Ланте й Деон водночас кинулись один на одного.
Меч Деона проштрикнув груди батька під кутом, і це дало Ланте змогу розрізати синове горло власним кинджалом. Така контратака вже важкопораненого та усуненого з посади лідера роду Агріче стала можливою лише завдяки секунді вагання з боку Деона.
Захитавшись, меч вислизнув із тіла батька. Уся сцена ніби сталася в одну мить.
– Кхе! Ух… – застогнав Ланте від болю, хапаючись за рану на грудях, звідки безперестанку лила кров.
Тим часом Деон відступив на кілька кроків, притиснув долоню до порізу на шиї й звалився додолу.
Сієрра тільки захлинаючись хапала повітря. Приголомшена не відразу помітила, як рука тремтячи прикрила губи, що так само трусилися. Скільки б не намагалася зрозуміти, яка причина такого кривавого протистояння між двома чоловіками, збагнути не виходило, однак вона певна: ще ніколи не бачила й ніколи не очікувала побачити жахливого двобою саме між ними. Навіть тоді, коли батько та син упали, серце Сієрри не могло знайти спокою.
Судячи з усього, її чоловік уже стояв однією ногою в могилі через зазнані катування. Це погіршувалося ще й через величезну кількість слідів від укусів на тілі. Але все ж Деон був ближчим до воріт пекла через розсічене горло.
Ланте зиркав крізь налиті кров’ю багряні очі, намагаючись підвестися. Його син продовжував сидіти на підлозі. Ледве вдавалося триматися прямо, використовуючи меч немов милицю.
– Виблядок… – зі злістю сплюнув Ланте на колись улюблену дитину.
Він не чекав, що син так швидко наздожене його після втечі з темниці. Смертельна сутичка почалася майже одразу після того, як Деон перегнав батька й повністю розірвав колишні батьківсько-синівські взаємини. Вони билися так, наче були смертельними ворогами, нездатними співіснувати, поки нарешті не дійшли до свого жалюгідного стану.
– Сієрро!
Сієрра здригнулася, почувши власне ім’я криком від чоловіка.
– Іди сюди й допоможи мені встати!
То не благання, а наказ.
– Я маю прикінчити цю зрадницьку сраку, – Ланте потягнувся до кишені, витягнув кілька знеболювальних та амфетамінових таблеток і закинув їх до рота.
Проте через слабкість кілька таблеток випали на землю. Саме ці пігулки дозволяли витримувати атаки Деона досі. Він знав, що потрібно вбити сина, поки той ще нерухомо сидить. Того самого сина, якого цінував понад усіх своїх дітей, але який виявився найнебезпечнішим ворогом.
Розумів одне: або вбити Деона зараз, або довіку шкодувати про втрату шансу. Не залишалося сумнівів, чому син прийшов до нього з таким убивчим поглядом та гнався за батьком із жагою смерті в очах.
Якби Бет не відволікла молодшого Агріче в ту критичну мить і не змусила його похитнутися, Ланте упевнений, що саме він лежав би зараз долілиць, чекаючи на смерть. Те, як Сієрра з’явилася саме тоді, приписував зміні долі на краще.
“Чорт забирай! Аби втекти через таємний хід, мені доведеться дістатися до свого кабінету”.
Хоча теперішнє становище залишалося доволі важким, він не міг не замислитися, чи не судилося йому ще пожити. Той навіть припустив, що цей раптовий поворот подій — спосіб карми змусити матір виправити гріхи доньки. Якби лише хтось допоміг тоді в підземеллі, то зміг би вибратися значно раніше. Але для Ланте болісно очевидно: у родині не існувало душі, якій можна чи треба довіритися.
Зрештою, саме Деон і Роксана ті, кому той довіряв найбільше, і обоє зрадили його. А також той чарівний круг, що вразив і затягнув його, виявився справою рук старшої доньки Ґрізельди. Зважаючи на все це, він почав замислюватися, скільки ще зрадників змовлялися просто під носом.
“Кожен із тих негідників доклав руку, можу закластися!”
Щойно запідозрив кількох, більше вже не міг довіряти жодному члену родини. Йому залишалося бодай трохи покладатися на Сієрру, адже вона ніколи не перечила йому.
– Чого витріщилася, жінко?! Я сказав підійти сюди й допомогти мені встати!
Сієрра нарешті видихнула, сама не помітивши, як затамувала подих.
