Прокинувся я аж після обіду і голова боліла так наче після похмілля. Не хотілося робити ні зарядку, ні навіть їсти просто сходив у ванну і ліг назад. Тільки от Марія не дозволила мені знову поринути в сон.

— Алло Тарас, ти як?

— Марія, — я приклав смартфон до вуха. — Ти хоч раз телефонувала, щоб поцікавитись моїм настроєм? Опустимо лірику, чого ти хочеш?

— Все настільки погано?

— Американці, учора на мене полювали американці…

— Це звісно погано, але не кінець світу, — промовила Марія по хвильці. — Вони вже бачили наслідки своїх поспішних дій тому більше не будуть діяти необачно. Впевнена, американці спробують скористатися тобою. 

Тут вона мала рацію, тим більше ми дійсно можемо запропонувати один одному багато чого. Проте, фундаментально це не розв'язує проблему. Ніхто не буде терпіти людину в якої стільки влади. 

— Що ж схоже настав час завантажити собі в мізки декілька терабайтів корисної інформації.

— Ні, — різко відмовила дівчина. — Зараз ми доповнюємо один одного, ти думаєш стратегічно і емоційно, я тактично і раціонально. Якщо ми порушимо цей баланс, то наслідки можуть бути фатальними. Як ти знаєш я проти виділення такої кількості обчислювальних ресурсів на культуру, все ж наш народ показав що в важкі часи ми можемо об’єднуватись. А ти навпаки вважаєш це основним напрямком дій.

— Деякі насіння потрібно садити чимшвидше, щоб вони дали плоди. Хіба ти як інвестор не краще за мене знаєш про це правило?

— Так, але на мою думку краще вкласти ресурси в результативнішу сферу діяльності. Проте саме такі суперечки дозволяють нам прийняти оптимальне рішення. Якщо ти будеш як я оцінювати все з утилітарного погляду все може стати гіршим.

— Гаразд, вмовила, я не буду викривлювати свою свідомість.

Ми поговорили про майбутні переговори з США, нагальні проблеми та інші дрібниці. На диво мігрень пройшла як і бажання повалятися в ліжку. Я прийняв контрастний душ, замовив у повара наверху щось смачненьке. Однак.

「 Увага виявлено громадянина Америки який наближається до маєтку. 」

На екрані у вітальні з’явилося фото блондинки за кермом. Через мить з’явилася її коротка біографія, з якою я ознайомився по діагоналі. Просто щоб зрозуміти чому саме вона. 

— Вадим, зараз приїде блондинка на сірому доджі, обшукай її і машину, а потім проведи всередину.

— Як накажете бос, — оперативно відповів голова охорони, через телефон. 

Я встиг переодягнутись в домашнє і налаштуватись до зустрічі. В кімнату увійшла модель, довге волосся, гаряча фігурка яку підкреслював робочий костюм бізнес-леді. Хоч виглядала вона професійно як якийсь бухгалтер чи юрист. 

Вадим ішов за дівчиною несучи в руках її сумку для ноутбука. Виглядав чоловік стомлено, адже напевно думав що до мене приїхала чергова повія. Тільки от він помилився, дуже сильно помилився.

— Для мене велика честь зустрітися з вами, — чемно промовила Джулія американською. Вона професійно усміхнулась, і подала мені свою тендітну руку. Тільки от я не потиснув її просто махнув на сусідній стілець.

— Вадим, залишся, сіпнеться в мою сторону можеш стріляти.

— Га?! А так звичайно? — трішки ошелешений він опустив сумку на стіл між нами і відійшов мені за спину. 

Джулія трішки ніяково усміхнулась, все ж вона зрозуміла, що я сказав. Тому що досконало володіла сосійською, але розумно вирішила говорити рідною. 

— Чому саме ти?

— Ви не проти якщо я викладу всі карти на стіл? — коли вона побачила мій кивок, то розслабилась. Припинила тримати спину рівно наче до неї приклеїли арматуру, і нарешті сховала свою професійну усмішку. — Знаєш я родилась…

— Знаю, опустимо цю сльозливу історію з дитячим будинком і перейдемо до твого завдання.

