Після купання Роксана сиділа на підвіконні у своїй кімнаті й спостерігала, як нічне небо беззвучно темніє. Вітерець, що линув із прочиненого вікна, був досить прохолодним, але вона втрималася від того, щоб його зачинити.
Вона ще не зустрічалася з паном Педеліаном і його дружиною, які, за чутками, поїхали в подорож у день її прибуття. Чи було то правдою, чи лише виправданням, яку вигадав Кассіс, Роксана так і не змогла з’ясувати. Якщо друге, то це, імовірно, означало, що лідери роду не надто раді її присутності на своїй території.
Утім ані Кассіс, ані Сильвія більше нічого не згадували про своїх батьків, і Роксана теж не відчувала, що може порушити цю тему без прямого приводу, тож питання просто розчинилося в повітрі. Звісно, вона могла б дізнатися правду, надіславши своїх метеликів шпигувати до головного замку, однак їй бракувало бажання це робити й до того ж не вважала необхідним.
Кассіс, окрім найнеобхіднішого, здавався не надто охочим вдаватися в подробиці практично з будь-яких питань. Якби вона все ж наважилася запитати, то була певна, що відповів би їй так само, як у той час, коли вони сиділи разом біля багаття. Однак навіть тоді відповіді були короткими, і той обмежувався винятково тими питаннями, які та ставила йому.
Вона насправді помітила в погляді того дещо схоже на заклик запитати щось конкретне, але та ніч уже давно залишилася в минулому, тож не піддалася на ту приманку. Відкинувши думки про це, Роксана повільно витягла ніж, який сховала під час вечері з Кассісом, і зробила довгий розріз на внутрішній стороні передпліччя.
Крап... Крап...
Коли її кров виринула на поверхню блідої шкіри, зграя метеликів спустилася на розкриту рану й почала висмоктувати рубінові краплі, що утворювалися. Вони навіть висмоктали ті, які потрапили на підлогу, тому нічого не довелося прибирати. Тоді Роксана зітхнула, та її вуха спіймали звук біля дверей кімнати.
– Не дивися так на мене, – сказала.
У якийсь момент Кассіс безшумно увійшов до кімнати. Оскільки світло вона не вмикала, той стояв окреслений тим, що лилося з коридору. Але, перебуваючи спиною до джерела освітлення, обличчя та тіло залишалися в тіні, Роксана не могла розгледіти його вираз. Вона була готова побитися об заклад: він щось відчув, тому й поквапився з власної кімнати перевірити її. Як завжди, винятково чутливий до найменших дрібниць.
– Це просто те, що я повинна регулярно робити, поки не помру.
Він не намагався відповісти на заяву Роксани, а натомість рушив до неї, залишивши двері відчиненими. Коли наблизився, вона нарешті змогла розгледіти вираз його обличчя. І, на її здивування, на ньому не було жодної емоції.
– Дай мені руку.
Як тільки його шкіра торкнулася її, кровотеча припинилася, і рана затягнулася. Метелики-отруйники, чиє годування перервали, швидко зникли один за одним. Вона стежила за цією сценою, перш ніж нарешті підняла погляд і звернулася до Кассіса:
– Як зручно. Оскільки ти все так охайно виправляєш, мабуть, мені варто зробити ще один розріз. Останнім часом я занадто нехтувала їхнім годуванням.
Почувши це, Кассіс стиснув її руку трохи сильніше, а погляд став холоднішим, ніж той вітерець, який щойно дув з вікна. Вона повільно заплющила очі, а тоді знову їх розплющила, немов даючи зрозуміти, що отримала його попередження.
– Ох, гаразд. На сьогодні зупинюся, – промовила та.
Кассіс обережно забрав ніж із її руки, на якому не залишилося жодного сліду крові. Метелики подбали про все до останньої краплі. Після короткого спостереження за Кассісом, Роксана раптом випалила запитання, яке давно мала на думці:
– Чому ти нічого не робиш зі мною?
Рука Кассіса завмерла в повітрі, тільки-но збирався покласти ніж на стіл. Коли повернувся до неї, Роксана зіскочила з підвіконня. Перш ніж він устиг вирішити, що відповісти, та вже стояла поруч із неймовірною швидкістю. Злегка нахиливши голову зі спантеличіністю, вона уважно вивчала його.
