– Отже, дуель між батьком і сином? Яке ж доречне завершення для роду Агріче, – Кассіс не намагався приховати глузування, ступаючи ногами в калюжі крові, що, мов килим, розлилися перед мішенню. Вочевидь він не спізнився й не прийшов надто рано для здійснення помсти, адже Ланте все ще вперто чіплявся за життя.
– Минуло майже три роки з нашої останньої зустрічі, – глибокий голос Кассіса розрізав тишу.
Оточений власною кров’ю Ланте притулився спиною до стіни та втупився в молодика з ненавистю в очах.
– Як… Як ти тут опинився?
Червона рідина полилася з його рота, щойно він заговорив, але юний Педеліан тільки спостерігав за ним без крихти жалю.
– Як я тут опинився? Саме це тебе найбільше цікавить? – перепитав блакитний спадкоємець.
Погляд Ланте незабаром опустився на маленьку калюжу крові, яка зібралася під мечем Кассіса. Уздовж леза текла довга багряна смуга, крапля за краплею стікаючи з кінчика. Він міг лише уявити, скількох Агріче вбили цим мечем. І тоді до нього дійшла причина всього галасу, застаного доти.
Ланте нарешті звів очі до лютого золотого погляду Кассіса.
– То… ти справжній. Точно не маріонетка. Отож ця сучка Роксана мене обдурила.
Зрозуміло, що справжнього Кассіса Педеліана не вбили три роки тому. Власна донька ще в той час обвела його навколо пальця. Не вдавалося збагнути, як їй це вдалося, проте був упевнений: вона зачарувала його та всіх інших свідків тієї фатальної ночі. Та шкодувати про власну помилку вже запізно. Полум’я, яке спалахнуло десь у віддаленій частині маєтку, уже охопило значну частину головної садиби Агріче.
– Знаєш, Ланте, ти, певно, і гадки не мав, однак я весь цей час спостерігав за тобою, – голос Кассіса звучав практично моторошно для вух старшого чоловіка. – У тебе було чимало шансів на спокуту, та ти не скористався жодним. Навпаки лише більше спотворився злом.
Кассіс дивився на нього згори вниз, немов сидів на своєму троні правосуддя. А потім, ніби ухвалив вирок, різко проголосив:
– Якби відчув бодай крихту добра в тобі, можливо, я б вагався.
Поки Кассіс говорив, розум Ланте лихоманково планував, як дати відсіч чужинцю, що прийшов забрати його життя. Після бою з Деоном він був на межі, проте ще не остаточно переможений.
“Клята Сієрра. Якби просто зробила все за моїм проханням, то вже б утік”. — Покинувши його в руках ворога, дружина вчинила зраду, гідну розірвати її на шмаття. Та попри все, той не міг і не збирався дозволити собі загинути так безславно від руки якогось Педеліана.
– У певному сенсі я навіть вдячний твоїй зіпсованості. Якби ні, то не впорався б із тобою без краплі жалю.
Кассіс зробив останній крок до Ланте, але той блискавично вихопив шматок кинджала, який ще залишився, і замахнувся просто в серце спадкоємця блакиті.
Дзень!
На жаль для нього, юнак неймовірно легко розправився з жалюгідною атакою. Не звиклий здаватися Ланте схопив кілька уламків скла навколо себе. Порізавши руку, жбурнув їх у противника й одночасно почав підводитися для втечі.
Кассіс без зусиль відбив скалки плащем, а потім загнав меч у ногу Ланте.
– А-а-а-а-ах!
– Ну що ж, це було абсолютно марно, – сказав спадкоємець блакиті.
Ланте скажено смикався та верещав від болю не в силах вивільнити меч, що пронизав його ногу та прибив до підлоги.
– То, Ланте, бажаєш дізнатися, що я збираюся зробити з тобою тепер? – обличчя Кассіса спохмурніло, а посмішка гостра, мов серп. Той без жодного попередження наступив на Агріче, який продовжив корчитися, намагаючись вирватися. – За все скоєне тобою зло й за все, про що ти ніколи не каявся — убити тебе лише раз надто милосердно.
Більшість людей така загроза стривожила б, але, попри фізичну муку, Ланте тільки кинув отруйний погляд на молодого Педеліана. І раптом згадав слова Роксани в залі суду.
— Який спосіб убити тебе буде найганебнішим і змусить зазнати найбільшого відчаю? Як примусити тебе страждати гірше, ніж просто смерть?
Хоч той скривився крізь біль, кров, яку стримував у роті, почала просочуватися крізь порепані губи. Спало на думку: саме цю ситуацію мала на увазі донька.