— Тоді ти повинен розуміти, що не я вибирала професію, все зробили за мене. От і зараз я повинна своїм тілом випросити у тебе вибачення, або хоча б покращити настрій. А якщо не справлюсь тобі підберуть кращу кандидатуру зв’язкового, а мене покладуть під якогось старого діда з сосії.

Я закотив очі, але гляну на телефон і дав відповідні команди. Справді її наступне завдання буде в сосії це вже було вирішено задовго до появи на сцені Сингулярності. Справді дивовижне співпадіння.

— О і ти хочеш, що б я як справжній лицар на білому коні врятував тебе. Сказав прогнившим бюрократам “вона буде працювати на мене, не віддам сосіянцю!” А потім ми будемо працювати разом, станемо ближчими, і… потім стенеться кохання до гробу. Не нагадаєш скільки фільмів було знято на подібний сетинг?

— Ти перебільшуєш.

— Джуліє, це перший і останній раз коли ми зустрічаємось, тому, що у 21 столітті зв’язковий не потрібний. А тепер не будемо відкладати справи на потім і скористаємося твоєю валізою.

Дівчина стиснула плечима і почала розстібати блискавки. Чесно кажучи очікував побачити якесь специфічне обладнання для зашифрованого супутникового зв’язку. Однак на світ вийшов простенький макбук.

— Який пароль до вайфаю?

— Серйозно?

— Зараз я доповім, що ти готовий, а потім ти зможеш поговорити конфіденційно з якоюсь великою шишкою.

— Окей.

Я занурився в телефон, щоб убити час. Все ж ніяка важлива персона зі штатів не буде чекати поки шмаркач порозважається з дівкою. Принаймні мені так здалось, але я дуже, дуже недооцінив страх який вселяю в іншу сторону.

— Через хвилину з’явиться картинка і звук, — Джулія підвелась.

— Вадим вийди з цією дамою і не спускай з неї очей. Взагалі ні на мить.

— Так бос.

Через декілька секунд я залишився на самоті. Зазвичай мені не доводилось спілкуватись з великими шишками, якось так виходило, що в кімнаті я завжди був з найбільшим статусом. Але зараз… 

— Ого.

На екрані було обличчя старого лисого чоловіка, у військовій формі з купою нагород тільки от. Хто він? Я звісно слідкував за політикою, але пам’ять на лиця в мене була вельми погана. Принаймні на чоловічі.  

— Я директор національної розвідки США Джеймс Клеппе, радий вас бачити, — професійно усміхнувся чоловік. Стримана манера речі, впевненість, наче все на світі іде за його планом. — Я б хотів ще раз просити вибачення за нашу безсоромну поведінку минулої ночі. Однак ви повинні зрозуміти, що ми повинні були впевнитись, у ваших можливостях. Запевняю, вам нічого не загрожувало.

Хоч чоловік і представився, але я не настільки добре розбирався в вертикалі влади США, щоб дізнатись хто він. Тому, паралельно на телефоні дав команду Сингулярності: “Хто він, коротко.”

「 Джеймс Р. Клеппер, займає посаду яка координує такі розвідувальні агенства як: ЦРУ, ФБР, АНБ. Також він являється основним радником президента з питань розвідки. 」

— Ого, — тепер переді мною був не просто старий вояка, а прям дуже висока шишка. — Що ж, я хлопець простий, тому буду говорити відверто. Те, що ми зараз говоримо являється наслідком мого провалу, я не радий вас бачити, як і ви не раді говорити з найбільшим у світі терористом.

— Хіба ви терорист?

— Я розвію ваші сумніви. Те, що відбулось вчора тільки розігрів. Якщо я помру, або хоч ненадовго втрачу зв’язок з інтернетом, наслідки відчує весь світ. А найбільше постраждає сосія і США.

— Тобто ви хочете сказати, що взяв в заручники весь світ?

Я усміхнувся, нарешті його маска ввічливості тріснула, мені вдалось перехопити ініціативу. Хоча це зробило мене в його очах божевільним. Не зовсім те, що потрібно, але піде.

