Я спробував вивільнитись з обіймів чергової дівчини, але необережний рух розбудив її. Темношкіра красуня сонно потягнулася, при цьому не відлипаючи від мене.

— Минула ніч була неймовірною, — вираженим американським акцентом промовила вона.

— Не бреши, — я взяв з тумбочки телефон і відкрив свій нотатник секс-цілей де була поставлена чергова галочка. Ця модель не більше ніж чергове досягнення, ачівка як в грі. — Знаєш коли часто займаєшся сексом, то він набридає і стаються такі конфузи як вчора. Ти шикарна і все таке просто мені набридли стосунки на ніч.

— Тоді дозволь мені залишитись.

Я відірвав очі від екрану телефону глянув на дівчину. Вона впевнено усміхнулась і відкинула тонку ковдру. Гаряча спокуслива фігура змусила б будь-якого чоловіка зійти з розуму. Тільки от я занадто часто бачив жінок без одягу.

— Тобі варто поспішити, твій літак через дві години.

— Сніданком хоч пригостиш?

— Ага.

Дівчина, підвелась і хитаючи стегнами подалась шукати ванну. Я перевірив новини, повідомлення ШІ. Після освіжаючої ванни спустився на перший поверх та заглянув в холодильник. 

— Тарас, ти хочеш ми тобі щось приготуємо? — промовила, Катя.

— Я недавно вичитала один корисний рецепт, потрібно спробувати.

— Гаразд, тоді залишу сніданок вам.

Я сів на за стіл і просто дивився на спинки своїх близнючок. Були вони у звичайному домашньому одязі, але вони сильно відрізняються від себе колишніх. Дівчата відростили довге волосся, Оленка була як і раніше брюнеткою з білою наче молоко шкірою, а от Катя покрасилась в блондинку, а її шкіра стала шоколадною.

Ці дівчата вхопилися в мене наче кліщі з першого дня. І виконували будь-які мої примхи, і догоджали як могли: прибиранням, записались на курси готування. А коли дізнались що мені подобається аніме, відкрили своє маленьке ательє і тішили мене дуже відвертими образами аніме дівчат. Вони мені дозволили їх фотографувати, а потім ми спробували бодіарт. Для останнього близнючки не підходять, вони занадто швидко збуджуються.

Чорт з ними було настільки кайфово, що я реально почав боятись, про можливе весілля! Тим більше їхніми стараннями мені назавжди перехотілось пробувати оргію. Однак я був занадто молодим, щоб зупинятись тим більше в мене отакенний список бажань. 

З другого поверху спустилась модель в моїй сорочці на голе тіло. Вона на мить завмерла коли побачила близнючок, але продовжила йти вперед наче по подіуму гордо піднявши голову. Сіла біля мене, притиснулась.

— А це хто?

— Це мої дівчата.

Афроамериканка грізно зиркнула на суперниць, і продовжувала спокушати такого багатого спонсора як я. Мене безмежно тішило, що така неймовірна дівчина, так відчайдушно шукає моєї уваги. Але не дивлячись на старання, шоколадко поїхала додому. 

Красуні які раніше навіть не глянули в мою сторону зараз змагалися, щоб потрапити в моє ліжко. Я досяг вершини свого існування, гроші, дорогі машини, яхти, маєтки, і жінки. В мене було все про що можна мріяти. Тільки от людина така тварюка, що вічно буде чогось не вистачати. 

— Тарас, може сходимо в ресторан?

— Сьогодні нова серія Наруто, я краще дома посиджу. А ви якщо хочете можете піти.

— Наруто?! Тоді я також лишаюсь, — заявила Катя і сіла поруч.

Тільки от їм не подобається анімація, але потрібно побути разом, що б я не побіг шукати іншу юбку. В ідеалі вони планували затягти мене в ліжко, і продемонструвати мені, що тільки вони знають як зробити мене щасливим ніж будь-яка інша жінка.

  Надворі вже був вечір коли це сталось, раптом серія зупинились і різкий голос з динаміків пробив тривогу. Ролети на вікнах автоматично почали опускатись, електронні замки на дверях зачинятись.

「 Червоний один! Повторюю червоний один. 」

Я різко підвівся розкидаючи попкорн, і грубо потягнув дівчат вверх.

 — В підвал! Швидко в підвал!

