Орина була чистокровним духом в якомусь там поколінні, а ще внучкою великої шишки з прикольним титулом Хранителя. Дівчина запросила мене особисто відвідати садибу її діда.

Дорога була нелегкою особливо на броньованих машинах по сільських то дорогах. Проте ми так сяк прибули в стареньке село де зараз проживав один єдиний житель який досі не продав мені землю.

На ґанок вийшов старенький дідусь в білосніжній вишиванці в коричневих штанах з великою сірою бородою, кустистими бровами і ціпком. Внучка вибігла з іншої машини і чемно встала позаду діда. Духи які були в моїй охороні шанобливо кивнули старому.

— Дякую що прийняли моє запрошення, — хрипким голосом промовив він. — Ходімо, я хочу вам дещо показати.

Моторно обійшовши мене стороною він подався попри ставок в ліс. Я порівнявся з ним, Марія і Орина йшли позаду, охорона розбрелась віялом в пошуках небезпеки деякі залишились поруч. 

Ранньою весною ліс не дивував розмаїттям флори чи фауни, всюди капало, слякоть і болото. Проте з кожним кроком здавалось наближалась весна. Де-не-де з бруньок прокльовувалися листя, деякі кущі були зелені. Свіже повітря п’янило, пташки співали. А потім, наче ми перейшли якусь невидиму лінію я побачив інші чарівні дерева, листя було яскраво зеленим наче смарагди, рясна висока трава. Золотисті маленькі духи підіймалися з землі вгору танцюючи свої хороводи. Це місце було по справжньому казковим, “не зі світу цього”.

— Це духовна земля, яка має тісний зв’язок з нашою культурою і предками — зупинився дід і вказав на підсніжник в бутоні копошився якийсь маленький яскраво золотистий жучок. — Тут народжуються духи, а зараз я покажу вам справжнє диво.

Дідусь швиденько підійшов до великого пенька і постукав ціпом по виступаючому корінню. Через мить, з нори показалась мордочка зайця, тільки от він був неприроднього зеленого кольору. Вухань вийшов назовні наче розумний огледів натовп, а потім чкурнув назад в нірку.

— Я охороняю цей ліс шістдесят років, і шістдесят років тут не з’являлось середніх духів, а тут… — старий настільки розчулився, що навіть сльозу пустив.

— Дідусю все добре. 

— Вибачте мені, я занадто захопився.

Старий шморгнув носом і ми продовжили екскурсію. Ліс був невеличкий може гектар чи два, проте нічого цікавішого я не побачив. Дерева кущі і дуже багато болота яке ліпилось до черевиків. Закінчили ми подорож в нього дома, на лавці біля озера. Вечоріло і над водою почали збиратися духи-світлячки витанцьовуючи якісь свої танці.

— Це місце звісно красиве але… — тут я влупив мушці яка вирішила сісти на руку. — Яка його практична користь для країни?

— Для країни – ніякої, проте для народу. Це місце незримо з’єднує нашу націю з цією землею, предками і культурою. 

— Проте цей ліс не унікальний, — втрутилась Марія. — По всій країні тисячі таких духовних земель. Якщо його знищити наслідки для духовного компонента буде мінімальним.

— На духовний компонент впливають багато речей: музика, фільми, ігри і тому подібне. Не зрозумійте неправильно, я не кажу, що ці речі неважливі просто вони мінливі. А ця земля буде діяти завжди, не залежно від політичних обставин, інформаційної повістки тощо. Знищувати цю землю це все одно що стріляти собі в ногу.

Ляснувши по руці ще раз, я відкрив карту на телефоні. Згідно із дослідженнями шари літієвої руди розповсюджується на всій цій території. Сам ліс звісно не дослідили, адже це приватна власність, проте навколо виявили руду. 

— У нас однакові цілі, ми хочемо якнайкраще для нашого народу. Я хочу побудувати шахту і завод, який дасть двадцять тисяч робочих місць безпосередньо і ще стільки ж опосередковано. А наша продукція точно стане впізнаваною у світі. Ви ж хочете зберегти ліс.

