Зашторивши фіранки, Кассіс вийшов із кімнати Роксани.
– Брате! – Сильвія схвильовано накинулася на нього, ніби весь цей час тільки й чекала на його появу. – Вона вже прокинулася? Можна мені підійти до неї?
Голос Сильвії, коли питала про Роксану, був помітно сповнений енергії та цікавості. Та насправді вона поводилася так відтоді, як Кассіс розповів їй про допомогу з втечею від чарівної Агріче три роки тому.
– Можливо, пізніше, Сильвіє. Вона ще спить.
Сильвія відразу розчарувалася, але лише на мить. Зовсім скоро на обличчі з’явилася широка усмішка, коли їй спала на думку нова ідея.
– У такому разі приготую їй букет квітів — подарунок на честь прибуття.
Кассіс тепло дивився на молодшу сестру, уявляючи, як чудово було б колись побачити Роксану такою ж яскраво усміхненою.
– Ха-а… – глибоко видихнула я із самісінького дна шлунка. Щойно занурилась у теплу ванну, як тіло розслабилося, а втома почала відступати.
Проспала майже всю дорогу в кареті аж до купання, тож ніяк не могла зрозуміти, чому досі така змучена. Тоді не вдавалося знайти логічного пояснення. Важливим було інше: здивування, що ніколи в житті я не спала так довго. Навіть почала думати, чи не намагається мій організм надолужити згаяний сон.
Я звісила руки з краю ванни й повільно заплющила очі. Мені було добре на самоті, без всюди метушливих слуг. Та раптом сама з себе розсміялася, адже хоч і вважалася людиною, яка не шкодувала б померти будь-якої миті, усе ж щиро раділа звичайній ванні. Ванна кімната така ж велика й чиста, як і спальня, у якій прокинулася. У повітрі ледь відчутно ширився тонкий аромат від води.
Його квітковий запах нагадав мені про Сильвію.
– О! Нарешті прокинулася!
Сильвія глянула на мене з величезною усмішкою, що розпливлася на обличчі. Настільки щира усмішка справді застала мене зненацька. Коли вона легенько ступила в мій бік, я подумала про птаха, який пурхає й танцює в повітрі.
– Як тобі ці квіти?
Питання прозвучало так несподівано, тож я просто дивилася на її добрі, привітні очі, які виблискували, мов зорі.
– Кассіс сказав, що ти ще спиш, тому просто хотіла залишити їх біля дверей.
Я поглянула вниз, поки вона й далі говорила своїм дзвінким, пташиним тоном.
– Прокидатися біля красивих квітів — завжди приємно, хіба ні? – сказала Сильвія.
На її обличчі не було й натяку на тінь. Кожне сказане нею слово, зроблений рух — усе настільки щире й доброзичливе, ніби я поруч із давньою знайомою.
– Я сходила в сад і зібрала найкрасивіші з них, а потім замислилася, кому б їх подарувати... Якщо бути відвертою, мені стало трохи сумно й ніяково, бо знала, якими б гарними вони не були — однаково бліднуть у порівнянні з тобою.
Сильвія виявилася значно дружелюбнішою й милішою, ніж уявлялося. Я не могла відвести від неї погляду.
– Тож я довго вагалася, чи ці квіти пасуватимуть тобі...
Однак дзвінкий голос раптом стих. Вона ніби щось усвідомила.
– Ах! Пробач.
У голосі чулися розгубленість і збентеження.
– Мала б спочатку представитися, а не тараторити ось так без упину.
Схоже, та переймалася, що могла мене чимось засмутити, проте правда була цілковито протилежною.
– Ем... Ти знаєш, хто я?
Звісно, знала. Я вже бачила її на тому зібранні добросердечності. Але навіть якби ні, то так чи інакше впізнала б як родичку Кассіса завдяки срібному волоссю й золотистим очам.
– Я теж була на тому зібранні в Іґґдр...
– Сильвія.
Ім’я зірвалося з моїх вуст само собою. Помітила, як Сильвія на мить завмерла, почувши, що я нарешті заговорила, але це й справді тривало лише мить. Потім вона знову подивилася на мене, і її усмішка стала ще ширшою, ніж тоді, коли та вперше з’явилася в моїй кімнаті.
Мовчки дивилася на стелю ванної кімнати, коли мене огорнуло відчуття, яке я не могла до кінця осягнути.
Яскрава й невинна усмішка Сильвії постійно виринала в моїх думках. Я припускала: це, мабуть, через неймовірний контраст з образом тієї в романі, на тому етапі сюжету вона вже повністю втратила будь-яку схожість із чарівною невинною юначкою. Її персонажка мала бути позбавлена надії та мрій.
Як і личить героїні готичного роману з оргіями, вона мала втратити не лише свою невинність, а й внутрішнє сяйво. Тож цілком логічно, що та присягла на кровну помсту Агріче, коли дізналася про вбивство брата. Саме тому зустріч із цією життєрадісною, безтурботною Сильвією видалася мені досить дивною. Це було схоже на те, як я із легким захопленням дивилася на дорослого Кассіса.
