумані. Це відчуття було знайомим, занадто знайомим. 

— Що… що ти зі мною зробила?

— А ось оце, тебе не стосується, — з усмішкою відповіла дівчина і склала руки під грудьми.  

— Однак, це не доводить, що за мною хтось прийде.   

— Тоді чекай гостей.

Марія стенула плечима махнула рукою мов: йти на всі чотири сторони. Я розвернувся і повільно пішов додому. Нерви були як натягнута струна, спина покрилась сиротами. Звісно це ризик, однак їй не більше вісімнадцяти, і я не дозволю маніпулювати собою такій шмаркачці. 

— А ти наважишся піти зі мною?

Це був успіх. Рибка проковтнула наживку. Звісно це ризиковано, але залишатися сліпим у новому світі – ще небезпечніше. Необхідно дізнатись більше про її здібності і як втекти. Якщо не використаю цю можливість, то в майбутньому може і не підвернутись подібна можливість.

— Гаразд, — я різко розвернувся і дістав свій гаманець. Грошей там було не багато гривень двісті, але віддав їй без сумніву. 

Марія здивовано переводила погляд з мого обличчя на купюри, але сумнівалась не довго, гроші сховала в карман і сказала слідувати за нею. Можливо зі сторони здавалось що ми на побаченні чи щось таке, тільки от на щастя не було навколо людей.

— Щось не так. Слідуй за мною, — не дочекавшись моєї відповіді вона схопила мене за руку і потягнула геть з доріжки.

— Куди?

— Тихо, — дівчина схопила мене за руку і силою потягла вглиб парку. 

Ліс був тихим, не було чути ні співу пташок, ні навіть шуму вітру, тому мої кроки по пожовклому листю і трісочках здавались дуже голосними. Марія рухалась цілеспрямовано, і на відміну від мене абсолютно безшумно.  

Потім вона раптом зупинилась, і повільно направилась до широкого дерева. Ми притулилися до стовбура після чого нечисть обережно виглянула, я зробив так само.

Приблизно у двадцяти метрах була галявина з пам’ятником Степана Андрійовича, а навколо нього метушилася якась постать. Мала вона красивий дорогий одяг який різко контрастував з пикою. Здоровий гачкуватий ніс бородавки, прищі, зморшки, а коли вона відкрила рот я жахнувся. Передніх зубів в неї не було.

— Це хто? 

— Сасійська відьма, псяча мать. В неї немає чотирьох передніх зубів, сильна чаклунка.

Я повільно сховався за дерево і з сумом глянув на чисте синє небо. Не хочу, не хочу мати з усім цим справу. Ні з нечистю, ні з цією каргою хочу просто гребти гроші лопатою. Хіба я так багато прошу?

Через пів годинки карга пішла геть і в парк повернулися звуки. Марія вийшла до галявини та почала оглядати місцину. Звісно я не видав що в курсі всього цього лайна, лишніх проблем мені не потрібно. Однак інформація не завадить.

— Що тут відбувається?

— Сама б хотіла знати.

— А це правда що чим менше зубів, тим сильніша відьма?

— Що? — дівчина перевила на мене свій погляд. — Так, це чиста правда.

Нема слів одна лайка. Але, якщо порівнювати чаклунок, то моя виглядає куди більш привабливо. Марія була по справжньому вродливою. Маленький носик, червоні губки, і хоч дивні, але глибокі очі. Особливо привертало увагу довге золотаве волосся до самих сідниць, і звісно красива фігурка… Ох, ні мої думки знову звернули не туди.

— Слухай, а хто ти? Ну я маю на увазі, що ти за дух? 

— А слабо здогадатись? 

— Песиголовець?

Марія усміхнулась, по доброму навіть лагідно. Але ця усмішка була дуже схожою на мамину. 

— Я пожартував, вибач. Ти мавка? Ні? Може нявка? Русалка? Полудниця? Богиня? — я продовжував відступати.

— Та не лякайся так, я просто дещо помітила.

Вона відштовхнула мене з дороги і заглянула в смітник. Підібрала палочку з землі й почала копирсатись в ньому поки не знайшла ті самі корінці з вузликами.

— Цікаво, чи дадуть мені премію за цю знахідку? Тарас у тебе мішечок є?

— Є, — я скинув сумку з плеча. — Так ти так і не сказала, що ти за дух.

— Віла.

— Що це таке.

— Прочитаєш в інтернеті, — бовкнула вона обережно загортаючи магічну штуку в пакет.

Марія на цьому не зупинилася і перевернула смітник догори дриґом в пошуках інших магічних речей. А коли нічого не знайшла, чемно прибрала за собою. 

— Візьми, — я подав їй вологі серветки. 

— Дякую, але міг би допомогти прибратись. 

— З якого це дива? Сама розкидала, сама й збирай.  

— Ех, немає в тобі ні каплі джентельмена.

— Ти мене шантажуєш, а я маю тобі ще допомагати? Твоїй наглості взагалі є межа?

— Може вже підемо, у мене на відміну від декого, ще куча справ, — дівчина різко розвернулась і швиденько закрокувала геть.

Я закотив очі, але більше не став розвивати цю тему. Потрібно чимшвидше покінчити з цією нечистю і зайнятись дійсно важливими справами. Грошики самі по собі не з’являться в моїй кишені.