Наступний тиждень Девід провів, жонглюючи дюжиною різних справ. Між зустрічами з королем Вільямом, герцогинею Єзавель, усіма своїми братами, не кажучи вже про несподівані візити Ноли, було важко знайти час для справжніх інтриг.
Але принаймні одне йому вдалося. Для Єзавелі він допоміг створити досить велику мережу інформаторів, що складалася з людей, яких зазвичай не помічали однолітки Девіда. І він, безумовно, потребував їхньої допомоги. Він хотів постійно стежити за кожним, що було не зовсім можливо для аболішів, оскільки вони до смерті лякали всіх, хто міг би допомогти йому стежити за ними.
Проте, до нього поступово просочувалися чутки про план, який Аболіш мали для маленького містечка Гарольд. Ніхто не міг розповісти йому подробиць, але він знав, що він буде реалізований дуже скоро. Навіть занадто скоро. Не було часу, щоб дізнатися про нього достатньо, не кажучи вже про те, щоб розробити контрплан.
Протягом тижня він дедалі більше переймався цим питанням, через що час тягнувся дедалі повільніше.
А потім настав день, і все почало рухатися в одну мить. Спершу аболіші почали один за одним залишати замок, і незабаром там залишилися лише Дезмонд Грантьє та Андрес Ґет. Потім з’явилося повідомлення в новинах.
Це було відео нікого іншого, як Темносталевого Солдата. Девід ледве міг повірити в те, що бачив.
Цей молодий чорношкірий чоловік з найвідомішим обличчям в країні говорив прямо в камеру. Дуже повільно вимовлялися слова, кожне з яких було моторошно тихим, що змушувало Девіда напружуватися, щоб слухати.
<Протягом наступних двадцяти чотирьох годин> — говорив Гектор по телевізору. — <Я... Темносталевий Солдат, як ви мене називаєте... знищу... місто Гарольд... повністю... Якщо ви не бажаєте померти... то я пропоную... вам піти зараз...>
Це був не той голос, який Девід міг собі уявити, але якимось чином це здалося йому набагато гіршим. І засоби масової інформації, схоже, поділяли його думку. Вони крутили відео по колу з жахливими коментарями. Робилися марні спроби заспокоїти людей, але воно поширилося по всіх каналах, і майже кожна програма переривалася оповіщенням.
І все ж, яким би жахливим він не був, цей збіг не залишився поза увагою Девіда. Місто Гарольд. А ще було питання попереднього медіашторму Гектора. Девід пам’ятав, як Дезмонд вичитував Каркаша за те, що той потрапив у новини. То що ж цей молодий чоловік вклав у Гарольд? Девід не міг зрозуміти мотивів хлопця.
У нього не було багато часу на роздуми, адже він дивився відеозапис не сам.
Дезмонд розсміявся.
— ТАК! Він щось задумав! Як ти думаєш, що він буде робити далі?!
Андрес погладив себе по підборіддю, не в змозі приховати посмішку.
— Цікаво. Очевидно, що він намагається евакуювати місто, але виникає питання: як він дізнався?
— О! Ти думаєш, у нього є шпигун у замку? — погляд Дезмонда перевівся на порожній простір поруч з ним. — О, не будь такою. Було б так нудно, якби все проходило без проблем, — він зробив паузу. — Так, так, добре. Я почну розпитувати людей.
Девід подивився на короля, а потім знову на аболішів. Він вирішив ризикнути та поставити проміжне запитання.
— Хто-небудь може пояснити, що тут відбувається?
Андрес і Дезмонд обмінялися поглядами, а потім Андрес сказав
— Ми отримали розвіддані, що цей Темносталевий Солдат є ворогом Корони. Він хоче знищити Атрею.
Девід стурбовано насупився.
— Невже? Навіщо йому це?
Дезмонд знизав плечима.
— Хто може сказати напевно? Я впевнений, що ваша сім’я за ці роки нажила багато ворогів.
Цього не можна було заперечувати, визнав Девід. Але навіть якщо так, їхня пісня змінилася надто швидко. Він дуже не хотів вірити у все, що вони йому говорили, але, можливо, вислухавши те, у що вони хотіли, щоб він повірив, він краще зрозуміє, в чому полягає істина.
— Чому ви підозрюєте, що цей молодий чоловік має шпигуна в нашому замку?
Вони знову завагалися.
Девід зачепив їх цим питанням, і він це знав. Вони не здогадувалися, що він знає, що вони мають якісь плани щодо Гарольда. Йому було цікаво, як багато вони йому розкажуть.
— Що ж, — сказав Андрес. — Я впевнений, що ти помітив, що всіх наших товаришів зараз тут немає. Ми не віримо, що це збіг, що це відео витекло саме сьогодні, з усіх днів.
— Я теж про це подумав, — сказав Девід. — Куди саме поділися всі ваші друзі?
