Розділ 19

Отвальний знервовано нарізав кола у своїй квартирі, врешті решт він різко сів на диван, глянув на телефон який лежав на журнальному столику. Декілька секунд набирався сміливості, а потім нарешті почав говорити:

— Тарас Сірко, я знаю про твої можливості. Тому хочу поговорити.

В абсолютно пустій кімнаті запанувала тиша. Пройшла хвилина, дві, п’ять. Чоловік почав вже відчувати себе ідіотом. Адже тільки повний йолоп буде говорити з заблокованим телефоном, проте:

— Ого тобі не підчистили пам’ять, щиро здивований.

— Мене захищає закон, тому тут нічого дивного.

— Пф, закон в сосії, — знайомий голос, був просякнутий зневагою. — Ну і що ти хочеш?

Чоловік облизав сухі губи, і взяв все ще заблокований айфон ближче до себе. 

— На заводі загинуло більше тисячі людей, у них були сім’ї, діти…

— Моралі від сосіянців я не збираюсь слухати, якщо це все, то я пішов.

— Стривай! — Отвальний аж підвівся, заспокоїв власні емоції він нарешті перейшов до суті: — Ти нас, сосіянців, настільки зневажаєш?

— Так. Якщо ви всі сто сорок мільйонів горіли живцем, я б на вас навіть не помочився. 

Може це і були вульгарні слова проте, динамік передав всю ненависть і презирство Тараса. І від цього Отвальний покрився холодним потом. Ворог з також ненавистю і з такими можливостями страшний.

— Ти хочеш влаштувати ядерну війну?

— По-перше, люди не дурні, і придумали масу запобіжних заходів від таких хакерів як я. По-друге, а навіщо? Я в будь-який момент можу знищити обчислювальну техніку у вашій недодержаві. Легко, швидко і екологічно. 

— Чому? Чому ти так нас ненавидиш? Це через історію? Чи твоїх батьків? Що стало причиною?

— Причиною стало майбутнє. Там я нарешті зрозумів, що ви навіть не люди, просто гнилі потвори, — він важко зітхнув. — У тебе є вибір або ти змінюєш свою країну або через 20 років твоя країна перетвориться на Венесуелу.  

****

Орину зі сну витягнув духовний імпульс. Знову хтось намагався прослідкувати за Тарасом, чи навіяти якусь порчу. Судячи з відчуттів це була беззуба відьма, не сильна. 

Дівчина покликала золотого жучка прошепотіла йому щось нерозбірливе і випустила в політ. Низький дух пройшов наскрізь стіну і зник. Сьогодні у когось все тіло буде чесатися.

Дівчина пішла відразу в столову для охоронців і побачила Вадима – голову відділу охорони.

— Вадим хочу поставити тобі питання, — промовила дівчина сівши навпроти нього з тацею їжі.

— Оттак ось без привітання відразу до справи. 

— Що ти думаєш про Тараса?

— Шефа, — ложка з супом аж завмерла напівшляху до рота. — Я відповім, але і ти дещо мені поясниш. Іде?

— Гаразд.

— Якщо коротко він страшна людина. Розумієш всі тут присутні, кухарі, охоронці, прибиральниці, всі ми в боргу перед цим хлопцем. Він подав нам рятівне коло в найтемніші часи: когось від боргів витягнув, комусь допоміг з лікуванням родичів, і тому подібне, — він нахилився вперед і стишив голос. — Інколи в мене виникають думки, що це він за всім стоїть, однак це попросту неможливо. Проте щоб зібрати таку кількість людей від одним дахом… Потрібно мати таку інформаційну мережу, що в мене волосся стає торчком. 

