Наступного дня біля входу в маєток Педеліанів здійнявся неабиякий галас.
– Що відбувається? – спитав Кассіс в Ісідора, підходячи до місця події.
– Орка Фіпелліон наполягає, щоб йому дозволили ввійти на територію маєтку, на підставі нібито познайомитися з вами, блакитним спадкоємцем, пане.
Кассіс насупився, почувши таке безглузде пояснення.
– Негайно відправ його геть.
– Так, пане.
Почувши наказ, Ісідор розвернувся й пішов, аби сумлінно виконати його.
Особистий візит, з огляду на поточну ситуацію у світі, був чимось нечуваним. Сумніви відсутні: чоловік із роду Фіпелліонів прибув на їхню територію з якимись прихованими намірами. Або ж він був безнадійно неосвічений. Річ полягала не в тому, що між цими двома родами не існувало жодних зв’язків, однак вони аж ніяк не були настільки близькими, щоби влаштовувати раптові неузгоджені візити. Особливо в такий тривожний час.
Попри те, що його досить різко прогнали від головного входу, менш ніж за годину потому Орку помітили, як він пролітав над муром фортеці верхи на крилатому демоні.
– Дуже шкода, що доводиться так втручатися, але вірю, що ви знаєте, — я не мав злих намірів.
Ніби й не зважаючи на те, як його зв’язали по руках і ногах, білий приборкувач демонів звертався до охорони Педеліанів дещо життєрадісно. З дурнуватою усмішкою на обличчі Орка патякав своє безглузде виправдання:
– Я був настільки зосереджений на пошуках найближчого місця скупчення демонів, що, чесно кажучи, зовсім не помітив мур фортеці під собою.
– Орко… Ти цілковито збожеволів! – Пандора скреготіла зубами, як її захопили разом із безглуздим кузеном.
Коли той попросив у неї повіддя Тироба, вона й подумати не могла, що він використає її улюбленого звіра для такої необачної витівки. Слово “обдурена” безупинно лунало в думках.
– Серйозно очікуєте, що ми повіримо в таку нісенітницю? – пролунало з уст Кассіса, щойно ввійшов до кімнати для затриманих. Його тон був холодним, мов осіння паморозь, яка пробирала всіх довкола.
– А! Хіба це не блакитний спадкоємець власною персоною! – радісно вигукнув Орка, коли побачив Кассіса. – Моя половинка. Моя споріднена душа. Мій друг. Скажи мені, скільки вже минуло часу? Знаєш, я трохи розчарувався, що ти так різко відмовив мені у візиті, але щиро радий мати нагоду побачити тебе хоча б так.
– “Споріднена душа”? Нагадай-но мені, коли це ми стали настільки близькими? – у відповіді Кассіса вчувався наскрізний сарказм. Йому вже надто добре було відоме притворство Орки й усі ці показні запевнення в дружбі щоразу, як вони зустрічалися, — настільки, що він міг би назвати таку виставу регулярною.
Щоб не заплутатися в павутині брехні Фіпелліона, Кассіс вирішив перейти на офіційний тон:
– Чому б вам не почати з пояснення, з якою справжньою метою сюди прибули? Уже після того я вирішу, як вас покарати.
– А, ну… Я просто був поблизу й вирішив привітатися, – Орка додав до цієї відвертої брехні променисту, сонячну усмішку. Натомість вираз обличчя блакитного спадкоємця став іще холоднішим.
– І це все. Справді. Нічого більше пояснювати. Утім визнаю: я вдерся на територію Блакитного роду, тож цілком природно, що вам доведеться провести розслідування. Боюся, затримаюсь у вас на якийсь час.
Спостерігаючи, з яким спокоєм Орка ставиться до ситуації, Кассіс усвідомив: імовірно, блакитноволосий чоловік від самого початку й не мав наміру залишитися непоміченим. Адже якби білий приборкувач демонів справді хотів потайки проникнути до фортеці, то не летів би верхи на демоні, якого міг побачити кожен.
Поглянувши кілька секунд на небажаного гостя, молодий Педеліан звернувся до Ісідора:
– Що ви зробили з демоном, на якому вони прилетіли?
– Він у клітці, пане.
Пандора, розлючена тим, що через свого ідіота-кузена опинилася в полоні Блакитного роду, та ще і її улюбленого Тироба замкнули в холодній клітці, з лютою ненавистю втупилася в Орку. Кассіс наказав вилучити всі інструменти й прикраси, якими славився рід Фіпелліонів, речі, що використовувалися для спілкування з демонічними істотами.
Коли йому тимчасово розв’язали руки, Орка з радістю взявся знімати з себе прикраси та амулети. Той, хто нічого не знав, міг би подумати: його дії добровільні. На ньому було стільки всього, що купа стрімко росла, здавалося, без кінця.
Пандора, ледь стримуючи сльози, віддала свій браслет і намисто.
– Поки ми не отримаємо офіційної відповіді від Білого роду, ви залишитесь у підземеллі.
– Звісно! Правила є правила. Ми з кузиною все розуміємо. Чи не так, Пандоро? – Орка посміхнувся спочатку до похмурої старшої кузини, а потім — до охоронців, що вже рушали, аби відвести його геть, ані трохи не переймаючись своїм становищем.
Не бажаючи гаяти часу на цих порушників, Кассіс пішов.
– Але от мені цікаво… Їжа у вас тут смачна? – поцікавився білий приборкувач демонів. – Бачте, я останні кілька днів жив на в’яленому м’ясі й диких травах, тож трохи зголоднів.
Охоронці, які тягнули його та кузину, були настільки шоковані байдужістю Орки, що аж розреготалися.
– Орка, ти маленьке!.. Негайно скажи мені, що ти задумав! – процідила Пандора, щойно їх з Оркою залишили наодинці в камері. Він удавав, ніби не чує, бувши повністю зайнятим поїданням їжі, яку їм дали Блакитні.