Не чекаючи на реакцію дівчат я силою потягнув їх за собою. Червоний один значить що мені не уникнути небезпеки. Я жив в липках в місці де живуть депутати і багатії на території яка огороджена великим забором, камери були повсюди. Червоний значить що прибульців було помічено однією із камер що на території! У нас не більше десяти хвилин.

Спотикаючись ми нарешті спустились в підвал де були двері від мого власного бункера. Я запустив туди дівчат та зачинив за собою двері, і нарешті зміг зітхнути з полегшенням. Але тільки на мить. Найсильніша сторона ШІ це збір інформації це дозволяло мені постійно уникати викрадень, засад, замахів, але цей раз я відчував небезпеку зашийком.

 — Ви в ту кімнату, зачиніться там і ні звуку!

 — Тарас…

 — Я погано висловився?! В кімнату швидко! — я заштовхав дівчат до потрібних дверей і зачинив електричний замок, тепер вони мені не завадять.  — Статус, японською.

「 Виявлено чотири мінівени, що рухаються в вашу сторону. 」

З динаміків на стелі пролунав голос ШІ чистою японською мовою. ПК який був в цьому кабінеті увімкнувся як тільки я зайшов в бункер і зараз на екрані відтворювалось відео з камер сусідніх будинків. Моя охорона спробувала спинити небажаних гостей, але пролунала автоматна черга, і двоє моїх людей впали замертво. Камера перемкнулась і показала як вони зупинились в чітко визначених місцях, з бусиків висипались люди в балаклавах розмістили щось на моїх дверях. Пролунав вибух.

Треновані солдати зі зброєю в руках рушили в мій дім. Одні прочісували кімнати, інші перевертали меблі шухляди, видряпали з мого компа жорсткий диск. Останні спустилися в підвал, побачили за прихованою нішею двері до бункера, і стали чекати. 

— І в чому їхній план?

Як тільки пролунав код червоний була викликана поліція, все що мені залишається трішки почекати. Але вони були занадто спокійними.

 「 Червоний три! Повторюю червоний три. 」

— Сука!!! — я стукнув по столу з усієї сили. — Дай картинку.

Чернівці елітний дачний район. Під'їхали два мінівени вийшли люди в балаклавах, зайшли в дім моїх батьків, через п’ять хвилин вийшли з двома людьми зв’язаними і чорними мішками на голові. Серце ладне було вискочить з грудей

— Хто бляха вони такі?

「 Неможливо визначити. У зловмисники відсутні будь-які пристрої які мають зв’язок з інтернетом. 」

Те що вони настільки якісно підготувались не потрапивши на очі Сингулярності означає тільки одне. Вони знають про існування ШІ. Наче в підтвердження моїх підозр пролунала наступна тривога.

「 Увага червоний чотири, повторюю червоний чотири. Знищено серверну головної студії Future Games. Переходжу на резервні сервери в Цюриху. 」

— Ініціалізуй план “Гра м’язами”. Досліди наші архіви, хтось мав би заговорити про нашу активність. Використай всі наявні обчислювальні потужності для виконання завдань.

Як тільки в мене з’явилось достатньо грошей я купив цілий камаз жорстких дисків, щоб записувати і архівувати кожну розмову спецслужб передових країн світу, і сосії. Все для того, щоб відслідковувати їхню діяльність, і бути готовим до будь-чого. Таким чином я зірвав декілька операцій ГРУ по знищенню наших боєприпасів. Але зараз мені потрібно було почути натяки в особистих розмовах про те як мене викрили.

  「 Знайдено 13 234 збіги. 」

— Бляха!

З цим можна працювати, можна застосувати більше фільтрів, уточнень і знайти виродків. Але що далі? Занадто мало часу для реакції. Раптом задзвонив мій телефон з невідомим номером.

— Алло.

— Телеграм ссилка, — промовив спотворений голос співбесідника і поклав слухавку.

В той же момент Сингулярність визначив місце знаходження абонента, це була Білорусь. Далі він проник в телефон, щоб витягнути звідти хоч щось корисне, але це був новий гаджет, а значить повністю стерильним. Навіть голос був змінений не програмно, а з допомогою голосового модулятора.

У звичайних випадках неможливо визначити особу, однак коли в тебе є база даних всіх цих пристроїв, шаблони по яким вони змінюють тональність тембр та інші параметри. То не важко витягнути зі спотвореного аудіо справжній голос і співставити з іншими зразками архіву.