Орина знала більше, вона була на зустрічі з Отвальним і бачила новини з сосії. Це може бути простим збігом, логіка, здоровий глузд наполягають саме на такому висновку, проте… 

— Твоя черга, — Вадим вказав на неї ложкою. — Чому багатії такі божевільні? От хутін я чув що він купається в крові оленів, запрошує у свій бункер шаманів. Ну старий дід, що з нього взяти, але нашому шефу і двадцяти нема, а він у звичайний ліс подався. З твоїм старим розмовляв про якусь маячню. Може я щось не розумію? Чи так зараз сватаються?

— А що, схоже, що ми в таких відносинах?

— Ні, але те що молодий хлопець вірить в містику якось… бентежить.

— В кожного свої таргани в голові. А тобі не варто хвилюватись, я не збираюсь кликати шаманів, і змушувати твоїх хлопців танцювати з бубнами. Просто носіть ті червоні нитки що, я вам дала, вашому шефу буде легше. 

****

До мовного закону я підготувався найкращим чином. Всі мої телеканали тільки й робили те, що тринділи про мову. Яка вона важлива, чому взагалі на цих землях з’явилась сосійська. Говорили як історики, соціологи, психологи так і прості люди. Я намагався найти підхід до кожного і охопити якнайбільшу аудиторію, плюс ці сюжети супроводжувались чарівною музикою Сингулярності.

Соціальні мережі були під повним моїм контролем. Ботоферми корисних дурачків, чи спеціалізованих служб, горіли, в прямому сенсі. Два тижні я полоскав мізки людям стосовно мови, і врешті решт назначив дату час, щоб люди показали свою підтримку ідеї декомунізації і десусифікації.

Неділя, друга година дня, найбільш розвантажений день в тижні, тому я надіявся на натовпи народу. Тисячі, можливо десятки тисяч, проте… Були активісти праворадикали, але натовп налічував не більше двох тисяч людей.

— Як… яка зараз година.

— Друга двадцять, — чемно відповіла Оринка.

Я важко проковтнув і перевірив як справи в інших частинах країни. Там також зібрався народ, не так багато десть сотні, десь десятки… Я розраховував на більше. 

— Шеф не розстібуйте курточку інакше буде видно бронежилет.

— Ага.

Що не так? Де я помилився? Чому так мало людей?

— Тарас, — промовила Орина. — Тут зібралися соціально активні верстви населення, якщо виступиш ти, то ще більше людей встане.

— Можливо.

Я перевірив сповіщення від ШІ, глянув чи Рома на місці. Зараз мій найкращий співробітник сидить в зйомній квартирі з телескопом, щоб миттєво вичислити зловмисників. Сингулярність вказує на підозрілих осіб, а мій живий детектор перевіряє їх на приналежність. Наразі відзначено 13 людей за якими зараз стежать мої тілоохоронці всередині натовпу.

Привівши себе до тями я нарешті вийшов з машини, зайшов за сцену де зібралися інші активісти, з усіма чемно привітався. І нарешті через декілька хвилин настала моя черга виступати.

На невеличкій сцені було досить, лякаюче, так багато людей дивляться на одного мене. Якийсь жах.

— Ми програємо культурну війну, — я зробив драматичну паузу, щоб тишею ще більше захопити увагу. — Мова нашого екзистенційного ворога звучить на наших вулицях, наші кафе, магазини, вивіски написані його мовою! Навіть гірше нове покоління українців продовжують навчатися в школах садочках і університетах сосійською! 

Я замовк, а народ почав перешіптуватись. Хтось кивав головою, хтось виглядав ошелешеним, а дехто оглядав площу в пошуках реклами. 

— Проте наш сусід дуже добре розуміє силу мови і силу культури. Саме тому перше, що вони зробили в Криму це закрили всі Українські школи, а потім перейменували всі Українські вулиці, знесли Українські пам’ятники. Стерли будь-яку згадку про нашу мову, і нашу культуру. І поки наших дітей в Криму перевиховують як сосіянців, наші депутати досі зволікають. Але ми разом стоїмо прямо тут, щоб зберегти нашу націю! Щоб відстояти наше, в нашій країні!  

