– Чорт забирай! Як таке можливо?!
Ланте вилаявся зі злості, коли ми швидко вийшли з бенкетної зали. Шок і збентеження виразно, як день, читалися на його обличчі, та понад усе він мав здивований вигляд.
– Я впевнений, що бачив, як помер той золотоокий виродок!
На щастя, нікого не було, інакше ми втрапили б у велику біду, якби хтось почув цей спалах. Очевидно, унаслідок таких хвилювань Ланте зовсім знехтував ризиком.
Звичайно, я розуміла його почуття. Як той міг не приголомшитися, коли людина, смерть якої застав на власні очі, щойно з’явилася на важливій події через три роки? Можливо, навіть сподівався, як і Джеремі, що це привид.
Удалині помітила: Ноель Вертіум прямує до нас. Здавалося, він повертався на бенкет. Не бажаючи допустити зустрічі Ланте з ним, я вирішила негайно зробити крок.
– Батьку, прошу, заспокойтеся заради самого себе.
– Та як, дідько, я можу?!
Тоді я обережно відвела його вбік, що було ефективним у закриванні Ноеля з поля зору. Принаймні поки що вдалося.
– Ви бачили це на власні очі. Чи не так, батьку? Бачили, як він помер від моєї руки.
– Так, звісно, але… Що, у біса, то було?
Згадка про сцену смерті ніби трохи заспокоїла його, проте розгубленість усе ще лишалася.
– Справжній Кассіс мертвий, тому припускаю, що це підробка, створена, аби мати вигляд як у нього.
Ланте скривився від моєї гіпотези.
– Ти справді думаєш про якусь заміну?! – сказав він. – Однак аура точно була педеліанською. Більше того, вона настільки схожа на того виродка, що могла зійти за його близнюка!
– Мабуть правда простіша, ніж ми собі уявляємо, батьку, – помітила, як у ньому назрівала підозра, тому переконалася у відсутності заперечення наступних слів, які зійшли з моїх уст. Я тихо прошепотіла, мертво дивлячись йому в очі. – Маю на увазі тих людей, що здатні створювати маріонеток, деталізованих і реалістичних, ніби справжні люди.
Час наче зупинився, оскільки наші погляди залишалися прикутими один до одного. На той час ми завмерли.
– Маріонетка?.. Ти думаєш, це була маріонетка?
У ту мить я знала: він на гачку. З його суворого виразу можна зрозуміти, що той майже переконаний. Це само собою ясно, Ланте так старався налагодити стосунки з Вертіумами, бо причина полягала в отриманні доступу до їхнього вміння.
– І, батьку, хіба ти не пам’ятаєш, як я повідомляла тобі про встановлення офіційних зв’язків між Блакитним та Золотим родами? – спрямовувала всю енергію на погашення полум’я підозри та тривоги в його голові. – Чесно кажучи, мені здавалася дивною випадкова присутність обох лідерів цього року. Що як вони обмінювалися таємницями під виглядом відвідування офіційного зібрання?
Об’єктивний слухач міг сказати про мої відверті вигадування. Упродовж останніх трьох років обидва роди фактично погодилися скласти НУЛЬ угод чи відносин, які вважалися б суттєвими в будь-якому розумінні цього слова.
– Думаєш, Вертіум… справді таке зробив би?
Майже чулося обертання шестерень у голові Ланте. Як тільки плутанина оволоділа ним, він уже не міг прийняти правильне рішення.
Немов зрадлива змія, якою я була, знову прошепотіла йому на вухо злісну брехню.
– Що як, втративши спадкоємця, педеліанці вирішили заховатись і чекати останні три роки, поки не зможуть відтворити спадкоємця-маріонетку за образом Кассіса? Хіба ти не вважаєш це більш імовірним, батьку?
Ланте попрямував просто до покоїв, наполегливо прагнучи вистежити Ноеля Вертіума. На жаль для нього, лідер Золотого роду на той час уже перебував у бенкетній залі.
Роксана, звісно, знала про це й навмисно приховала інформацію. Визначивши місцезнаходження свого батька та Ноеля за допомогою метеликів, вона продовжила прогулянку.