— Скоріше цифрову його частину. Але не будемо про погане, що ви від мене хочете?

— Ми б хотіли налагодити дружні стосунки та поглибити співпрацю.

— Відійдемо від загальних фраз і спустимось на землю. Що, ви від мене хочете?

Моя прямота змусила чоловіка глянути кудись вперед за монітор ноутбука. Джеймс закотив очі, а потім відкинувся на крісло, трохи послабив свою краватку. Ореол високопоставленої шишки наймогутнішої країни трохи потьмянів, а на передній план вийшов старий.

— Якщо наші аналітики мають рацію, ви володієте секретами кожної країни. Кількість військ, озброєння, підкилимні політичні інтриги, приховані фінансові перекази, засекречені дослідження і багато, багато чого іншого.

— Я дійсно можу бути вашим інформатором, але що я отримаю натомість?

— Технології, підтримку, гроші, все що забажаєте.

— Насамперед я б хотів дізнатись, як ви мене вичислили? 

— О це просто, у нас є очі і вуха усюди, — він холодно усміхнувся. — Високопосадовці сосії досить легко ідуть на контакт. Особливо якщо їм заплатити.

— Зрозуміло. Тоді перейдемо до нашої взаємодії я хочу трильйон доларів за 1 терабайт даних.

— Це… — він знову підняв очі вгору, трішки помовчав. — Гадаю це буде проблемно, адже надзвичайно велику суму неможливо передати непомітно. Зрозумійте правильно, ми хочемо захистити вашу особистість тому повинні діяти обережно.

— А у вашу пропозицію “все що забажаю” входить щось протизаконне? 

Чоловік нахилився вперед, склав руки в замок і серйозно без тіні усмішки промовив багатозначне “Так”. Це просте слово, змусило мене важко проковтнути і подякувати собі минулому який не заглядав в секретні документи. Тут чудово діє правило менше знаєш міцніше спиш.

— Я хочу, щоб ви усунули всіх оперативників які брали участь в операції. 

Він закрив очі на декілька секунд, а потім тим самим спокійним тоном продовжив:

— Через відсутність інформації, нам важко оцінити складність проведення операції. Тим більше потенційний провал може вилитись в скандал світового рівня. Можливо нам варто розпочати з чогось більш мирного? Як на рахунок технологій? Наскільки мені відомо ви замовили застаріле обладнання для укомплектації лабораторій семи університетів. Похвальна інвестиція і ми можемо прискорити поставки.

— Це було б дуже мило з вашого боку. Гадаю цей реверанс я міг би сприйняти як вибачення за вчорашнє, — на моєму обличчі виникла доброзичлива усмішка. — А що стосується нашої співпраці, для початку я б хотів завести особистий суперкомп’ютер. Невеличкий буквально на 300 процесорів Intel Xeon Phi. 

Чесно кажучи чисто для іміджу я б міг збудувати суперкомп'ютер для своєї лабораторії ШІ. Але таке обладнання набагато важче купити, потрібно пройти купу перевірок, дозволів і тому подібного. Коротко кажучи, на суперкомп’ютер потрібні зв’язки і багато часу. Краще використовувати високопродуктивні сервери, з'єднані в одну систему, це легше купити, модернізувати, а коли прийде час продати на вторинний ринок.

— Гадаю, це не стане проблемою, а ви натомість дайте нам корисну інформацію про Китай. Нас дуже цікавить діяльність цієї країни на нашій території.

— Ви мені маленький суперкомп’ютер, а я вам список і докази шпигунів на виробництві Інтел. 

— Це не зовсім те, що я мав на увазі.

— Тоді виберіть якусь вузьконаправлену компанію чи міністерство. Все ж моя послуга має бути співставною з вашою.

— Гаразд, тоді міністерство оборони.

— Окей. Тоді перейдемо до ще одного мого прохання: я хочу передове обладнання для дослідження напівпровідників.  

Чипи це найскладніша технологія яку винайшло людство. Щоб створити процесор потрібно пройти багато етапів які потребують дуже складного обладнання. Фотолітографічні системи, печі для окислення та дифузії, іонно-імплантаційні установки, установки хімічного осадження (CVD), установки для плазмового травлення, металізаційні системи контрольно-вимірювальне обладнання. 

