Розпочинати нову справу завжди важко, необхідно мати потрібні зв’язки, гроші, кваліфіковані кадри, інфраструктуру та обладнання. Але Микола Андоній, чинний директор передового заводу напівпровідників в Україні справився з цією задачею.

Завод для виробництва чипів займав колосальні 100 000 квадратних метрів. Це був комплекс будівель які містили виробничі лінії, лабораторії контролю якості, адміністративні відділи, та багато чого іншого.

— Аж не віриться що, це все належить мені, — я вийшов з машини і дивився на тінь двоповерхової будівлі.

— І не кажіть. Коли я вперше тут побував то також був вражений масштабом.

— Будь ласка, звертайтесь до мене на ти, все ж я молодший, — я привітно потис руку Миколі Андонію і жінці яка його супроводжувала.    

— Я не можу так поводитись з нашим основним інвестором.

Ми перекинулись ще декількома люб’язностями і подались на екскурсію. Перш за все потрібно було переодягнутись в спеціалізований одяг, білий халат на все тіло і респіратор. Більшість моїх охоронців залишились в приймальні пішов зі мною тільки один. Нарешті ми потрапили в першу кімнату обставлену різним обладнанням.

— Тут ми вирощуємо монокристалічний злиток, — почав пояснювати директор, і показав рукою на співробітника який завантажував у прилад куски якогось темного матеріалу. — Високоочищений кремній поміщають в тигель розігрівають до температури 1425 градусів, поки він не стане однорідною масою, після чого опускають затравку.

Ми підійшли до іншої установки де через скло я побачив яскраво червоний матеріал на дні тигля. Труба з затравкою була опущена в розчин.

— Температура, швидкість обертання і підіймання затравки з розчину, суворо дотримуються для вирощення злитка необхідного розміру і якості. Насправді я думав нам прийдеться досить довго підбирати оптимальні параметри, але ваші помічники дали нам вичерпні дані для виготовлення першокласних злитків.

Я тільки і міг що усміхнутись. Звичайно ніхто в здоровому глузді не буде просто так ділитись своїми напрацюваннями. Але коли під рукою є штучний інтелект який здатний зламати будь-кого, дістати необхідні дані не проблема. Шкода звісно Інтел, але вони не зароблять пару мільйонів на консультаціях.

— Звідки ви берете матеріали?

— Це бельгійська компанія яка розташована на території України, — тихо відповіла помічниця, Миколи Андонія.

— Зрозуміло.

З деяких тиглів співробітники почали витягувати великий циліндричний злиток. Дослідивши його на візуальні недоліки, помістили його на спеціальний стенд з колесами і повезли в наступне приміщення, наша групка пішла слідом.

— В цьому приміщенні ми ріжемо злитки потрібної форми і товщини.

Працівники якраз завантажили циліндричний злиток в спеціальний станок і запустили процес. Нажаль нічого не було видно як там все відбувається,

— Тонкі струни металу на великій швидкості поступово нарізають злиток на тонкі пластини розміром 0,75 мм. Процес триває декілька годин, тому чекати на закінчення не має сенсу, — з запалом розповідав Микола. — Після розрізання пластини складають у спеціальні контейнери ФОУП і вони автоматично транспортуються в наступний цех.

Директор вказав на спеціальні контейнери які мали можливість спускатися зі стелі, а потім по рейкам транспортуватись далі. Ми пройшли далі і побачили ряди іншого обладнання яке тихо гуділо та шипіло. Спеціальних контейнерів на стелі було в рази більше.

— Після деяких циклів полірування, поверхня пластини стає ідеально рівною, аж до мікрона. Спеціальне лазерне обладнання досліджує кожен зразок на наявність дефектів і тільки після затвердження якості продукт надходить до наступного етапу.

На жаль далі всі процеси створення чипа відбувалися в закритих установках, тому екскурсія не була видовищною. Проте Микола Андоній з запалом розповідав про кожен етап красномовно описуючи процеси, одним словом нудно не було. Закінчили ми наш довгий шлях в його кабінеті.

— Щож, ви випустили першу пробну партію, скажіть які результати.

— Результати, просто фантастичні, — тихо промовив чоловік і витягнув зі свого столу вино два бокали та налив нам двом. — Перед нами стояли важкі задачі: опанувати складне обладнання, підібрати оптимальні параметри для кожного процесу, отримати необхідний досвід. Бізнес-план який ви передали передбачав два місяці адаптивного періоду, але, я думав, що це займе мінімум пів року. А ми можемо вийти на повну потужність вже в наступному кварталі. 