Вже через секунду після дзвінка в мене на столі був повний профіль Сергея Пєрчокова. Я знав усе про нього: сім’я, друзі, де працював донедавна, в яку закриту філію по кібербезпеці його перевели. Шкода звісно що проникнути на їхні сервери не вдасться, вони фізично відключені від глобальної павутини, але це вже крок вперед.

Через двадцять секунд я перейшов по посиланню, яке виявилось на номер скайпу. Я зателефонував. Декілька гудків і з’явилась картинка. Моя мама і тато зв’язані у фургоні кудись швидко їхали. До нашої розмови під’єдналась ще одна людина, той самий Сергей зі своїм спотвореним голосом.

— Открой дверь, иначе мы их пристрелим.

— Що вам потрібно гроші?! Я дам скільки хочете тільки відпустіть їх.

Щоб щось придумати потрібно трішки часу, але…

— Много болтаєш. Стреляй.

Чоловік в мінівені витягнув пістолет направив його на ногу мого батька і перш ніж я встиг сказати хоч щось пролунав постріл. Батько застогнав.

— СУКА!

— Открой дверь, — спокійно промовив Сергей.

— Новости, глянь сука новости! 

Я навіть перейшов на їхню мову. Прийшлось стиснути руки в кулаки, щоб приховати тремтіння.

— Стреляй.

— Ні, чекай!

Але солдат не послухай, твердою рукою направив свій пістолет на іншу ногу мого батька і вистрілив. Стогін болю, плач мами.

— Как только ты откроешь дверь, все закончится, мы остановим кровотечение. Мы просто хотим сотрудничать, не более того.

Його слова звучали як рятівне коло в безнадійній ситуації, єдиний можливий вихід. Однак я не міг. Не мав на це право, адже коли почалась війна на Донбасі я залишив цивільних, добровольців і воєнних напризволяще. В мене була можливість їм допомогти, але вони були принесені в жертву заради вищої цілі. 

Тепер настала моя черга чимось жертвувати. Тим більше у цьому сраному світі існували духи. Створіння що можуть зазирнути у твою голову, змінити спогади переформатувати твою особистість. 

Логічно, раціонально, але це не значить що це просто. Я стиснув зуби і відвів погляд від піжамних штанів батька які забарвились в червоний. Змусив себе заспокоїтись.

— Ти гадаєш що це фільм? Гадаєш герой піде на поступки через заручників. Маячня. Особливо тоді коли мої батьки самі кажуть не робити цього.

Чоловік у фургоні довго не думав і вдарив батька який хитав головою прикладом пістолета. Він впав на маму, але чоловік різко його виправив. Кров текла по чолу. 

— Стреляй.

Знову пролунав постріл, на цей раз в ногу мами. Вона голосно закричала через пов’язку від болю. Я думав що вибухну від гніву, але прикусив язик до крові. Надрукував команду на клавіатурі і вже через секунду на моніторі Сергея повинні були виникнути новини.

— Цифровізація крута штука, зручна, але це також відкриває багато можливостей для хакерів. Оператори це тільки початок далі впаде банківська система. 

— Стреляй.

Знову пролунав постріл, моє серце здригнулось, але я змусив себе усміхнутись.

— У вас є тільки два варіанти, перший ви відвозите моїх батьків в лікарню і молитесь, щоб вони вижили. Тоді я припиню атаки на ваших операторів. Другий варіант ви продовжуєте стояти на своєму, а я знищую вашу державу: банківська система, телебачення, заводи, виробництва все що підєднано до інтернету піде по пизді. Але це ще не все, Сергей Пєрчеков до кінця дня, я буду знати імена кожного з вас, а потім запропоную такі гроші за ваші голови, що навіть бабульки з ваших підїздів почнуть гострити ножі. Звичайно така доля не омине ваші сім’ї.

— Не забывай, что у нас твои родители, сволочь.

— Робіть з ними що забажаєте я буду дивитись, не пропущу ні секунди, закарбую це у своєму серці, а потім зроблю з вами в тисячу разів гірше. Не забувайте грошей в мене багато, а інформацію я зможу дістати будь-яку.

Стиснувши щелепу я вдавав спокій і дивився вперед, на камеру, а не на екран. З динаміків роздавався звук гудіння мотора, і приглушені стогони болю. Тиша здавалась тривала вічність і ось раптом він заговорив.