І для кожного етапу потрібно замовляти спеціалізоване обладнання. Ці машини настільки складні у своїй розробці, що ними займаються окремі компанії з сотнями дослідників. Якщо це застаріла техніка, то можна знайти підприємство яке продасть повний комплект, але якщо це нове обладнання... З кожною компанією потрібно домовлятись окремо, ставати в чергу і очікувати. Але цікаво, що трапиться якщо я попрошу найвпливовішу країну у світі?

До директора різко підбігла якась повненька жінка і почала щось, швиденько шепотіти. Джеймс насупився, кивав, а потім жестом попросив жінку відійти. Коли він зібрався з думками то відповів: 

— Дістати таке обладнання в стиснуті строки буде дуже важко. Але в нас є власні лабораторії для реалізації ваших проєктів. Якщо ви надасте всю необхідну документацію. 

— Ні, мені потрібна саме лабораторія на території України. Гадаю моя репутація несерйозного шмаркача з гігантським гаманцем підійде для реалізації цього проєкту.

— Ви маєте рацію.

Ми обговорили деталі, Америка буде відповідати, за правдоподібну легенду, спеціалістів, і навчання моїх людей, а я буду ділитись результатами досліджень і якщо потрібно зразками. 

Попрощавшись я закрив ноутбук, і вийшов з кімнати. Джулії наказав забирати свої речі і валити геть, а Вадиму прослідкувати за дівчиною, а потім перевірити кожний закуток де вона була на предмет жучків. Після чого я спустився в бункер, щоб переповісти розмову Марії.

— Ого я не розраховувала, що перший контакт виявиться настільки результативним.

— Я не поділяю твій оптимізм. Переговори потрібні виключно, щоб зібрати про мене побільше інформації.

— Це також.

****

США, Пентагон

Барак Обама як і будь-яка людина бачив декілька фільмів катастроф, зомбі апокаліпсисів та вторгнення прибульців. І зазвичай в таких фільмах Білий дім чи Пентагон схожі на розбурханий мурашник. Обама ставив собі питання, а як би насправді діяло б його оточення в кризові моменти? Чи дотримувались би люди протоколів, або все стало навіть гірше ніж у фільмах.

Однак це були всього лише побіжні думки які виникають під час перегляду фільму. Тільки от в реальному житті катастрофа не проявила себе нагнітаючою музикою, химерними знаменнями, просто прийшов паперовий лист з доповіддю. Це був би непоганий жарт, однак серйозне обличчя першого помічника було занадто промовистим.

 На відміну від фільмів чиновники і персонал Білого дому і Пентагону не бігали як ошпарені, навпаки навколо була рутина. Тільки обрані знали на межі якої кризи зараз стоїть все людство. 

Обамі приходилось усміхатись, мило базікати і вдавати, що все як зазвичай. Проте як тільки він зачинявся в невеличкому конференцзалі без електронних приладів, чоловік стомлено звалювався на стілець.

— Сер.

— Містере президент.

— Сидіть не підіймайтесь, — махнув рукою Обама і глянув на пусті стільці.

Ще одна відмінність від фільмів це те, що інколи навіть президенту приходиться чекати на своїх підлеглих. От як зараз йому прийшлось дочекатися поки декілька генералів і голова відділу розвідки прибудуть. Всі присутні хай то чоловіки чи жінки були стомленими і понурими.

— Хтось зрозумів з чим ми маємо справу? — перервав тишу Обама.

— Якщо коротко, — м’язистий наче грізлі чоловік в лабораторному халаті розвів руками. — Ми досі не знаємо, є тільки теорії. Найочевидніше це цілий відділ геніальних програмістів з необмеженими ресурсами і державною підтримкою. 

— Хто це може бути, Китай? Великобританія? Німеччина? Франція? Може Емірати кінець кінцем?

— Ніхто. — взяв слово директор національної розвідки. — Для подібної ефективності необхідна велика кількість персоналу, а там де люди, буде і витік. Але не цього разу. 