— Я навіть уявляла, наскільки цікаво було б дивитися, як тебе живцем з’їдають мої метелики, однак… Але думаю, те, що ти ніколи не зміг би прийняти, те, чого боїшся понад усе на світі, — значно цікавіше заподіяти.
Те, як Агріче будуть знищені Педеліанами, їхніми найгіршими ворогами, а вбивцею Ланте стане блядський спадкоємець блакиті Кассіс, мабуть, саме про це думала Роксана. Попри все він мусив погодитися: зрадниця-дочка справді добре його вивчила. Як вона й передбачала, померти від руки сина Русселя Педеліана — те, чого той ніколи б не прийняв. Навіть після смерті.
Ланте з огидою сплюнув кров'янисте мокротиння в бік Кассіса, ще лютіше вгризаючись поглядом:
– Кха! Ти… гнилий виродок. Я краще сам себе вб’ю, ніж помру від лап педеліанського щура!
Вигукуючи останні слова, колишній глава Агріче прорізав смертельну рану на власних грудях. Однак замість того, аби поринути в темряву смерті, знову розплющив очі й побачив обличчя Кассіса. Ланте аж здригнувся, коли зустрівся з холодним, непохитним поглядом юнака.
– Що… що відбувається?!
– Я ж казав, це було марно, – сказав Кассіс.
Старший Агріче опустив очі, рана на його грудях цілком зцілена, хоча він упевнений, що мить тому розрізав себе навпіл.
Кассіс зневажливо посміхнувся й продовжив у саркастичному тоні:
– Сумніваюся, чи саме гордість змусила тебе щойно спробувати накласти на себе руки. То що ж то було? Страх?
У Ланте виступив холодний піт на спині. Хоча гордість і не дозволяла визнати вголос, Педеліан влучив точно в ціль. Кассіс не мав наміру дарувати йому легкої смерті так само, як і Ланте ніколи не дарував її численним полоненим Педеліанам. Стало зрозуміло: тієї ночі він не вийде живим, тож, аби не зазнавати більшого болю чи принижень, самогубство здавалося єдиним виходом. До такого болісного висновку він і дійшов.
– Тож тепер ти знаєш, що я можу тримати тебе живим вічно… – почав Кассіс.
Це було найстрашніше й найжахливіше з усього, збудованого в уяві Ланте.
– …але ти також знаєш, що в цьому є й зворотній бік. Можу вбивати тебе стільки разів, скільки забажаю.
За всі роки свого життя Ланте ще ніколи не уявляв нічого більш жахливого.
“Ні, цього просто не може бути”.
Жодні людські слова не могли передати, скільки ненависті й страху заполонили його серце тієї миті. Ланте відчував, як тремтить перед молодим Педеліаном, який стояв над ним, немов його душа була чистим, благородним, ранковим світлом. Усе життя той був хижаком, тому роль здобичі викликала огиду. Але тепер не міг заперечити: він загнаний у кут щур.
Кассіс зненацька простягнув руку до Ланте — уже давно ухвалив рішення. Від тієї ночі, коли залишив маєток Агріче три роки тому, аж до цього моменту, коли вистежив скинутого голову роду з підземелля, його шлях помсти нарешті наблизився до завершення.
Свист.
Свічки на стіні затремтіли всі разом, тоді як з невідомого джерела в коридорі пронісся вітерець.
– Схоже, для тебе це кінець, Ланте, – напівоповитий тінню Кассіс майже скидався на саму смерть, і його місія не менш похмура. – Сьогодні вночі покладу край твоєму гнилому, брудному життю.
Не здатний навіть скрикнути Ланте Агріче розсипався на порох та щез із цього світу.
Виконавши місію, Кассіс розвернувся, щоби залишити маєток чорних Агріче.
– Нехай усі наші сили відступають.
– Так, пане, – Ісідор негайно виконав наказ свого лідера.
Досягнувши мети, не було сенсу залишатися на території Агріче. Будівля, з якої той щойно вийшов, уже цілком палала, хоч надворі ще тривали бої. Краєм ока Кассіс помітив одного з багряних метеликів Роксани. Він негайно рушив у тому ж напрямку, куди летіла істота.
– Ісідоре, ти також іди вперед.
– Пане? Але куди ви?..
Хоча його надійний супутник майже ніколи не ставив запитань, цього разу шатен помітно спантеличився, коли лідер обірвав його на півслові й пішов у протилежний бік від своїх військ.
Кассіс не зводив очей із багряного створіння, адже саме воно, найімовірніше, могло привести до тієї, кого обов’язково треба знайти до кінця цієї ночі.