— Ми з шістнадцятого століття володіли цими землями, оберігали від загарбників, доглядали. І зараз ви хочете просто відібрати нашу землю? Тоді на що витратив все життя мій дід, наші предки?!

— Відкиньте власні емоції, і зважте все раціонально. Що важливіше, ваші обов’язки чи національні інтереси? 

Я зітхнув, переконувати, це непевно те єдине, що я більше ніколи не буду робити. В чат рулетці я бачив безмежну кількість разів як сосіянців мордою тикали в факти, і все одно вони стояли на своєму. Люди це такі створіння які не люблять визнавати свої помилки. Дід який все життя прожив тут точно не стане дослуховуватись до слів шмаркача.

— Я продам ці землі, — раптом промовив дід. 

— Га?

— Але дідусю! 

— Все вже вирішено! — старий підвівся. — Тарасе, я віддаю вам ці землі, бо вірю у те, що ви робите. Настали нові часи і такі пережитки минулого як я не мають права голосу.

— Але я маю! Ти мене вчив як захищати ліс, як боротися! І заради чого, щоб зараз все кинути?

— Тримай себе в руках.

Орина огледіла Марію, мене і охоронців навколо, стиснула губи, але залишилась на місці мовчки свердлячи поглядом землю.

— Тарасе, ваш захист, зі сторони духів досить посередній, — він кивнув на двох охоронців. — Цих двох навіть я зможу знешкодити, що говорити про підготовлену атаку. Тому я пропоную вам взяти Орину, що скажеш внучко?

— Я зроблю так, як накаже Хранитель, — пробубоніла вона.

— Емм. А вона одна здатна мене захистити?

— Оу, ще і як. Не хвилюйтесь Оринка дуже компетентна і з нею вам нічого боятись.

— А вас цікавлять гроші? Я міг би найняти вас.

Замість старого відповіла Марія стукнувши по голові. Кулачок похитала і скорчила мені такі мордочки. Хранитель весело розсміявся.

— Що? Я просто не люблю кліше. Не хочу раптом закохатися у свого тілоохоронця. 

— Тобі що не подобається моя внучка? — дід аж встав і схопив свою палицю.  

— Ні, вона красива і все таке.

— Ах ти ж маленький засранець задумав мою внучку спокусити?! Ірод проклятий! А щоб тебе качка в дупу дзьобнула!

Дід покричав ціпком помахав, але не став лупити, все завдяки моїм охоронцям-людям. Ці хлопці дупля не різали, що тут відбувається і які гриби я їв, але свої справи виконували правильно. Он як напружились.

Ми ще трішки побалакали і я разом зі своєю свитою і двома дівчатами сів у таке комфортне авто. Без комарів, мух і інших гадів. Орина дивилася на мене спокійно, без тієї ненависті яку я очікував побачити.

— Ти не злишся на мене?

— Злюсь, — коротко відповіла вона, дивлячись у вікно. 

— Я тебе не тримаю, можеш піти куди заманеться.

Вона тільки похитала головою, її чорних лисячий хвостик слабко сіпнувся в стилі “відвали і без тебе погано”.

— Орина, я дам тобі в розпорядження всіх духів, що найняв. Проте особисто ти тримайся від мене якнайдалі, а краще взагалі не потрапляй на очі. Хвостик у тебе і справді симпатичний. Коротше від гріха подалі.

— Гаразд.

****

сосія, Мацква, будівля ФСБ.

Дмітрій отримав СМС з реквізитами клієнта, з допомогою першокласного сосійського додатку повідомлення можна читати з комп’ютера. Тобто не потрібно переписувати просто виділити текст Ctrl + C, Ctrl + V, вписати суму і натиснути кнопку підтвердження. І тупий хохол на своїй хохляньдії за пару зелених зробить свою справу.

Чоловік глянув на годинник і вирішив до кінця робочого дня трішки пограти в пасьянс. Як раптом в кабінет увійшов начальник. 

— Дімон, ти що блять нахрін зробив?

— Перекинув гроші хохлу. В чому проблема?

— Ти блять скинув у фонд Повернись живим ідіот! В тюрму захотів? Чи ти давно на пляшці не сидів? 