— Другий можливий варіант, це геніальний вчений який без особливої підтримки, створив Сильний ШІ. Але це також неможливо, — грізлі відкинувся на спинку стільця, і не соромлячись присутності президента важко зітхнув. — Необхідні всесторонні глибокі дослідження, апаратного і програмного рівня, десятки років роботи, дороге обладнання і цей список можна продовжувати до нескінченості. Останній варіант який має право на життя це…

Присутні вперше почули про третій варіант тому напружились. Всі погляди спинились на грізлі. Тільки чоловік не звернув уваги на оточуючих, масажуючи скроні він промовив:

— Технології прибульців. 

— Містере Паркінсон дотримуйтесь субординації.

— Генерале, через ваші засоби безпеки я не чув, і не бачив дружину та дітей два місяці. Мені вже все одно.

Генерал мав намір, суворо вичитати цивільного, але Обама жестом спинив його. Проте суровий чоловік все одно кинув на науковця колючий погляд. 

— А що взагалі відбувається?! — грізно підмітив чоловік в чорному костюмі. — Ви побачили два інциденти, але експерти заключили, що це була атака на вразливості системи. Таке може зробити навіть один геніальний хакер. 

— Тоді ви погано читали мої звіти, — відрізав науковець. — Також ми спробували обережно зламати його особистий комп'ютер. І знаєте що? Захисту ніякого не було, він буквально запросив нас до себе. І перше що ми побачили, на робочому столі це папка “Секретики”, а в ній 195 папок з назвами всіх країн на планеті Земля. Доступна була тільки папка “Брудна білизна США”, і там було все, буквально всі секретні дані нашої країни. Як думаєте, таке може зробити геніальний хакер?        

— Чому ви розповідаєте про, це тільки зараз? 

— Тому, що тільки дві години назад ми підтвердили, цю інформацію.

Помічник грізлі почав роздавати паперові звіти. Військові розглядали документи стиснувши кулаки, директор національної розвідки стиснув губи в тонку лінію, але продовжував перегортати папери.

— Ви намагалися отримати доступ до інших папок.

— Так, але безрезультатно. 

— Тарас Сірко, несе загрозу національній безпеці Сполучених Штатів Америки, його потрібно усунути. Негайно! Не дивлячись на наслідки! — спокійно, навіть занадто спокійно промовив один із присутніх.

— Враховуючи те, що ми не знаємо хто стоїть за Тарасом. Краще відкласти радикальні кроки, і продовжувати збирати інформацію, а паралельно виторговувати в нього розвіддані. Судячи з його можливостей, — голова розвідки показово пролистав звіт на 300 сторінок, де були перераховані тільки назви проєктів. — Його здібності будуть дуже корисними. Однак, він може слугувати витоком вже наших секретів.

— Прокляття.

— А що скаже відділ паранормального?

— Тарас Сірко культурний діяч, і культура натомість пасивно захищає його. Тому на території України він не вразливий, а за її межами… Ну скажемо так, — жінка поправила свої окуляри. — У нас є певні шанси, але нам потрібно буде протистояти духам з України.

Слово взяв президент:

— Сполучені Штати Америки зіткнулися з безпрецендентною загрозою. Небезпеку потрібно усунути, будь-яким способом. Діємо обережно, але рішуче.  

Обама зробив особливий акцент на останньому слові, і обвів поглядом кожного з присутніх. Державні інтереси стояли вище, моралі права та інших умовностей.

— Загрозу потрібно усунути.

****

Після розмови з Американцями я дуже хотів жорстко покарати сосіянців, але відклав цю подію. Адже спершу вирішив нарешті поділитися можливостями ШІ з іншими учасниками. А то якось неправильно виходить коли вороги знають про існування ШІ більше ніж союзники. 

Поки доправляли суперкомп, я разом з Марією відшліфовував правила, модель і концепцію взаємодії Древніх укрів з ШІ. Ми вибрали декілька учасників гідних довіри і делегували їм такі сфери як політика внутрішня і зовнішня, та зв’язок з громадськістю. Згідно з розрахунками Сингулярності це підвищить ефективність роботи в 6 разів мінімум. Але нові керівники не встигли взятись за власні проєкти тому, що отримали інше завдання, а саме підготуватись до майбутнього шторму.

