Розділ 92

Роксана
Перекладачі:

Досі не впевнена, про що саме думав Кассіс щодо моїх слів, але, зважаючи на відсутність заперечення, місію було виконано задовільно.

– Еге-гем...

Судячи з раптової потреби Пандори прочистити горло після того, як її змусили вислухати нашу розмову, припустила: вона почула стільки, скільки змогла витримати.

– Добрий день. Бачу, ви та сама гостя, про яку я стільки чула. Ви прибули раніше за нас, чи не так?

Очевидно, вона мала звичку ставити питання, на які вже знала відповіді, тому я всміхнулася так, ніби тільки-но помітила її. 

– Так, добрий день. Якщо не помиляюся, ми вже зустрічалися днями в коридорі.

Поки я говорила, та просто витріщалася на мене злегка ошелешено. Можливо, Фіпелліони загалом були більш вразливі до моєї краси, аніж більшість людей. Але, зважаючи на те, що ми вже бачилися, цього разу вона, здається, отямилася скоріше, її обличчя набуло нормального виразу значно швидше.

– О, точно! До речі, мене звати Пандора Фіпелліон. А вас?

– Роксана, – відповіла я. Не вважала за потрібне повідомляти прізвище, що, як зрозуміла, викликало в неї легке роздратування, бо вона помітно намагалася мене розпізнати. Вочевидь щось підозрювала, проте їй бракувало доказів.

Кассіс також дивився на мене, однак більше нічого не сказав.

– Не бачу іншого компаньйона з вашої групи. Мені було б дуже приємно повернути свою стрічку, – сказала я невимушено, даючи Пандорі змогу обміркувати мої слова, але спочатку привернула увагу Кассіса.

– Стрічку? – запитав він.

– Так, ту, якою Сильвія зав’язувала мені волосся. Вона відлетіла, коли я була на терасі тієї ночі.

– Зрозуміло... Тоді просто поверну її особисто.

Помітила, як обличчя Пандори змінювалося щоразу, як тільки ми з Кассісом перемикались у розмові, після чого вона із зусиллям відновлювала самовладання й знову заговорила.

– Панно Роксано, якщо це не надто великий клопіт, не бажали б прогулятися садом зі мною?

Та всміхалася, але в тій усмішці ховалась отрута по краях. Поведінка зовсім не складалася в логічну картину. Вона й справді була дивною особою — дивилася на мене так, ніби я вкрала в неї обід.

Хоч би як їй того не хотілося, Кассіс із самого початку був моїм. Раптом зрозуміла, чому так нервувала через її погляди під час їхнього маленького бенкету. Імовірно, ще три роки тому я вже вважала його своїм. Зв’язок, який ми вибудували, ніколи не обривався, навіть коли ми були далеко одне від одного.

– Я така рада, що натрапила на вас. Хотіла б поспілкуватися, щоб краще познайомитися.

– Лише ми вдвох?

– Так.

Вона говорила досить люб’язно, утім очі ніби провокували мене. Який у мене був вибір, окрім як погодитися?

– Добре. Звучить цікаво.

Однак щойно зробила крок до неї, Кассіс схопив мене за руку.

– Я б не радив довго гуляти в такому стані. Це може нашкодити твоєму здоров’ю.

– Думаю, впораюся. Зрештою, це ж всього лише прогулянка.

– Тоді про всяк випадок я піду з вами, – сказав він.

– Ні-ні. Ти надто зайнятий, – відповіла різкіше, ніж зазвичай. Я побачила, як він насупився через мою відмову, але вдавала, що не помічаю.

Потім звернулася до Пандори, усміхаючись очима:

– Ходімо, панно Фіпелліон.


Краса Роксани була такою, що першим спадало на думку: вона взагалі справжня? Звісно, та зроблена з плоті й крові, як і всі інші, утім у цьому світі не існувало жодної людини, з якою можна було б порівняти. Врода настільки унікальна, що більшість буквально завмирала, двічі приглядаючись. Тож не викликало подиву те, як, гуляючи садом Педеліанів, її легко було сплутати з втіленням найпрекраснішого весняного дня. Навіть сонце, здавалося, слугувало німбом, доповнюючи сяйво.

“Чому я взагалі так захоплююся красою іншої жінки? – подумала Пандора, коли знову зловила себе на відкритому захопленні цією неземною красою. Їй захотілося дати собі ляпаса, аби вийти зі ступору. Зрештою, при першій зустрічі в коридорі вона вже заціпеніла. Одне лише згадування про ту маячню, яку балакала тоді про демонів, сирен і німф, зводило її з розуму. – Угх! Навіщо я тільки послухала того ідіота Орку?!”  

Коли охоронці знову зловили його й потягли до підземелля, він цілковито розгубився. Пандора й повірила б, якби мова йшла про привида, побаченого ним, але той просто без упину белькотів про якусь жінку, упевнений у її демонічній природі. Тому Пандора звинувачувала дурні теревені кузена в тому, що вони заполонили її голову нісенітницею, через яку та зганьбилася при першому погляді на Роксану. Вона дійсно переконана: якби той бовдур не промив їй мізки — ніколи б не повелася настільки нерозумно.

