Знавець

137.

Отак, під завзятим натиском половини підземного світу, я цілий рік напружено оглядав свиней: самців і самиць, вгодованих і худорлявих, однотонних і рябих — на всяк любов та смак. Можна сказати, набивав око.

Ну і в підсумку я став… досвідченим знавцем тваринництва Потойбіччя.

Із сертифікатом, до речі.

138.

Жителі підземного світу підшукали мені роботу, просту і грубу — доглядати за свинями.

От же ж морока.

Я кинув оком на старого Лі. Той всяко піклувався про молоде покоління: хоч і ходив із ціпком, зігнувшись в три погибелі, однаково не забував пильно оглядати всі новоприбулі вози з поросятами. Після такого мені ставало якось зовсім незручно ухилятися від праці.

Отож, моє життя так і вертілося навколо догляду за свинями, чатування однієї людини і балачок зі старим Лі, які постійно збивалися на казна-що*, перескакуючи з теми на тему тритисячилінними** стрибками.

*牛头不对马嘴 / niú tóu bù duì mǎ zuǐ те саме, що 驢唇不對馬嘴 / lǘ chún bù duì mǎ zuǐ — букв. «губи осла не сходяться з ротом коня». Обр. озн. говорити не в тему / казати щось не до речі / балакати не до ладу.

**三千里 / sān qiān lǐ = три тисячі лі.

……Су Ю, негіднику, ти ще довго там житимеш? Якщо так піде й далі, всі свині в світі скоро почнуть мене впізнавати.

139.

Су Ю прожив на землі ще десять років, та зрештою помер на робочому місці.

Він пішов у самому розквіті сил, на піку своєї кар’єри. Безліч людей журилося й скорбіло, бо талант, що всі ті десять років творив легенду за легендою, через надмірну відданість праці буквально зморив себе до смерті.

Та ніхто не знав, що коли він упав, його обличчя осяяла усмішка.

У перші роки він повернувся на роботу, але також багато подорожував світом, навчався грі на музичних інструментах і читав книжки.

Та ніхто не знав, що місця, які він відвідав, книжки, які прочитав, і хобі, якими займався, — здійснення бажань однієї дуже важливої для нього людини, яка колись була в його житті.

Він намагався жити і за ту людину теж, ніби так вона все ще залишалася поруч із ним.

Але та людина насправді не мала великих прагнень, і її бажання виявилися зовсім крихітними, зо ніготь, тому він швидко здійснив їх усі.

Тож він просто повернувся на роботу, зайнявся своїми справами і виконував обов’язки цього життя, в той же час відчуваючи, що таким чином здійснює і власне бажання.

140.

Шлях до Хван Цюаню був довгий-предовгий: задосить, аби згадати все своє життя, і предостатньо, аби помислити про того, хто не йшов з думок всі попередні дні і ночі.

Стільки років минуло. Та людина, мабуть, вже давно народилася, і тепер, напевно, бігає повсюди малим голопуцьком.

Чи взяв він із собою ту обручку, коли йшов на переродження?

Ким він переродився?

Чи щасливий він у новому житті?

Чи… все ще пам’ятає його?

Су Ю подумав і зрозумів, що просто тішив себе марними мріями. Одна чаша супу Мен По — і найтаємніші почуття та найглибші образи геть-чисто забудуться, і душа свіженькою перейде в нове життя. Як вона може пам’ятати щось з попереднього?

Зараз та людина, ймовірно, виросла і, мов маленька бешкетна мавпочка, лазить по деревах у пошуках пташиних яєць, ловить рибу в ставках і денно намагається відцуратися від дитячого садка — сама невинність і безтурботність. Ні обручка на пальці, ні одруження з минулого життя її точно не хвилюють.

Су Ю раптом відчув, що йому щось затисло коло серця.

В людському світі у нього хоча б малась мета, але тепер, коли він був все ближче і ближче до кінця, та ілюзорна мета поступово стоншувалася, і за нею все більше показувалась пуста і холодна дійсність.

Та людина погодилась переродитися. Біля мосту Найхе давно порожньо. Ніхто не чекав на нього.

Дороги назад не було. Ось і все.

141.

Наблизившись до Хван Цюаню і увійшовши до Підземного світу, нові душі спершу мали пройти суд Паньґваня, де розглянуть їхні гарні та погані вчинки. Потойбічний посланець саме збирався повести туди Су Ю, коли той раптом зупинився, витріщився в певному напрямі й закам’янів.

