– Я так і підозрювала. Здається, ти не піддаєшся моїй отруті.
Нарешті відірвавшись від губ Кассіса, Роксана ніби відштовхнула його. Але наступної ж миті так близько підсунулася, що опинилася на колінах.
– Тож ти мав на увазі це? – Роксана нахилилася ближче, так, що їхні лоби майже торкнулися. Волосся майоріло перед Кассісом, наче золота завіса.
– Адже якщо так, то я тільки за, – прошепотіла солодким голосом, а очі грайливо усміхнулися. Потім провела рукою по його грудях і продовжила: – Я дійсно вважаю тебе справжньою знахідкою.
Сонячний промінь прорізався крізь щілину в шторах і освітив золотисте волосся та вії Роксани. У багряному погляді читалася непереборна сила. Сила, яка тихо приваблювала Кассіса. Він дивився на неї примруженими очима, нерухомими, що нагадували безодню. Потім, не зронивши й слова, підніс руку до її обличчя та торкнувся брови.
Роксана опустила погляд, відчувши тепло чужого дотику. Він продовжував ніжно торкатися. Пестив щоки, обводив вуха, аж поки вона не захихотіла. Увесь час його очі не відривалися від її обличчя. Далі рука ковзнула до потилиці, аби ще ближче притягнути до себе. Зрештою, їхні губи знову злилися.
Роксана мимоволі здригнулася, проте посеред поцілунку не могла зрозуміти, чи Кассіс помітив це. Натомість він втягнув її нижню губу в рот і ніжно посмоктав. Потім, як Роксана зробила з ним раніше, відтягнув дівочу губу вниз і відкрив їй рота.
Однак те, що сталося далі, зовсім не скидалося на попередні дії. Замість жару пристрасного язика, який шукав її власного, вона відчула щось чисте, ясне та яскраве, що проникало в організм. Вона тремтіла. Відчула, як щось подібне до тепла сонячного світла розлилося тілом, коли Кассіс ніжно погладив шию.
Тиха, мирна атмосфера немов огортала їх. Роксані здалося це дуже дивним. Вона оповила її надзвичайною ніжністю, яку не хотілося б порушити. Коли їхні губи злилися, розмовляти не виходило, утім, незважаючи на це, між ними ніби точилося близьке спілкування. Роксана нарешті відсторонилася для вдиху повітря після того, що відчувалося вічністю.
– Щ-що ти щойно зробив? – спитала.
– Лікував тебе. Що ще?
Вона на мить насупила брови, почувши рівний і буденний тон Кассіса. У його очах не було навіть найменшого мерехтіння, коли той говорив. Відчуття ніжності майже одразу змінилося на роздратування, коли Роксана захотіла висловити власне розчарування.
– Годі! Мені не потрібна така допомога.
Вона почала неспішно злазити з колін, але Кассіс не дозволив.
– Потрібна, – голос лунав просто як факт, коли він міцніше обійняв її за талію, аж поки вона не змогла б зрушити з місця. – Ти надто виснажена, аби відмовляти собі в будь-якому лікуванні, не кажучи вже про такий терміновий захід.
Як тільки їхні тіла знову зблизилися, він притягнув її до себе, а потім притиснувся до вуст ще міцніше, ніж раніше. Тиск поцілунку настільки здивував Роксану, що вона від шоку роззявила рота.
– Мф.
Подихи ніби злилися в одне ціле, коли кінчик язика Кассіса старанно шукав її власний. Він тримав голову Роксани на місці, як нарешті знайшов. Потім схопився й почав жадібно втягувати його з чужого рота назад у свій. Погладжувальні рухи вгору вниз чутливою слизовою оболонкою змусили її застогнати.
Увесь час у кареті голосно вирували звуки мокрих губ, що шалено змикалися, поки між ними переливалася слина. То була волога, голодна битва поцілунків, яка шокувала б та приголомшила майже кожного з педеліанських лицарів.
Сказати, що Роксана відверто спантеличена, означало б применшення щирого шоку від їхньої палкості. Та завжди асоціювала Кассіса з ніжністю, тому часто мріяла лише про найласкавіші поцілунки з ним. Попри це, вона була з тих, хто радше терпить удари, аніж падає на землю. Тому насупила брови й вирішила перейти в наступ, обійнявши його за шию й ще ближче притягнувши до себе.
Коли тіла перепліталися, немов змії, які паруються, Роксані здалося, що вона почула тихий сміх із їхніх губ. Чесно кажучи, навіть їй було важко визначити, хто кого намагається поглинути. Майже відчайдушні обійми лише ускладнювали розпізнавання, однак невдовзі переможець став очевидним. Мимоволі Роксана принижено глянула на Кассіса.
– Ха…
Її обличчя стало червоним, неначе буряк, від нестачі повітря, тоді як Кассіс майже не здавався стурбованим.
– Хіба ти щойно не казала, що не потребуєш моєї допомоги? – Кассіс пильно подивився на Роксану, потім знову притулився до губ, щоб облизати та посмоктати нижню. – Однак глянь на себе зараз. Втомилася від однієї маленької сутички.
У руках усе ще відчувалася пристрасть і туга. Роксана з жахом дивилася на нього. Вона дивувалася, як вони обоє займалися однією справою, а він наче зовсім не схвильований.
“Невже його легені сильніші за мої? Ні, не може бути”.