Шеф не вибирав слова вилаяв так, що у його колег вуха в трубочки згорталися. Всі принишкли почали удавали що працюють. 

— Дімон, блять бабки з твоєї зарплати спишуть, зараз я тебе прикрию, але працюєш без зарплати пів року, — шеф показав на здоровенний баняк який він спеціально розмістив на п'єдесталі.

— Появ шеф.

Дмітрій, відкрив вкладку з банку і почав дивитись в розділ квитанцій. І справді знайшов переказ на зовсім інший рахунок. У хохла був 345 в кінці, а цей мав 129.

— Херня якась.

Чоловік відкрив дві вкладки і вручну переписав правильні реквізити, вписав суму, і натиснув підтвердити. Вибило правильне ім’я і фамілія хохла, перевіривши тричі він знову натиснув на кнопку підтвердити. Завантаження і Дмитрій переглядає квитанцію і тут знову реквізити фонду Повернись живим.

Важкі кроки шефа він відчув раніше ніж відчинились двері. Деяка частина тіла відчула неминучу розправу. Він проковтнув.

— Шеф, нас зламали, ось дивіться. Клянусь я ввів все правильно!

— Готуй сраку, тобі хана. 

— Та ось дивіться, — він показав на екран. — Ось реквізити, фонду, а ось хохла!

— І що я повинен побачити?

Дмітрій, важко проковтнув і глянув на монітор, дві вкладки з повідомлення хохла та фонду співпадали повністю до останньої цифри. Більше того тепер переказ був не 50 тисяч доларів, а вся доступна сума на рахунку картки!

— Шеф клянусь там було інше повідомлення, тільки що!

— Ах ти ж виродок!

— Та я клянуся, нас зламали, я на власні очі бачив що там в кінці було 345 точно.

Тут в кабінет увійшли досить габаритні силовики, по кивку головного вони швидко та грубо скрутили співробітника. Товстий шеф обшукав кишені невдахи, вийняв телефон, гаманець ключі. 

— Який пароль?

— Шеф я нічого не зробив! Нас зламали!

Тільки от він одразу отримав по печінці з правої, потім ще раз. Дмітрій хрипів кашляв, проте шеф ще разочок дав. 

— Пароль.

— Джі, аглійська джі.

— Може ти на англосаксів працюєш? — тут шеф нарешті розблокував телефон і ахнув. — Це що таке?! Я запитую що це таке!!

Дмітрій дивився як на головному екрані був прапор Азову. Більше того в галереї знайшлись картинки синьо-жовтого прапора, Український гімн. І навіть книга про Бандеру.

— Панове схоже ми пригріли змію на грудях!

— Шеф, я б ніколи. Подумайте самі, нащо мені отак просто підставляти себе?! Це ж дурість!

— А це вже суд розбереться.

Шеф гордо піднявши вгору всі три підборіддя, гордовито закрокував до свого кабінету. Підлеглі які спостерігали за виставою тихо перешіптувались. І ніхто не звернув увагу на маленьку камеру яка також уважно спостерігала. 

****

Я закинув в рот попкорн і задоволено відпив содову. Красиве відео нічого не скажеш, проте найсмішніше в цій ситуації, що таким чином посадили вже 8 людей, і цілих 20 Українців кинули ФСБешніків. Проте система згнила настільки сильно, що наверх доповідаються виключно чудові новини. Хутін чує, що все під контролем, все чудово, проте жодна угода онлайн не пройшла.

— Сингулярність, короткий політичний звіт, — дав команду я і проковтнув пігулку Кетаміну.

「 Чистка Верховної ради завершена на 35%. Сосійська опозиція обезголовлена, проте діючі члени отримують вказівки з сосії. Вплив інших країн несуттєвий.

Виявлено скандал пов’язаний з обраним вами кандидатом. 」

— Покажи.

Я припинив ходити у своєму тісному бункері та зосередився на відео. Молодий кандидат давав якесь інтерв'ю і журналіст поставив йому кілька питань: коли почалась перша світова війна? Коли звершилась друга? Що таке право? По суті елементарні питання, проте жодної правильної відповіді. 