БАХ

Крики. Моє тіло сіпнулось, ще мить і охоронці наче та сарана обступили мене з усіх сторін. Стрельнуло ще тричі. Натовп завмер, крики.

— Прикривай його, збору! Рухаємось до машин! 

— Швидше!

Я якусь мить просто не розумів, що відбувається, а потім прийшов жар в правому передпліччі. В той момент мене вже затягнули в машину, Вадим зняв свій ремінь і перетягнув вище рани. Крові було багато ціле маленьке озерце.

— Шеф ти як?

— Боляче.

— Та не парся, тому хлопцю так надавали, що капець.

— Телефон, — я потягнувся правою, але біль пройняв тіло як блискавка. 

Зараз, Вадим дістав телефон із моєї кишені. Я лівою рукою розблокував і зателефонував Марії.

— Ало, мене підстрелили.

— Зрозуміло, я про все потурбуюсь.

Сказавши, що хотів я скинув дзвінок і відкинув телефон. Машина рушила, проте від втрати крові чи болю я час від часу втрачав свідомість. В лікарні мене наказали ліками та потягнули в операційну. Прокинувся я вже в палаті рука була на місці в гіпсі.

— І чого мене не зустрічає якась красуня? 

— Ну напевно тому, що серед ваших охоронців тільки одна дівчина. І тій ви сказали триматись подалі. Вона до речі за дверима покликати?

— Ні. А медсестрички тут красиві?

— На поціновувача.

— Хах, дай телефон. 

Вадим послухався. Я першим ділом скинув йому пів мільйона за порятунок. А далі перетелефонував рідним. 

— Синок, ти як? З тобою все добре?

— Так, все нормально, ви де?

— Їдемо до тебе.

Наступний кому мені прийшлось подзвонити це американцям. Бідосі, напевно встигли цілий цегельний завод відкласти. Новини в інтернеті і справді жахливі, тут Марія постаралася. Підлабузники всілякі також телефонували, але мені байдуже, а от що важливо це Рома.

— Що відбулось?

— Це зробив Петро Васильович Бетронько, 34 роки, не одружений. А найголовніше показники відданості і патріотизму в районі 64%.

— Брешеш, — я відсунувся подалі щоб Вадим не почув. 

— Перевірив тричі, він чистий як сльоза ангела.

А ось оце вже дивно, є що розслідувати. Проте зараз мені варто відновлюватись, бо як сказав лікар куля попала в якусь там артерію зламала кістки. Пощастило не те слово, проста пістолетна куля, а скільки проблем. Але була і позитивна сторона цього становища. 

— Синочок, ти як? — мама вперше за довгий час обійняла мене. Заплакала.

— Вже добре мам, дякую що приїхали.

— Тебе тут добре готують? Може чогось хочеш, — поцікавився зніяковілий батько.

— Лікарня елітна тому годують тут лобстерами, шкода тільки, що медсестри страшні, а так все просто чудово. Іду на поправку.

— Синочок, — мама раптом глянула мені у вічі. — Скажи от тобі воно потрібно? Так ризикувати? 

— Вже навіть і не знаю.

Через декілька днів мене виписали. І перше що я зробив це разом з Марією відвідав СІЗО де тримали Петра. Чоловіка привели в камеру наручниками прикули до столу і нарешті увійшов я з Марією. Камери були вимкненими, а поліцейські підкуплені тому розмовляти ми могли досхочу.

— Що ти тут робиш?!

— Марія, перевір його.

— Що? Що ви хочете зробити?! А Ну не торкайся мене?!

Марія сміливо стиснула його голову руками і він якось різко заспокоївся. Дівчина так тримала його добрих двадцять хвилин. Потім відпустила.

— Нічого. Я не знайшла слідів втручання, або це було зроблено надзвичайно майстерно. Краще покликати Оринку, вона може і не спеціаліст, але краще розбирається в чарах ніж я.

