– Ця квітка дуже схожа на кланетарію, тільки вона значно красивіша.
– Кланетарія?.. Навіть не знала, що така квітка існує.
Коли Роксана насолоджувалася садом, здавалося, це теж заспокоює Сильвію.
– Це квітка, яка завжди цвіте в маєтку Агріче.
– О, то вона так само солодко пахне, як і ця?
Роксана на мить задумалася над питанням, а тоді відповіла стриманим тоном:
– Так, але... якщо вдихати її запах понад п’ять хвилин без імунітету до токсинів — людина помре.
– Перепрошую?
– Через тип наркотичної речовини, яку вона виділяє, а він надзвичайно отруйний, – пояснила Роксана.
– С-серйозно?
– Так, та попри це, аромат справді приємний. Гадаю, оскільки вікно моєї кімнати виходило просто на сад із кланетаріями, я, зрештою, втомилася від їхнього запаху.
Очі Сильвії округлилися від подиву. Було очевидно, що вона не знала, як на це реагувати. Напевно, не могла збагнути, чи Роксана говорить серйозно. Тоді вона помітила, як дівчина з роду Агріче всміхається їй і підморгує. Сильвія, чий розум коливався через нездатність відрізнити правду від нереального, усе ж таки важко зітхнула з полегшенням.
– Ой, та ну тебе! Ти жартувала, так? – усміхнулася Роксані, зрозумівши, що це був маленький жарт.
Проте Кассіс знав — Роксана зовсім не жартувала. Швидко відповівши Сильвії усмішкою, молода Агріче знову відвела погляд на краєвид перед собою. Вона не могла не замислитися, чи справді заслуговує на такий спокій.
Кассіс мовчки, але уважно вдивлявся в її профіль. Він знову помітив звичку тієї вдивлятись у далечінь. І щоразу, коли вона так робила, ловив себе на думці, що хоче привернути увагу цього багряного погляду лише на себе.
– Повернімося всередину.
Роксана обернулася на звук голосу. Тоді того охопило відчуття, ніби золоте повітря, таке густе, що загрожувало задушити, огортає його. Серед солодких пахощів саду перед очима постала найпрекрасніша картина. Яка затьмарювала всю іншу красу довкола. Однак йому також здавалося, що, як і оазис, це видіння так само легко може зникнути в одну мить.
Можливо, саме тому, коли погляди Кассіса й Роксани нарешті зустрілися, він раптом відчув бажання замкнути її десь подалі. Це було почуття, просякнуте такою темною й сильною жадобою, що сама його раптова поява вразила.
На заході сонця Роксана дивилась у вікно, обережно переливаючи вино з пляшки в келих своїми плавними руками. Золота рідина закрутилася, наповнюючи келих. Її колір нагадував обрій на заході, а аромат — мед. Вона зробила ковток вина, милуючись прекрасним краєвидом зовні.
Клац.
Почувши, як відчинилися двері кімнати, Роксана кинула погляд і побачила, як той, на кого вона чекала, наче за сигналом переступив поріг.
– Вітаю, вітаю.
Кассіс був спантеличений невимушеним привітанням. Його подив через сам факт її присутності також цілком зрозумілий, адже це була його кімната. Проте він намагався зберігати спокій і продовжив іти до Роксани. Зрештою, саме той сказав їй, що вона може навідуватися до нього будь-коли, тож насправді не мав нічого проти її присутності. Небажаним було лише видовище пляшки на столі перед нею.
– Хто тобі це приніс? – запитав.
– А як гадаєш? Один зі слуг, авжеж.
Кассіс намагався не допускати до неї нічого, що могло б погіршити її стан. Хоч і казав, ніби вона може просити все, це йшло з розумінням, що її прохання не становитимуть небезпеки. Звісно, чи варто вважати вино шкідливим, то вже інше питання. Та все ж він чітко доручив слугам не давати Роксані жодного алкоголю.
– Ти справді думаєш, що є щось, чого я не зможу дістати, якщо дуже захочу?
Запитання пролунало так, ніби відповідало на всі ті, які накопичились у нього в голові. Воно також змусило Кассіса усвідомити: той надто поблажливо ставився до її нагляду до цього моменту. Зрештою, він не міг заперечити правоту тієї. Насправді він ще не зустрічав і не чув про жодну живу душу, яка могла б їй протистояти.
