З тіні почав ворушитися Деон. Як і наказали Роксана з Ланте, він рушив до центру судової зали, проте простягнув руку до молодшої зведеної сестри замість того, аби вбити.
Коли повний масштаб зради нарешті відкрився, Ланте усвідомив, що все це було справою рук його найулюбленіших сина й доньки. Той не міг нічого вдіяти, лише дивився на них у повній розгубленості знизу вгору.
Гуп!
– Гей, сестро! – Джеремі раптово розчахнув важкі двері зали й увійшов. – Вибач, що запізнився. Трохи за...
Той різко обірвав фразу та зупинився, побачивши перед собою цю сцену. Обличчя скривилось у загрозливій хмурості.
– Що... за чортівня тут відбувається?
Відчуваючи слабку іскру надії, Ланте глянув на молодшого сина. Та, на своє розчарування, не побачив у ньому ані краплі турботи про батька.
– Деоне, ти виблядок! Прибери свої брудні лапи від Ксани! Ліва чи права — байдуже, єдиний, хто може тримати її за руки, — я! – Джеремі майже скреготав зубами, крокуючи до старшого брата.
Він кинув короткий погляд на Ланте, але одразу ж його проігнорував.
– Яка прикрість, батьку. Серед Агріче немає нікого, хто був би на твоєму боці, – з отруйною посмішкою мовила Роксана, дивлячись на повалене тіло лідера роду. Її тихий і холодний голос, здавалося, завдавав Ланте більшого болю, аніж вереск сирени.
– Однак не хвилюйся. Я поки що не збираюся тебе вбивати. Це ж зовсім не весело.
Шурх.
Порив вітру прорізав густий ліс кістлявих, засніжених дерев. Північний вітер був таким крижаним, що видавався спроможним прорізати до кісток. Коли моторошні промені червоного сонця нарешті зникли за горизонтом, на ліс стрімко опустилася ніч.
У тій тихій темряві група чоловіків, захована в засідці, вичікувала свого часу. Вони оточували резиденцію Агріче ще задовго до того, як лідер повернувся з Іґґдрасілю.
Їхні очі блищали, мов кометні хвости, сповнені праведного очікування.
– Ласкаво просимо назад, пане.
Чоловіки нарешті відірвали погляди від об'єкта стеження, щоб привітати свого лідера, коли той з’явився з пітьми. У відповідь він ледь кивнув та вийшов наперед. Підходячи до війська, скинув з плеча тіло вартового, якого позбувся на шляху, і жбурнув до ніг.
Крижана земля вже була встелена тілами інших охоронців Агріче. Холодний та золотавий погляд лідера зафіксувався на світлі, що виднілося вдалині.
– Яка ситуація?
– У маєтку почався якийсь рух перед вашим прибуттям. Нам слід увірватися?
– Ще ні. Очікуйте сигналу.
Ісідор, який очолював загін у відсутність Кассіса, без заперечень виконав наказ блакитного спадкоємця. Кассіс знову спрямував холодні й зосереджені очі на маєток, чекаючи на ідеальний момент для удару.
Шух.
Крижаний вітер завивав, наче звір, дряпаючи вуха воїнів, які терпляче чекали наказу. Це була та ніч, коли навіть лісові створіння, імовірно, ховалися в купах снігу, притулившись одне до одного.
Дерева тремтіли від кожного безжального пориву, та блакитний спадкоємець стояв незворушно. Вітер пронизував його відкриті лице й руки, але Кассіс наче не відчував жодного холоду. Кам’яний вираз обличчя більше нагадував хижака, що чекає моменту для нападу, ніж звичайного юнака. Золоті очі вп’ялися в здобич, а його люди мовчки готувалися до дій, щойно прозвучить наказ.
Із темного неба повільно почали спадати перші сніжинки, віщуючи наближення хуртовини. Метелик, який, здавалося, заблукав у цю негоду, раптово пролетів поруч і так само раптово зник.
В очах Кассіса блиснув крижаний вогник, коли він нарешті віддав наказ. Його люди одразу ж рушили з місць, аби звести старі рахунки.
Новина про усунення Ланте Агріче внаслідок успішного перевороту миттєво розлетілася володіннями. Це стало шоком для більшості, адже вся подія розгорнулася менш ніж за годину після повернення делегації з Іґґдрасілю.
Згодом у маєтку здійнявся ще більший хаос, коли з’ясувалося, що старший син Фонтейн не був винуватцем справжніх безладів.
– Лише гляньте, як вони метушаться туди-сюди, немов купа схвильованих мурах, – прокоментувала Ґрізельда з ледачою усмішкою, спостерігаючи за гармидером із тераси. Вона була однією з небагатьох, хто знав про справжнє лідерство Роксани в перевороті. Молодша зведена сестра залучила її до встановлення пастки для Ланте в судовій залі під час його відсутності. Ґрізельда Агріче не славилася особливою вправністю в багатьох речах, проте здібності в магії та чарах не мали рівних.
– Роксана... Ще та штучка...
День видався вельми захопливим для найстаршої доньки роду Агріче. Вона гадала, що якби раніше дізналася, наскільки кумедною може бути молодша сестра, можливо, подружилася б із нею значно раніше.