— Гаразд, поклич її.

Дівчина зникла на декілька хвилин потім повернулася з Оринкою. Лисичка справилась набагато швидше ніж Марія п’ять хвилин не більше. 

— Його вже оглядали, можливо хтось зі співробітників Кола, але я не помітила підміни чи стирання спогадів. 

— Тобто він сам вирішив мене вбити. І чому?

— Спитай сам. Він ось-ось прокинеться.

Марія мала рацію, хлопець схопився за голову і зло почав свердлити мене поглядом.

— Чому ти намагався мене вбити?

— А ти не догадуєшся?

— Якби здогадувався то не питав, — я відкинувся на крісло і глянув йому просто в пику. Синці і гематоми перетворили його писок в дупу свині. 

— Ти намагаєшся знищити православну віру в Україні. Гадаєш я не знаю що відбувається, що я сліпий? Всі твої канали, радіо, Тікток всі вони кричать що СПЦ це зло! 

— А хіба це не так? В інтернеті достобіса доказів, що тобі потрібно ще?

— Докази. Це просто декілька виродків, навіщо викорінювати всю церкву? Я все життя ходив до сосійської православної церкви, і що я менший патріот ніж ти? Віра внє політики, а ти у своєму патріотичному угарі намагаєшся знищити все що має в собі хоч щось від сосійського.

У мене просто немає слів. Я знав, що зміни це неприємно, важко і все таке. Проте замість того, щоб консолідуватись проти загального ворога він вирішив вбити мене? 

— Ти справді віриш, що релігія поза політикою? Ти впевнений, що твої переконання поділяють всі попи СПЦ? Тут навіть не потрібно бути впевненим, чорт по новинах уже розкрали кучу доказів керування з моцкви. 

— Можливо деякі попи дійсно працюють на ворога, але справжні люди віри, на це не підуть. 

— І вірячи в цю маячню ти вирішив підстрелити мене.

Він мовчав, продовжуючи свердлити мене поглядом. Я похитав головою, патріотичний не значить розумний. І це мене вкурвило найбільше, своїм ідіотизмом він ледь не поставив хрест на всіх моїх майбутніх планах. Я махнув Оринці, щоб вийшла, коли за нею зачинились двері, нарешті можна було не стримуватись.  

— Яке ж ти тупе. Ти вирішив забрати моє життя, що ж це значить, що і я маю право вчинити так само. Знаєш твій ноут досі не змогли зламати, але зможуть, сьогодні і знайдуть там переписку з ФСБешніками і дві тисячі доларів на Швейцарському рахунку. А так мало, щоб підкреслити наскільки ти дурний. 

Марія поклала мені руку на плече, але я і не думав припиняти, цей виблядок вивів мене із себе. 

— Радуйся ти станеш ще одним приводом, щоб прийняти мовний закон. В мене є телеканали, радіо тому кожен Українець запам’ятає що існує такий собі зрадник, — я підвівся. — О тепер розумію чому злодії триндять перед героями. Це дійсно приємне відчуття. 

— Тарас.

— Петро, прогний в тюрмі якнайдовше. 

— Значить я не помилився тебе потрібно було вбити. Виродок! Погань проклята!

Ув’язнений почав поливати мене лайкою, і я вийшов. Марія залишилась в камері, через секунду голос чоловіка стих. Напевно вона стерла йому пам’ять, проте мені вже було все одно. Ми разом вийшли з відділку, сіли в автомобіль. Без єдиного слова доїхали до мого маєтку.

— Орина, дякую за допомогу.

— Будь ласка.

Лисичка пішла до себе я ж з Марією відправився в віллу. Важко сів на диван увімкнув телевізор. Мої колеги націоналісти вдало скористалися моїм пораненням і почали тиснути на президента. Поки результати не дуже.

Я наказав ШІ показати інші дані. Хоч я повністю знищив сосійських попів, сама церква СЦП нікуди не зникла. Так її дискредитували, проте більшість попів далі продовжують нести проповіді сосійською.

