– Щось не так із обличчям мого брата?
Чистий, мов джерело в горах, голос раптово вирвав Пандору з думок. Вона повернулася й помітила, що Сильвія здивовано дивиться на неї.
– Чи, може, справа в чомусь іншому? Я лише питаю, бо здалося, ніби ви зиркали на нього…
– Ой! Ні-ні. Я просто замріялася, – Пандора незграбно всміхнулася, бувши цілковито зненацька заскоченою питанням юної Педеліан.
– А, ото й усе? – з полегшенням промовила Сильвія й припинила розпитувати. Знову одягнувши свою солодку усмішку, вона продовжила безтурботно вести розмову. – Під час вечері мені спало на думку, що ви, Фіпелліони, мабуть, маєте дуже сильне прагнення жити за власними правилами.
Поки вона говорила далі, Пандора відчула, що її знову збили з пантелику.
– Наприклад, коли я слухала білого приборкувача демонів, у мене склалося враження, ніби спостерігаю за якоюсь потойбічною істотою, яка намагається говорити нашою мовою, – сказала Сильвія. – А потім, щойно помітила, як ви, за вашими словами, “замріялися”, мені стало смішно й дивно водночас, наскільки ви насправді схожі. Гадаю, це просто особливості вашого роду.
– Ем...
– Пам’ятаєте, ви тільки-но сказали, що Орка дивний? Насправді думаю, ви двоє маєте більше спільного, ніж вам здається.
“Вона... мене зараз ображає? – Пандора відчула, як її враження про Сильвію різко зіпсувалося. – Як вона сміє порівнювати мене з такими ідіотом, як Орка?!”
Уже й так принижувала поведінка “не з цього світу” кузена, тож ці необґрунтовані закиди просто доводили її до краю. І все ж було майже неможливо по-справжньому розсердитися на Сильвію. Особливо коли та чарівна молода дівчина усміхалася їй із такою щирістю. До того ж Пандора не могла з упевненістю сказати, що Сильвія справді мала намір скривдити.
– Сильвіє. – Кассіс тихо звернувся до сестри.
Та, безтурботно посміхаючись, повернулася до брата:
– Га? Хіба ти не згоден?
Пандору ще більше вразило те, що Кассіс навіть не вдавав незгоду.
– Хоч я й погоджуюся з тобою, думаю, слід зупинитися. Не варто ображати нашу гостю, коли вона сидить поряд, – Кассіс говорив обережно, ніби проводив своїй молодшій сестрі урок етикету. Зрештою, саме молодша Педеліан виконувала роль господині вперше, поки їхні батьки були відсутні.
– Ой лишенько! Невже це так прозвучало? Але ж я мала на увазі щось хороше. Попри те, що вони лише кузени, факт їхньої схожості дуже вражає. Але якщо я вас якось образила, щиро перепрошую.
– Н-Ні... Усе гаразд.
Хоч вона була далеко не в захваті від цього образливого порівняння, Пандора не мала вибору, окрім як прийняти вибачення, адже юна Педеліанка поводилася чемно протягом усього діалогу. Ба більше, не прийняти вибачення означало б, що Пандора надто дріб’язкова. Чесно кажучи, вона почувалася б невихованою, якби влаштувала сцену у відповідь на слова цих майже святих брата й сестри. Та попри все, її настрій не покращився до кінця трапези.
Нарешті відвівши погляд від Кассіса, Пандора знову почала порпатися в їжі. Вечеря, здавалося, тягнулася вічність.
“Що там Орка так довго чухається?!”
Сильвія тим часом крадькома реготала, спостерігаючи, як Пандора незграбно орудує столовими приборами.
Покинувши їдальню, Орка йшов коридором, тримаючись за живіт. Коли його нарешті зупинив один із вартових, той із запалом почав розповідати про свої проблеми з травленням. Після щирих подяк Орка рушив далі.
Поміж сценами страждання його сріблясто-сірі очі безперестанку сканували оточення. Він, звісно, знав, що за ним стежать, адже Кассіса його “театральне мистецтво” не обдурило ні на мить. Та білий приборкувач демонів був майстром пересування в дикій природі непоміченим — навіть у середовищах демонічних створінь. Саме тому йому не склало труднощів позбутися кількох охоронців, поки він шукав сліди господаря отруйних метеликів.
– Я вловлюю щось... підозріле в тому напрямку, – пробурмотів Орка, поглядаючи на високу будівлю поруч із головним замком.
Він почав пересуватися в тіні в бік прибудови, звідти виходила якась дивна енергетика. За своє життя Орка вистежував незліченну кількість демонів, тому його інстинкти були напрочуд загостреними. Настільки, що вже за кілька хвилин знайомства із Сильвією того вечора зрозумів: вона не є господаркою отруйних метеликів. Крім того, саме поєднання цих двох фактів було фундаментальним протиріччям, бо чистий дух Педеліанів не міг співіснувати з отруйними крилатими тварюками. Та понад усе Сильвія й близько не здавалася зацікавленою в догляді за такими істотами.