Пляма на репутації, проте нічого критичного, набагато більша проблема це те, що моя розвідка дала збій. В принципі очікуваний результат, все ж основна оцінка Сингулярності великою мірою залежить від атестатів які легко виправити грошима.

— Як просувається зовнішня політика?

「 Наразі ДревніУкри зайняті підкупом, фінансовою підтримкою і інформаційною допомогою депутатів нижчих ешелонів. Через відсутність оперативників які б могли взаємодіяти особисто з цілями результативність програми знаходиться на низькому рівні. Пропоную згорнути програму.」

— Ні, нехай продовжують. Якісь є проблеми з відділом політики?

「 Виявлено 59 спроб використати ШІ заради власних цілей. Як і було зазначено власником використав попередження. Повторних ексцесів не виявлено.

Один з вибраних кандидатів планує балотуватись у Верховну раду.」

— Якщо він не викине ці думки з голови постав його перед вибором або група, або депутатське крісло. 

「 Прийнято. 」

— Які успіхи в компанії Марії по виготовлені касових апаратів і термопринтерів? Дай розгорнутий звіт.

「 Доповідаю… 」

Прилади вже як місяць пройшли остаточне тестування ліцензування і зараз заводи запрацювали на повну. Через те, що чипи постачає моя компанія, друковані плати вийшли в рази дешевші. Через гарну ціну, ремонтопридатність, і круте програмне забезпечення, прилади потроху завойовують вітчизняний ринок і рухаються в Європу. 

「 Два дні тому відкрилися торги на акції компанії ТехнолоджіUA, наразі ціна за одну акцію в районі 50 доларів, прогнозується до кінця року ріст до 200 доларів. 」

Ще один важливий аспект це культура, завдяки мені середньостатистичний Українець ніколи не побачить сосійських слів. Проте весь контент тримається на Сингулярності. Якщо я помру все рухне в один момент. 

— Сингулярність який прогрес в навчанні?

「 Проєктування 10 нм процесорів до завершення навчання 2 місяці, 14 днів, 18 годин... 」

Накінець я переглянув пошту і знайшов цікавий лист. Звичайно скоріш за все мене чекає розчарування, але з іншої сторони чому і ні. 

Через декілька днів я сидів в ресторані стилізований під старомодний Український стиль. На стінах були вишиванки, розмальовані тарілки, офіціанти були одягнуті в червоні шаровари і вишиванки.

— Тобі обов’язково знаходитись так близько? — спитав я в Орини яка сиділа за сусіднім столом. Враховуючи те, що на сьогодні цей заклад лиш для мене, її присутність була лишньою.

— Так.

Дівчина, тепер вже в суворому чоловічому смокінгу, підійшла до мене і не дуже обережно зав'язала на руці червону мотузку.

— Це, оберіг, не знімайте.

— Ага.

Через декілька хвилин у заклад зайшов високий бутерброд, тобто Алексей Отвальний. Моментально знайшовши мене він з широкою усмішкою закрокував до мого столу.

— Рад с вами встретиться, — простягнув він мені руку.

— Ти зараз серйозно?   

— Sorry about that, — він різко перейшов на англійську. — Я просто розпереживався, все ж не кожен день доводиться зустрічати таку значиму фігуру як ви.

— Перейдемо до справи, — я  глянув на нього. — Якщо відкинути софістику і високопарні слова, ти прийшов на цю зустріч, щоб пояснити мені: сосійська мова не винна це все Хутін. Не потрібно розпалювати ворожнечу між двома народами. Навпаки я маю вас зрозуміти та, у всі свої проєкти додати сосійську мову. 

— Ну, якщо дуже коротко, то так. Ви повністю розкусили мене.

В цей момент, в зал увійшов статний козак, роздав нам меню. Я не роздумуючи замовив вареники з вишнею і кофе.

— Мне, пожалуйста, кофе без сахара.

— Пробачте я вас не розумію.

— Me, coffee without sugar.

— Okay.