Те саме і у Верховній раді, так ситуація стала краща, проте там досі багато відверто шкідливих елементів. Навіть деякі політики які я підтримав також виступали за пом’якшення мовного закону. 

А найгірше у всій цій ситуації це люди, більшість досі не змінили своєї думки про сосію, сосійське і навіть саму війну на сході. Досі є багато громадян які толерують країну-гній.

— Знаю що перші кроки найскладніші, проте, як тут не розчаруватись в людях? Надіюсь хоч в тебе все краще?

— Так, я вже можу спокійно отримати Нобелівську премію і перевернути тим самим економічний світ. Єдине що мене спиняє це недостатній рівень репутації у наукових колах. 

— І, що ти відчуваєш? Радість, захоплення, чи мандраж?

Її спокійне беземоційне обличчя повернулась до мене. Декілька секунд вона дивилась мені в очі, а потім байдуже промовила:

— Не те чого я очікувала.

— Я багатий, відомий і навіть моя робота приносить користь цілій країні. Так це важко, небезпечно, і не скажу що це мені подобається, але я на своєму місці.

— Але. 

— Але, раніше було краще. Я сумую за Чернівцями, за нашим домом.

— Повернути все назад у нас не вийде, проте дещо в наших силах змінити. Тарасе, ми можемо зустрічатись з тобою по справжньому. 

  — Емм, ти хвилюєшся через Кетамін? Так, це наркотик, але не варто хвилюватись, я знаю що поставлено на кін. 

Вона мене ударила в бік. Личко в неї було все таким же непроникним, як воскова маска. Коли припідняв брову, вона вдарила ще раз.

— Імітуєш ніяковість? Марія я якось тебе до гола роздягнув, тоді ти навіть не почервоніла… Ай.

— Я зараз серйозно.

Повірити їй, ні, це було абсолютно неможливо. Тому що, на її місці я б також використав все, щоб зберегти психічний стан свого партнера по бізнесу. Ну можливо не все, своє тіло я б чоловіку, або некрасивій дівчині не запропонував би. 

Коки моя голова переварювала раптові слова Марії. Дівчина безсоромно вмостилась в мене на колінах. Мить дивилась мені у вічі нахилилась. Я відчув її аромат, тепло і нарешті її губи доторкнулися до моїх. М’які ніжні і такі лагідні. 

Вона заплющила очі, і її маленький язичок прослизнув в мій рот. Вона була недосвідчена, несмілива просто безцільно досліджувала щось нове. Її тонкі пальчики почали пестити моє волосся. 

Було приємно, по справжньому приємно. Жодна інша дівчина не могла викликати в мене такі мурашки по шкірі. Марія була мила, невинна і така тепла. Проте я не відповів їй, не навчив як правильно цілуватись, навіть не ворухнувся. 

Дівчина це помітила, і відсторонилась. Між нашими губами протягнулась ниточка слинки. Вона була червона, проте було незрозуміло через ніяковість, чи недостаток повітря. 

— Це через мій чоловічий костюм, чи коротку зачіску?

— Я просто тобі не вірю. А що як ти вирішиш промити мені мізки, бо на твою думку я не справляюсь? 

— Моє життя у твоїх руках, а ти не можеш довірити мені свій розум? 

Я не зміг витримати погляд її синіх очей. Вона припинила обіймати мене за голову, повільно підвелась. Марія поправила свій одяг, глянула на палець який витерла нашу слинку з моїх губ і поцілувала вогке місце.  

— Якби ішла мова тільки про твій психологічний стан, то ефективніше було б перетворити твоїх близнючок на рабинь. До речі у мене була така можливість. Ти напевно цього не знаєш, але кожну твою підстилку я особисто перевірила і стерла навіть найменші докази існування ШІ.

— Кхм, не варто було.

