– Агх! Ані руш! Ніхто не наближається!
Поранений чоловік хоробро застеріг усіх інших від небезпеки. Решта лицарів спостерігали, як їхній друг упав на коліна від, здавалося б, невидимої атаки. Невдовзі вся околиця була насичена токсичними випарами, змусивши їх закрити роти та носи.
На щастя, Кассіс повернувся в останню хвилину. Той одразу збагнув, що пішло не так. Отруйні пари, які допоміг придушити, знову вирували в повітрі. Оскільки він не відходив від Роксани бодай на п’ять хвилин, вочевидь токсини майже відразу повернулися, щойно це зробив.
– Усім відійти!
– Юний пане, не!..
Та перш ніж його люди встигли застерегти від цього лідера, Кассіс без вагань підійшов до дівчини. Усі могли лише спостерігати з мовчазним благанням зупинитися. Однак він повністю проігнорував побоювання тих і наблизився прямо до лежачої на снігу дівчини перед тим, як міцно стиснути її руку.
– Роксано, – той кілька разів гукнув ім'я, однак вона була непритомною, тому не могла щось почути. Коли він підняв тіло Роксани із землі, воно безсило звисало з його рук. Увесь цей час отруйні пари, які оточували її, ставали дедалі токсичнішими для оточення.
Буцімто нізвідки з’явився метелик і сів їй на плече. Усвідомивши, що залишилося обмаль часу, Кассіс опустив до неї обличчя. Сказати, що його подальші дії шокували тих, хто спостерігав за парою, було б грубим применшенням.
З різних боків лунали зітхання, як він підніс свої вуста до рубінових губ і почав передавати свою життєву силу в її тіло. Звісно, той міг би зробити це так само, як і з Ланте Агріче, та це був би грубий, жорстокий метод оживлення. Навіть могло б пошкодити внутрішнє єство тієї.
Він відмовився ризикувати, аби подібне не трапилося з нею. Остерігаючись приголомшити її, Кассіс робив декілька пауз, передаючи необхідну кількість життєвої сили для підтримки. Тільки-но температура стабілізувалася, і переконався, що вона протримається, той поквапився назад до карети з нерухомою на руках Роксаною. Усе пророблене — термінове лікування уражень. Йому досі потрібно було зупинити отруту, що просочувалася з її тіла.
– Ніхто не наближається до цієї карети, поки я не віддам наказ, – розпорядившись, він зник назад у вагоні разом з Роксаною.
На мить лицарі застигли, роззявивши роти, і втупилися в екіпаж, де зник їхній лідер. Вони разом задумалися, чи не мав наміру самостійно доглядати отруйну дівчину, та невдовзі їхня цікавість була втамована, оскільки отрута, якій вдалося прослизнути крізь щілини карети, почала слабшати.
Незабаром двері карети знову відчинилися.
– Принесіть мені ліки й трохи води.
Спочатку Кассіс пішов з метою відшукати необхідні ліки для Роксани. Почувши наказ, чоловік, який стояв поруч з Олін, побіг за необхідним.
Більшість почала сумніватися, чи справді вона прокинулася, оскільки з урахуванням її попереднього стану це здавалося неможливим. Проте вони не могли ігнорувати факт: їхній лідер щойно відкрито попросив ліки для непритомної дівчини. Ті майже миттєво подумали про те саме, коли разом згадали сцену, свідками якої стали декілька хвилин тому.
Без секунди вагань Кассіс припав своїми губами до її. Далі історія відома.
Серед лицарів-педеліанців панувала теорія: вона не може бути заручницею. Вони вважали, що та має бути надзвичайно важливою особою. Зрештою, не було жодного шансу, щоб юний пан коли-небудь доглядав заручницю.
– Сере Вінстоне, вам щось відомо про молоду дівчину, яку юний пан привів з нами? – безсилий стримати свою цікавість, один з товаришів Олін згодом нарешті вирішив запитати того ж вечора. Хоча його побратими вдавали, ніби їх зовсім не цікавило, хто ця таємнича дівчина, кожен нагострив вуха до свого віцекомандира.
Ісідор на мить насупився, а потім вирішив: немає сенсу тримати їх у невідомості.
– Якби мені довелося описати її, я б сказав, що вона чимось схожа на благодійницю.
– Га?
– Ось чому очікую, що ви всі поставитеся до неї з надзвичайною повагою.
Це була відповідь, яка заборонила подальше обговорення й сильніше спантеличила тих. Згодом Ісідор підвівся, щоб піти. Безперечний знак: йому більше нема чого сказати з цього приводу. Тож чоловіки не могли дізнатися нічого нового (принаймні не від Ісідора чи Кассіса).