— Хіба це погано?

— Ні, — чоловік похитав головою і почав крутити свій тонкий вус. — Навпаки це феноменально. Я б навіть сказав, що тут замішані вищі сили.

Партнер духа, розповідає про вищі сили, кумедно. Однак його здивування зрозуміле, адже коли я в минулому житті ремонтував обладнання мені знадобився цілий рік на опанування всіх необхідних навичок. І це при умові що під рукою у мене був майстер який міг підказати. А тут люди які займаються набагато важчими процесами, справились менш ніж за місяць? 

А справа була в чарівній музиці Сингулярності. Інструкції, мануали і тренінги звісно не зрівняються з досвідом, але якщо у твоїй голові є вся необхідна інформація, це кратно зменшує можливість помилок. Що ж не дарма ці дармоїди гризли граніт науки і отримували зарплату поки їхало обладнання.

— Мотивація велика сила.

— Можливо, — усміхнувся директор і випив бокал вина. — Я б хотів з вами обговорити майбутнє. Мені подобається ця робота, і взагалі бути причетним до таких змін, проте це віднімає занадто багато часу, тому приходиться вибирати, робота чи сім’я. 

— Я збільшу вашу зарплату вдвічі.

— Через роботу мені довелось пропустити, день народження моєї дружини, я навіть свою новонароджену внучку бачив всього лише двічі. Ех що ж казати. Моя сім’я руйнується на очах. 

— Це пов’язано з початком справи, як тільки процеси будуть налагоджені ваш робочий день нормалізується і буде тривати по шість годин, не більше. Я обіцяю. 

Микола досить довго мовчки розглядав свій бокал, а потім одним махом випив. Глянув на мене і зморшки в куточках його очей стали ще більш виразними.

— Як тільки ситуація з фірмою стабілізується, я передам свої справи помічниці, вона вас не розчарує.

— Послухайте Микола, я планую відкрити передове виробництво напівпровідників на 7 нм техпроцесі. А ви ідеальний спеціаліст який має унікальний досвід. У всій Україні не знайдеться людини яка змогла налагодити зв’язки з державними інстанціями, податковими, енергетичними компаніями і місцевою владою. Якщо ви підете нам прийдеться все починати з нуля.

— Ви перебільшуєте мою значущість, — усміхнувся чоловік і налив собі і мені, ще трішки вина. — А стосовно моєї заміни, то вам краще підійде моя помічниця, вона молода, амбітна і цілеспрямована. Впевнений, Лариса стане для вас дуже вдалою інвестицією, кращий ніж якийсь дід. 

Чесно кажучи почути відмові від Миколи для мене вийшло набагато болючіше ніж коли пішли близнючки. Невже саме так відчувають себе директор який вклав час і гроші, щоб підвищити кваліфікацію працівника, але натомість цей спеціаліст після навчання іде в іншу компанію?  

— І все ж я надіюсь, що ви передумаєте, такий спеціаліст мені потрібний.

— Я підготую Ларису до нової посади.

****

Телевізор дивиться 94% населення України. Тобто, це спосіб отримання інформації, розваги, чи просто фоновий шум. Штука яка відіграє важливу роль в житті людей. Іншими словами це стратегічний напрям, який держава повинна регулювати. А до 2014 року 60% програм і шоу були сосійською мовою. Звісно зараз ситуація трішки краща, проте, не настільки добра як я розраховував. 

Ворог добре розуміє сили телебачення, тому люди і фінанси просочилися дуже глибоко. Але коли раптом по гнилим лапам надавали і все пропало, виник вакуум. Проте, знайшовся один дуже добрий багач який простягнув руку допомоги. Не всім звісно, маленькі помийки Медведки потонули, а от: Новий канал, СТБ, 1+1, Інтер, М1, ICTV отримали на лапку капусту. 

Я зібрав генеральних директорів телеканалів і їхніх помічників в одному кабінеті. Зустріч була назначена на 11:00, але начальству можна трішки запізнитись. В супроводі двох охоронців я увійшов в приміщення. Всі затихли, очі на мене.