Офіціант усміхнувся, нам і моторно подався на кухню. Мій настрій був просто на висоті.

— Хочеш вір, хочеш ні, але я тут ні до чого. Проте штуку баксім я йому залишу.

— Розумію.

— Стосовно нашої теми, я спробую показати тобі світ моїми очима, — я дістав з сумки ноутбук і поклав таким чином, щоб ми двоє бачили екран. — Напиши “заборони української мови”, якщо не складно англійською.

Бутерброд мене послухав і відкрив сторінку у вікіпедії подивився весь той хронологічний список. Навскидку там було понад сотня позицій.

— Дві третини цих заборон, видавалися правителями ваших земель. А тепер загугли скільки Українських шкіл на вашій території.

— Я знаю, що жодної. 

— Заплющ очі, і уяви себе на моєму місці. Уяви, як твою мову сторіччями принижували, називали сільською, забороняли. І навіть зараз, відбувається тиха культурна експансія. Коли тобі не можна закривати сосійські школи, а сусіду можна взагалі не відкривати твої. І коли приходять якісь політики і кажуть тобі: ну зрозумій нас, ми ж “братські народи”.

Отвальний мовчав деякий час. У мене навіть виникла примарна надія, що в глибинах його мізків родиться розуміння. Проте це тривало тільки мить, він важко зітхнув. 

— Я розумію ваші почуття, проте це почуття. Потрібно діяти опираючись на сьогочасну картину подій. Якщо ви і далі будете проти всього сосійського Хутін вибудує свою інформаційну повістку, таким чином, що Українці стануть ворогами. Вам потрібно і далі продовжувати займатися внутрішніми питаннями, але не пригнічувати при цьому іншу мову. Замість того, щоб сприймати інший народ як ворогів вам необхідно продемонструвати дружні наміри.

— Дай свою обручку ненадовго.

— Навіщо?

— Продемонструй свої дружні наміри. Довірся. Не хвилюйся нічого з нею не станеться, ми ж майже друзі.

Бутерброд вагався, проте я усміхався на всі тридцять два зуби. Врешті-решт, чоловік обережно зняв з пальця обручка і поставив на стіл. Я обережно наче скарб взяв її двома пальцями придивився. Він занервував, а я різко кинув її в бокал і смачно плюнув.

— Якого хера?! — він грубо вихопив бокал. Моя слина покрила його прикрасу з головою. Дивився бутер на мене злобно, стискував кулаки, пихтів.

— А чого ти бляха не усміхаєшся? Чого не демонструєш дружні наміри? Ой, точно, є ж така штука як гідність. Ти так гарно говорив, що я мало не забув про неї, — я нарешті почав отримувати задоволення від цієї розмови. — Розумом ти ніколи не зрозумієш мене, однак зараз, емоційно ми на одній хвилі. Саме так я почуваю себе коли ви анексували Крим, і ще гірше коли твоя країна почала війну на Донбасі. 

— Юнацький максималізм. Ти прирівнюєш особисті стосунки до міждержавних. Може для тебе буде відкриттям, але політика брудна лицемірна справа яка керується вигодою. Політикам приходиться тиснути руки різним покидькам з усмішкою на обличчі, бо це може принести якусь вигоду для держави, — бурчав бутерброд протираючи серветкою свою обручку.

— І яку вигоду я отримаю якщо, додам сосійську мову у свої проєкти? Вдячність? Прихильність? Може славу?

— Це рішення вплине на позиції проукраїнських партій всередині Сосії. Можливо, вони навіть добються побудов нових Українських шкіл. 

— Що ж віддаю тобі належне, ти не пішов геть, навіть знайшов декілька досить вартих аргументів. Проте… 

Перш ніж з мого рота вилетіла добряча порція сарказму, задзвонив телефон. Я не вибачаючись підвівся трішки відійшов і прийняв виклик. З іншої сторони японською звучав голос Сингулярності:

「 Камера на вулиці Липинській зафіксувала вибух автівки, Миколи Андонія і його помічниці Лариси Жовтневої.  」

Я перевів погляд на екран і відразу відтворилось відео вибуху. Машину розірвало вщент, уламки мов та шрапнель перетворили вулицю в філіал пекла. Тіла кров плач. Дуже знайомі кадри.