— Я накажу відпустити твоїх батьків, але які гарантії для нас і наших сімей?

— Ти про довіру? Яка маячня, ми просто маємо важелі впливу один на одного. Як ти розумієш я не хочу ставати відомим, а ви не хочете все життя оглядатись навколо. От і все.

— Гадаєш це можна якось прикрити? Цю кашу що ти заварив уже достатньо щоб всі спецслужби світу встали на вуха!

— Головне ви не триндіть лишнього. Ви тільки пам’ятайте що якщо я здохну разом зі мною піде в пекло і твоя країна, а може навіть цілий світ.

****

Марія була на пресконференції в Торонто коли раптом її телефон почав грати мелодію. Вона різко встала чим привернула увагу багатьох бізнесменів, вона перепросила, і вийшла. Різко, швидко ледь не біжучи. 

Дівчина налаштувала свій телефон таким чином, що тільки найважливіші сповіщення будуть проходити фільтр Сингулярності, а зараз він задзвони. Значить сталась катастрофа.

Шлях від 28 поверху до її автомобіля здається зайняв цілу вічність. Але вона нарешті змогла дістатись безпечного місця. Марія увімкнула ноутбук і відразу ахнула. Вона бачила все: напад, викрадення і відмову Тараса іти на компроміс.

Десять хвилин назад всі оператори зв’язку на сосії були виведені з ладу. Це не тільки телефонні розмови, мобільний інтернет це і оплата карточкою в магазинах, геолокація, і багато інших сфер бізнесу зав’язані на зв’язку. Фінансові втрати вираховуються мільйонами всього за декілька хвилин! 

Це був потужний козир який однозначно приверне увагу. Ні, насправді це був занадто потужний хід. Засоби злому і захисту, це вічне змагання ідеального щита та ідеального списа, в якому жодна сторона не мала вирішальної переваги. Ріст однієї сфери призводив до винайдення нових методів протидії. Однак Тарас показав що поки сосіянці користуються дерев'яними щитами з гімна і палок він має титановий спис з підсвіткою. Це зброя могутніша за ядерну боєголовку.

Зважаючи на всі ризики, Марія вирішила підчистити за сосіянцями. Сингулярність за декілька хвилин мав всю інформацію про групу захоплення. Все починаючи з їхнього складу біографії, до точного маршруту поточної операції. Марія потурбувалась про те, щоб не залишилось жодного цифрового сліду які б пов’язували напад з сосією. Вона навіть підкупила слідчу групу поліцейських та пожежників, щоб експерти які будуть досліджувати вибух серверної Future Games подали правильні звіти.

Ніщо не має пов’язувати напад на Українського олігарха з падінням операторів на сосії. Тільки після того, як вона пересвідчилась в чистоті своєї роботи вона зателефонувала хлопцю:

— Алло Тарас, ти молодець гарно справився. Я вислала тобі список акцій які тобі потрібно продати негайно, вивільнені гроші перекажи на рахунок у Швейцарському банку на підставну особу. Удамо що тебе шантажували заручниками.  

— Гаразд.

****

Білорусь, Мінськ, оперативний штаб який позичили сосіянам Вусата Картопля.

Сергей стомлено відкинувся на спинку стільця. Операція з самого початку була з невисоким шансом на успіх. А все через начальство яке вимагало негайних результатів, прийшлось йти на невиправданий ризик. 

Чоловік пробурмотів собі під ніс прокляття. Якби Тарас Сірко продовжив подорожувати було б набагато простіше його піймати. Але ні, цей вирішив осісти. Чорт, з дому він не виходить вже третій тиждень! 

— Шо старий готовий до пляшки? — саме з таких слів почав Міха коли зайшов до кабінету. Як і його начальник він був вижатий наче лимон.

— Це не повний провал. Ми переконалися що Тарас Сірко не пішак невідомої організації, а голова. Пара шмаркачів не такі страшні як загадкові ляльководи-рептилоїди.

— Ага…

— Наступного разу ми підготуємось краще і…

— Не буде наступного разу, — відрізав Міха і закурив сигарету прямо в кабінеті. Чоловік стомлено відкинувся на спинку стільця, і тільки зараз Сергей помітив як тремтять пальці його друга.

— Ти чого?