Чоловіки віком від сорока, до шістдесяти, всі в дорогих костюмах. От тільки я був одягнутий в футболку з принтом “сосійську геть з України”. Шрифт був великий на все пузо, тому навіть сліпий би побачив, а я спеціально заклав руки за спину.

— Мене звати Тарас Сірко і тепер ваші телеканали належать мені.

— Кхм… Вітаю, — досить сконфужено привітався один.

— Я не стану витрачати свій час, на марні промови, тому почнемо з гарних новин і закінчимо поганими. По традиції, зарплати всіх співробітників збільшено на 15 процентів, — ця новина не сильно потішила людей, що ще раз підтвердила мій гарний смак. — А також я виділю 500 мільйонів доларів на потреби телеканалів. Тобто модернізацію, нові шоу, ліцензії на зарубіжні фільми чи серіали, власні проєкти. 

О тут вже вони не змогли втриматись, зморшки розгладились, деякі чоловіки переглянулись. Хтось навіть задоволено кивнув, тільки от радість псувала моя футболка. Ніхто так і не порушив тиші.

— А тепер до поганих новин, — я повільно пройшовся до вікна. — З вторгнення сосії пройшов рік. Цілий рік. Окупація, гібридна війна, а ви наче цього не помічаєте, ідуть новини, де розповідають який поганий наш сусід, а після реклами Татові дочки, Щасливі разом, чи інший третьосортний шлак сосійською мовою! 

— Я розумію вашу позицію, і ви напевно думаєте, що всі ми тут козли, — промовив Костянтин директор Нового каналу. — Але всі наші рішення зумовлені ситуацією на ринку. Вигідніше зняти шоу сосійською, щоб продати продукт нашим глядачам і сосіянцям.

— Так, так я розумію. Вигода передусім, це гарна риса для бізнесмену, але на вас лежить ще й відповідальність за цілу країну. Те що показуєте ви на своїх каналах осідає в розумах мільйонів людей, — я важко зітхнув і подивився на тупі морди цих вилупків. — І нащо я це говорю? Не звертайте уваги просто накипіло. 

— Ничего.

Я глибоко вдихнув і повільно видихнув. Покопирсавшись в білизні цих панів, я знайшов багато всякого лайна: хабарі, привласнення коштів, примус до сексу. Проте кадрова перестановка сповільнить мої плани, тому прийдеться потерпіти.   

— Відтепер, я забороняю вам транслювати будь-який контент який був знятий на сосії, чи за фінанси країни агресора. Негайно, починаючи від завтра!

— Це неможливо.

— Ты что фыльмов пересмотрел?! Думаеш, можно просто щелкнув пальцем изменить програму, контракты, лицензии?!

— Ви хоч розумієте наскільки сильно це вдарить по нашому бюджету?!

— Ви закінчили скиглити? Тоді скажіть коли ви зможете виконати мій наказ,

— Три місяці.

— Четыре не менше. 

— Місяць.

— Справитесь за два тижні. І мені начхати як ви це зробите, хоч цілодобово працюйте, але через чотирнадцять днів жодної сосійської програми на нашому телебаченні, — дехто вже набирав у легені повітря, однак я був швидше. — Не справитесь – звільню. Хто впорається швидше, і безкровніше отримає жирний бонус капустою.

Товстосуми виглядали, ще злими, але що вони мені можуть сказати, контрольний пакет акцій в мене. Пискнуть щось не так і звільню.

— Серіали фільми, і токшоу, ще можливо, але… — заперечив Констянтин. — Розумієте, багато реклами знімають в сосії. Тобто зарубіжні рекламні агенства дають сценарій та вимоги сосійським підрядникам, ті знімають, а в нас просто переозвучують.

— Он як, і таке існує. Виходить купу грошей осідає на болотах. Якщо ви зможете продемонструвати життєздатний план як потіснити з ринку нашого сусіда, я можливо профінансую цей проєкт. Але ми відволіклись від другого не менш епохального наказу. Все дуже просто, — я показово поправив футболку. — На моїх каналах буде тільки Українська мова.

— Ви з глузду з'їхали?!

— Що, за маячня!? 

— Более половины украинцев разговаривают на сосійском. 

Піднявся ґвалт, статні керівники перетворилися на базарних баб. Перекрикували один одного, стукали по столі кулаками, тупотіли ногами. Кумедно, трішечки.