— Вони отримали прохання повернутися до штаб-квартири, — відповів Дезмонд. — Але ти не хвилюйся. Вони скоро повернуться.
— Ах, — прохідна брехня, подумав він. Тоді час тиснути далі. — Чому ви сказали, що він, очевидно, намагався евакуювати Гарольда?
Вираз обличчя Андреса сіпнувся. Раптовий спалах роздратування.
— У нас там делікатна операція, — сказав Дезмонд, все такий же холоднокровний, як завжди. — Він, мабуть, хоче її зірвати.
— О? Що за операція?
Дезмонд був готовий з посмішкою.
— Військові припаси й таке інше. Подробиці, напевно, тобі набридли б, але якщо вже так цікаво, то я відвезу тебе туди завтра і проведу екскурсію по об’єкту.
Девід був вражений і посміхнувся у відповідь. Безсумнівно, щось заважало виконати цю обіцянку. Можливо, настав час звернутися до Єзавелі з проханням провести розслідування. Єдине місце, де Аболіш, здавалося, постійно стикалися з труднощами — це місце, де був Темносталевий Солдат.
-+-+-+-+-
Гектор і Ліннетт в’їхали в Сескорію зі сходу, він на мотоциклі, вона на витонченому автомобілі темно-зеленого кольору.
Ліннетт висловила занепокоєння, що машина буде надто кричущою, що вона буде занадто виділятися, але Ґаровель наполягав, що їх більше турбує швидкість, ніж зовнішній вигляд. Машина, яка може злитися з навколишнім середовищем, не має особливої цінності, коли ворожі женці можуть відстежувати їх крізь стіни.
Протягом тижня план неодноразово змінювався через збіг обставин, першою з яких була його підготовка з Ліннетт. На початку він трохи хвилювався, що може завдати їй болю, але тепер це занепокоєння вже давно минуло. Ліннетт повністю вибила з нього все лайно. Тож він почав використовувати своє залізо проти неї. І це не мало жодного значення.
Саме її очевидна сила дозволила їм переосмислити їх стратегію на сьогодні. Несподівано Гектор зрозумів, що йому не потрапить у битву два проти одного. Якщо вже на те пішло, то він відчував, що саме він буде тим, хто надаватиме підтримку. Єдина перевага, яку він мав над нею, полягала в тому, що він міг бачити женців, а вона — ні.
На додаток до присутності Ліннетт, інформація Джини показала, що в пастці в замку опинився не лише король. Тож тепер план полягав не лише у його викраденні, а й у тому, щоб вивести звідти якомога більше людей.
А потім з’явилося відео. Це було дуже складне завдання. Кількість дублів, які йому довелося зробити, щоб зробити все правильно, була жахливою. Здебільшого це він мучився годинами, а Ґаровель спостерігав за ним, і його по черзі то розважали, то знуджували, то дратували відсутністю прогресу. Насправді Гектор був готовий продовжувати, але Ґаровель повідомив йому, що один з дублів, який він зробив, буде дуже добре працювати. Гектор засумнівався, але вирішив довіритися думці женця. А потім настав день, і він почув від Джини, що Ґаровель був цілковито правий.
Тепер залишалося тільки дістатися до замку.
З першого погляду Сескорія здавалася такою, якою він її пам’ятав. Високі циліндричні будівлі були звичними, як і біло-блакитні кольори, що їх супроводжували. Якби він не знав краще, то міг би подумати, що все тут звичайне.
Незабаром вони натрапили на сторожку. Вона була зруйнована під час останнього візиту Гектора і, схоже, щойно почала відновлюватися. Вона була зачинена, як вони й передбачали, але пара офіцерів у формі все ще стояла на варті.
Ліннетт зупинилася і вийшла з машини. Гектор припаркував свій мотоцикл позаду неї, не знімаючи мотоциклетного шолома, і приєднався до неї.
— То що? — запитала вона. — Чи може Ґаровель сказати, де Дезмонд?
Це була їхня перша мета. З розвідданих Джини вони знали, що Дезмонд рідко відходив від короля. А оскільки Ґаровель вже бачив ауру Дезмонда раніше, то жнець міг розпізнати його присутність і визначити розташування.
«Так, — сказав Ґаровель. — Я можу привести вас прямо до нього».
Гектор кивнув їй.
— Йди за мною.
Коли Джина вперше запропонувала їм увійти через головні ворота, це здавалося поганою ідеєю, але вона пояснила, що через реконструкцію ними майже ніхто не користується.
Коли вони з Ліннетт підійшли до дерев’яної барикади, Гектор накрив камери спостереження залізом. Гвардійці з обох боків вийшли зі своїх маленьких сторожових будиночків, і він знерухомив їх обох металом. У кожного гвардійця на стегні висіла рація. Ліннетт конфіскувала їх.