— Серий, млять… Ми думали що цей Тарас нашаманив собі ШІ, який може трохи кодити, — чоловік похитав головою. — Не трохи, дуже, дуже не трохи. Цей виродок поклав всіх операторів, щей так елегантно з допомогою простого вірусу! Це буде сприйнято як жарт якогось невідомого мамкового хакера. Везіння помножене на удачу, а не спланована атака професіонала.

Хоч тут і не можна було курити, але Сергей і сам не втримався дістав з кишені пачку сигарет, затягнувся. Хмаринка диму повільно попливла вгору прямо до датчика диму.

— Міха, він і справді міг покласти банки?

— Ще дві години назад я б точно сказав що ні, але зараз. Розумієш сервери банку повинні бути підєднані до мережі, адже необхідно кожну секунду оновлювати дані. Інакше не можна було б зробити жодної транзакції. Захист в таких структурах стоїть дай боже, але якщо це він, — чоловік, витягнув нову цигарку. — В Сбербанка є три сервери в Моцкві, Санг-Пєтірбургі і Пітєрі. Якщо знищать один, то не страшно дані продубльовані на інших двох, але якщо всі три постраждають, дані: кредитів, рахунків, депозитів, позик будуть втрачені. Те що трапиться потім не можна буде описати так просто як: катастрофа. 

— Тоді як цьому протидіяти?

— Я знав що у світі існують недоторкані люди. Президенти, депутати, наркобарони, та інші, але очолює цей список однозначно Тарас Сірко. Ядерка може знищити місто, а він одним натиском клавіатури може знищити цілу країну.

Сергей хотів заперечити, але слова застрягли в його горлі. Зараз все так чи інакше пов’язано з інтернетом. Це артерії через які транспортують інформацію буквально для всього. А, як відомо, той хто контролює інформацію контролює весь світ.  

— І що робити?

— Що ж я б запропонував подружитись, але наших старих дідів-начальників наврядчи можна переконати. Я надіюсь на холодну війну. Але це вже не мої турботи, я йду геть. На мене більше не розраховуй.

****

Зазвичай після таких інцидентів жертву відвозять до відділку і там вже беруть показання. Але ціла орава адвокатів та товстий гаманець роблять дива. Тепер уже міліцейські слідчі повинні були йти до мене, щоб поспілкуватись. Я звісно видав їм версію з вимаганням грошей.

А в цей самий час Марія потурбувалась про те, щоб після надання невідкладної допомоги моїм батькам в Чернівцях, після стабілізації стану  перевели в Київську приватну клініку. Як виявилось стрілець був професіоналом і рани не завдали кінцівкам незворотньої шкоди. 

Коли я йшов по білому коридору який пахнув антисептиком моє серце було ладне вирватись із грудей. Рука слабко тремтіла коли нарешті натиснула на ручку дверей. Я нарешті увійшов побачив два ліжка і перев’язані кінцівки, моїх батьків. 

— Привіт, як ви себе почуваєте?

— Бувало і краще, — спокійно відповів тато. — Ти вчинив правильно, ми б не хотіли, щоб ти потрапив в їхні руки. Молодець.

— Краще скажи ти як?

— Я був у бункері.

— У тебе в хаті є бункер? На випадок ядерної війни? Круто.

Атмосфера в палаті була важка і наелектризована, Тато говорив без зупину: розповідав яка тут крута їжа та персонал. Мама також здавалась, жвавою, тому і я підтримував ці пусті балачки. Однак, було відчуття натягнутої струни, яка з кожною миттю натягується все сильніше, і от в один момент вона порвалась.

— Галя, ми ж в Києві так ні разу не були, Тарас проведеш нам екскурсію коли ми випишемось?

— Так звичайно, все що забажаєте.

— Припиніть! Не вдавайте що нічого не сталось! Нас мало не вбили, а ви… про екскурсії??! — мама спробувала підвестись на спинку, але біль в руках змусив її скривитись. На очах виступили сльози чи то від болю, чи образи. Я спробував їй допомогти, пультом налаштувати кут нахилу навороченої спинки ліжка, але вона відмахнулась.  — Що, то були за люди? Куди ти вліз Тарас?

Я пожував губи потім піднявся, перевірив чи добре зачинені двері палати і знову повернувся на своє місце. Дивився на білу плитку підлоги, говорив повільно:

— Я не можу вам нічого розповісти, адже так ви опинитесь під ударом.