— Наші рейтинги впадуть, рекламодавці можуть відмовитись з нами співпрацювати. І якщо ми будемо дублювати розмови високопосадовців це може їх образити. Нам не стануть давати інтерв’ю, давати коментарі, — Констянтин схрестив руки.

— Якщо коротко, така політика нас розорить.

— Бо ми розмовляємо в Україні, Українською? Дивна у вас логіка, але у вас банально немає вибору, будете робити так, як я скажу. До менш важливих змін, вся звітність в цифровому варіанті. Знаю гроші люблять губитися, зникати, нераціонально розподілятися, тому ми будемо з вами постійно на зв’язку, — я підморгнув їм. — Ой ледь не забув, останній по рейтингах буде звільнений. А тепер обговоримо фінансування.

Якщо раніше вони були просто пригніченими, то зараз їхній настрій розвернувся на 180 градусів, наче ті акули які почули кров. Вони напевно розраховували вкрасти побільше перед крахом своєї кар’єри, однак під пильним оком Сингулярності це попросту неможливо.

Вийшов я з конференц-залу витиснутий наче лимон, а ці падлюки йшли за мною наче свита і продовжували жвендіти на вухо. Звісно планів про зміни в мене не було, але я удавав, що сумніваюсь можу передумати. Як раптом до мого вуха донісся дуже знайомий голос.

— Наруто? — прошепотів собі під ніс і побачив в холі декілька незнайомих відвідувачів компанії телеканалу 1+1. Звісно в оточенні начальства всі затихли. Крім мене, я підійшов до чоловіка біля стіни. — Не могли б ви промовити “Расенган”.

— Ем… ну… Расенган.

— Я знав, це ви Андрій Альохін?

— Так.

— Мене звуть Тарас Сірко і мені дуже приємно зустріти легенду. Я захоплююсь вашою творчістю тому, якщо можна, то можете дати мені ваш автограф?

— Звичайно. Але це для мене честь зустрітись з вами, — чоловік ніяково глянув на статних чоловіків позаду. Нервово усміхнувся.

— Ви перлина нашого дубляжу. Саме завдяки таким ентузіастам як ви Український дубляж існує як такий. Можна мені вам потиснути руку.

В нульові, Український дубляж розвивався не завдяки, а всупереч. Навіщо займатись цим якщо є професійна сосійська. Але Андрій Альохін один із тих дивовижних людей який не просто почав займатись Українським дубляжем, а зробив його надзвичайно якісним. Наруто, Сімсони, Качині історії, Аладін, Русалонька і багато інших мультиків, саме його робота. Ціле покоління дітей виросло на його творчості.   

Я шанобливо потис йому руку, а коли мені хтось подав листок з ручкою то передав чоловікові. Він, дещо незграбно розписався. В холі стояла повна тиша. Я дав йому свою особисту візитку.

— Пане Андрію, я захоплююся вашою роботою, тому якщо я можу якось вам допомогти.

— Ні, все добре, мені нічого не потрібно. 

— І все ж, краще мати в телефоні контакт великої шишки, просто на всякий випадок.

— Мені незручно, до того ж це якось неправильно. 

  Ми обмінялися контактами під поглядом директорів телеканалів. Хтось напевно заздрив, хтось вже почав планувати як би найняти Андрія. Проте мене мало турбували їхні думки.

— Я ваш фанат, тому буду дуже радий вам чимось допомогти. Обов'язково звертайтесь.

Андрію було досить незручно, тому я ще разок виразив своє захоплення його роботою і попрощався. А вже в машині я отримав досить таки неочікуване повідомлення від Сингулярності.

Через годину я зустрічав на своєму порозі батьків Марії. Жінка виглядала жвавою і сповненою сил, наче вона ніколи не хворіла, навіть вовкулака поруч був не таким злобним як раніше.

— Привіт, Тарасе. Вибач, що без попередження просто нам потрібно поговорити, — взяв ініціативу у свої руки він.

— Без проблем заходьте.

Я провів їх у вітальню де моя покоївка вже закінчувала розкладати чай з різними смаколиками. Ми присіли.

— Ти спілкуєшся з Марією? — спитала жінка.

— Звичайно. Вона мій бізнес-партнер, тому ми досить часто спілкуємось через телефон.

— А ти помітив як вона змінилась? 

— Так, — заперечувати очевидне не було сенсу, рідні обов’язково помітять зміни. Навпаки вигороджувати Марію буде підозріло. — Вона стала холодною.