Гектор зняв шолом, відкривши обличчя двом гвардійцям.
— Ох, бляха! — сказав той, що стояв праворуч.
— Не хвилюйтеся, — сказала Ліннетт. — Ми хочемо вас відпустити. Якщо ви зараз же втечете звідси, це буде у ваших же інтересах. Ви розумієте?
Гвардійці ледве могли поворушити головами, обмінялися поглядами один з одним. А за мить сказали: «Так!« і «Ми розуміємо!».
Гектор відпустив їх, і вони одразу ж побігли геть. Ліннетт передала йому рацію. Він причепив її до поясу.
Барикада височіла на добрих чотири метри, перешкоджаючи входу. Зверху мала бути велика кам’яна арка, але її ще не відновили. Ліннетт, здавалося, була готова перелізти через неї, але Гектор попросив її зачекати, і замість цього підняв платформи для них обох. Вони піднялися на верхню частину воріт, а потім він підняв ще платформи з іншого боку, що дозволило їм просто переступити через них і опуститися назад.
— Який же ти вправний, — сказала Ліннетт. Вона знову підняла капюшон свого білого плаща, який нещодавно почистила. За тиждень вона зробила кілька поїздок до міста, одна з яких була за свіжим одягом — не лише для себе, але й для Гектора, оскільки він не міг робити покупки для себе, не викликаючи паніку. Здавалося, що вона особливо полюбила свій плащ, до такої міри, що навіть купила йому чорний плащ. Він подумав, що вона могла б мати гарний вигляд, але він почувався смішним у своєму плащі та вирішив його не вдягати. До того ж це був не зовсім мотоциклетний одяг.
«Он там» — Ґаровель показав на західну сторону замку.
Вони пройшли через величезний сад, і Гектор був попереду. Він зміг вивчити розташування завдяки будівельним планам, які Джина знайшла для нього. Звичайно, Ліннетт вже знала замок і територію, але він хотів бути підготовленим.
Тепер усередині він, як і Ґаровель, стежив за новими камерами спостереження і намагався завадити кожній з них. Кожного гвардійця, якого вони зустрічали, вони так само підкорювали, але цих він не міг поки що відпустити. Натомість він знайшов вільний кабінет і почав збирати їх, як статуетки в натуральну величину. Йому довелося закрити їм роти, щоб вони не могли кричати про допомогу, але він був обережний, щоб не перекрити ніздрі. Ґаровель пообіцяв нагадати йому, що їх потрібно буде звільнити пізніше, але Гектор сподівався, що він не забуде про таку важливу річ.
Звичайно, ці люди могли б упізнати Ліннетт, і спочатку вона просто намагалася прикрити обличчя капюшоном, але після того, як Гектор привів до кімнати свого п’ятого охоронця, вона вирішила відкритися.
— Ви всі мене пам’ятаєте, так?
Один з них спробував заговорити, але його голос був надто заглушений залізом, тому Гектор відкрив йому рот, як і всім іншим.
— Ліннетт, якого біса ти з ним робиш?!
— Він на нашому боці, — сказала вона, її поза різко стала жорсткішою. На звуки їхнього нерозуміння вона додала. — Я знаю, що ви чули про нього, але це неправда. Я за нього ручаюся.
— Тоді що це все таке? Чому ви тримаєте нас у полоні?
— Ми не могли ризикувати, що ви одразу повідомите Аболіш про нашу присутність, — вона ще раз оглянула гвардійців. — Ви всі опинилися в пастці в цьому замку разом з ними. Ви вже повинні знати, що їм не можна довіряти.
— Звісно, ми знаємо. Вони ж довбані божевільні.
— Стули пельку! Хочеш померти?! Вони чують крізь стіни, ідіоте!
— Ми будемо битися з ними, — сказала Ліннетт. — Це означає, що вони будуть зайняті. Ми хочемо, щоб ви скористалися цією можливістю і вивели якомога більше людей з будівлі.
— Ви божевільні, якщо думаєте, що зможете перемогти їх!
Вона підняла рукавичку і випустила шматочок фіолетового відтінку.
— Що це в біса таке?!
— З нами все буде гаразд, — сказала вона. — Але, попри це, переможемо ми чи ні, це не твоя справа. Просто турбуйтеся про те, щоб скористатися перевагами відвертального маневру, який ми надаємо, поки ми в змозі його забезпечити.
На цьому вони замовкли, і за мить Гектор відпустив їх усіх. Вони все ще дивилися на нього, як на якогось демона, але якщо й хотіли щось сказати, то вирішили тримати це при собі.
Ліннетт натиснула на них, вимагаючи відповіді.
— Ми можемо розраховувати на вашу допомогу?
— Так, — сказав крайній правий гвардієць.
— Ні, чорт забирай! — сказав інший. І він спробував втекти, але фіолетова смуга обвила його, перш ніж він встиг дійти до дверей, і потягла його назад до Ліннетт.