— О ні варто, все ж ти достатньо насмітив. Що ж в мене ще є робота тому я піду.

Марія різко розвернулась і пішла не озираючись. Я не став надавати її поведінці занадто великого значення. Тим більше на носі важливі реформи. У мене було достатньо медіаресурсу, щоб підвищити градус суперечок стосовно мовного закону. 

Звісно депутати, які самі розмовляють сосійською, не хотіли приймати такі закони, тому вирішили відволікти громадян “Узурпацією медіаресурсів”. З мене зробили демона який вирішив загіпнозувати цілу країну. Гній-сусіду було також на руку внутрішня роздробленість тому гроші текли рікою.

Критика про мої “шовіністичні погляди” лунала з кожного кута, як і моя пропаганда змін. Закон про демонополізацію медіа також був на підході тому ситуація була вибухонебезпечною і в цей самий момент президент вирішив все владнати переговорами.

Я сидів в ресторані, проте замість страв чи напоїв переді мною були документи. Одна стопка була про мовний закон інша про потенційних покупців моїх каналів. Я хмурив брови уважно читав, хоча насправді ця інформація в мене була вже давно. 

— Щож дозвольте мені підсумувати всю цю макулатуру. По-перше, у сфері обслуговування РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ — я спеціально виділив це слово інтонацією. — послуговуватись державною. По-друге, всі школи мають перейти на державну мову протягом 4 років. І по-третє, якщо суспільні громади захочуть вони можуть ПО БАЖАННЮ за власний кошт перейменовувати вулиці і зносити пам’ятники.

— Це тільки перший крок, надалі можна прийняти жорсткіші поправки.

— З іншої сторони, — я підсунув до себе інші документи яких було набагато менше всього лише два листочки. — Ви пропонуєте продати декілька моїх каналів ось цим ось добродіям?

— Це просто перелік бізнесменів які зацікавлені в покупці. 

— Чи є якісь рекомендації у вас для мене?

Звичайно, звичайно були, Петро так усміхнувся наче тільки цього і чекав. І почав цвірінькати наче горобець під час спалювального сезону. Я це вислухав покивав головою.

 — І все ж чи існує можливість, що мовний закон буде прийнятий в більш жорсткій формі?

— На жаль ні, зараз немає єдності в раді до того ж перед нашою країною є інші, більш важливі виклики.

— Пане президент, — почав я уважно глянувши йому в очі. — Влада якою ви володієте може повпливати на цю ситуацію? Я також можу допомогти якщо це допоможе в нашій загальній справі.

Я показово тикнув на листок з прізвищами, додатково на стіл приземлився мій гаманець. Президент поблажливо усміхнувся, і вирішив дати мені пораду:

— На жаль політика працює не так просто, як вам здається, в прийнятті таких рішень беруть участь сотні людей, і у кожного свій погляд на правильний вектор розвиток країни. Часто питання не стоїть чорне чи біле, це цілий спектр сірого, серед яких потрібно вибрати один компроміс. 

— Схоже ми занадто рано зустрілися, поки цей відтінок мене не влаштовує. Пропоную прийняти нічию. 

— Я не згідний, ситуація в країні і так не дуже стабільна, довгострокові хвилювання, тим більше мовного характеру, це не те що нам потрібно.

— Ні, наріжний камінь існування Української нації, — я підвівся. — Не держави, а саме нації. Ви хто жили в совку може і нормально чути сосійську, а для мене як для представника молодого покоління це приниження. 

Президент висловив розчарування, але не занадто велике, подякував за зустріч і вийшов. Я ж поклав на стіл телефон, на якому відображався головний екран телефону Петра. Відкривши список контактів він набрав деякого Романа Ніс. Сингулярність послужливо додав коментар: Роман Насіров нинішній голова фіскальної служби.

— Перехопи дзвінок.

「 Виконано. 」

— Роман Степанович, мені потрібна ваша допомога, — почав президент.