— Марія, дуже сильно змінилась, — жінка похитала головою. — Ми стали рідше спілкуватись телефоном, а особисто ми взагалі не бачились дуже давно. Вона постійно знаходить якісь відмовки, робота, навчання, відрядження. Я її не впізнаю.

— Тарас, може ти знаєш, що трапилось?

— Ми вже давно не пара, і не друзі тому ми не настільки близькі. 

  Жінка безцільно крутила чашку на столі, а вовкулака дивився кудись за вікно. Схоже її батьки сильно хвилюються, і це погано, навіть їхні питання додають нашим ворогам додаткову інформацію. Той самий випадок коли добрими справами вимощена дорога в пекло. 

Але перш ніж, я встиг подумати про контрзаходи, грюкнули двері, почулись чиїсь гнівні кроки. Чому чиїсь є тільки одна особа яка має доступ до моєї халупи.

— Тарас, бляха що ти натворив! — почала вона, а потім коли побачила нас, різко спинилась.

— Марія?!

— Доню, що ти тут робиш? 

— Мені потрібно поговорити з Тарасом. По роботі. Зараз.

— Але, дочко, я не бачила тебе…

— Впевнена ви можете почекати декілька хвилин, а з Тарасом мені потрібно поговорити негайно. Це дуже важливо.

Дівчина багатозначно зиркнула на мене і розвернулась. Мені нічого не залишалось як піти за нею. Марія вирішила роздивитись мою кімнату в бункері. 

— А ти деградуєш, знову обставив свою кімнату як дитина. 

— Не чіпай мою дамікакуру, і фігурки також.

— Гаразд, — вона закотила очі і сіла на мій стілець. — Якого біса ти скупив майже всі інтернаціональні канали?!

— Це потрібно для Українізації.

— Тобі не здається підозрілим ситуація коли раптом основні інвестори багатьох каналів раптом продали всі свої акції. І по дивному збігу обставин саме ти отримав майже всі вершки?

— Я б діяв більш обачно якби в мене був час, але часу немає. Мене вже вичислили дві країни, за прогнозами Сингулярності через два роки про мене будуть знати всі. Шанс що мене вбють зростає по експоненті. За цей час мені потрібно зробити як найбільше.

— Угу, тільки от тепер на твоїй спині і так висить велика червона ціль. Не через Сингулярність, а через монополізацію каналів. Сингулярність покажи.

На екрані монітора виникли декілька новинних каналів де мене обзивали: “Інформаційним диктатором”, “Монополістом” “Бендєровцем” і взагалі дуже поганою людиною. В соцмережах мене також поливали брудом і не боти, а дійсно користувачі які боялися за монополізацію інформаційних каналів.

— Перш ніж тебе прикінчать спецслужби інших країн, тебе свої ж з’їдять. Чудовий план нічого не скажеш.

— Погана реклама, це також реклама.

— Ти намагаєшся протистояти цілій країні, без союзників. Якщо раніше ти був просто місцевим навіженим з товстим гаманцем, то зараз ти навіжений з телеканалами. Це зачіпає багато сфер впливу і багатьом це не сподобається.

— І як довго мені рахуватись з думками ідіотів? Все життя? Чи поки найкращі розуми світу не придумають як мене знешкодити? — я усміхнувся і витягнув з шухляди баночку з пігулками, випив одну. — Потрібно діяти більш активно.

— Тоді, поділись своїм геніальним планом.

— Ну я спробую перетягнути побільше людей на свою сторону. Увагою мене забезпечили, залишилось тільки знайти сцену.

Марія почала масажувати скроні. Довгий час вона сиділа з заплющеними очима, тонкими пальчиками вистукуючи якусь тільки їй відому мелодію.

— Використай канали як розмінну монету. Запропонуй інформаційну підтримку для вищих чинів, а натомість вибий для своїх підприємств дотації і дозволи. Ти ж хотів літієві шахти, так ось це чудова можливість.  

— Пропонуєш стати людиною президента?

— Так, оближи йому дупу, заспівай дифірамби і отримай користь для себе. Звісно твоя репутація буде не найкраща, але простір для дій буде більшим. Подумай, ти ж не цураєшся давати хабарі, проте деякі речі неможливо досягти без влади. 

— Гаразд.