Вона розвернула його обличчям до себе.
— Дозвольте мені перефразувати, — сказала вона. — Ви будете допомагати нам.
Чоловік вдарив її ногою в живіт, і, прикриваючись фіолетовим щитом, вона навіть не здригнулася. Натомість її єдине око звузилося, і гвардієць зблід.
— Лінн... — Гектор промовив це слово тихо, так тихо, що Ліннетт навіть не одразу зрозуміла, що він взагалі щось сказав. А коли вона повернулася, щоб подивитися на нього, він сказав. — Відпусти його... Ми не можемо змусити його ризикувати життям...
Судячи з виразу її обличчя, вона не погодилася, але, проте, дозволила чоловікові втекти неушкодженим.
Решта гвардійців також пішли, щоб почати евакуацію та залучати до справи інших своїх товаришів.
«Зараз, — сказав Ґаровель, — Ми, ймовірно, втратили елемент несподіванки, принаймні частково. Той, хто стежить за камерами спостереження, напевно помітив усі чорні екрани та повідомив про це».
Гектор знизав плечима.
— Нічого страшного... тобто, що ми не дуже відволікатимемо увагу, якщо весь час будемо ховатися.
Ґаровель схвально кивнув.
Гектор пішов за Лінн назад у коридор.
— Де зараз Дезмонд? — запитав він женця.
Ґаровель вказав.
«Метрів за двадцять звідси. Якщо вони отримали звіт, то його жнець, напевно, вже розпізнає наші аури».
Гектор пішов попереду, але не встигли вони дійти до кінця коридору, як у нього вбіг принц Натаніель і зупинився, як укопаний, щойно побачивши обличчя Гектора.
Ліннетт в одну мить опинилася на чоловікові, однією рукою зв’язавши його фіолетовою тінню, а іншою витягнувши свій меч.
— Лінн! — сказав Гектор, біжучи за нею. — Що ти робиш?!
— Це людина, яка намагалася вбити Її Високість, — сказала Ліннетт занадто спокійно. Фіолетова тінь огорнула обличчя Натаніеля, придушуючи його крик. — Він той, хто затіяв усе це божевілля.
Гектор моргнув від несподіваної відповіді.
— З-звідки ти це знаєш?
— Королева сама мені сказала, — Ліннетт підтягнула чоловіка ближче і підняла свій клинок. — Я намагаюся знайти причину, чому б мені просто не вбити його тут і зараз.
— Т-тому, що він просто людина, — сказав Гектор. — Я не... я маю на увазі... ти впевнена, що немає іншого способу впоратися з цим?
Ліннетт пильно подивилася на принца, розмірковуючи, що їй робити.
Гектор подивився на Ґаровеля.
«Чи повинен я щось зробити? Зупинити її?»
«Я не бачу для цього причин, — відповів Ґаровел. — Це точно принц Натаніель, а ми вже знаємо, що принци співпрацюють з Аболіш».
«Але він... я... тобто, я знаю, що він наш ворог, але...»
«Вона знає більше про це, ніж ми. Я б сказав, що це її рішення».
Гектор лише насупився.
Ліннетт загарчала і вклала меч у піхви. Вона затягнула Натаніеля в найближчу кімнату і запхала його в шафу. Потім вона повернулася до Гектора.
— Ти не міг би залишити його закованим у метал?
Він перевів подих і кивнув. За мить принц перетворився на статую нижче носа.
Ліннетт зачинила за ним двері шафи.
— Ми повернемося за тобою пізніше, якщо зможемо, — сказала вона через білий дуб. — Тоді ми знайдемо тобі більш відповідне житло. У в’язниці.
Коли вони йшли, Гектору довелося сказати.
— Ем. Дя-дякую... за те, що не вбила його.
— Я не могла бути на сто відсотків впевненою, що Її Високість хотіла б цього. Він все ще її брат, зрештою.
«Дезмонд дуже близько, — повідомив йому Ґаровель. — Може, через два коридори звідси».
— Дезмонд поруч, — передав Гектор. — Приготуйся.
— Я вже готова.
Вони повернулися в коридор, і досить скоро Дезмонд з’явився в дальньому кінці. І він просто стояв там, ще не готовий підійти ближче.
— Радий тебе знову бачити! — крикнув він через мармуровий коридор.
Замість того, щоб відповісти, Гектор закутався в броню. Шолом сформувався навколо його голови так, як він його запам’ятав. Потім з’явилися рукавиці, нагрудник і поножі. Це був не повний обладунок, оскільки він боявся, що його рухливість буде обмежена, якщо він додасть до нього набагато більше.
Дезмонд, здавалося, не був особливо стурбований несподіваною появою обладунків, вирішивши терпляче чекати.
— А! Дівчина з мечем! Ти дуже змінилася, чи не так?! Полювала на аберації?! Мені подобається твій новий вигляд!