Ґвейча простежив за його поглядом і пояснив:

— О, там в потойбіччі місце, де мешкають привиди. Деякі душі не хочуть перевтілюватись, інші чекають своєї черги, того зостаються там. Живуть майже як у світі людей, досить гамірно. Якщо твоє переродження затягнеться, тобі теж доведеться…

Су Ю не сказав ані слова — відразу ж попрямував туди.

Потойбічний посланець тільки кліпнув очима, а сам собі подумав: «Судячи з його обличчя, чи не побачив він когось знайомого?»

142.

Заходили свята, тож скотобійні були переповнені.

Поросята до підземного світу втрапляли цілодобово і безперервно. І з’юрмисько привидів, яким від нудьги аж яйця* боліли, бадьоро і натхненно тягло мене дивитися на чергову партію, ледь не щодня збираючи цілі конгреси для оглядин найкращих порід свиней.

*蛋疼 / dànténg — букв. «яйця болять»… Це сленговий вираз (неологізм) для опису крайнього знудження, здивування або розчарування.

Спочатку.

Привид А: «Гей-гей-гей, он та! Тіло кругленьке, щетина блискуча — не твоя?»

Я: «…Моя — людина».

Привид Б: «Он та теж непогана! Як смола чорна, і здається дуже апетитною. Твоя?»

Я: «…Моя — людина».

Привид В: «Все ж маленькі свині — найкращі! Крихітні молочні поросятка такі милі! Твоя теж маленька?»

Я: «…Моя — людина. І він не маленький».

Пізніше.

Привид Г: «Глянь на ту, глянь! Міцна така, і рохкає гарно. Це твоя?»

Я: «Не мели дурниць! Моя набагато краща!»

Привид Ґ: «А та? Вгодована, кругленька. мабуть, у дитинстві завзятіше за всіх боролася за їжу. Як вона проти твоєї?»

Я: «Тц. Ледь-ледь нічия!»

Привид Д: «Гей-гей-гей, глянь-но на цю! Вона ряба! Певно, маленька свиноматка, така гарнюня!»

Привид Е: «Ти чи зовсім здурів? У нього ж самець».

Привид Д: «То й що? Можна ж для парування лишити, ну! Гей, знавцю, як думаєш, ця підійде твоєму?

143.

Су Ю якраз підійшов ближче, і почув останнє запитання.

144.

Тієї миті картина виглядала так.

Води Жовтих Джерел плинули повільно. На тому березі вереницею в’їжджали повні-преповні вози свиней, чиє рохкання розносилося по всьому Підземному світу.

На цьому ж березі Хвань Цюаню ціла ватага привидів зібралась в купку і гомоніла. Серед них один, з травинкою в зубах, недбало возсідав на землі, схрестивши ноги. Інші примари постійно говорили з ним, і він відповідав кожному, явно з задоволенням.

Привид: 

— Знавцю, як думаєш, ця підійде твоєму?

Той дух, що сидів посередині зі схрещеними ногами, рішуче махнув рукою і, сяючи від захвату, вигукнув: 

— Ідеально підійде!!

Су Ю підвів голову і подивився у вказаному ними напрямку. Маленька плямиста свиноматка, про яку саме розмовляли, теж поглянула на нього, а потім слухняно рохнула.

Су Ю: ……

Його обличчя миттю позеленіло.

145.

Як на лихо, той привид і не думав замовкати. Його маленький рот все тріщав і тріщав, хоч бери й зашивай:

— На мій професійний погляд, заснований на багаторічному досвіді оцінки поросят, та маленька ряба свиноматка справді чудова. Щетина блискуча, тіло кругленьке, і на вигляд досить слухняна. Та й конституція — вищий сорт! Хоч і трохи не дотягує до мого, але в свинячому світі кращої партії годі й шукати…

Серед тієї ватаги духів був один старий, чий зір, на диво, зробився гострим саме цієї миті. Він помітив, що позаду них стояв, як стій, чоловік — високий, довгоногий, вродливий. Тільки от його лице… воно бачилося навдивовижу різнобарвним. Новоприбулий нерухомим зором уп’явся в їхнього знавця тваринництва Потойбіччя. Хоча вираз обличчя чоловіка і видівся холодним, в тих очах наче палав вогонь. Його пальці злегка тремтіли, і здавалося, ніби він ось-ось пустить їх у хід і когось добряче відлупцює.

Завжди турботливий до молодшого покоління старий Лі оглянув все це дійство і, раптом осяяний якоюсь думкою, по-доброму поцікавився в новоприбулого:

— …Хлопче, ти теж прийшов шукати свою свиню?

Су Ю: ……

Його обличчя ще більше позеленіло.

──────────────────────

Коментар перекладачки:

Май фав в цій поросячій феєрії — 142.

І залишився останній розділ!!