— От і чудово, в суботу буде Українська технологічна виставка 2015, буде президент. Впевнена він запропонує тобі зустріч.

Я був дещо здивований, що в Україні взагалі є така штука, тому прочитати опис не завадить. Марія по ідеї повинна була піднятись на гору і обговорити всі справи з батьками однак:

— Тарас, ти п’єш антидепресанти, — вона похитала моїми таблетками. 

— Так.

— Ясно. 

Вона більше нічого не сказала, підвелась і пішла на гору. В мене була думка підглянути, однак не варто втручатись в сімейні справи інших людей. Тому я вивчав форум, звичайно з допомогою Сингулярності.  

Приблизно через пів години мій цифровий помічник доповів про те що батьки Марії покинули дім. Я піднявся на гору і побачив дівчину, що сиділа за столом. По обличчю важко було сказати що відбулось.

— Ти як?

— Ми посварилися, і я сказала не лізти в мої справи. Я відчуваю сум, проте через годину, в мене ділова зустріч на яку я піду, а через чотири години – сон. 

— Не дивись на мене так, я також зі своїми посварився.

****

По протоколах безпеки я не повинен сідати за кермо і їздити, однак не втримався. Мій котедж скоротивсь всього лише до двох машин, і в середній броньованій їхав я і Марія. Припаркувавшись навпроти входу обійшов машину, щоб подати руку своїй супутниці. Камери безперервно клацали і блискали.

— І все ж в сукні ти б виглядала красивішою.

— Я на роботі, — промовила вона і проігнорувала простягнуту руку підвелась самостійно.

Стенувши плечима я віддав ключі своєму охоронцю і він швиденько сів за кермо, двоє бугаїв були на чотири кроки попереду, двоє ззаду. Проте це не спинило цвіт суспільства від уваги.

— Мария, рад тебя видеть. 

— Тарас познайомся це Дмитро Степанович, чинний директор Укргазу. Дмитро Степанович це Тарас Сірко.

— Действительно, очень приятно.

— Наконец-то и нам удалось увидеть собственными глазами легенду, — втрутився в розмову ще один підстаркуватий дід. — Меня зовут Сергей Иванов, я заведую крупнейшим агрокомплексом в Украине.

Налетіло відразу багато різних мух, всі представлялися говорили про свої посади, успіхи, а Марія ввічливо відповідала кожному. І в такій досить шумній, юрбі ми увійшли в павільйон. 

Іноваційний інтер’єр, різні лампочки і світлодіоди робили зал якимось футуристичним видовищем. Навкруги були різні стенди стилізовані під компанії. Тільки от мухи що насіли заважали мені дивитись.

— このクソバエどもにはうんざりだ。いなくなればいいのに。— нарешті і я вставив п'ять копійок.

— Тарас, я не розумію тебе.

— Просто на мить забув, що це не інтернаціональна виставка, а всього лише Українська. 

— Тарас, не будь таким нетерпимым…

— くそったれ。

  З щирою усмішкою на устах, я послав його в дупу. Може японської дід не знав, але інтонації розрізнив. Зберігаючи привітний вираз обличчя він звалив, разом з іншими мухами.

— Ну і навіщо ти це зробив?

— У моєму житті занадто мало приємних речей, щоб терпіти ще й таке.

— Тільки знаєш Тарас, — вона відвела мене трохи вбік подалі від інших відвідувачів. — Цим людям все життя віртуозно лизали дупи, і зараз, пацан який годиться їм у внуки, їх послав. Вони як ті собаки запам’ятають це на все життя, і будуть пакостити тобі на кожному кроці.

— Дурня, занадто багато зусиль і мало користі.

— А вони не думають цими категоріями.

— Для них же гірше.

— Це так на тебе діє Кетамін? Ти зараз також під кайфом?

Помахавши їй рукою я відправився до найближчого стенду. Там був якийсь робот-восьминіг. Іграшка позиціювалася як улюблениць для дітей, принаймні такий ролик був на екрані телевізора. Однак рухи були рвані і дивні, а сама пухнаста оболонка жахаюча. 

Всюди були роботи, габаритні пилосмоки, роботизовані улюбленці, і інші специфічні роботи незрозумілого призначення. Але мене бісило, що багато спікерів які презентували свої розробки та відвідувачі спілкувалися сосійською.

Раптом я натрапив на дуже знайому штуку, х-подібна конструкція з карбону, чотири пропелери, камера і пульт з екранчиком. Ах скільки приємних спогадів з’явилось.