– Я ж казав, що ти якась особлива. – Кассіс сів навпроти неї, навіть не намагаючись завадити допити келих. На його полегшення, вино, яке їй дали, було досить легким.
Вона у свою чергу підсунула до нього другий келих.
– Це тобі. Пий. Вважай, що це орендна плата.
– “Оренда”? – на обличчі Кассіса з’явилася загадкова усмішка.
Роксана не надала жодного значення й знову подивилась у вікно. Із цього місця можна було побачити майже весь задній двір прибудови.
– Вид звідси непоганий.
Хоч він і не був таким чудовим, як краєвид на квітковий сад, та все ж мав своє тихе зачарування.
– Якщо хочеш, можемо зробити обмін кімнатами, – мовив Кассіс, простеживши за її поглядом крізь вікно.
Поміркувавши над його пропозицією, вона відповіла невимушеним тоном:
– Не варто. Я завжди можу навідатися, коли забажаю, як сьогодні.
Щойно це сказала, як їхні погляди зустрілися. Утім ненадовго, Кассіс майже одразу відвів очі. Підняв келих, який вона йому подала, й обидвоє мовчки зробили по ковтку. Згодом їхні погляди знову перетнулися. Стіл між ними виблискував, мов озеро, освітлене золотим заходом сонця десь далеко.
– Бачу, ти досі... боса, – тихо сказав Кассіс у кімнаті, що теж набула золотисто-помаранчевого відтінку, як і обрій. – Якщо ті капці, які я залишив тобі, не до вподоби, завжди можеш попросити інші.
Раптом вона згадала капці, залишені біля її ліжка.
– О! Ні, вони чудові. Дуже м’які, теплі й приємні.
Якраз тому й почувалася негідною їх. Саме так вона сприймала майже все в маєтку Педеліан. Кассіс знову дивився на неї. Його золоті очі, здавалося, шукали якусь невідому відповідь у її серці. Потім він безслівно підвівся з крісла й підійшов до Роксани. Вона лише мовчки спостерігала, як той наближається, аж раптом він підняв її на руки.
Знайомий аромат майже одразу проник у свідомість, щойно вона дозволила йому обійняти себе без жодного спротиву. Здавалося, він тримав її з надзвичайною обережністю, немов майстер, який наносить останні штрихи на крихку порцелянову ляльку. Його хватка лише дужче підкреслювала враження, ніби боявся, що ту буде роздроблено на тисячу уламків, якщо натисне надто сильно. Але щоразу, коли тримав так, він змушував її відчувати себе краплею ранішньої роси, що безтурботно тримається на краєчку стеблини трави. Не порцеляновою лялькою, яку, схоже, боявся розчавити, а пінопластовою — так дії того спонукали бачити себе такою.
Поки вона ще була в нього на руках, Кассіс заніс Роксану назад до її кімнати. Оскільки та була просто навпроти його, шлях зайняв лише кілька секунд. Усередині він обережно поклав її на диван. Вона вже була в нічній сорочці, адже одразу після прогулянки садом прийняла ванну.
Тільки-но Кассіс посадив її на диван, як передня частина сорочки розійшлася, частково відкривши м’які вигини її грудей. Роксана не зробила жодної спроби прикрити тканину, а лише спостерігала, що зробить спадкоємець Педеліанів. Його погляд швидко ковзнув повз неї, коли він обійшов ліжко, а це лише підтверджувало: він нічого не помітив.
За мить він повернувся до софи з капцями в руках. Він опустився на коліно перед нею, немов вірний слуга, що складає присягу своєму володарю. Однак на відміну від слуги, у його діях не було й крихти вагання. Роксана дивилася на нього, не кліпаючи, ніби зачарована сценою. Без найменшого сліду обурення той перехопив її ногу. До того моменту вона вже стала дуже холодною. Щойно він зібрався взути м’який капець, Роксана раптово висмикнула ногу. Рука Кассіса застигла в повітрі, ніби все ще очікуючи, що нога повернеться сама, але замість цього вона опинилась у нього на коліні.