Лінн проігнорувала його і прошепотіла Гектору.
— Ти думаєш, він намагається приманити нас, щоб ми напали на нього? Де інший слуга?
— Я не знаю...
— Досить розумно! — сказав Дезмонд. — Цей твій маленький план! Але мені дуже цікаво, як ти здогадався здійснити його саме сьогодні! Якщо ти мені скажеш, я зроблю тобі щось приємне! Ти любиш брауні?! Я роблю дивовижні брауні!
— Що за ідіот, — сказала Ліннетт.
— Ну ж бо! Якщо ти не збираєшся зі мною розмовляти, то все дуже швидко набридне, якщо ти не нападеш!
«...Ні, — сказав Ґаровель. — Це відвертальний маневр. Він хоче виграти час, щоб його товариш міг щось зробити. Ігноруй його. Змусь його погнатися за нами».
Гектор кивнув.
— Ми поки що не можемо вступати з ним у бій, — сказав він Лінн, а потім побіг у перехресний коридор, а вона з Дезмондом побігли слідом.
Він знав, що королівська спальня була близько. Це було, мабуть, найочевидніше місце для короля, але тоді Дезмонд, мабуть, не зрозумів би так швидко, з якою метою вони прийшли сюди.
Ззаду вилетіла шипляча рука, але Ліннетт була готова. Її тінь відкинула її назад до Дезмонда, якому довелося пірнути з її шляху. Наступний вибух змусив зал здригнутися, Гектор спіткнувся, але продовжував йти.
Гвардійці, мабуть, добре попрацювали, бо цивільних навколо було небагато. Тих, хто залишився, Гектор намагався налякати та змусити тікати, пробігаючи повз них, змушуючи металеві шипи несподівано вистрибувати з підлоги перед ними. Ця стратегія принаймні виявилася досить успішною.
Гектор увірвався до королівських покоїв, відчайдушно шукаючи очима довкола. На щастя, там був чоловік, який сидів на своєму ліжку, виглядав виснаженим у своєму королівському костюмі та стискав плече відсутньої руки.
Побачивши Гектора, він просто застиг. Можливо, через те, що чоловік виглядав надто виснаженим, але він не був особливо здивований появою молодого, закутого в броню чорношкірого чоловіка. Однак, коли прибула Ліннетт, вираз обличчя короля змінився.
— Ти! — сказав він, розширивши очі.
— Ваша Високість, ми прийшли забрати вас звідси! — сказала вона.
— Вас прислала Гелен?!
— Не зовсім, — відповіла Лінн. — Але ми діємо в її інтересах. Будь ласка, у нас немає часу!
— Так, звичайно!
Потім пролунав голос Андреса Ґета.
— Боюся, я не можу цього дозволити, — сказав він з коридору і за мить з’явився у відчинених дверях разом з новим женцем.
Гектор не гаяв часу і запустив списа прямо в чоловіка.
Стіна жовтого кришталю вистрілила з підлоги та зупинила спис намертво. Якимось чином від сили удару метал розлетівся на друзки, а на кришталі утворилася лише тріщина.
— О, та годі, — сказав Андрес. — Я чув, що ти можеш робити метал, але на таке просто соромно дивитися. І ти називаєш себе користувачем матеріалізації?
Гектор насупився, сидячи за кермом.
— Дозволь мені продемонструвати, як можна по-справжньому використовувати матеріалізацію.
Далі
Том 2. Розділ 52 - О, вогні, що стикаються...!