— Без проблем.

— Я відчуваю, що мій знайомий не чистий на руку, потрібно перевірити його бізнес. А що як ми знайдемо якісь порушення. 

— Вважайте що все зроблено.

Був іще один дзвінок стосовно, щоб пришвидшити судову справу стосовно демонополізації каналів. Ох, а так мило мені усміхався. Але дізнавшись про план я міг придумати контрміри.

— Сингулярність, зателефонуй Насірову від імені президента і передай підслухані команди. Як тільки почнуться рухи у фіскальній службі організуй мою зустріч з Насіровим.  

Пробувши додому, відразу долучився до відеоконференції. Поступово люди долучалися один за одним тут були досить відомі активісти з різних сфер: Сергій Жадан – письменник, Ірина Бекешкіна – Соціологиня, В’ячеслав Брюховецький – педагог, та інші. 

— Вибачте, що так раптова вас всіх покликав, справа дійсно дуже термінова. 

— Добрий вечір, якщо ви не проти я візьму на себе сміливість поставити питання яке висить в повітрі, — взяв слово В’ячеслав Брюховецький педагог і той хто відновив Києво-Могилянську академію. 

— Будь ласка.

— Ви справді збираєтесь передати нам на безоплатній основі деякі ваші телеканали?

— Так, канали, радіо і солідний рахунок в банку для фінансування бізнесу. Все законно, зі сплатою податків і чистою бухгалтерією. Проте це хід проти влади і президента тому у вас точно будуть проблеми, не виключено, що ми всі можемо сісти у в’язницю. 

— Ну всіх не посадять, — впевнено відповів військовий у формі. — Але мене цікавить чи не підстава це все? 

— Підстава? Якби це було так, я б підставив своїх людей, менш відомих. Хоча якщо ви вірите, в те що я можу бути з боліт і вирішив таким чином обезголовити наших активістів…

— Пане Тарас, зрозумійте нас, все ж нам важко повірити в олігарха-патріота.

— Я не знаю як це коментувати. 

Прийшлось відповісти на багато питань. Багато хто з недовірою пішов, але хтось все ж залишився. Звісно це ризик, проте нагорода яка за цим стоїть, воістину спокушає. 

****

В кімнаті Оринки було багато висушених трав, старовинних рушників, та традиційних для України дрібничок. Саме зараз лисичка у простій лляній сукні до самої підлоги, проводила ритуал. Віск свічки під мирним шепотінням дівчини падав у воду.

Раптом все затихло і дівчина без жодного руху дивилася у воду. Насправді ж свідомість дівчини перемістилась в дивний живий ліс. Хранитель вже чекав на неї.

— Давно не бачились, внучко.

— Так, але в мене не так багато часу тому, я перейду відразу до справи.

Оринка розповіла усе про Тараса. Про його зустріч з Отвальним, погрози, наслідки, та її власні підозри. Також вона не забула згадати про персонал який оточував Тараса.

— Однозначно Тарас щось приховує. І судячи з усього його секрет досить небезпечний.

— Проте він щиро працює заради народу.

— Ти маєш рацію, — старий задоволено погладив свою бороду, як це роблять інші старі у фільмах. — Однак мене дещо турбує. Ми є те, що нас оточує. Сім’я Тараса Сірко далеко не патріотична, чи релігійна, його друзі звичайні, але звідки тоді взялась ця відданість народу? 

— Ви хочете сказати, що Марія його “змінила”? 

— Так, боюсь ця дівчинка, щось зробила. Вона самоучка тому, її маніпуляції можуть мати відкладений негативний ефект. Пересвідчись, що з хлопцем все гаразд, і за одно прочитай його пам’ять. Просто щоб пересвідчитись, що він не несе загрозу всім нам. 

— Гаразд.

Оринка мило усміхнулась дідусю і потім її зір потемнім, мить і вона знову у своїй кімнаті перед тарілкою з водою.