На жаль, їхня цікавість лише подужчала за декілька днів до раптової появи Роксани перед натовпом.
– Ах… – тихо промовила Роксана, що більше нагадувало зітхання, аніж вигук, як спогади нещодавніх подій охопили її.
Невдовзі увагу тієї привернуло горло, яке пересохло, мов у пустелі. Залишаючись довгий час без контролю, отрута спричинила такі коливання температури тіла, що її охопила не лише спрага, а й губи висохли від болю.
Хоч як сильно вона прагнула полегшення, тіло було надто важким, а розум надто туманним, аби бодай поворухнутися. Зненацька, неначе самі небеса почули її думки, та відчула, як щось тисне на вуста. Так ніби вислуховуючи найпотаємніше бажання, вода почала проникати крізь сухий, розтулений рот. Ковзала по язику, солодко смакуючи, подібно життєдайному нектару з легенд, змушуючи хапатися за його джерела з усією силою, яку могла спрямувати на свої губи.
Далі вона відчула чиєсь ніжне погладжування волосся та щоки, через що тіло ніби розтануло. Потім на її вустах знову з’явилася хвиля тепла. Утім цього разу людина перелила достатньо води, щоби вгамувати спрагу.
Вуха не впізнали жодних характерних звуків, а далі, перш ніж устигла перевірити інші органи чуття, вона, здавалося, знову заснула. Попри повернення цих спогадів до Роксани, було б неточно зазначити, що та перебувала в найкращому гуморі від пригадування. Простіше кажучи, гидко ставилася до думки поставати слабкою перед іншими. Навіть з огляду на це та визнавала: у цьому випадку поводилася трохи ірраціонально. Із гримасою раптом згадала сказане Кассісом напередодні.
– Віддай мені решту свого часу в цьому світі.
– Якщо тобі байдуже, куди ти йдеш і чим усе скінчиться — залишайся біля мене поки не помреш.
Погляд Роксани повільно опустився на підлогу карети.
“Отже, це все?”
Оскільки в будь-якому разі час для неї не мав жодного значення, можливо, це був наступний найкращий варіант. Несподівано вбивчі істоти, яких вона відправила розслідувати місцевість, перервали хід думок. Крізь вікно спостерігала, як незліченна кількість метеликів летіли в напрямку до неї. Навіть із такої відстані та могла бачити їхній енергійний рух.
Вона скористалася тим, що ті були поблизу місця проживання демонічних монстрів, щоби нагодувати своїх маленьких створінь, які конче потребували належної поживи. Раптом відчула: карета різко зупинилася. Перш ніж встигла визирнути у вікно, Кассіс стрибнув усередину.
– Скажи, тобі подобається мучити себе? – вираз обличчя того негайно підказав, що він якимось чином помітив метеликів. – Не можу втямити, чому ти не дослухаєшся до мене, коли прошу відпочити.
Вочевидь, насваривши її вдосталь, він зачинив за собою дверцята карети. Роксана мовчки дивилася на його похмуру постать із обпертим об руку підборіддям. Незважаючи на їхню дещо вимушену близькість минулого дня, Кассіс поводився дуже схоже на себе звичайного.
І, авжеж, Роксана також не змінила свого ставлення до нього. Припустила, що це могло бути пов’язано з нещодавніми спогадами про догляд Кассіса за нею весь час, поки хворіла й перебувала серед педеліанців. Так чи інакше, вона відчувала, як щось зростає всередині неї, коли дивилася на нього. Не могла бути впевненою, та це було так, ніби проковтнула колючку.
– Бачиш? Тепер знову бліда, – на його обличчі з’явилася зморшка, коли глянув на неї зверху вниз. Якби він думав, що в неї може статися рецидив, не залишив би саму, як та прохала. Тихе зітхання вирвалося з вуст. – Відверто кажучи… навіть не думаю, що можу лишити тебе саму бодай на секунду.
Відтак простягнув руку, неначе мав намір знову зцілити дотиком, але перш ніж устиг це зробити, Роксана вже тримала його за комір. Кассіс міг би ухилитися, аби уникнути її обіймів, проте натомість дозволив притягнути себе. Однак чого він не очікував, так це припалих до його вуст губ, які будуть холоднішими на кілька градусів за його власні, особливо з урахуванням, що вони все ще були замерзлими з часу, проведеного на вулиці.
Зубами Роксана скубала нижню губу Кассіса, допоки не відокремилася від верхньої та не дозволила собі увійти в його рот. Зробивши це, вона почала гарячково цілуватися з ним. Це змагання не тривало довго, але замість того, щоб дві пари губ боролися за перевагу, їхні язики також перепліталися.