Злива жовтих кристалів полетіла на них, і Гектор підняв стіну заліза, але це майже нічого не зупинило. Шматки кристалів розривали метал, наче картон. Гектор отримав кристалом розміром з софтбольний м’яч у груди, зваливши його з ніг. «Він використовує техніку зміцнення душі на цих кристалах, — приватно повідомив йому Ґаровель. — Його стихія, мабуть, сірка». Гектор знову намагався піднятися, дивлячись, як Ліннетт виграє час, для цього. Фіолетова тінь могла протистояти кристалам набагато ефективніше, і коли Андрес спробував накрити її ними, тінь одразу ж вирвала її. «Будь обережним, — сказав Ґаровель. — Він, напевно, може створювати її в інших станах, окрім твердої кристалічної форми». Коли Гектор повернувся, Ліннетт відтіснила Андреса назад до зали. Однак Андрес, очевидно, приманював її до себе, щоб приховати той факт, що Дезмонд наближається до неї ззаду, тому Гектор вирішив опинитися там першим. На мить вони з Ліннетт стали спина до спини, і він швидко прошепотів їй те, що Ґаровель щойно розповів йому про здібності Андреса. — Зрозуміла. Гігантський кристал полетів до них, і Ліннетт розсікла його навпіл своїм мечем з фіолетовим покриттям. Наступні половинки кристала врізалися в стіни та продовжили летіти далі по коридору. Дезмонд кинув миготливий погляд на раптово зниклі стіни навколо нього. За лічені секунди його частина коридору перетворилася на одну велику кімнату, щось на кшталт суміжної палати. Стеля почала стогнати, і Гектор подумав, що вона може обвалитися, але, принаймні зараз, цього не сталося. Жниць Дезмонда, Езмортіґ, з’явився позаду нього, ймовірно, бажаючи надати спостережливу пораду, як це робив Ґаровель. Гектор запустив ще один спис. Дезмонд досить легко ухилився від нього, а Гектор почав скорочувати дистанцію зі щойно виготовленим лезом у руці. А потім різко ляснув залізом по обличчю Дезмонда. Гектор замахнувся на шию чоловіка, але навіть не використовуючи очі, Дезмонд все одно ухилився прямо під удар і зловив руку Гектора обома своїми. Рука зламалася, і дебелі руки чоловіка вчепилися в горло Гектора. Гектор почув шипіння і зрозумів, що вибух неминучий. Вилетіли залізні шипи. Вони пронизали Дезмонда в п’яти місцях, послабивши його хватку і дозволивши Гектору відштовхнути його, перш ніж рука вибухнула. Дезмонд відскочив до Лінн, яка була більш ніж щаслива, що знайшла час для чоловіка. Вона замахнулася мечем і відрубала Дезмонду обидві ноги. Жовті кристали врізалися в неї, і вона відлетіла від Дезмонда. Гектор підскочив і зловив її, в основному правою рукою, оскільки інша все ще була зламана. І через дивний кут, під яким він зловив її, Гектор приземлився з вихором. Він збирався покласти її на землю, очікуючи, що вона буде принаймні дезорієнтована, але, схоже, цього не сталося. Вона дивилася так само ясно, як і завжди, і одразу ж піднялася на ноги. І це було добре, тому що Андрес не відступав. Він зовсім не переймався Дезмондом, а натомість запустив у них хвилю кристалів завбільшки з кулак. Гектор підняв металеву стіну, а Ліннетт додала до неї фіолетове покриття. Кристали розлетілися від удару. Гектор вже знав, що тінь Лінн була більш стійкою, ніж тінь Джеффрі, але він постійно дивувався, наскільки сильно. За час їхніх тренувань він неодноразово намагався прорватися крізь її тінь з силою душі, але жодного разу йому це не вдалося. Навіть після того, як він почав використовувати покращення сили та відправив її в політ, Лінн описала його удари, як не більше, ніж дружнє поплескування по плечу. Ліннетт втягнула свою тінь, поки Гектор руйнував свою стіну і готував інший спис. Вона рушила першою, пірнувши з головою в кристалічний шторм Андреса і змусивши його повернутися назад. Гектор не розумів ще однієї речі: як Андрес міг запустити свої кристали таким чином. Він не кидав їх. Він просто виставив одну руку вперед, і кристали вилетіли, як тільки з’явилися. Гектору дуже хотілося дізнатися, як це можливо, але зараз був не найкращий час просити Ґаровеля про пояснення. Ліннетт продовжувала натискати і нарешті зловила лезом одну з рук Андреса. Чоловік спробував використати це як можливість вдарити її кришталевим кулаком, але спис влетів йому в груди, повністю вибивши його з рівноваги. І Лінн відтяла йому голову. Дезмонд вже встиг зняти метал з обличчя і все ще чекав, коли ноги відростуть, коли голова Андреса покотилася до нього. Коли він підняв голову і побачив, що Ліннетт і Гектор летять на них, він посміхнувся і сказав. — Ну, що ж! Спробуйте це! І все тіло Дезмонда почало темніти та шипіти. Гектор і Лінн заверещали й спробували замкнути Дезмонда в коробці з металу і тіні разом. Цього було недостатньо. Вибух струсонув усю будівлю і розірвав їхній нашвидкуруч зроблений