— Ваше замовлення: дві кави і вареники.

— Принеси мені віски, найдорожче. Тільки швидко, — намагаючись не зірватись я говорив спокійно, так же спокійно повернувся на своє місце.

— Щось трапилось?

— Трапилось! 

Офіціант чкурнув геть наче в дупу ужалений. В рекордні строки притарабанив пляшку та стакан, навіть без льоду. Правильно зрозумів. Я налив в стакан, і випив одним махом. Субстанцію обпалила горло, і теплом розтеклась в животі. 

— Перепрошую, просто погані новини.

— Якщо вам складно ми можемо перенести цю розмову на інший день.

— Я тільки скажу те, що хотів і більше ми ніколи не зустрінемось, — я випив ще одну склянку віскі. — Для моїх планів краще щоб Хутін залишався на троні, проте для вашого народу буде краще якщо ви його скинете. Це не можливо зробити з допомогою виборів, чи мирних мітингів, вам потрібно палаючі шини, коктейлі молотова і палки. 

— Гадаю, не має сенсу йти на крайні міри не спробувавши інші підходи.

— Що, неприємно чути як хтось вчить тебе жити, правда? Якщо нова влада віддасть нам Крим, Донбас, видасть злочинців, і заплатить репарації я просто побудую десятиметровий паркан між нашими країнами, — вперше за розмову я глянув йому у вічі. — А в іншому випадку, я буду розмовляти мовою яку ви розумієте найкраще. Раджу дивитись новини, поганий день буде не тільки в мене. 

— Це погроза?

Хитнув плечима я підвівся, та пішов геть не оглядаючись. Що ж сьогодні була остання спроба діалогу. Опинившись в машині, я вигнав водія і почав шукати винного. 

— Сингулярність, ти встановив хто вбив моїх людей?

「 Ні. 」

— Чи є якісь не прямі докази?

「 Так… 」

Для початку Сингулярність показав аналіз події. Вибухнула не машина, а каналізаційний люк під нею, при чому це був спрямований вибух. Враховуючи що на камеру ніхто не попав, на таку операцію здібні тільки висококваліфіковані спеціалісти.

 На екрані з’явилися списки людей які здібні подібне провернути. І які обірвали зв’язки з родиною найближчим часом. Очевидно що США і сосія очолювали ці списки банально через моє існування. Проте жодний з їхніх людей не потрапив на камери. 

Звісно Сингулярність зафіксував підозрілих людей які обстежили маршрути пересування Миколи, проте встановити їхні особистості неможливо. І все ж обійти увагу великого брата досить просто, не брати телефон і інші гаджети з собою, сховати своє лице за маскою і все.

— Я відмовляюся признавати, що ця операція ідеальна. Зачіпки повинні бути. Сингулярність, досліди особисті повідомлення спеціалістів-підривників Америки і сосії, а також їхніх рідних.

Людина це соціальна тварина і навіть під час небезпечного завдання потрібно відправити якийсь смайлик чи поцілуночок другій половинці. 

「 Дане завдання вже було виконано під час команди “розслідування”. Підозрюваних не виявлено. 」 

— Тоді, досліди спеціалістів з України.

 「 Виконую. 」

Менш ніж через хвилину були результати. Сингулярність вивів на екран повідомлення, дзвінки. Як виявилось за всім цим стоїть Головне Управління Розвідки України. Такий собі Тарас Шереметя віддав наказ усунути моїх людей. Звісно він наказував підопічним не використовувати гаджети, проте люди такі люди. 

Більше ніяких явних доказів не було, проте мені вистачило біографії. Цей виродок родився на сосії, вчився на сосії, закінчив Академію Федеральної служби безпеки сосії, а потім подався в Україну. 

— Той самий випадок, коли щось, що виглядає як качка, крякає як качка і поводиться як качка, “неочікувано” виявляється качкою.

