Можливо, я й вагалася щодо всього іншого, але те, чого Кассіс, здавалося, хотів від мене тоді, було ясним, як день. Мушу зізнатися, моя перша реакція — безсумнівна радість. Це було незнайоме для мене відчуття, загорнуте в оболонку власного бажання до нього у відповідь. Саме тому не мала іншого вибору, окрім як усміхнутися й сказати:
– Розумію.
Він продовжував дивитися на мене зверху.
– І навіть якби ти пішла звідси, я б одразу повернув тебе назад.
– Розумію, – змогла лише повторити. Не знаю чому, проте була впевнена: я б воліла бути впійманою, якби Кассіс став тим, хто прийшов по мене.
Це не те відчуття, яке могла б мати до будь-кого. На відміну від минулого разу, коли він був зі мною таким обережним, тієї ночі Кассіс поцілував мене так грубо, що наші вуста гриміли, мов гроза. Але що мені було робити? Раптова смерть більше не здавалася прийнятним фіналом моєї історії. Коли ми проводили час разом, він давав мені зрозуміти: я важлива, навіть така, як я, має право на життя й бути коханою. До того ж усі, кого зустріла в маєтку Педеліан, були до мене прихильні, і почала замислюватися, чи не могла б залишитися тут назавжди.
“Може, просто зробити його своїм? Навіть якщо ненадовго — бодай до моєї смерті”, – такі думки кружляли в моїй голові, коли притягнула його до себе ще ближче. Я справді була егоїсткою. Такою людиною, яка завжди робила те, чого хотіла. Можливо, саме тому вирішила просто поховати всі свої тривоги глибше й плисти за течією. Щойно зробила це, мені здалося, що я піднялася в повітря, мов пухнастий кульбабовий парашут, який здався теплому літньому вітру.
Ох, так. Кассіс Педеліан буде моїм.
І навіть якщо чомусь згодом він пошкодує про свій вибір, боюся, мені вже буде байдуже.
Наступного дня прокинулася з почуттям найкращого відпочинку відтоді, як прибула до блакитної фортеці. Кассіс знову пішов, що цілком стало звичкою, утім з якихось причин мене це непокоїло. Я вислизнула з ліжка й вийшла на терасу, аби трохи подихати свіжим повітрям.
– Добрий день, панно Роксано.
І гадки не мала, що вже минув полудень. Привітання Олін змусило внутрішньо скривитися, але не з її вини. Заради мене Кассіс завжди повідомляв їй про все важливе, чого не було в моєму розкладі. Отже, фактично Олін для мене джерело інформації.
– Де Кассіс?
– Він на зустрічі з господарем, панно. Сказав, що повернеться до першої години, тож має скоро бути.
Я прибрала руки з балюстради, одночасно швидко порахувавши в голові.
Олін, схоже, відчула, що в мені щось закрутилося, і підвела погляд:
– Бажаєте зустріти його на зворотному шляху?
– Ні, ні. Просто хочу трохи пройтися.
– Тоді я супроводжуватиму вас.
Залишила будівлю й пішла між деревами з Олін позаду. Дорогою помітила кількох охоронців, які, як здогадувалася, були частиною триступеневої системи безпеки. Їхнє спільне намагання поводитися природно, попри відчутну напругу в повітрі, навіть мене трохи нервувало. Вони чемно вклонялися, щойно я проходила повз, та жоден не наважився глянути мені в очі.
А втім у відповідь кивала їм, як належало. Ніхто не намагався мене зупинити, коли я вийшла за межі будівлі, а це чітко давало зрозуміти: вони стояли тут не проти мене, а проти Орки. Хоча кілька з них усе ж відірвалися від основної групи й непомітно рушили за мною. Я могла лише здогадуватися, яких витівок знову накоїв білий спадкоємець, що Кассіс вдався до таких заходів.
Згадавши його образ у романі, подумала: можливо, цих заходів навіть недостатньо. Наче ми домовилися про це заздалегідь, я зустріла Кассіса зовсім недалеко від флігеля. Однак він був не сам. Жінка з хвилястим волоссям кольору чистого літнього неба, що спадало на її округлу фігуру, розмовляла з ним.
Це була Пандора, і та спокусливо всміхалася йому, оніксово-чорні очі не відривалися від нього, поки вони говорили. Я не могла не поцікавитися, про що ж вони розмовляли. Особливо з огляду на те, як вона не припиняла всміхатися, немов у неї в роті застряг вішак.
Кассісове обличчя ж було кам’яним.
Примружилася, намагаючись оцінити, скільки ж хтивості та вкладала у свій погляд і рухи. Вона без сумніву надзвичайно приваблива істота, і, якби ситуація склалася по-іншому, я без вагань назвала б її красивою. Але це була зовсім не та ситуація.
Кассіс обернув голову в мій бік, коли відчув, що хтось іде. У ту мить, як він побачив мене, у його золотих очах спалахнув вогонь. Схоже, той не очікував зустріти мене тут, бо спочатку здивувався, але згодом знову набув спокою. З тими очима, що дивилися на мене з такою ніжною теплотою, як я могла не радіти?
Пандора, яка досі не відірвалася від Кассіса, теж помітила зміну. Вона перевела очі з нього на мене, і я побачила: настороженість повільно проростає в її темному погляді.
Продовжила повільно й впевнено крокувати до Кассіса. Він відійшов від неї й майже побіг мені назустріч. Кажу “майже”, адже той подолав відстань до мене швидше, ніж я до нього. І тоді помітила, як Пандора винувато попленталася слідом.
– Добрий день, Кассісе.
– Що ти тут робиш? Ти ще не настільки здорова.
Ми заговорили водночас. Його голос був твердим, проте обличчя сповнене тривоги.
Я відповіла зустрічним запитанням:
– Чому ти не розбудив мене сьогодні зранку, коли йшов?
Очі Кассіса трохи округлилися від мого голосу, що звучав солодше, аніж зазвичай. А тоді я зробила ще крок уперед — обхопила руку й м’яко притулилася до нього. Його рука трохи сіпнулася, але після короткого вагання він заговорив:
– Ну… Ти так міцно спала, що вирішив не будити тебе.
Я мала намір трохи повередувати:
– Довго спала тільки тому, що ти без кінця не давав мені заснути цієї ночі.
Настала раптова тиша й з його боку, і навколо. Мої слова справді були двозначні, і хоч охоронці не могли їх почути, Пандора точно не могла не вловити сенсу. Вона, розгублена, переводила погляд з мене на Кассіса.
Правда полягала в тому, що між нами справді все загострилося минулої ночі. Ми цілувалися з пристрастю, однак нічого кваліфікованого для рейтинг 18+ не відбулося. Хоча… верх сукні трохи сповз — це вже можна вважати пікантним моментом, і якщо згадати краще, були ще інтимні дотики…
Та, правду кажучи, я не можу на сто відсотків сказати, що саме сталося, бо моя свідомість знову почала блукати, коли стало гаряче. Пам’ятаю, як він наприкінці вдихнув у мене величезну кількість своєї чистої енергії — саме це, мабуть, і вклало мене спати до ранку. Отож занепокоєння Кассіса стосувалося не лише мого здоров’я, а й того, як я почувалася після нічної шаленої пристрасті.
Так чи інакше, одне можна сказати точно: ми ще не перетнули остаточну межу.
– Гаразд… Перепрошую, що перестарався. Спробую бути обережнішим наступного разу.