Зараз Роксана, Деон і Джеремі повністю контролювали Агріче. Подейкували, лідером перевороту став Деон, а це особливо тішило Ґрізельду, адже вона знала: насправді саме Роксана смикає за всі ниточки з-за лаштунків. Вочевидь наразі весь маєток контролювався нею. Навіть найманці, яких зібрав Фонтейн, насправді ніколи не були йому вірні.
Усе й усі, хто мав значення, враховуючи Ґрізельду, із самого початку діяли за наказом Роксани, аби скинути Ланте. Сама Ґрізельда долучилася до всього лише з любові до пригод. І хоча це й означало зраду власного батька, вона не відчувала жодної провини.
Насправді той ніколи й не заслуговував на вірність. Ланте сам був нещадним і завжди готовим убити власних дітей, якщо йому вигідно. Ніхто не міг заперечити “усунення” деяких із них, тож теперішній підступ здавався цілком закономірним.
З огляду на те, що всі разом з Ґрізельдою виросли в такому жорстокому середовищі, відсутність родинної любові між членами сімʼї не вважалася дивною. Їхнє життя з народження було безупинним випробуванням на виживання, де кожен мав перевершити інших. І тому, зважаючи на такий розклад, жоден із дітей Ланте не відчував особливого жалю чи докорів сумління за те, що не став на бік батька, коли настав його кінець.
У дійсності спочатку всі розгубилися, їх шокував факт повалення беззаперечного лідера роду, але щойно більшість братів і сестер прийняли неймовірне, їм усе це здалося доволі кумедним. Єдиними членами найближчої родини, які, схоже, залишались у стані розгубленості, були дружини Ланте. Ґрізельда ж, наділена одним із найпроникливіших розумів у домі, чудово розуміла: метушня зрештою нічого не означає.
– Можливо, цієї ночі нас очікує найгучніше святкування за весь час, – весело промовила вона й голосно розсміялася, повертаючись із тераси до кімнати.
Дзень.
Охоронець відчинив двері після поклону новоприбулим до зали суду. Усередині стояв важкий запах: суміш крові, пролитої за багато років, і різноманітних настоянок.
На підлозі в центрі кімнати Ланте лежав зв’язаний, мов свиня. Як він колись полював на інших і тягнув їх назад до маєтку Агріче, так тепер сам став здобиччю жорстокої розправи власної родини.
Клац, клац.
Роксана піднялася з колишнього трону батька й підійшла ближче, щоб глянути на нього згори.
– Роксано... як... як ти могла? – голос Ланте хрипів від кривавої люті.
Її холодно-суворий вираз обличчя розплився в посмішці, яка зовсім не відповідала подіям у кімнаті.
– Але ж, батьку, зараз ти маєш настільки жалюгідний вигляд, як я завжди про тебе й думала.
Брязь.
– Кхе!..
– Відверто кажучи, давно чекала на мить, коли стану свідком твого падіння, – ногою ледь притисла ланцюг, приєднаний до шиї Ланте, через що його лице майже вдарилося об підлогу. Ланте борсався в спробі вибратись із принизливої пози, проте марно. – Знаєш, про що я думала, щоразу бачачи твою огидну морду?
М’який, лінивий голос ширився кімнатою.
– Який спосіб убити тебе буде найганебнішим і змусить зазнати найбільшого відчаю? Як примусити тебе страждати гірше, ніж просто смерть?
Ці слова були наче прокляття, що вона зберігала в серці впродовж багатьох років. Прокляття, про яке Ланте й гадки не мав би, навіть якби прожив тисячу років.
Ланте важко дихав, намагаючись щось сказати, але притиснутий обличчям до холодної порцелянової підлоги ледве міг видати бодай звук, поки донька продовжувала знущання.
– Я навіть уявляла, наскільки цікаво було б дивитися, як тебе живцем з’їдають мої метелики, однак...
Шурх, шурх.
Наче викликаний самою лише думкою Роксани, з повітря з’явився багряний метелик і приземлився на Ланте. Він свідомо обрав найбільш м’ясисту частину його тіла й почав поїдати її.
– Але думаю, те, що ти ніколи не зміг би прийняти, те, чого боїшся понад усе на світі, — значно цікавіше заподіяти.
Поки Роксана міркувала вголос, з’явилося ще кілька метеликів, які заходилися жувати плоть батька. Той зціпив зуби й вирішив терпіти мовчки. Утім що гучніше шелестіли крила в його вухах, що червонішого відтінку набували стіни зали від навали цих створінь, то блідішою ставала його шкіра.
– Уперше радію твоєму походженню. Приємно знати, що ти не помреш одразу, незалежно від моїх дій, – на її обличчі проступила мрійлива посмішка. – Тож прошу тебе, батьку, тримайся якнайдовше.
Попри грайливість посмішки, полум’я, яке горіло в темно-червоних очах, промовляло про нищівну жорстокість.
– Я відплачу тобі за все, що ти зі мною зробив.
І тоді, немов прелюдія до симфонії, нелюдський крик розірвав тишу зали суду.