– Це просто дивно, розумієш? – сказала Роксана. – Я ж бачу цей вираз у твоїх очах щоразу, як дивишся на мене.
Він вдивлявся в її золотаве волосся, що спадало й тим самим охоплювало вузьке обличчя, та перш ніж усвідомив її дії, той відчув м’яку долоню на своїх грудях. На відміну від їхньої минулої близькості, коли вона свідомо дражнила його тіло, цього разу, здавалося, зосередилася лише на тому, щоб з’ясувати щось, що давно її цікавило.
– Знаєш що? – багряні очі знову сфокусувалися на його обличчі. – У тебе серце гупає, неначе щойно оббіг усе подвір’я.
Той відчув легкий аромат парфумів, що линув від Роксани, яка, вочевидь, лишень вийшла з ванни, адже на ній була тільки нічна сорочка.
– Мені дуже цікаво, чому так, – вимовила вона.
Кассіс загубився в думках, уявляючи, що, зануривши зуби в її молочно-білу шкіру, він скуштує солодкий нектар.
Вона продовжила:
– Коли ти поруч зі мною, то видно, що бажаєш торкнутися...
Ковть.
– ...і поцілувати мене.
Не те щоб Роксана намагалася звабити Кассіса на щось, вона просто прагнула зрозуміти його. Єдина проблема полягала в тому, що була занадто манливою, попри її щирі наміри.
Нарешті знаходячи в собі голос, Кассіс відповів:
– Ти говориш так, ніби... знаєш, про що я думаю.
Та ледь він це прошепотів, як вона одразу відповіла:
– То хочеш сказати, що я помиляюся?
– Ні, ти маєш рацію.
Зізнання було настільки швидким, що майже застало Роксану зненацька. Він обхопив руку, ту саму, якою вона торкалася його грудей, і підніс до губ, щоби поцілувати пальці. З вуст того вирвався м’який шепіт:
– Тієї ночі, коли ми залишили територію Агріче...
Згадка про колишній дім змусила Роксану мимоволі здригнутися.
– ...мабуть, тобі було байдуже, хто прийшов би врятувати тебе, але... – Кассіс, певно, відчув її тривогу, однак продовжив говорити тихо, наче його це не бентежило. – ...єдина людина, яку б я врятував, — ти.
Його очі, здавалося, шукали її, щоб зав’язати вузол у точці, де зустрінуться їхні погляди.
– Навіть зараз, якби переді мною був будь-хто, окрім тебе...
Коли її дихання почастішало, Роксана нарешті стріла золотий погляд Кассіса.
– ...я б не мав таких думок — поглинути тебе з голови до п’ят, аби зробити повністю своєю. І не мучився б від цього бажання — дістатися до найтемніших глибин твого серця.
Її волосся м’яко коливалося від прохолодного вітру, що віяв крізь кімнату. Вікно знаходилося позаду, отож повітря дмухало прямо на тонко одягнену спину. Та все відчуте було чимось величезним, що відштовхувало її подалі від місця, де стояв Кассіс.
Утім вона так і не змогла відвести від нього погляду. І не наважилася знову розкрити рота. Коли мить, що здавалася водночас і скороминущою, і вічною, нарешті минула, Роксана помітила, як той незграбно всміхається їй зверху вниз.
– Ем... Не те щоб це було аж надто важливо. Просто хотів тобі сказати, – додав він це наприкінці, ніби намагаючись зменшити вагу своїх слів і тягар, який вони могли б їй принести. Потім, лагідно опустивши її руку, попрощався у своїй звичній, химерній манері побажання на добраніч. – Уночі ще досить прохолодно, тож обов’язково перевдягнись у товстішу сукню чи піжаму, перш ніж лягати спати.
Коли він вийшов із її кімнати, тепло від його дотику поступово зникло. Як і під час їхньої попередньої близькості, Роксана не могла відвести очей від постаті Кассіса, що віддалялася.
Орку та Пандору Фіпелліон звільнили без особливих зволікань завдяки швидкій і своєчасній реакції роду Фіпелліонів після того, як вони дізналися про їхній проступок.