Хтось надзвичайно сильний без попередження схопив її за руку. Роксана не намагалася вирватися, адже підсвідомо знала, хто накинувся на неї з тіні. Тоді так само раптово темна постать відштовхнула з такою міццю, що спина вдарилась об холодну тверду стіну позаду. Деон ступив, видихаючи прохолодне повітря з усього свого єства.
– Що це означає? Досить грубе привітання, тобі так не здається? – Роксана зберігала спокій, не показуючи й натяку на приголомшення. Навіть найменшого тремтіння не видно, бо її зіниці стали незворушними. Із тим самим незмінним поглядом вона холоднокровно витріщилася на обличчя Деона.
Він відповів такими ж байдужими багряними очима.
Раптом звідкись неподалік спалахнуло світло, проливши яскраве проміння з бенкетної зали. Повернувшись спинами до тераси на першому поверсі, вони чули музику й шепіт ввічливої розмови, що просочувалася й до них.
– То Кассіс Педеліан нарешті знову вийшов у світ, так? – сказав він.
На тлі яскравого світла обличчя Деона нагадувало замерзлу водойму. Той не був одягнений для бенкету, а це натякало Роксані про його нещодавнє прибуття.
Відчувши запах крові, вона опустила погляд. Помітила всередині плаща, що його ліва рука досить сильно кровоточить. Не лишалося сумнівів: це пов’язано з дорученням, яке та йому дала. Утім вигляд тяжко пораненого зведеного брата однаково не зворушив її.
– Ти зраділа, коли побачила його після такого тривалого часу? – спитав Деон, хоча вже знав, чого вона прагне найбільше.
Та, у свою чергу, була здивована тим, скільки емоцій він демонстрував. Зрештою, той увесь час знав, що Кассіс живий.
Губи Роксани повільно викривилися вгору, утворюючи форму пів місяця.
– Навіщо ставити таке дурне питання, коли ти й так знаєш відповідь?
Сонний погляд Деона також ледь піднявся, а це свідчить про його посмішку. Проте від несподіваної посмішки повітря навколо стало холоднішим.
– Іноді… я просто хочу тебе вбити.
На відміну від його звичайного глузливого тону, слова, здавалося, містили справжню погрозу з реальним наміром завдати болю молодшій сестрі.
Крок, крок.
Раптом поруч пролунали ще одні кроки.
– Не кажи мені, що на щорічній зустрічі насправді є хтось, хто не зміг зрозуміти значення доброї волі?
Тихі слова прорізали холодне нічне повітря саме тоді, коли кроки припинилися. Як тільки голос стих, чиясь рука простяглася й схопила Деона за передпліччя, те саме, яке тримав над Роксаною, аби спіймати. Роксана перевела увагу з Деона на нову постать.
Біля них стояв чоловік, однаково залитий світлом і тінню. Від навколишнього освітлення його волосся наче сяяло, як срібло, а вітерець м’яко грався з ним у повітрі. Хоч зіниці частково залишалися в темряві, проте виблискували ще яскравішим золотом, аніж Роксана пам’ятала.
Незнайомець продовжував дивитися просто на Деона, який загрозливо нависав над своєю молодшою сестрою.
– Якщо фізичний тиск на когось є способом вітання в Агріче, то повинен сказати, наскільки це ганебно.
Кассіс Педеліан вийшов із тіні, коли дорікав старшому Агріче.
“Дивно, що ніхто з нас не помітив його, поки він не підійшов так близько,” – подумала Роксана з німим подивом.
Кассіс продовжив ще холоднішим тоном із таким же непривітним поглядом.
– Відпусти її зараз же.
Потужна сила дужче стискала зап’ястя Деона. Агріче висмикнув руку від болю, а все його тіло почало тремтіти від уразливої люті. І все ж, хоча Кассіс піддався смертельному погляду, він залишався абсолютно байдужим.
Уже в підлітковому віці було очевидно, що Кассіс розвивався кількома дивовижними способами. Подібно до Деона, відчуття влади та погрози, яке випромінював блакитний спадкоємець, дуже щільне, тому робило найближче оточення дещо задушливим.
Якби Ланте Агріче побачив його в такий момент, то навряд чи продовжував вестися на брехню про заміну маріонеткою Вертіумів. Утім, на щастя Роксани, лідер Агріче не мав змоги особисто зіткнутися з Кассісом під час заходу. Напевно це не стало несподіванкою, оскільки Ланте навіть не зміг домовитися про зустріч із Ноелем Вертіумом, попри покладання надій на їхню потенційну співпрацю. Та, авжеж, Роксана переконалась у цьому.
