Це прохання й справді надійшло геть несподівано. Сильвія з тривогою чекала на відповідь Роксани. Вдаючи, ніби це справді важке рішення, Роксана зиркнула в різні боки, перш ніж відповісти:
– Звісно, чому б і ні?
Обличчя Сильвії майже миттєво порожевіло від радості. Вона, здавалося, підскочила з місця й граційно попрямувала до своєї подруги з багряними очима. Коли та опинилася позаду Роксани, блиск у її очах немов грав у світлі.
– У тебе таке гарне волосся, немов шовкові нитки. Я завжди хотіла доторкнутися до нього. Чи... чи можна мені його розчесати?
– Роби, що хочеш.
– Тоді... можна я зав’яжу його стрічкою?
– Це теж нормально.
Роксані було байдуже, але Сильвія так ощасливилася, немов дитина, якій щойно подарували улюблені цукерки. Агріче дивилася на свою подругу, і в грудях здіймалося якесь дивне почуття. Сильвія ж була цілковито поглинена золотистим волоссям Роксани, її захоплення буквально випромінювалося з кінчиків пальців.
Зрештою, Роксана зовсім забула, що ж вона хотіла сказати Сильвії всього кілька хвилин тому.
– Ти змінила зачіску, – сказав Кассіс, щойно зайшовши до її кімнати після того, як його сестра пішла.
Очі того продовжували уважно розглядати новий стиль, а коментарі лунали так, ніби були приправлені легкою насмішкою.
– Так, це Сильвія мені заплела.
Його сестра зібрала довге золотисте волосся Роксани в недбало заплетену косу й зав’язала кінець червоною стрічкою, що пасувала до кольору її очей.
– Має дивний вигляд? – запитала вона.
– Ні.
Це була легка відповідь для Кассіса, адже ніщо насправді не могло применшити красу Роксани. Єдина проблема полягала в тому, що ця зачіска трохи нагадувала йому Орку Фіпелліона. Та з огляду на те, що Сильвія ніколи не зустрічала цього хлопця, Кассіс вирішив: найімовірніше, то лишень збіг.
З Роксаною ж усе було інакше. Провівши ще кілька секунд, уважно оглядаючи риси тієї, він повільно підійшов до неї. Потім обережно простяг руку, доки його долоня не торкнулася її волосся.
– Ти... навмисно попросила Сильвію зав’язати його саме так? – навіть для його власних вух голос звучав досить сухо.
– Ні, я сказала Сильвії, що вона може зробити з ним усе так, як заманеться, – відповіла Роксана майже одразу, бо не розуміла, до чого він веде.
Той грався зі стрічкою на кінці волосся, водночас відчуваючи бажання зірвати її й викинути. Його очі блищали дикою різкістю, схожою на погляд хижака, що вистежує здобич. Але він напружено стримував цей дивний імпульс й опустив руку.
Нарешті заговорив набагато спокійніше:
– Сьогодні я не зможу повечеряти з тобою.
– Так, Сильвія мені вже сказала.
– Однак при нагоді повернуся, тож навіть не думай нічого не їсти. – Він проігнорував роздратування, яке одразу з’явилося на обличчі Роксани, перш ніж піти. – До зустрічі.
– Ой, я й гадки не мав, що у вашій родині є настільки прекрасна персона! – вигукнув білий приборкувач демонів. – Якби знав, що мене чекає така доленька, то був би куди уважнішим на зібраннях.
Це була розкішна вечеря лише для чотирьох людей, та Орка, схоже, був єдиним, хто перебував хоч у якомусь піднесеному настрої. З кожним разом, коли відкривав рота, він видавав якусь нову нісенітницю, й обличчя трьох інших ставали дедалі жорсткішими. Той справляв враження шахрая, що шукає свою наступну беззахисну жертву. І хоча зовні він нагадував бездоганну скляну скульптуру, чисту й сяйливу, його слова були дещо грубими.