Моїм першим враженням про неї на тому зібранні був образ зрілої юної леді, але тепер очевидно: вона ще досі зовсім дівчинка. У свою чергу це нагадало мені, що та була одного віку з Джеремі.
– Ха-а…
Я занурила голову у воду й дозволила своїм думкам розлетітися, наче мильні бульбашки на поверхні.
Коли нарешті вийшла з ванни, сонце вже давно сіло за горизонт. Від гарячої води мене трохи хилило в сон. Слуги з’явилися майже одразу, щойно я вийшла, аби запитати, чи потрібна мені допомога з одягом. Відмовилася, але майже відразу пошкодувала про це.
Я накинула на плечі халат і хитко попрямувала до дивана у своїй кімнаті. Усього лиш хотіла на мить заплющити очі, проте коли розплющила їх знову, хтось ніс мене до ліжка.
– Гей... зізнавайся, пане, – промовила хрипким голосом, бувши напівсонною. – Ти без попередження зробив щось зі мною?
Я й тоді розуміла, що марю, але не могла спинитися.
– Ну тобто... це ж ненормально постійно спати. Ти зробив щось зі мною, аби я не змогла втекти?
Цілком могло бути, що він справді вдавався до якихось засобів, аби сприяти моєму одужанню. Його відповідь була майже повчальною, так, ніби він звертався до безнадійної учениці.
– Це, імовірно, означає, що твоєму тілу потрібно більше відпочинку.
Я відвела від нього погляд і наступну фразу вимовила вимогливішим тоном:
– Пусти мене. Я вже досить виспалася сьогодні.
Утім замість виконання мого прохання, Кассіс розвернувся й знову поніс мене до дивана. Почала замислюватися, скільки ж часу насправді минуло з моменту, як я пішла у ванну. Пригадувалося, Сильвія обіцяла чекати на мене в сусідній кімнаті.
– А де твоя сестра?
– Я вже сказав їй повертатися.
Так і здогадувалася, минуло чимало часу, якщо вона вже пішла. Насправді я навіть відчула полегшення, що Сильвія не змарнувала більше часу, чекаючи на мене. Не те щоб це була моя провина, адже та сама запропонувала зачекати. Однак усе ж вирішила перепросити в неї при наступній зустрічі, бо й сама могла просто сказати їй не чекати.
– Ти, мабуть, голодна. Може, покликати слуг принести їжу? – сказав він.
Та перш ніж встигла відповісти, Кассіс уже почав віддавати розпорядження. Здавалося, він боявся, що якби дав мені вибір, я б відмовилася. Однак з досвіду вже знала: сказати, що не голодна, для нього нічого не означало.
– Ми зараз на території Педеліанів? – спитала я так само, як запитують котра година.
Його відповідь була короткою:
– Вгадала.
Як він і бажав, я зрештою повечеряла, але оскільки апетиту не мала, більше бавилася столовими приборами, ніж їла.
– Знаєш... твоя сестра, здається, дуже зраділа, побачивши мене.
– Так, я теж це помітив.
Його очі неначе полагіднішали від згадки про сестру. На краю столу лежав букет квітів, які вона мені подарувала: залишила його саме так. Поглянула на нього й замислилася, що ж такого Кассіс сказав Сильвії про мене. Вражало, як він примудрився перетворити власну сестру, справжню педеліанську принцесу, на мою найпалкішу прихильницю.
Я погодилася вирушити на територію Блакитних не заради якоїсь мети чи причини, а просто через байдужість куди прямувати. У мене ніколи не було пункту призначення, і не прагнула мати, тому володіння Педеліанів були хорошим місцем, як і будь-яке інше, де я могла б провести свої останні дні в цьому вигаданому світі. Хоча прийшла туди, слідуючи за Кассісом, не вважала це місце останнім прихистком. І, якщо чесно, якби тоді до мене звернувся хтось інший, а не він, певно, пішла б за ним.
– У цьому будинку якось тихо. Навіть руху особливо не відчула, і людей мало, – сказала я.
– Так, їх і не повинно бути. Це ж гостьовий корпус.
Як і думала, він не наважився привезти мене в головний замок. Дійшла висновку, що в нього, певно, було дві причини залишати мене в тіні. По-перше, щоб інші трималися на безпечній відстані на випадок, якщо я знову втрачу контроль над своєю отрутою. По-друге, аби звести до мінімуму можливі скандали через перебування Агріче на території педеліанців.
Кассіс відкрито ігнорував те враження, яке я справила на лицарів Педеліанів під час подорожі, але тоді ми ще були в дорозі. Тепер, повернувшись додому, навіть йому довелося бути обачнішим і стриманішим. Знову перевела погляд на нього, замислюючись, що ж може зараз коїтися в його голові. А він насуплено дивився на мене.