Спершу завмерла від страху, утім невдовзі усвідомила справжні події.
– Пані, нам треба просуватися далі. Інакше доведеться йти в обхід, а це надто довгий шлях, – з рішучістю в голосі сказала Емілі.
Ланте, який досі не помічав служницю, раптом злобно зиркнув у її бік.
– Ти… ти ж та прислужниця Роксани, лярво! Що ти тут узагалі робиш?! Досить твоєї маячні. Забирайся геть!
Ланте вже настільки виснажений, тож ледве міг гримнути на вірну служницю Роксани. Голос лунав хрипло, подих уривчасто виривався з грудей, а запах крові, здавалося, піднімався з глибини нутра.
– Сієрро… якщо ти дорожиш власним життям, негайно підійди до мене!
Не було сумніву, колишній лідер ледве тримався на ногах, марно намагаючись зберегти хоча б подобу авторитету в тоні.
Емілі лише втупилася в нього, розмірковуючи, чи не варто покінчити з його жалюгідним існуванням, але роздуми раптово перервав голос Сієрри.
– Чо… чому я повинна?
– Щ-що? – не зміг приховати шоку в голосі Ланте.
– Пані… – навіть Бет була приголомшена несподіваною реплікою своєї хазяйки.
Сієрра, на диво, єдина в тому коридорі, хто стояв непорушно.
Якби його тон не видав здивування, то вираз обличчя, роззявлені вуста й погляд, зосереджений на дружину, не лишали сумніву, наскільки її слова вразили.
Сієрра прикусила губу, а рука все ще тремтіла, стискаючи край сукні. Серце калатало швидше, ніж будь-коли тієї ночі, проте вона не зупинила потік слів, які стримувала роками:
– Чому маю допомагати такому, як ти? Ти вбив мого сина й перетворив життя моєї доньки на пекло.
Ланте лише витріщався на неї в спантеличеному мовчанні. Сієрра ніколи раніше не наважувалася протистояти йому, а тим паче говорити у відповідь.
– Скажи мені, чому ти повинен жити, – слова різали, мов лезо. Жінка, що все життя прожила, ніби безнадійна лялька Ланте, покірна й слухняна, раптом… – Чому має жити той, хто вбив мою дитину?
“Як вона сміє говорити мені таке?!”
В очах палала рішучість, те, чого Ланте ніколи не бачив у ній раніше. Дивлячись на Сієрру, той не міг не уявити обличчя зрадливої доньки Роксани, яке накладається на її риси.
“Мати й дочка — одне й те саме!”
– Ти… курва! Справді думаєш, що вийдете сухими з води?! Уб’ю обох, розпорю животи, а потім випотрошу про всяк випадок! – аж піна йшла з рота через злість Ланте.
Побілівши, мов сніг, Сієрра спокійно дивилася на його шаленство.
– Я… я маю… – Деон, який досі тримався за шию, поволі почав підніматися з підлоги. – Я маю… вбити його.
Згодом йому вдалося стати на коліна й він знову поглянув на батька з убивчою рішучістю в очах.
Ланте похмуро спостерігав за сином, сам починаючи відхаркувати кров.
– А ось і ти, Ланте, – раптом у повітрі пролунав новий, але знайомий голос.
Здригнувшись, Ланте озирнувся.
– Ти…
Той самий Кассіс Педеліан, який з’явився, немов привид, на фінальному бенкеті зібрання, наближався до кривавого протистояння. Золоті очі безжально оглядали бійню.
Заговорив до Деона, зустрівши його погляд:
– Чув, ти гнався за батьком аж із темниці, тому вирішив дати тобі шанс першим поквитатися з ним. Хоча, мабуть, це було помилкою.
У відповідь на жарти Кассіса очі Деона знову спалахнули люттю. Через свою майже маніакальну гордість і одержимість Деон нестерпно ненавидів саму думку про те, щоби віддати свою здобич Кассісу — з усіх людей саме йому. Однак сумна правда полягала в тому, що він ледве тримався на ногах.
– Схоже, тепер моя черга, – Кассіс відвернувся від Деона без лишньої думки.
– Пані, нам варто йти, – відчувши нову можливість вислизнути, Емілі знову закликала Сієрру поспішити.
Тоді блакитний спадкоємець кинув на неї короткий погляд, та лише на секунду.
Сієрра востаннє поглянула на Деона й Ланте, який досі з люттю зирив на неї, потім укотре прикусила губу й рушила за Емілі.