– Гей, ти чула? Кажуть, батько в кімнаті суду.
Звісно, після повернення батька діти Ланте найбільше цікавилися подіями. Новина не тільки про втрату лідерства, а й ув'язнення у власній катівні блискавично облетіла кожного з дітвори Агріче.
– Га? Серйозно? Ти впевнена, що нічого не переплутала?
Інша дитина вже згадувала схоже раніше, але тоді всі сприйняли це як жарт. Хто б міг уявити, що в чорному роді дійсно відбудеться переворот? Та коли інформацію підтвердили, брати й сестри зібралися разом, аби висловити своє здивування.
– Звичайно, правда. А чому б і ні?
– Джеремі!
Наймолодший із нових лідерів дому наблизився до групи, вкритий кров’ю.
– Де… ти був?
Перш ніж вони встигли поставити бодай якесь запитання, Джеремі жбурнув щось у їхній бік, ніби передавав м’яч. Більшість юних Агріче мимоволі втупилися в криваву масу, яку він кинув їм під ноги. Об’єкт покотився між ними, залишаючи за собою багряний слід.
– Щ-що ти накоїв? Це ж... голова одного з наших вчителів? Ти його вбив?
Ті продовжували шоковано дивитися на впізнавану для всіх голову — вона безтурботно котилася по підлозі.
Насправді найбільш приголомшливою подією дня залишалося падіння Ланте та його ув’язнення в кімнаті суду. Але те були лише чутки. Зовсім інша річ — бачити перед собою відрубану голову знайомої людини, що крутиться між твоїх ніг.
Ба більше, байдужий вираз Джеремі лише підкреслював нереальність усіх подій у маєтку. Атмосфера в кімнаті немов застигла.
– Ха-а... Я давно мріяв убити цього виблядка.
Джеремі ненавидів цього чоловіка: саме він відповідав за тренування та оцінювання його прогресу за наказом Ланте. Тому було цілком природно, що спритний Агріче вирішив позбутися того насамперед.
Брати й сестри переглядалися в повному мовчанні, дехто не міг повірити в почуте.
– Придурку! Ти сказився?! Хочеш, аби тебе теж усунули?!
– Усунули? Хто? Той старий, який зараз волочиться на колінах у кімнаті суду?
Почувши самовпевнений тон зведеного брата, діти знову застигли в німому шоці. Джеремі, залитий кров’ю, гидко й хижо посміхнувся до заціпенілих молодших родичів.
– До речі… кажуть, двері до кімнати суду відчинені. Будь-хто може туди заглянути. Я, наприклад, збираюся піти подивитися, у якому стані тепер наш татусь. Але перед цим… – його тихий голос ковзав їхніми вухами, ніби зміїний язик. – …хтось із вас хоче допомогти мені знищити решту вчителів і наглядачів?
Це був акт, про який мріяла кожна дитина Агріче хоча б раз у житті. Звільнитися від задушливого контролю дорослих, котрі тримали їхнє життя у своїх руках, — цього бажали всі. Проте з часом порив згасав. І зрештою зникав остаточно, поступаючись місцем прийняттю своєї долі, — підкорятися родині.
Та раптом… виявилося, що можна вбивати наглядачів. Нічого не заважало. Серед Агріче всі знали й приймали: виживає тільки сильний. І тепер, коли їхній жорстокий володар сидів зачинений у кімнаті, абсолютно переможений, залишалося лише запитати себе: а чи не час прибрати й вірних псів батька?
У підсумку відповідь накрила їх, мов крижаний душ. Очі блищали, як у отруйних змій, а лихе захоплення буквально висіло в повітрі. Не гаючи ані миті, спритна компанія вирвалася з кімнати неначе стріли. Хтось зі сторонніх міг би подумати, що їм дали команду стартувати в змаганні.
У їхніх діях не було й натяку на вагання, адже попри початкову недовіру настав день, про який вони всі мріяли.
– Що? Ви впевнені?
Сієрра намагалася залишатися спокійною, однак серце не слухалося. Тільки-но почуте повідомлення від служниці здавалося неймовірним.
“Хоча… це не так уже й нереально. Невже Деон справді скинув і ув’язнив абсолютного монарха нашого клану?” — її не полишало передчуття, що донька якимось чином причетна до всього.
Після кількох нервових кіл по кімнаті Сієрра дійшла висновку:
– Я мушу побачити Ксану.
Але, почувши раптову заяву господині, Бет благала зачекати:
– Пані, зараз там суцільний хаос. Думаю, вам варто трохи зачекати, поки все не вщухне, а тоді, можливо…
Тук, тук.
Обидві жінки завмерли, коли у двері постукали. Сієрра, яка стояла ближче до входу, рвучко відчинила двері. Побачивши, хто перед нею, та на мить знітилася, перш ніж заговорити:
– Ти…
Жінка за дверима глибоко й шанобливо вклонилася:
– Сподіваюся, з вами все гаразд, пані.
Перед нею стояла Емілі, особиста помічниця та тінь Роксани, із виглядом людини, що виконує завдання. Не чекаючи відповіді від матері своєї господині, вона продовжила:
– Я прийшла за наказом пані Роксани.