— Ми і так нічого не знали, але ось подивись, що з нами зробили, — мені навіть не потрібно було представити як мама зараз хитає своїми перев’язаними руками. Тато мовчав. 

— Ні, я вам нічого не розповім. Занадто багато поставлено на карту і навіть дрібка інформації може стати фатальною.

— Тарас, ми збережемо твої секрети, — запевнив мене батько. 

Напевно зараз він дивився на мене лагідно, підбадьорливо. Я знав, що якщо підійму погляд, то моя рішучість буде підірвана, тому не підіймав голови.

— Ні.

— Синку, підійми голову.

Я підняв. В мамині очі були вологі, вона кліпнула і сльозинка скотилася по її щоці. До цього моменту мені ніколи в житті не доводилось бачити її такою крихкою. Я прикусив губи, до крові.

— Скажи синку ти справді був готовий віддати нас…

— Галя! — гаркнув батько. Я важко проковтнув і не відводячи погляду від очей мами промовив:

— Так.

Хотілося сказати щось на свій захист, “наші життя неважливі”, чи “на кону доля цілого світу”. Однак виправдовування змусять мене видати більше інформації, а цього допустити неможна інакше, все, що я робив до цього не буде мати ніякого значення.

— Тарас, — холодно і якось відсторонено промовила мама. — Нам потрібно побути наодинці. 

— Гаразд, тільки коли прибудуть слідчі не розповідайте їм про мою розмову з викрадачами. Скажіть, що з вами не говорили, просто стріляли, а потім відвезли до лікарні.

— Гаразд син.

Батько говорив сухіше ніж мить назад. Я відштовхнув їх, тому що, так правильно, але після такого в роті стояла гіркота. Мої батьки виконають моє прохання, я навіть не сумнівався, але стосунки між нами вже ніколи не будуть як раніше. І це зїдало мене з середини, всередині кипів гнів який важко стримувати.  

Того ж дня я повернувся до свого маєтку який вже встигли відновити. Тільки от при вході мене чекали рожеві валізи і близнючки.

— Тарас, ми хочемо піти.

— Давайте не будемо тягнути кота за шарики, скільки? Можу підняти вашу зарплату у два рази, ну гаразд три, але не більше.

— Справа не в грошах, — неохоче проговорила молодша витираючи долонею неіснуючу слинку. — Проблема в безпеці.

— Тарас, вибач, з тобою було комфортно, і все таке, але ми не хочемо стати заручниками. Гроші грошима, але здорові нервові клітини справді дорожчі. 

— Однак завдяки тобі ми відкрили для себе дизайн одягу. Це справа якою ми б хотіли і далі займатись. Дякую, — старша підсунулась ближче її рука вже пестила мої груди, а чуттєві губи тягнулись до моїх. Ох це ж прощальний секс, тільки от настрою в мене не було.

— Тоді бувайте.

Дівчата, були трішки здивовані, але не образились обійняли на останок і попрощались. Мені неймовірно пощастило з близнючками, вони були слухняними і дозволяли робити абсолютно все що я захочу. Ідеальні стосунки про які я мріяв завжди, тільки от зараз коли вони пішли не було нічого. Ні суму, ні відчуття втрати, ні жалю. Мені було майже байдуже. 

І це було дивно, адже жили ми під одним дахом набагато довше ніж з Марією, і зайшли ми набагато далі. Логічно розмірковуючи в мене повинні були виникнути до близнючок почуття, тільки от вони пішли, а мені байдуже. 

— А може це тому, що стосунки зараз не на часі?

Тепер коли всі нагальні справи завершені я можу з холодною головою взятись за планування наступного кроку. Сосіяни повинні заплатити в мільярд разів більше. Я встиг віддати тільки декілька команд ШІ як раптом задзвонив мій телефон.

— Тарас, я б хотіла дізнатись про твої плани. 

— Ну все просто, підроблю відео і скинув всю вину не агентів сосії. Виникне міжнародний скандал, і я зможу ще більш радикальні думки просувати в маси. 

— Невеличкий інфопривід який потухне через місяць. Але раніше спецслужби інших країн пов’яжуть між собою два випадки: напад на олігарха і падіння операторів зв’язку на сосії. Хіба ти цього хочеш?