  Декілька команд і на екрані зображення з камер спостереження одного дуже цікавого підприємства. Люди в касках працюють наче ті мурашки, одна команда і одна компресорна станція вибухає. Люди навіть не усвідомили що сталося як були рознесені на шматочки.

Через півтори години до мене зателефонував сам карлик з боліт. Я звісно прийняв відеодзвінок.

— Як це розуміти? — пропищав він своїм тоненьким голосом.

— О в мене також є питання. Хтось убив моїх людей сьогодні, ти випадково не знаєш?

— Звідки мені знати. Краще скажи, ти підірвав Грязовецьку компресорну станцію?

— А це через неї став Північний потік мінімум на пів року. Здається через це в Німеччині підніметься кіпіш, вартість газу підніметься, люди почнуть критикувати Урсулу фон дер Ляєн. Гадаю вона з ганьбою піде у відставку, а багато країн переглянуть свою енергетичну політику. До речі впевнений якісь ідіоти будуть пробувати затушити пожар, але щось мені підказує, що апаратура буде палати, — я стурбовано покивав головою. — Але мені звідки знати?

Щур аж почервонів від люті, он як лапку стискує. Ніздрі розбирались писок скривився в жахливу гримасу. 

— Ти об’являєш мені війну?

— Війну? — я показово став загинати пальці щось нерозбірливо бурмотіти. — Схоже в мене щось погано з хронологією подій. Спочатку Крим анексували, потім Донецьк і Луганськ, і тільки сьогодні Північний потік? Я не помилився?

— Це тільки квіточки, якщо я почну справжню війну…

— Тоді твоя країна повернеться в кам’яний вік. Обіцяю, що на твоїй території згорить вся техніка розумніша за калькулятор, — я проникливо глянув в камеру. — Я зараз в дуже поганий настрій, а в тебе що дохріна цих компресійних станцій. Не виконаєш план ще щось зірветься.

— ТИ…

— Бувай.

****

Марія дізналась про вбивство Миколи Андоніє і кинула всі свої справи і вилетіла в Житомир. Через шість годин дівчина вже була перед шикарним маєтком вдови. 

— Ви хто? — поставив питання син покійного. — Чого вам треба.

— Я Марія Липко, працювала разом з вашим батьком.

— Зараз не найкращий час, він загину.

— Саме тому я тут, мені необхідно поговорити з вдовою.

Юнак ошелешено дивився на беземоційне обличчя красуні. Він відступив і провів вітальню. Господарка дому якраз розмовляла з кимось через телефон, очі її були червоними від сліз.

— Хто ви?

— Я бізнес-партнер Тараса Сірко.

— ТИ! — жінка різко підвелась. — Це все через ваші розборки! Ви щось не поділили з мафією і мій чоловік… Його вбили. Все через гроші. 

Спалах гніву був похований під хвилями горя і втрати. Жінка примружила очі, щоб не заплакати. Син продовжував в ступорі стояти біля входу.

— Геть з мого дому.

— Прошу, я хочу з вами поговорити і запевняю це буде корисно для обох сторін.  

— Не хочу, мені від вас нічого не треба,— різко відрізала жінка.

— Що, ж тоді підемо іншим шляхом. Завтра до вас приїде Тарас і запропонує допомогу з похороном.

— Я його навіть на поріг свого дому не пущу. Цей виродок і ти… Все через вас!  

— Ви його впустите в дім, приймете допомогу, а перед журналістами, ви будете грати убиту горем вдову. І не дай Боже ви щось скажете погане про Тараса, — Марія підійшла в притул до жінки, зазирнула їй у вічі і тим самим рівним тоном продовжила. — А якщо не послухаєтесь, я зруйную ваше життя. Достатньо всього лише одного дзвінка і вас обох викинуть з університету, заберуть цей дім, і всі гроші до останньої копійки. А може навіть…

Жорстокі слова були сказані рівним тоном, наче зараз обговорювались не життя двох людей, а погода. Обличчя Марії було беземоційним, очі холодні. Жінка відступала все далі і далі поки не вперлась спиною в стіну. І тоді наче прокинувшись замахнулась. Проте Марія перехопила її руку.

— Подумайте добре чи готові ви ризикнути майбутнім вашого сина через свою гордість?