— Приветствую, — мерзенним голосом звернувся до мене щур по той бік екрана. За його кривою спиною також були прапори, герби від якого мене почало нудити.

— Твої люди продали інформацію про мене Американцям і тепер настав час тебе покарати. Даю два стільці на вибір, на одному піки заточені, — я зігнув вказівний палець, через що зовсім випадково вийшов некультурний жест. — На іншому хуї не дрочені. 

А морда щуряча скривилась, не звикла до настільки зневажливого ставлення. Я ж насолоджувався кожним моментом.

— Мені не подобається, що на моїй території діють виблядки які служать твоїй країні, тому забирай цих депутатів, держслужбовців, генералів бізнесменів до себе. Детальний список і вимоги я тобі потім скину. Або можеш цього не робити і тоді Країни Балтії, Європа, Азія, Америка дізнаються про кожного твого агента, підкупленого політика, і створену групу радикалів. Всі ці агентурні сітки які ти вибудовував десятиліттями в один момент будуть знищені. 

— Да! Да как ты смеешь!

Тут я вимкнув звук показав на вуха мов не чую, і просто спостерігав за німим кіно. А морда як почервоніла, як рука зарухалась, очиська забігали, ну дійсно щур якого приперли до стіни. Задихався старий дід через хвилин п’ять. Я тільки тоді увімкнув мікрофон і підкреслено спокійним тоном продовжив.

— Що не подобається коли до тебе застосовують право сильного? Ну так, як у когось відібрати, то ти герой, а от коли хтось відбирає в тебе вже ображаєшся? — у відповідь було тільки сопіння старого напівмертвого лося. — В будь-якому разі файл я вже скинув, через тиждень повинна звалити перша партія виблядків, або відбудеться найбільший в історії злив. Пока.

Може він і щур, але мізки в нього не висохли, тому потроху почали зникати всякі Медведчуки, Мураєви, Трухонови і інша шваль. На їхні місця швидко сідали потрібні люди, ми і себе не образили, та частенько напряму купували частки компаній які колись належали прососійським бізнесменам. Роботи було багато навіть для мене, але країна стала чистішою в рази. Приємний подарунок на новий рік.

  Тільки от коли куранти били північ, біля мене не було жодної людини. Марія привітала по відеозв’язку, мама і тато святкували зі своїми друзями, а більше нікому. На корпоративному номері було багато привітань, але не на особистому.

— Такс, щось я розклеївся, потрібна Нарутотерапія. Чипси тут, сухарики тут, доктор Пеппер також тут. Почну з першої серії.

Додивившись всі серії я зрозумів що мене врятує тільки сила дружби! Ну і професійний психолог також підтвердив, що мені потрібно частіше виходити в люди.

Тому я вирішив спробувати поновити старі зв’язки, тим більше мені все одно потрібно в Чернівці, щоб вибрати землю під лабораторію. Об’єктивних причин чому саме там будуватись немає, просто данина рідним краям.

Відкладати на потім я не став тому вже через декілька днів був там. Ті ж самі вулиці припорошені снігом, той самий краєвид який здається не змінився ні на йоту. Купити землю не стало проблемою, а от зустріти друга який постійно дома стирчить було важко, у звичайних умовах якщо не маєш ручного ШІ здібного зламати й підслухати що завгодно.

Бодьку я “випадково” зустрів біля магазину. Впізнав відразу через коричневу курточку і сумку яку він носить куди завгодно. Він мене також впізнав.

— Які люди і без охорони.

— Ну, — я тикнув пальцем на парковку поруч де було декілька однакових машин і чуваків які чисто випадково там гуляли. 

— Ти як, все добре? Як навчання?

— Та все по старому, ти як?

— Також нівроку. 

— Зрозумів, ну гаразд, мені потрібно в магазин поспішати, може ще побачимось.