— Ну гаразд тоді я замолю декілька відбивних.

— Навіть не думай, — різко перебила мене Марія. — Сосіянці які взяли участь в операції не повні ідіоти, якщо почнуть зникати їхні колеги вони можуть злити інформацію про тебе іншим державам.

— І ЩО!? — я підвівся, і почав ходити по кімнаті. — Ці виблядки прострелили всі кінцівки моїм батькам! І ти хочеш, щоб я проковтнув це!

— Занадто великий ризик. На одній шальці терезів невиправданий ризик і твої емоції, а на іншій – час. Поки вони підготуються до наступної операції ми збільшимо свої можливості, владу і вплив.

Я спробував вгамувати свої нерви взяв з холодильника пляшку відкоркованого вина і з горла зробив декілька великих ковтків. Холодна солодка рідина легко пройшла в стравохід і розлилась слабким теплом в шлунку. 

— Послухай, потрібно продемонструвати силу, бо тільки це вони розуміють. 

— Тарас…

Тільки от я кинув слухавку. Марія занадто раціональна, вона гадає, що потвори з боліт думають схожим чином, однак це не так, вони не люди двадцять першого століття, а аборигени з шістнадцятого. Будь-який відступ чи договір вони сприймають як слабкість. 

Я зробив ще один ковток вина і подався до свого кабінету. Однак не встиг зробити й декількох кроків як вхідні двері відчинилися та увійшла Марія. Дівчина кардинально змінила свій стиль, тепер в неї була коротка зачіска каре, і солідний костюм бізнес вумен. Аксесуари були не занадто великими чи яскравими, але демонстрували багатство і смак.  

— Тарас, ти знаєш, що я маю рацію. Ти прекрасно усвідомлюєш своє становище, і що поставлено на кін, тоді чому ти вчиняєш так нерозумно?

— Тому, що я вважаю, що так буде правильно.

Марія помасажувала собі скроні потім важко зітхнула. Вона оглянула мій будинок, інтер’єр, потім погляд її синіх очей нарешті впав на мене. Стало якось незручно.

— Тарас, хоча б відклади свою помсту. Тим більше мені якраз необхідна твоя допомога в переговорах.

— Як же ти зі шкіри лізеш, щоб мене зупинити.

— Якщо хочеш можу навіть з одягу вилізти? Мені звісно б не хотілося, але на які жертви не підеш, заради вищої цілі.

Вона важко зітхнула, і ніяково відвела погляд в сторону. Правда вся ця гра руйнувалася через холодну беземоційну маску на обличчі. Хоча, те, що вона пробує жартувати уже прогрес.

— Ти не грайся з вогнем, а то можеш обпектись.

— До мене доходили чутки, що ти жодної юбки не пропускаєш, але невже все аж настільки погано, що ти вже на мене слинку почав пускати? 

— Га?

— Я просто бачила деяких твоїх дівчат і я програю як в харизмі такі та фігурі.

— Так досить, я піду на твої переговори, тільки, будь ласка.

— Що? Ти соромишся своїх подвигів? Більше сотні дівчат, побували у твоєму ліжку хіба цим ти не повинен пишатись?

— Ще одне слово і клянусь станеш сто першою. 

Марія продемонструвала як застібає свій ротик на замок, а ключик викидає. Однак хоча її обличчя було беземоційним, в синіх очах поблискували бісики.

****

Переговори ми повинні були провести з Миколою Андонієм. У часи совка він був керівником заводу, який випускав напівпровідники. Зараз він викладає в Університеті Житомира. Однак він має який не який досвід і патріотизм.

Тому цей чоловік отримав наш проєкт, там було все: економічна частина, організаційна, менеджмент, перелік обладнання, потенційні співробітники і навіть 3Д модель заводу. Це найповніша картина яку ми змогли створити з допомогою ШІ та наших знань. Ну як наших, чесно признаюсь, більшу частину зробила Марія та ШІ, я тільки трішки допоміг.

— Дивовижно, ви такі молоді, а вже досягли таких висот. Вашої б наполегливості моїм студентам… — чоловік усміхнувся накручуючи тонкий вус. 

— Ви ознайомились з проєктом? Що ви думаєте? 

— Ознайомився, — чоловік сховав усмішку і глянув на Марію. — Завод можна будувати хоч сьогодні. Ваші експерти зробили неймовірну роботу, тому, на даному етапі мені немає, що додати.