— Пусти!

Марія ще секунду дивилася у вічі жінки, але відпустила її руку. Потім відступила на декілька кроків. Син який був всього лише на рік молодший від Марії весь цей час розгублено стояв. 

— Побачимось пізніше.

****

Смерть директора передового заводу чипів в Україні, стала національною трагедією. По телевізору, а особливо на моїх каналах, тільки про це і говорили. Знімалися репортажі про біографію Миколи, про сам завод. 

А поки суспільство гуділо і смакувало іншу новину з боліт. Я відвідав сім’ї своїх робітників висловив свої співчуття та запропонував допомогу. Миколу хоронили з почестями в Міському кладовищі №2. Сама церемонія пройшла спокійно без ексцесів.

Закриту труну опустили вниз ями, рідні горювали і плакали. На диво вшанувати пам’ять прибули політики, мер міста, і навіть якісь великі шишки у світі економіки.

— За такий короткий термін Микола Андоній зміг здобути стільки впливових друзів, — тихенько промовив я на вушко Марії.

— Все не так, ти помітив, що всі впливові особи віталися з тобою, проте не робили того самого з родичами загиблого.

— Тобто вони прибули сюди, щоб заробити собі соціальні бали?

— Так, бо вважають, тебе таким самим.

Політики судять по собі, і я не можу їх якось засуджувати, адже розумію їхній хід думок. Все ж я сам почав шукати заміну відразу після зустрічі з Отвальним. Емоції, емоціями, але завод повинен працювати. 

Тим часом люди потроху почали виходити з кладовища. Біля виходу стовпилися журналісти зі своїми камерами яких не пропускали охоронці.

— Стерв’ятники, в такий час в таке місце… — пробубнів мер міста. — Я Олексій Лимонний – мер, шкода що ми зустрілися при таких обставинах.

— Так, надіюсь ви дозволите мені владнати цю справу?

— Будь ласка.

Чоловік чемно відстав від мене на декілька кроків, і зав’язав розмову з іншим гостем. Нарешті ми пройшли крізь ворота, Орина разом з іншими тілоохоронцями оточили мене кільцем і не допустили до мене жодного журналіста.

— Пане Тарас дайте коментар…

— Хто стоїть за вбивством?

— У вас є підозрювані?

Охоронці хоч і тримали журналістів на відстані все одно витягнуті руки з мікрофонами ледь не тикали мене по морді. Я спинився.

— Народ, подумайте про родичів загиблого і не влаштовуйте танці на кістках. А коментарі я дам пізніше, не сумнівайтеся мовчати я не буду. 

Чи допомогло це? Звичайно ні, на мить виникла тиша і потім питання посипалися з новою силою. Я зайшов в машину де мене вже чекала Марія, і кивнув своїм охоронцям, які почали відтісняти журналістів подалі, щоб родичі змогли спокійно виїхати. Після моїх слів ніхто більше не наважувався давати інтервю. А ці політики розумніші ніж я представляв.

— Дарма, була непогана можливість дати коментарі. Ефект був би більшим.

— Дешевий прийом.

— Проте людям подобаються дешеві прийоми. Будеш давати інтерв’ю потім люди подумають, що ти просто вирішив використати смерть підопічного для підняття рейтингу. А якщо зараз, то подумали б так само, проте глядачі бачили, що ти дійсно був на похороні. 

— Мені більше не потрібна покращувати свій імідж, я на слуху і цього достатньо. А змінювати громадську думку потрібно методично, крок за кроком.  

— Потрібно використовувати будь-які можливості. І не відділяй свій образ від слів які ти кажеш. Все ж ті самі слова сказані різними людьми мають різну вагу. 

Вона ткнула своїм тонким пальчиком мені в груди. 

— Вже запізно змінювати свій образ. Для громадськості я розпусник який щось робить для держави. 

— Як хочеш.

На наступний день, я пішов на похорони помічниці Миколи. Там також були стерв’ятники, як журналюги, так і шишки. Проте пізніше, мені нічого не завадило дати інтерв’ю на фоні заводу чипів.