Оскільки білий приборкувач демонів славився своєю непередбачуваністю, швидкість, з якою його клан вирішив справу, створювала враження, мов у них постійно напоготові команда для ліквідації наслідків. Їхній рід, здавалося, сам був шокований витівками спадкоємця, адже між домами вже й так вистачало хаосу, а його інфантильність лише погіршувала ситуацію.
До того ж голови чотирьох залишених родів проводили негайну зустріч в Іґґдрасілі, щоб обговорити останні події, коли їм надійшла новина про Орку. Лише після того, як господар роду Фіпелліонів звернувся з проханням про поблажливість, лідер Педеліанів погодився пом’якшити деякі обмеження, накладені на Орку та Пандору, поки ті перебували під вартою блакитного роду.
Оскільки білий спадкоємець також був їм не зовсім чужим, лідер Педеліанів не міг дозволити своїм силам надмірно жорстоко поводитися з юнаком. Проте найголовніше, щоб уникнути конфлікту з іншим родом, потрібно було дотримуватися певного протоколу. Незалежно від того, якої згоди досягли обидва роди, Кассіс наказав виставити варту довкола флігеля, де вони з Роксаною зупинилися, аби захистити їх від будь-яких додаткових непередбачених подій.
Він звільнив двох Фіпелліонів як жест ввічливості, однак це аж ніяк не означало довіру до них. Зрештою, хто знає, що ще божевільного й непередбачуваного може викинути Орка, якщо дозволити йому вільно блукати коридорами флігеля за відсутності Кассіса.
– У коридорах з’явилися люди, яких я раніше не бачила.
Очевидно, Роксана встигла помітити вартових у залі, тож Кассіс відповів їй без жодних вагань:
– Це через перебування досить небезпечних осіб у замку, і ці люди мають простежити, аби вони не наблизилися до тебе.
На відміну від більшості днів, у куточку ока Сильвії з’явилася зморшка. Схоже, навіть мила Сильвія вважала непроханих гостей із роду Фіпелліонів за клопіт.
– Гадаю, під час сьогоднішньої вечері відбудеться офіційне представлення, – додала вона невдоволено.
Оскільки Орка та його кузина тепер вважалися “гостями”, молодим Педеліанам не залишалося нічого іншого, як чемно виконувати роль господарів перед непроханими прибульцями.
– Отже, твій брат сьогодні не вечерятиме зі мною, – вголос дійшла висновку Роксана й озвучила його в діловитому тоні.
– Гм? Це що, мені почулося чи ти щойно висловила легеньке розчарування з цього приводу? – пожартувала юна Педеліан.
На відміну від Роксани, Сильвія, здавалося, була втіленням щирості. Підвівши голову, Агріче помітила, що її золотоока супутниця знову променіє їй усмішкою.
– Не хвилюйся. Якщо бенкет затягнеться, я зроблю все можливе, щоби повернути його до тебе.
Вона говорила так, ніби Роксані залишалося лише передати справу їй. Блондинка була майже впевнена: весела подруга вже мала певні здогадки щодо справжніх думок, але стрималася, аби не прояснювати непорозуміння. Справжня причина її неспокою не була чимось, що хтось із її оточення міг би зрозуміти.
Як і сказала Сильвія, вона з Кассісом готувалися провести бенкет на честь двох полонених Фіпелліонів. Та оскільки Орка не був присутній на цьогорічному зібранні доброзичливостіі, ця вечеря також мала стати першим моментом у поточній сюжетній лінії, коли він побачить Сильвію. Роксана не могла не замислитися, чи не закохається він із першого погляду в юну красуню з Педеліанів, як це відбувалося в романі. А якщо так, вона не була певна, чи поточна версія білого спадкоємця знову впаде в таку ж нав’язливу одержимість, як і його літературний прототип. Невідомі зміни, що впливали на ситуацію, раптово почали тривожити Роксану.
– Сильв...
– Мож...
Обидві дівчини заговорили водночас, але першою поступилася Роксана.
– Ти перша.
Сильвія на мить завагалася, рідкісне видовище, з огляду на її звичну впевненість. А потім, ніби наважившись, юна Педеліан злегка прикусила губу й промовила:
– Чи можу хоча б раз торкнутися твого волосся?