– Доленька? Я б це так не назвала, – холодно відповіла Сильвія, спрямовуючи свої крижані, мов леза, слова просто в його его.
Та він не був з тих, кого легко злякати.
– Тоді, моя панно, погляньмо на це з іншого боку. Ви — розкішна квітка, а я — прекрасний метелик. Упевнений, що така пара привела б лише до найгармонійнішого союзу. Хіба ви не згодні? Або ж, якщо бажаєте, я можу бути квіткою, а ви — метеликом, адже я й справді сяю, як не сяє жодна інша квітка. До речі, вам подобаються метелики, панно Сильвіє?
Поки Орка продовжував плескати язиком, Кассіс, Сильвія та навіть Пандора з кожним своїм поглядом по-своєму виражали невдоволення. Вираз обличчя блакитного спадкоємця був настільки холодним, що аж скам’янів, його молодша сестра дивилася з цілковитим невір’ям, а Пандора, рідна кров Орки, зиркала на нього підозріло, розмірковуючи, чи кузен, бува, не з’їхав з глузду.
– Білий приборкувачу демонів, якщо ви й надалі дозволятимете собі подібні вульгарності в бік моєї сестри, то, мабуть, варто повернути вас назад у підземелля, – попередження Кассіса пролунало вкрай загрозливо.
– О! Прошу, вибачте! Знаєте, я насправді дуже сором’язливий, тому й починаю нести дурниці, коли нервую. Якщо своїми словами завдав вам хоч якогось дискомфорту, панно Сильвіє, прошу прийняти мої найщиріші вибачення. – Його вибачення були абсурдними не лише через тон, а й через саму суть сказаного. Орка Фіпелліон і сором’язливість?! Жоден чоловік чи демон, який колись мав справу з ним, не стримав би сміху, почувши таку нісенітницю.
Невдоволена самовпевненістю Орки, Сильвія відповіла ще гостріше:
– І ще одне. Оскільки я ніколи не дозволяла вам звертатися до мене на ім’я, утримайтеся від цього. Ви можете звертатися до мене як до панни Педеліан.
– Ха-ха! Авжеж, як скажете. Однак, будь ласка, кличте мене просто Орка, моя панно.
Після цього розмова набула більш-менш звичного темпу, хоча Орка продовжував спрямовувати більшість своїх реплік саме до Сильвії, ніби вона була єдиною присутньою на вечері.
Кассіс час від часу втручався, аби нагадати білому спадкоємцю про його місце, коли той знову починав дозволяти собі надто відверту поведінку щодо сестри. У міру того як бесіда продовжувалася, участь Орки поступово згасала, аж поки під кінець трапези він практично не замовк зовсім. Замість того, щоб співчувати цьому нібито засмученому хлопцеві, Сильвія просто зітхнула з полегшенням, принаймні він більше не дратував її.
– Аргх! Моє пузо... – Орка раптово схопився за живіт, а тоді за груди, водночас роблячи ковзний рух вгору-вниз від одного до іншого. – Можливо, через те, що я звик їсти лише дикі рослини під час своїх мандрів, шлунок не може впоратися з усією цією ласою їжею.
На його чолі навіть почали з’являтися краплі холодного поту.
– Агх! Мовби поклик природи лунає крізь мої киш…
– Досить цієї огидної маячні! Іди вже, якщо так треба! – прошипіла Пандора йому під ніс, сподіваючись хоч якось уберегти присутніх від безглуздості кузена.
Ніби й справді досягнувши своєї межі, Орка миттю вибіг з їдальні, нашвидку кинувши вибачення.
– Фіпелліони, здається, досить... безтурботні у своїх звичаях.
– Ні... це лише Орка такий. Він навіть за нашими мірками дивак, – Пандора вирішила відповісти на тактовне запитання Сильвії щонайбільшою чесністю. Якби поряд була дірка в стіні, вона подумки уявляла, як залізла б у неї з сорому через принизливу сцену, що влаштував її безглуздий кузен.