– Про що ви з Кассісом говорили раніше? – запитала Роксана.

“Трясця, навіть голос у неї чарівний. Чистий, як ранкова роса”.

– Дякувала йому за те, що він звільнив і повернув мого демона.

– А... Ви маєте на увазі того, якого використали, аби перелетіти через стіну фортеці?

Пандора знову поринула в думки, вважаючи, якби хтось сказав, що великий творець дня й ночі не їв і не спав, аби виліпити Роксану, — вона повірила б. Та водночас у неї в душі закипало осине гніздо люті й заздрості до тієї близькості, яку поділяли Роксана й Кассіс. Відчула: ця розмова дає їй нагоду поставити своє головне запитання.

– Як давно ви знайомі з блакитним спадкоємцем?

– Уже понад три роки, – відповіла Роксана.

Пандора знала, що Кассіс надто ідеальна партія, щоби просто так від нього відмовитися. За словами Тироба, юнка, яку Кассіс привів до фортеці, найімовірніше, з роду Агріче. Вона просто не могла збагнути, як така дівчина могла бути настільки близькою з блакитним спадкоємцем.

Єдине, що грало їй на руку, як вважала Фіпелліон, — Роксана здавалася надзвичайно тендітною, тож, мабуть, не витримала б жодного фізичного нападу. Хоч вона, імовірно, походила з родини Агріче, Пандора міркувала: це та людина, яка заплаче й утече при першому ж натяку на загрозу. Але чомусь така думка змушувала блакитноволосу майже відчувати захисні пориви до своєї суперниці. Це нагадало їй, як ніжно Кассіс ніс Роксану, коли та вперше побачила її. Навіть того дня він так сильно турбувався про здоров’я тієї.

– Довго спала тільки тому, що ти без кінця не давав мені заснути цієї ночі.

Пандорі раптом стало важко стримувати вираз обличчя, згадавши попередній обмін репліками між тими двома. Узявши до уваги всю зібрану інформацію, вона зробила висновок, що ця Роксана Агріче — точно крихка й беззахисна істота.

“Якщо це так, то, можливо, невелика доза страху злякає її?” – вочевидь молодий пан Педеліанів захоплений нею, однак із власного досвіду усі стосунки підкоряються принципу: «З очей геть — із серця геть».

– Отже, ви близькі вже три роки?

Очі Роксани ледь здригнулися перед відповіддю.

– Так. Він був моїм з моменту нашої першої зустрічі.

Ця відповідь остаточно сформувала рішення Пандори. То була зарозуміла заява, але без натяку на погрозу. Їй здавалося дивним, що така фраза навіть не викликала в неї подиву. Вона раптово зупинилася, й Агріче також.

– Послухайте, панно Роксано... У мене до вас нічого особистого, проте якщо я на щось націлилася, то повинна це отримати.

“О, дорогенька... я така ж”, – подумала Роксана, невинно дивлячись на Пандору.

– І саме тому мене шалено дратує бачити, як ви постійно тримаєтеся поруч із Кассісом — моїм обранцем.

“Тут ми також однакові”.

– Отож я була б дуже вдячна, якби ти зникла.

Коли Пандора закінчила промову, вона викликала свого демона, дзенькнувши оздобленим браслетом, що був необхідний для звукового сигналу.

Вжух.

У вихорі вітру перед ними з’явилося велике чорне чудовисько. Немов зловісне темне полум’я, дюректус роззявив пащу, ніби готовий проковтнути Роксану.

Фіпелліон спостерігала, як тендітна Агріче виглядала цілком приголомшеною. Блондинка витріщалася на демона з розширеними круглими очима, проте вже за мить Пандора сама мало не захлинулася від шоку.

– Ха-а... яка прикрість, – видихнула Роксана з коротким зітханням, що більше нагадувало надто солодку посмішку з прихованою отрутою. – Сподівалася, що до цього не дійде, утім ти маєш знати: я ніколи не була з тих, хто уникає бійки.

Дівчина з Агріче тоді криво посміхнулася, ніби й справді шкодувала про ситуацію по-своєму. Тим часом приборкувачка демонів намагалася зрозуміти сенс посмішки Роксани, але не встигла — вона зникла. Замість неї обличчя стало крижаним, холодним, як лід.

Шурх.

Усе навколо накрила багряна буря, яка розповзлася, немов кров. А наступним Пандора почула холодний шепіт Роксани у власне вухо:

– Дякую за подаруночок. Це буде ідеальна закуска для моїх малят.

Як би вона не намагалася, Фіпелліон не могла позбутися відчуття, що сонце щойно згасло.

Коментарі

cici-34bc-43cf-8c5f-4e5ce7715a07.webp

Soika

26 липень 2025

Дякую за переклад. Пандора "відкрила скриньку", яку не можна було відкривати, точнісінько, як її грецька тезка з міфів