І він пройшов повз. Я не розраховував на теплий прийом, але це вже занадто. Все ж ми не сварилися, просто все рідше почали спілкуватись поки взагалі не припинили. Поки я займався самокопанням під пронизливим вітром Бодька закінчив закупи і знову підійшов до мене.

— Послухай Бодька може я тебе відвезу.

— Ну, — він зважив дві торби під вінця заповнені чимось. — Я не проти.

Я вигнав всіх зайвих охоронців з машини, і сам сів за кермо Бодька, тим часом на пасажирське місце приземлився. Він з круглими очима роздивився багатий інтер’єр ройс ройсу, покивав.

— Слухай, — почав я дивлячись на дорогу. — Я накосячив, поїхав в Київ там було море роботи і якось все закрутилось завертілось. 

— Не будь бабою кажи прямо.

— Я шкодую, що втратив зв’язок з тобою і хлопаками. Хочу просити вибачення за свою поведінку, я зазнався, — дорослий тут я, тому варто зробити крок на зустріч.

— Бачив таке тільки у серіалах. Ну знаєш, коли багатію набридають підлабузники які вилизують його дупу, і він раптом згадує, що в школі у нього були вірні другани. 

— Ну, щось типу такого.

— Тарас, — він покачав головою. — Коли в тебе було все окей, ти про нас навіть не згадував. У хлопців були днюхи, а ти навіть не подзвонив. А тепер коли в тобі стало хріново, ти об’явився? Гадаєш скажеш вибач і все буде як раніше?

— Послухай Бодя, ти наші останні переписки бачив? Це я тобі перший писав, цікавився як справи, як навчання, і взагалі старався тягнути розмову, а ти жодного разу навіть не поцікавився, що там у мене. А що стосується взаємних вітань, так ви також не поспішали мене відтати з успіхами. 

Чисто логічно, я не повинен був зустрічатися з ним з самого початку. Бо в іншій часовій лінії наша дружба розпалась точно таким же чином. Боже наскільки я став жалюгідним, щоб чіплятись за такого “друга”. Просто трата часу.

— Тарас, а ти пам’ятаєш як по пів години на день жалівся мені на: кінські податки, бюрократію і київські пробки? — він трішки помовчав. — Просто раніше ми були в одній групі, грали разом в ЛОЛ, я на сапорті, а ти АДК. Але я залишився таким же студентом, а ти став великою шишкою з зовсім іншими інтересами і розвагами.

— О так, багато скандальних новин це чиста правда.

— Про стюардесу в аеропорті?

— Було таке.

— А оргія на Балі?

— Брехня, я груповушку влаштував на яхті, біля Гватемали. 

— Падло. 

Лід розтанув, і ми добряче потеревенили, на різні теми як у старі добрі часи. Особисте спілкування вийшло набагато приємнішим ніж проста переписка. 

— А що нового у хлопаків?

— Грішка взяв, академ відпустку і поїхав добровольцем на АТО, а через місяць загинув.

Що? Отой бовдур? Він же не патріот, принаймні в попередньому житті він нікуди не їхав. Буркотів так, але нічого даль слів не йшло. А тут таке? Очевидно, що це через моє втручання.

— Мені ніхто не сказав.

— А ти гадаєш до тебе можна достукатись? Ти в нас шишка велика, таких бідняків знати не знаєш.

— Ні стривай, це якась помилка. 

Припаркувавшись на узбіччі, відразу закопався в телефон. Сингулярність через декілька секунд дав відповідь, це була моя команда. В той момент коли до мене телефонували я розважався з якоюсь шльондрою...

— Бляха, це... 

— От так ось дружили декілька років, а ти, навіть на похорон не прийшов. 

— Бодька…

— Ми гарно побалакали, але, мені вже час.

Хотілося його спинити, спробувати виправдатись. Але він має рацію. 

— Окей, і Бодька дам тобі пораду інвестуй в ті компанії які я розвиваю. Обіцяю ти не пожалкуєш.

Друг потис мені руку, а після покинув машину, пройшов у свій підїзд навіть не повернувшись. Такий прозорий натяк навіть я зрозумів. Звісно в мене виникнула думка заїхати на кладовище, але цинік всередині переконала не втрачати даремно час.