– Та годі тобі, кузино, – сказав Орка. – Перестань уже свердлити мене тим смертельним поглядом. Краще спробуй розслабитися. Уяви, ти у відпустці зі своїм улюбленим кузеном. Їжа тут, до речі, непогана.
– Яка ще, блядь, відпустка?! Ти розумієш, у які проблеми втягнув Білий рід?!
– Я ж кажу, хвилюватися нема про що. Якби честь нашого роду залежала лише від однієї людини, ще й від мене, то вона б давно вже занепала.
Пандора була приголомшена. Не могла визначити, у чому річ, адже її кузен надто незрілий чи надто безсоромний, щоб усвідомити серйозність ситуації. А потім припустила: той, можливо, просто божевільний.
“Я ж йому чітко пояснила, що щойно сталося між Агріче та Педеліанами, а він однаково зробив щось таке необачне та ще й так швидко!”
Рід Фіпелліонів не встиг навіть зайняти офіційну позицію з цього питання, а білий спадкоємець уже вривається на територію Блакитних за лічені дні. Без сумніву, ця ситуація доведе господаря Білого роду до шаленства.
– Гей… Ти просто використав мене, щоб проникнути сюди?
Із цього запитання вочевидь усвідомлення реальності до неї дійшло тільки щойно. Раптово охопило тривожне передчуття, що Орка може її кинути й звалити всю провину на неї. Адже не знала, чи не було використання демона тієї частиною його плану від самого початку. Усе більше й більше підозр виринало в думках, і Пандора з усієї сили стискала губи, щоб не вибухнути потоком лайки на молодшого кузена.
Утім відповідь Орки тільки ще дужче роздратувала.
– А? Та так, звісно, я тебе використав. Але ж ти сама погодилася, то до чого всі ці претензії?
– Ти маленький виро…
– Проте, Пандоро, не розумієш? У мене ж нема власного крилатого демона, а в тебе є. Тому довелося позичити його, аби не втратити з поля зору отих отруйних метеликів. Чесно кажучи, якщо це не доля, то що тоді? Нумо поки що просто насолоджуватися гостинністю Блакитного роду й скористаймося цим шансом для впіймання цих чудових мерехтливих істот, – Орка, здавалося, заглибився у власні думки й говорив так, ніби сам до себе. – Що цікаво — вони не схожі на диких. А отже, серед Педеліанів може бути приборкувач демонів. Цікаво, чи це не та загадкова сестра Кассіса?
Почувши пояснення кузена, Пандора дещо заспокоїлася. Принаймні було очевидно, що він не збирався прикриватися нею як щитом.
– Але якщо це так, тоді я не зможу просто вбити її й забрати метеликів… Та й узагалі, не впевнений, чи можна приручити цих створінь з нуля після того, як їх від’єднали від попереднього господаря, – білий приборкувач демонів уже мав чимало екзотичних демонічних створінь у своїй колекції, однак з повітряними йому завжди не щастило. Саме тому Пандора підозрювала, що Орка, найімовірніше, просто спонтанно використав Тироба, аби перелетіти мур Педеліанів.
– До речі, кузино, ти не голодна? Якщо так, я можу з’їсти твою порці…
– Та замовкни вже, – урвала вона.
Скільки б не розуміла, що коїться в голові кузена, пробачити йому за те, що він поставив її в таку незручну ситуацію, точно не могла. Ба більше, той тільки й говорив про свою нав’язливу ідею, немов їхнє становище нічого не варте.
Вона з люттю відштовхнула його руку, яка потягнулася до її таці, й одразу почала запихати в себе все, що перед нею лежало. Досі голодний Орка дивився на неї з пригніченим виглядом, але Пандора його вже не помічала.
– Я помітила, у тебе гості. Надворі сьогодні було якось незвично гамірно.
Кассіс підвів очі на Роксану, яка озвучила, здавалося б, невинне зауваження про події дня. Він вирішив: вона, імовірно, щось відчула, зважаючи на те, як той замислився над ситуацією з Оркою Фіпелліоном.
– “Гості”? Швидше вже якісь незвані прибульці, – тон Кассіса набув відстороненого звучання.
– Тобто вони не залишаться в цьому флігелі? – спитала Роксана.
– Як я вже сказав — вони не гості.
Його надміру суворий вигляд під час цієї відповіді ледь не змусив Роксану засміятися. Вочевидь він аж надто недоброзичливо ставиться до так званих гостей.
– Але ж вони Фіпелліони, – мовила вона. – Тобі не здається, що поводитися з ними настільки грубо трохи ризиковано?
Рука Кассіса зупинилася на пів дорозі до склянки води на столі. Він уп’явся поглядом у Роксану, намагаючись зрозуміти, звідки їй відомо, з якого роду ті порушники. А потім до нього дійшло, і лише тяжко зітхнув із роздратуванням.
Роксана вдавала, ніби нічого не помітила, але зрозуміло, про гостей з Білого роду вона дізналася через своїх метеликів. Навіть сама не була певна, чи слово “гості” доречне в таких обставинах, утім окрім цього не мала жодної особливої думки.
– Чесно кажучи, мене це не обходить, – підсумувала, знову зосередившись на трапезі.
Кассіс також не збирався нічого додавати. Не лише тому, що Роксана припинила розпитування, а й тому, що йому просто не хотілося говорити з нею про Орку Фіпелліона. Хоча сам він не міг до кінця зрозуміти чому.
“Ні... Якщо бути чесним із собою, то я чудово знаю це почуття”.
Усвідомивши, що бреше сам собі, Кассіс з похмурим виглядом втупився в тарілку перед собою, щойно апетит остаточно полишив його.