контейнер на шматки, навіть розбивши тінь Ліннетт. Ударна хвиля вдарила Гектора, як потяг. Він пролетів крізь стіну, потім ще одну й опинився надворі, перекидаючись через траву і бруд, поки нарешті не зупинився. Його обладунки були розтрощені, а тіло розірване на шматки. Більша частина плоті на його обличчі зникла. Його тулуб був не в кращому стані, оголені ребра стирчали з грудей, зазубрені та зламані. Кров, здавалося, була скрізь. Його кінцівки, однак, все ще були прикріплені, за винятком відсутньої ступні та половини руки. І він все ще був притомний. Його барабанні перетинки були розірвані. Очей не було. Всі нервові закінчення на передній стороні його тіла були знищені. Але Гектор не відключився, все ще усвідомлюючи, що все відновлюється. Він ще не міг говорити, але міг думати. «Ґаровель?!» «Я в безпеці, Гекторе. Ти придушив його достатньо, щоб я встиг вчасно вийти з радіуса вибуху». Він би зітхнув з полегшенням, якби його легені не розчавило на м’ясисту пасту. «А... що сталося з Лінн?» «Я зараз її шукаю». -+-+-+-+- Фіолетова смуга відштовхнула від неї масивний дерев’яний стіл. Ліннетт закашлялася, напівочікуючи побачити кров, але не побачила її. Вона не була впевнена, чи це тому, що крові справді не було, чи тому, що вона ледве могла бачити прямо в цей момент. Перш ніж спробувати поворухнутися, вона заплющила очі й зробила перевірку. Всі її кінцівки ще працювали, але вона була впевнена, що принаймні два ребра зламані. Голова також сильно боліла, і коли вона піднесла руку до чола, то побачила там трохи крові. — Ого, — зітхнула вона. Вона зсунулася зі спини та стала на навколішки. — Я точно відчула це... — вона спробувала встати й спіткнулася. Озирнувшись, вона зрозуміла, що не впевнена, де опинилася. Щоб не була це за кімната раніше, зараз це були руїни. Дверний отвір був завалений уламками, без сумніву, з гігантської діри в стелі, яка також слугувала єдиним джерелом світла в цій тьмяній кімнаті. Однак зараз Ліннетт не дуже хотілося лізти, тож вона змусила тінь працювати, намагаючись розчистити шлях до дверей. — О, слава богині! — почувся чоловічий голос. — Ти все ще жива! Вона підняла голову і побачила крізь отвір світловолосе обличчя короля. — Ваша Високість! — сказала Ліннетт. — З вами все гаразд?! — Так, я в порядку. Тобі потрібна допомога, щоб піднятися назад? І вона зрозуміла, що, мабуть, впала на рівень підвалу. Вона зібралася з силами, випросталася. — Ні, — сказала вона. — Будь ласка, зачекайте там хвилинку, — вона ніколи раніше не використовувала тінь як мотузку і тому не була впевнена, що вона взагалі може функціонувати як така, але зараз здавалося, що настав час спробувати. Вона відправила фіолетовий гак нагору і зачепила його за перший поверх, і, звичайно ж, змогла піднятися нагору без особливих зусиль. І коли вона знову зустрілася з королем віч-на-віч, вона згадала про їх завдання. — Ваша Високосте, ми повинні вивести вас звідси, — вона взяла його за руку, і вони почали рухатися зруйнованим коридором. — Їх стає більше, — сказав Вільям. Вона насупила брови. — Що ви маєте на увазі? — Перед вашим боєм Андрес подзвонив іншим своїм товаришам. Я впевнений, що вони вже їдуть сюди. Її рот скривився у хмуру посмішку. — Тоді тим більше причин, щоб піти. Вона не мала жодного уявлення, де Гектор. Звичайно, вона хотіла піти на його пошуки, але, наскільки вона розуміла, до повної регенерації Дезмонда та Андреса залишалися лічені хвилини. Це залишало дуже мало часу, щоб витягти короля. І навіть якщо вона була достатньо сильною, щоб перемогти їх самотужки, вона знала, що все одно не зможе вбити їх, доки не побачить їхніх женців. Ліннетт супроводжувала короля аж до головної брами, де гвардійці замку були зайняті тим, що виводили цивільних у безпечне місце. Вона знову знайшла свою машину і кинула ключі Вільяму. — У ній є GPS, — сказала вона. — Їдьте за останньою адресою, яку він записав. Це має бути за межами Волтона. Коли приїдете туди, шукайте двері в землі, і ви знайдете підземний бункер. Він розгублено подивився на неї. — Ти не підеш зі мною? — Я зустрінуся з вами в бункері, як тільки зможу. — Але чому? — Я не піду звідси без мого друга. -+-+-+-+- Регенерація майже закінчилася. У нього було достатньо м’язової тканини, щоб знову стояти, хоча його хода залишалася повільною і хиткою. З неба він побачив Ґаровеля, що височів над територією замку. «Ти вже бачиш її?» — запитав Гектор. «А... О, ось вона. Вона вже біля вхідних воріт». «Добре». «І це аура короля їде геть. Схоже, вона доставила його в безпечне місце». «Серйозно?» «Ага, — жнець засміявся. — Це мав бути наш план, але вона робить всю важливу роботу, чи не так?» Гектор знизав плечима. «Гей, я не проти...» «Ой-ой». Він