Спочатку він припустив, що вона просто прикидається. Однак у міру того, як вечеря тривала, Орка дедалі більше переконувався: її справді не цікавили монстри будь-якого виду.
– Он він! Сюди! За ним!
“Та шоб вас качка копнула!”
Почувши охоронців, Орка кинувся щодуху бігти до прибудови.
– Отже, це і є білий приборкувач демонів.
Я розсміялася, спостерігаючи за зображенням, яке транслював один із моїх метеликів. Він шпигував для мене ще з початку цієї вечері, подібної на бенкет. Уже знала з роману, що білий приборкувач демонів — надзвичайно вродлива особа. Насправді він був навіть ще гламурнішим, ніж уявлялося після прочитаного.
Однак саме його ексцентричність застала мене зненацька. Чесно... Порівнювати себе з квіткою? Говорити про власну красу, ніби це об’єктивна істина, та ще й перед головною героїнею роману! То вже занадто навіть для такого дивака, як Орка. Я ледь не зареготала ще більше, коли побачила обличчя Сильвії, яка не знаходила слів після його абсурдних витівок.
Його кузина Пандора теж була досить цікавою особистістю. Вона мала фірмове небесно-блакитне волосся, як і всі інші Фіпелліони, але, на відміну від Орки, очі глибоко-чорні. Безсумнівно, вона — вродлива, сексуальна, майже гріховно приваблива. Як і Роксана в оригінальній історії ”Квітка безодні”, Пандора з’являється як другорядний персонаж пізніше в романі, щоби позмагатися з Сильвією за увагу одного з головних героїв.
Наскільки пам’ятаю, вона вважала Сильвію своєю конкуренткою, оскільки юна Педеліан спокусила її давнє кохання Лузарка Кастро. І не тільки це, вона була старшою кузиною білого спадкоємця, тому ставала своєрідною злісною родичкою, щойно Сильвія звертала на нього увагу. Не те щоб Сильвія справді виходила заміж за Орку, аби зробити їх з Пандорою справжніми родичами, але така технічність зовсім не зупиняла його кузину.
Тож коли він зрештою викрадає беззахисну Педеліан у романі й тримає її в підземеллі Фіпелліонів, саме його жорстока старша кузина користується можливістю, щоб таємно катувати Сильвію. Якщо пам’ять мене не зраджує, завдяки майстерності приборкання демонів, якою славиться білий рід, а також з огляду на те, що роман був із рейтингом 18+...
Розділи, де Сильвія потрапила до них у полон, були особливо жорстокими й злими. Наприклад, пам’ятаю сцену, де вони використовували щупальця демона для домагань. І ще одну, де вони катували її після ін’єкції демонськими феромонами. Уся сюжетна арка була така… Й Орка, і Пандора брали участь у скоєнні цих жорстоких дій, утім чомусь лише Пандора зрештою понесла кару за свої злочини, адже все, що зробив Орка, виправдовували любов’ю, яка ніби переважала здоровий глузд.
Тож коли я дивилася на нинішнього Орку, що вимовляв настільки комічно абсурдні репліки, мені ледь вірилося: така вродлива, хоч і пересічна з вигляду людина, могла опуститися до скоєння подібних звірств щодо іншої людини? Так, він теж не здавався надто доброзичливим, проте існувала чітка різниця між жорстокістю й ексцентричністю.
Оскільки хвилювалася, що Орка може закохатися в Сильвію, як це сталося в оригінальному сюжеті, я була особливо насторожі відколи дізналася про проникнення Фіпелліонів на територію. Проте видихнула з полегшенням, спостерігаючи, як його інтерес до неї поступово згасав упродовж ночі. Насправді його вираз обличчя ясно свідчив про те, що він болісно розчарований нею. Звісно ж, я знала точну причину. Також послала своїх метеликів шпигувати за ним і кузиною, поки їх утримували в підземеллях, отож на той момент практично могла читати його думки.
У якийсь момент він натрапив на моїх метеликів і відтоді відстежував їх аж до фортеці Педеліанів. Під час подорожі з маєтку Агріче я двічі випускала їх, щоб вони могли підживитися в сусідніх демонських гніздах, тому моя найкраща здогадка — він побачив їх під час однієї зі своїх експедицій. Здається, спершу підозрював, що їхня господиня — Сильвія. Але оскільки все не так, це, вочевидь, і стало причиною його розчарування під час спроби якось дожити до кінця вечері.
Роман особливо підкреслював, наскільки одержимим міг бути закоханий Орка, і, як один із головних персонажів історії, він, звісно ж, мав бути привабливим. Та попри це, людину, яка викрадає та ґвалтує іншу, не можна було вважати нормальною в жодному сенсі цього слова. Саме тому я відчула полегшення, спостерігаючи, як його інтерес до Сильвії стрімко згасає.
Натомість… мене й далі непокоїла зовсім інша справа.
А ім’я її було Пандора.