— Радий вам представити, нашу розробку Літун 1001. Цей квадрокоптер можна використовувати в найрізноманітніших сферах, пошуково-рятувальні операції, зйомка реклами з повітря, моніторинг аграрних культур, дослідження будівельних майданчиків, військова справа.

— Так у цієї штуки, дійсно безмежний потенціал.

— Можливо ви хочете стати нашим інвестором? Наша конструкторська команда готова для масштабування і наступних етапів розробки.  

— Знала, що знайду тебе тут, — раптом промовила Марія і нахилилась до мого вуха. — Що? Здивований, а це все завдяки твоїм курсам в інтернеті. 

— Довольно перспективная разработка я готов купить вашу компанию за пять миллионов гривен!

Декілька миттєвостей мені здавалось, що мене слух підвів. Невже дід пробує мене спровокувати? Він справді хоче позмагатися з найбагатшою людиною України? 

— Моя пропозиція дещо простіша, контрольний пакет акцій, відсутність сосійської мови інтерфейсу, та поставок на сосію. І я готовий викласти десять мільйонів, — я зробив невеличку паузу і усміхнувся дідугану. — Доларів.

— Гах.

— З… звичайно. Тобто ні, я розробляв цю компанію разом зі своїми друзями, тому не можу приймати таке рішення самостійно. Почекайте десять хвилин.

Хлопець знервовано почав клацати щось на телефоні, люди навколо тихо ахкали хитали головою і якось по новому дивилися на квадрокоптер. Хвилин через п’ять він спробував до мене підійти, але мої амбали-охоронці встали непереборною стіною.

— Все норм, — я відвів хлопця, кудись де немає лишніх вух, тілоохоронці тінню за мною.

— Мені дуже приємна ваша пропозиція, але я не впевнений, що ми відповідаємо вашим вимогам і цілям.

— Великі гроші тебе злякали. Але не хвилюйся, мені потрібний концепт від українців розробників, і це я уже отримав, — кивнув пальцем собі за спину не рідкі камери які знімали мене і квадрокоптер. — Послухай я не очікую що групка інженерів зможе виконувати функції менеджерів. Кожний професіонал у своїй сфері. Ваша справа розробка, і цим ви будете займатись.  

— Тоді гаразд.

— От і чудово, завтра з вами зв’яжуться мої адвокати. 

Обмінявшись контактами, ми разом з Марією продовжили курсувати по павільйону. Раптом натовп зашумів, зі сторони входу хвилювання. Звісно це був президент, він усім усміхався з багатьма обмінювався фразами. Мене і Марію він також не оминув увагою, зробив декілька компліментів і пішов далі.

— І все? Тільки заради цього ми прийшли?

— Почекай.

Марія не помилилася десь під кінець виставки моєму охоронцю передали запрошення залаштунки. У приміщеннях для персоналу було не так видовищно, аже тут були охоронці президента. Мене обшукали перевірили, на наявність зброї і впустили всередину невеличкої кімнатки.

— Я звісно знав, що політика робиться в кулуарах, але не очікував, що в таких, — я присів на червоний пластмасовий стілець.

— Так, ми схильні романтизувати прості речі, надавати їм якогось таємничого шарму. Але по суті не важливо де уклали багатомільярдну угоду, десь в розкішному конференц-залі, чи в клубі, важливий результат.

— Так, але перш ніж вести перемовини, потрібно визначитись із цілями іншої сторони. Я хочу, щоб, ви щиро відповіли мені на питання, яка у вас ціль? Влада, гроші чи повага. 

— Кожна людина хоче всього і одразу. А ви, хіба не цього бажаєте?

— Ні, я просто хочу захистити свою батьківщину.   

— Я також, але не думаю, що ви мені повірили, — він розуміюче усміхнувся. 

А мене вже дістала ця гра. Ходимо по колу і ніяк до справи не дійдемо. Невже політики ніколи не втрачають свого захисту, підбирають слова метафори лиш би не попасти в скандал.