— Ви дещо не зрозуміли, ми покликали вас не для експертної оцінки. Ми хочемо найняти вас як генерального директора.

— Гмм? — чоловік аж завмер на мить. — Неочікувано. Перш ніж погодитись я б хотів дізнатись вашу ціль. Для чого вам це?

Микола, склав руки під грудьми та дивився на нас своїми проникливими очима. Було таке відчуття наче я на екзамені й зараз будь-яке ухиляння буде миттєво виявлене, тому я не став брехати:

— Я хочу скласти конкуренцію TSMC.

— Абсолютно неможливо, — Микола, відповів миттєво навіть не задумуючись. — Навіть якщо зараз держава раптом вирішить вкласти усі гроші та зусилля у сферу напівпровідників, цього буде недостатньо. Навіть Китай з його ресурсами та промисловим шпигунством не може наздогнати Тайвань. Для України це просто не реально.

— Цей завод тільки перший крок який виконує масу інших цілей які не можна виразити в грошовому чи репутаційному еквіваленті. Просто я хочу створити прецедент, сказати світу та українцям: ми круті і можемо будувати високотехнологічні заводи, тому вчіться та отримуйте зарплату як в Америці десь в Житомирі.

Коли я почав глибше занурюватись у світ напівпровідників то виявив масу підводних каменів і почав розуміти наскільки амбітну ціль поставив перед собою. Якщо гроші і технологія це стіна яку можна подолати, то висококваліфікований персонал ні. Потрібно підвищувати якість освіти, а без держави навіть з допомогою моїх відеоуроків це неможливо. Але це не значить що ситуація безвихідна.

— Хоч я і вважаю вашу кінцеву ціль неможливою, але цей проєкт мене зацікавив. Я б хотів почути умови нашої співпраці.

— По-перше, контрольний пакет акцій буде належати нам, по-друге, ми хочемо сформувати українську еліту здорової людини. Тобто публічно ви послуговуєтесь тільки українською мовою, а сосійську принципово не розумієте. По-третє, навчання співробітників, хоча б тридцять хвилин на день вони повинні навчатись, потрібний матеріал ми надамо. По-четверте, цей проєкт розробили ви, і саме ви переконали нас вкласти в вас гроші.

—  Останнє не розумію.

— Еліта здорової людини.

Ми обговорили ще декілька деталей, а потім покликали юристів із сусідньої кімнати, та підписали всі необхідні документи стосовно утворення нової компанії, та інші незрозумілі папірці. “Кварц” отримав у своє розпорядження ділянку землі де закінчувалось будівництво комплексу будівель, а також мільярд доларів на рахунок.

Однак, що робити далі? Якщо чесно, то якби до мене підійшли з подібною пропозицією я б не знав, що робити. Куди йти до кого телефонувати? Старих знайомих з університету, колишнім колегам? І тут з’являється неймовірна перевага Сингулярності. Створивши базу даних всіх людей України він міг підібрати персонал з потрібною кваліфікацією і досвідом. 

Микола отримав частинку цієї бази, і тепер залишилось тільки переконати людей працювати на нього. Звичайно чоловік не буде це робити особисто він найме рекрутингову фірму і буде чекати на результати. Спочатку кістяк новоутвореної фірми потім керівники відділів також почнуть збирати персонал.

Чесно кажучи створити фірму з нуля це дуже, дуже важко, але це вже не моя турбота. Тим більше Миколі схоже натерпиться чимшвидше розпочати, он як його тонкі вуса тремтять від збудження.

— І підкинули ви роботи цьому старому.

— Саме тому, ви повинні поспішити та передати свої знання і досвід новому поколінню, — спокійно промовила Марія.

— Гаразд.

Микола ще раз усміхнувся нам і покинув ресторан. Я залишився з Марією наодинці і нарешті замовив щось поїсти, дівчина також не відмовилась повечеряти.

— Які далі плани?

— Мені ще необхідно створити декілька компаній які будуть розвивати нашу екосистему напівпровідників.

— Зрозуміло, порадь готель в місті.

— Просто переночуй в мене, — дівчина підняла очі. — Тільки не думай, що це запрошення в моє ліжко, просто переночувати не більше.

— Так, так матуся, я знаю, що ти просто не хочеш, щоб я натворив справ.