зупинився. Він починав ненавидіти чути це від Ґаровела. «Що сталося?» «Я відчуваю наближення Каркаша». «Ох, бляха, — до нього вже повністю повернулися ноги, і він почав бігти. — Ти впевнений, що це він?» «Боюся, що так. З північного заходу. Мабуть, отримав повідомлення, що ми тут, — Ґаровель спустився назад на землю, де Гектор міг його захистити. — Гарольд не так далеко, і ми вже бачили, як швидко він може літати». «Я дуже не хотів битися з ним знову...» «Його жниця зможе відчути нас. Він ганятиметься за нами, доки ти не змусиш його припинити». Він кружляв навколо замку, намагаючись дістатися до входу, але Каркаш знайшов його першим. Коли Гектор побачив, що чоловік завис, він створив собі блискавичник у траві, але, на його превеликий подив, Каркаш не напав на нього одразу ж. Він повільно почав кружляти навколо замку. Натомість Каркаш повільно спустився до Гектора і промовив кілька слів з сильним ваельським акцентом. — Де король? Гектор не зовсім знав, як відповісти, але Ґаровель зробив це за нього. «Він пішов» — сказав жнець. Каркаш ненадовго замовк. Його жниця, Гойоте́, стояла прямо за ним, і вони, ймовірно, розмовляли, але Каркаш не зводив очей з Гектора. — Ти повинен сказати мені, де він, — сказав чоловік. Вираз обличчя Гектора змінився. «Він це серйозно? Я не розумію, чому він просто не напав на мене...» «...А! — сказав Ґаровель. — Тому, що він все ще не впевнений, що зможе тебе перемогти! Він хоче виграти час, поки інші прибудуть і допоможуть йому!» «Еее... ти справді так думаєш?» «Атакуй його зараз! Ми повинні забратися звідси, поки вони не з’явилися!» Гектор послухався. І для свого першого кроку він обрав підступну річ. Він склав руки разом, маскуючи рух, вдаючи, що хрумтить кісточками пальців, і позаду Каркаша сформувалася лінія з чотирьох великих катапульт. Насправді це були не що інше, як гойдалки з залізними валунами на дальніх кінцях. На піднятих кінцях гойдалок з’являлися більші брили, і коли вони опускалися, запускалися початкові чотири брили. Траєкторія Гектора не була ідеальною. Перші дві брили пролетіли повз Каркаша, але останні дві були точно в ціль. Проте вони все одно не влучили в нього. Скоріше, вони потрапили у вихрове магнітне поле чоловіка, але цього було достатньо. Їх раптова поява поза полем зору Каркаша змусила його на мить відірвати погляд від Гектора, і в цей час Гектор скористався раптовою платформою, щоб піднятися в повітря. Коли Каркаш знову побачив його, Гектор вже мчав до нього. Поспішно націлена блискавка розсікла груди Гектора, коли удар з двох рук влучив у ключицю Каркаша. Каркаш торпедою врізався в землю, в той час, як тіло Гектора падало вниз з нормальною швидкістю, трохи спазмуючи від електрики, що протікала через нього. Коли він знову впав у траву, Гектор почав бігти до тіла Каркаша, знаючи, що справа ще не завершена. Втеча на мотоциклі була б неможливою, поки ця людина залишалася непереможеною, тому він знищив свої катапульти та створив свіжі валуни над головою Каркаша. Вони зупинилися в повітрі, і між ними, потріскуючи від несамовитої енергії, злетіли блискавки та відскочили. Каркаш злетів у небо, оповитий електрикою, а залізні брили закружляли навколо нього з нестримною швидкістю. Гектор робив більше блискавичників, поки біг по землі. Він хотів бути попереду, створювати залізні шпилі швидше, ніж Каркаш зможе захопити контроль над ними. Підходити близько, не маючи чим захиститися від блискавки, було очевидно небезпечно, і Каркаш навряд чи піддався б на ще одну просту відтяжну тактику. На деякий час їхній бій зайшов у своєрідну патову ситуацію. Каркаш відмовлявся підходити близько, де Гектор міг би його вдарити, а Гектор відмовлявся залишати притулок своїх численних, швидкоплинних блискавичників. Однак це дало йому і Ґаровелю можливість розробити стратегію. «Каркаш є проблемою лише через свою мобільність, — сказав Ґаровель. — Якщо ти позбавиш його цього, нам буде набагато легше втекти». «А це взагалі можливо?» «Ми знаємо, що він може керувати електромагнітними полями, тож, імовірно, він може літати лише тому, що носить щось металеве під одягом. Знищ це». «І як, в біса, я це зроблю?!» «Гарне питання». «Блять!» «У мене є ідея» — і Ґаровель пояснив її Гектору, який слухав з усіх сил, намагаючись не виходити з глухого кута. Гектор зрозумів. Це звучало складно, але все ж здійсненно. Однак перш ніж він зміг втілити план у життя, він помітив Ліннетт, яка стояла на даху замку. А потім він помітив Андреса і Дезмонда, які разом з’явилися через дірку в стіні, яку Гектор зробив, коли його викинули на вулицю. Це означало, що патова ситуація ось-ось мала вийти з-під контролю.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!