— Щоб зробити свою країну кращою, я планую влаштувати цирк на дроті і запрошую вас взяти участь. Я володію шістьма великими каналами, і це ненормально. Рано чи пізно буде прийнятий новий закон про “Демонополізацію інтернаціональних каналів”. На мене держава подасть в суд, тому я буду на всіх площадках кричати про свавілля і недопустимість сосійської мови на нашому телебаченні, — я клацнув пальцем і вказав на президента. — І тут три варіанти розвитку подій. Ви не вступаєте в гру. Ви починаєте гру, але пробуєте всидіти на двох стільцях, за все хороше проти всього поганого. В цьому випадку я вас прямим текстом пошлю нахрін і передам частину своїх каналів патріотам може знаєте таких: Ірина Фаріон, Стерненко, Карась… Вони точно не допустять сосійської.

— Це ж якась маячня. Щоб передати якусь власність іншій людині потрібно заплатити податок в розмірі 19%. Ви справді готові витратити стільки грошей, щоб влаштувати цирк? Хіба це не зганьбить нашу країну?

— Можливо. Але мій цирк точно порушувати питання мовного закону, можливо будуть і результати. Проте існує третій варіант, ви виступаєте проти монополії каналів, але за мовний закон. Впевнений на тисячу процентів, що в мережі люди підтримають це рішення. Тому ви кличете мене на приватну розмову і цирку не буде, я продаю канали за справедливою ціною комусь іншому. Ви герой тому, що приструнили шмаркача з грошима, я герой, бо добився свого хоч і з витратами.

— Існують і інші варіанти.

Він мав рацію, якщо влада чогось сильно захоче, то всі грандіозні плани звичайного бізнесмена підуть коту під хвіст. Проте, ключове слово звичайного, у мене ж є краща інформаційна мережа у світі. Бути на крок попереду не так і складно.

— Так, і що це дасть? 

— Стабільність, — він склав руки в замок. — Наша країна переживає кризу і поляризація суспільства через мовне питання не на часі. Є проблеми АТО, економічна стагнація, проблеми внутрішнього переміщення, питання культури. Ворушити ще одне гніздо… Це не розумно.

— Нам протистоїть ворог в якого більше зброї, людей і грошей. Щоб боротись потрібно об’єднатись, а як це можна зробити, якщо мова сусіда лунає з наших телевізорів, його пам’ятники в кожному нашому місті, а вулиці названі на честь їхніх героїв? Ви ж повинні розуміти, наскільки це впливає на духовну частина нашого суспільства.

— Розумію, але насамперед необхідно зміцнити армію. Немає сенсу зараз витрачати мільйони на перейменування вулиць, якщо ми не зможемо зберегти ці вулиці.

— А навіщо вибирати? Дві справи важливі і не суперечать одна одній. Проте досить цих дискусій, ви не станете слухати аргументи шмаркача якому і двадцяти не виповнилось. Для вас я просто дитина яка не знає світу і які б не були аргументи ви мене не послухаєте. Просто дійте згідно з ситуацією.  

— Легко ж ви відступили — він з усмішкою вирячився на мене. — Але піду вам, на зустріч, ви б хотіли, ще про щось поговорити? 

Я не став соромитись і розповів про свої плани побудувати літієві шахти та завод по виробництву літій-іонних акумуляторів. Петро Порошенко звісно пообіцяв посприяти моїм починанням, але настільки це правда побачимо пізніше.

— Хіба ми не планували віддати його людям декілька каналів? — відразу поставила питання Марія, ховаючи в сумочку дротові навушники. — Але ні, ти вирішив влаштувати йому випробування. Гадаєш після твого грандіозного плану він вирішить перейти на твою сторону. Схаменись Тарас, він політик який може вдарити ножем в спину як тільки це для нього буде корисно.

— Знаю.

— Ха? — Марія аж спинилась, з пращуром глянула на мене. — Ти не хочеш бути підручним? Невже ти став настільки гордим? 

Тільки от відповісти я не встиг, адже увійшла вельми цікава особа. Вона буля одягнута в витончену сукню-вишиванку, босі ноги ступали по плитці не відчуваючи холоду. Великий лисячий хвостик чорного кольору ближче до кінчика був яскраво білим, повільно розгойдувався при ходьбі. Духи звертали на неї увагу виражали шану кивком голови, вона ж ігнорувала всіх. Її погляд був спрямований на мене.

Охоронці перегородили їй шлях, тому, що вони двоє були людьми, охоронці-духи стояли як вкопані. Марія також виглядала дещо шоковано. 

— Мене звати Орина, Тарас Сірко, мені потрібно дещо з вами обговорити.