Роксана вже деякий час не у формі. Зрештою, вона була непритомна три дні й, хотілося цього чи ні, Кассіс справді лишався поруч для лікування, оскільки та ще не одужала. Не виходило назвати це чесною битвою. Можна навіть сказати, що з боку Кассіса несправедливо так викладатися. Авжеж, насправді то не дуель чи щось подібне. Не в змозі стримати суперницький дух Роксана вкинула саркастичну фразу.
– Так? То ти пишаєшся, що зміг перемогти хвору людину?
– Я лише слідував за тобою. Хіба не ти намагалася показати мені, що не хочеш ставлення як до пацієнтки? – заперечив Кассіс завжди спокійним та незворушним тоном.
Глянувши на Кассіса краєм ока, Роксана не могла заперечити: його слова правдиві.
– Тобто ти просто слухняний? Це твій захист?
– Ні. Я також зробив те, що хотів.
Роксана знову опинилася в глухому куті перед молодим Педеліаном. Відвертість Кассіса застала її зненацька. Коли напруга поволі сходила з тіла, вона розмірковувала, на що взагалі налаштовувалася. Початковою метою було зруйнувати його холоднокровність і спокій, проте їй довелося змиритися з фактом: зусилля призвели до протилежного результату.
Увесь жар почав покидати її, коли та була змушена змиритися з цим поворотом подій. Не кажучи про те, як Кассіс вже перестав дивитися на неї. Він гукав війську у вікно продовжити рух. Невдовзі Роксана відчула, що карета знову зрушилася з місця, а той залишився непохитним поруч. Вона мимоволі замислилася, а чи не готується чергова запекла сутичка, оскільки його рука все ще міцно тримала її талію. Однак він просто притягнув Роксану ближче, щоб та могла зручніше притулитися до нього.
– Поспи трошки. Залишилося недовго, – низький ніжний голос лунав у вухах, коли він накрив її хутряною ковдрою. Рухи та тон раптом очистилися від пристрасті, яка поглинула їх лише кілька хвилин тому під час поцілунку.
Роксана відчула, що ось-ось засміється, але стрималася, коли рука Кассіса лягла на волосся. Замість хохоту вона сонно пробурмотіла собі під ніс:
– Як я можу спати, коли він торкається мене так?
Ніби підслухавши, Кассіс пропустив тихий смішок. Навіть попри це він не відпускав її, а натомість ніжно погладив по спині. Звук його серця, що калатало в грудях, голосно відбивався Роксані у вухо.
“Яка дивна ситуація з таким же дивним чоловіком”.
Коли Роксана нарешті знову розплющила очі, то вже не була в кареті. Замість того опинилася посеред м’якого ліжка, вкрита білою ковдрою, схожою на хмару, з голови до п’ят. Як тільки яскраве оточення дозволило зосередити погляд, багряні очі ковзали навколо. Та вже припускала, що її не утримують у тюремній камері, але впевнилася, щойно перевірила.
Насправді то була дуже чиста й затишна кімната, оздоблена зі смаком. Їй подобалися не лише меблі та прикраси, штори та постіль, у яку її закутали, також стильні.
Закінчивши огляд, Роксана сіла. Важко вірилося, що вона справді проспала весь переїзд. Почала розмірковувати, а чи не наслідок це необережності або слабкості. Зрештою вирішила: то цілком могло бути пов’язано з обома фактами.
Потім помітила, що хтось переодягнув її. На коротку мить в очах промайнув холодний відблиск. Замість зациклення на подробицях Роксана скинула ковдру та зіскочила з ліжка. Не звертаючи уваги на пару атласних капців, що чекали на неї, вона босоніж і без жодного звуку ступала на килим, поки не дійшла до вікна.
Повільно відсунула один край штори, аби пропустити яскраве сонячне світло. Промені такі сильні, що їй довелося примружитися, однак прямо простягалася смуга флори, яка оточувала поточне місцезнаходження. Погода помітно тепліша, аніж на території Агріче. Внизу був сад, повний білих квітів, що вбирали золотисті промені сонця, наче мед. Саме їхнє існування ще більше підкреслювало чарівність краєвиду. Серед рослин стояли брат і сестра — Кассіс і Сильвія Педеліани.
Схоже, вони розмовляли з максимальною ніжністю та теплом, немов ранкове сонце над головою. Невдовзі Сильвія пішла, а Кассіс спостерігав, як вона зникає в сусідній будівлі. Зрозумівши, що його погляд от-от ковзне в бік кімнати, Роксана відсунула штору й занурила досить освітлене оточення в темряву. Задумавшись, чи не помітив Кассіс шпигування, вона підійшла до дверей покоїв.
Клац.
Як й очікувалося, кімната не замкнена. Роксана втупилася у дверну ручку, що так легко піддалася, перш ніж ступити в коридор. Саме тоді вона помітила дівчину, яка наближалася. І не просто якусь там дівчину. Сильвію Педеліан.
На подив Роксани, юна красуня підходила до кімнати, з якої та лише визирнула. Тримаючи букет квітів, яскравих і сяйливих, як вона сама, Сильвія вигукнула зі здивуванням:
– О! Нарешті прокинулася!
На обличчі майоріла яскрава усмішка від вуха до вуха, яка робила її такою ж променистою, як квіти в руках. То була привітна усмішка, що, на думку Роксани, зігрівала, неначе сонце.