Щойно Орка покинув стіл, Кассіс кинув погляд у бік охоронців Педеліанів, даючи сигнал, що вони мають піти слідом за цим підозрілим типом. Без жодного звуку двоє, які досі стояли осторонь у їдальні, розвернулися й кинулися навздогін за білим спадкоємцем.
– Прошу прийняти мої щирі вибачення за Орку та його зухвалу поведінку, – промовила Пандора. Попри внутрішнє кипіння, вона все ж намагалася отримати прощення заради кузена. – Оскільки той постійно шукає нові середовища проживання демонічних створінь, думаю, він настільки звик жити в дикій природі, що це навіть якимось чином вплинуло на його поведінку.
Попри те, любила вона його чи ні, Орка залишався білим спадкоємцем.
– Я особисто почуваюся дуже винною за прорив крізь стіни вашої фортеці, – провадила далі Пандора. – Оскільки не надто вправна приборкувачка демонів, то звернулася до нього по допомогу у своєму дослідженні деяких прилеглих середовищ, і ми випадково пролетіли над вашою територією.
Через те, що кузен був спадкоємцем їхнього роду, вона не могла просто сидіти склавши руки й дозволити його витівкам заплямувати репутацію дому.
– Ми мали б заздалегідь звернутися до вас по дозвіл навіть на початковому етапі дослідження, але ми так поспішали, тому... я також прошу вибачення за власну недбалість, яка спричинила цю плутанину.
Поки вона виголошувала виправдання одне за одним, Пандора замислилася, чому у світі завжди знаходиться хтось, хто створює безлад, і хтось інший, хто потім змушений його прибирати. Як не намагалася, та так і не могла збагнути, чому цей шаблон досі не зник із людства, але прийняла факт, що хтось таки має прибирати за іншими.
Та ще більше псував той факт, що їх застукали під час польоту безпосередньо на її монстрі.
– Ми, Педеліани, також добре обізнані з... унікальною репутацією білого приборкувача демонів. Будь ласка, не відчувайте потреби щось ще пояснювати чи надалі перепрошувати за нього, адже офіційна заява від лідера Фіпелліонів уже врегулювала це питання, – Кассіс говорив настільки офіційним тоном, що створював враження, ніби не сприймає зусиль Пандори з відновлення репутації всерйоз. Насправді в його голосі було настільки мало емоцій — він звучав практично байдуже. Здавалося, уже давно знав, що Орка й був єдиною причиною та ініціатором вторгнення.
– Тоді дякую за ваші добрі слова, – відповіла Пандора. Звісно, вона знала, що блакитний спадкоємець насправді не виправдовує її, але все ж вважала за потрібне зберігати ввічливість у таких обставинах.
На мить він безпристрасно втупився в неї, а тоді опустив погляд. Пандора ж продовжувала дивитися на нього. Її щиро вразив юнак перед нею.
“Спадкоємець блакитних, безперечно, перетворився на справжнього чоловіка”.
Вона бачила його кілька років тому, утім у ту пору він здавався дещо крихким. Та час справді його докорінно змінив. Навіть тоді Кассіс мав удосталь світлу шкіру й був вродливим у спосіб, подібний до місяця серед білого дня. Проте зараз, сидячи навпроти нього, усвідомила, що помилково прийняла його минулу, ще “підліткову” версію за остаточну форму. До кінця вечері вона продовжувала тишком-нишком поглядати на нього. Якщо бути чесною, та робила це ще відтоді, як тільки ступила в їдальню.
“До цього моменту я була впевнена, що мій ідеал, — Лузарк Кастро. Але блакитний спадкоємець — справжня несподіванка. Він такий… – у її очах раптово промайнув дивний блиск, який одразу згас. – Гм-м... Можливо, варто спробувати причарувати його, поки я тут”.