Гладенька підошва її стопи ковзнула вздовж внутрішнього шва його штанів угору по м’язистому стегну досить провокаційно. Зі своєю досі розхристаною сорочкою Роксана продовжувала дивитися прямо на нього. Складалося враження, ніби та з нетерпінням чекала наступного кроку спадкоємця блакитних. Нечемна п’ята невпинно наближалася до найзаповітнішого місця, аж раптом відчула, як його рука зупинила рух. Утім, коли хватка на стопі стала міцнішою, вона відчула: тепло піднялося холодною, тонкою щиколоткою. Повітря в кімнаті стало густим від напруження.
Кассіс знову дивився на неї. Погляд залишався тихим і спокійним, ніби нічний ліс. Проте десь у глибині його золотих очей палало полум’я жаги. Безсумнівне бажання, здавалося, переходило від руки того до її ноги, а потім розтікалося по всьому тілу.
Деякий час вони не вимовили ані слова, і в повітрі зависло невловиме, незбагненне відчуття. Не в змозі більше стримувати порив, Кассіс перемістив дотик зі стопи вище — до щиколотки. Його тепла рука почала масажувати внутрішню сторону тієї чутливої ділянки. Роксана мимоволі здригнулася.
Так само, як кілька митей тому, його дотик мав чітке призначення. І скрізь, де рука торкалася її шкіри, вона відчувала, як чутливість зростає до нових висот. А коли він нахилив голову, і срібні кучері впали йому на чоло, вона не змогла стримати стогін, що вирвався з вуст.
– Кас... Ах!
Губи Кассіса торкнулися верхівки її стопи й позбавили можливості вимовити бодай слово. Не встигнувши нічого обміркувати, вона різко висмикнула її ще раз. Але на відміну від попереднього разу, блакитний спадкоємець не здався так легко, він знову перехопив ногу й втримав мов лещатами. У його погляді безсумнівно палало полум’я. Він поцілував її п’яту вдруге — так, ніби хотів залишити на ній мітку своїх вуст. Цей вчинок водночас мав вигляд найсвятішого та найгріховнішого з усіх, які вона коли-небудь бачила. І невдовзі жар від його поцілунку справді почав здаватися Роксані міткою розпеченим залізом.
Вона вхопила повітря, намагаючись набратися сили, аби сказати щось, що завгодно та марно. Лише за мить Кассіс піднявся від щиколотки до коліна й вже наближався до остаточної мети. Його губи розкрилися, ніби він готувався зробити останній жадібний ривок, та в останню секунду зупинився. Натомість хитнув головою з боку в бік, лоскочучи її теплою усмішкою й міцніше стискаючи щиколотки. І весь цей час Роксана не дихала. Після двох-трьох таких дражливих вдихів Кассіс відвів губи, які перебували на тривожно малій відстані від найм’якшої частини її шкіри.
– Можливо... це було занадто інтенсивно як для репетиції. – Упереміш з прискореним диханням його низький голос знову пролунав і огорнув кімнату, що потопала в останньому світлі сутінок.
Небажаючи втратити контроль лише через тілесне бажання, він зупинив себе перед тим, як упасти в небезпечно спокусливу прірву. Його рука знову почала рухатися, аби взяти стопу Роксани, вона вже була значно теплішою, ніж раніше, але той таки обережно всунув її в капець, як і збирався спочатку.
Попри те, що він нарешті виконав своє початкове завдання, Кассіс залишився в тій самій позі, його полум’яна долоня все ще охоплювала тендітну щиколотку. І лише за кілька секунд він нарешті відпустив її без жодного подальшого слова.
– Я прийду за тобою, щойно вечеря буде готова. Відпочинь поки що. – Певно, його внутрішній шторм нарешті вщух, і він підвівся, щоб вийти.
Роксана дивилася йому вслід, поки той не зачинив за собою двері кімнати. Ледве вона залишилася сама, уже не могла стримати бажання підтягнути щиколотку до колін й обхопити ту ділянку рукою, якраз там, де тримав Кассіс. Їй справді здавалося, що кожен дюйм шкіри, до якої він торкався, ніби обпалений невидимим жаром.
Він торкався лише шкіри її стопи й ноги, та тепло від того дотику, здавалося, пройшло крізь усе тіло. Якщо бути зовсім чесною із собою, попри те, що сама була безпосередньою зачинателькою цієї витівки, саме вона врешті-решт вийшла з ладу після всього цього.
– Що... щойно сталося?
Роксана відкинулася на диван, а тоді занурилась обличчям — яке вже добряче почервоніло — у найближчу подушку, до якої могла дотягнутися.