– Деоне.
Роксана нарешті вирішила перервати напругу.
Деон перевів смертоносний погляд із Кассіса на єдинокровну сестру. Хоча вона лише вимовила його ім’я, цього більш ніж достатньо, щоб стримати людський вулкан на межі виверження. Здавалося, у його багряних очах пливла хвиля емоцій, але деякі пориви, що пронизували його розум, справді почали вщухати. Без жодного слова Деон знову зник у темряві. Його відхід нарешті дозволив Роксані випрямитися.
– Дякую вам за допомогу в таку важку хвилину, – піднявши рукою край сукні, зробила реверанс молодому Педеліану перед собою. – Мене звуть Роксана Агріче. Чи можу я дізнатися ім’я шановного пана, який допоміг мені?
Якби поблизу був шпигун, він би напевно подумав, що це їхня перша зустріч.
Кассіс просто дивився на Роксану таким поглядом, у якому не можна зрозуміти його почуттів.
– …сіс Педеліан, – трохи повільно розкрив рота, відповідаючи. – Кассіс Педеліан.
Вдруге голос пролунав глибоким і дзвінким тоном.
– Ага… Блакитний спадкоємець.
– Якщо дозволите, я б дуже хотів як слід познайомитися, – сказав Кассіс, простягаючи їй руку без натяку на ніяковість.
Роксана відчула вагання, побачивши його долоню, проте це почуття минуло менше ніж за секунду.
– Мені було б приємно.
Двоє дозволили рукам у рукавичках зустрітися в повітрі. Коли Роксана підняла свою трохи вище, Кассіс схилив голову, щоб піднести її до губ. Раптовий контакт спричинив хвилю тепла, що пройшла холодними пальцями.
Вона глянула на кисть, яка все ще тримала його, і несподівано зустрілася з ним очима. Обоє справді впізнали одне одного, однак дистанція в стосунках зводила нанівець ті самі почуття визнання.
Відтінок очей Кассіса передав це відчуття Роксані, а це змусило ввічливо висмикнути свою руку з його хватки.
– Я добре знаю, яку славу несе ім’я блакитного спадкоємця. Прикро визнавати, як мені соромно, що вам довелося стати свідком сварки між братом і сестрою, немов між розбещеними дітьми, – мовила вона.
Після згадки про братів та сестер його спокійний погляд відхилився в сторону темряви, де зник Деон.
– Сварка між братом і сестрою, га?
– Так, тому прошу вас, будь ласка, викиньте це з голови.
– Справді?
Запитання прозвучало так, наче Кассіс звертався до себе, а не до Роксани, але потім він подивився на неї.
Побачивши її перед собою в такому вишуканому вбранні, той не міг заперечити настільки чудову красу, що навіть навколишня темрява анітрохи не затьмарила це. Утім вона також мала досить слабкий вигляд. Настільки, немов могла раптово впасти через холодне нічне повітря, оточене терасою.
– Боже, погляньте на час. Я повинна повернутися до своєї кімнати. Будь ласка, ідіть назад всередину та насолоджуйтеся рештою бенкету.
Оскільки Роксана першою дала знак до розлуки, Кассіс не піддався бажанню затримати її. Коли вона востаннє схилила голову перед поверненням до замку, відчула раптову вагу на своїх плечах. З цим прийшло відчуття тепла й безпеки, які та впізнала з минулої ночі.
– Будь ласка, одягніть це, адже сьогодні ввечері дуже пронизливе повітря.
Залишкове тепло від тіла Кассіса випромінювалося крізь тканину плаща на Роксану. Насправді вона мовчки страждала через тонкий матеріал, з якого була виготовлена розкішна сукня.
Без жодного слова поглянула на обличчя Кассіса.
– Прошу, тримайте його, бо ваш одяг ще легший, ніж раніше, – сказав він.
У неї, звичайно, витали підозри, та його зауваження стало остаточним доказом для підтвердження, що Кассіс був тим мовчазним відвідувачем учора ввечері.
Вони знову зустрілися очима, проте цього разу зробили крок ближче одне до одного. Роксана дійсно давно не бачила його так близько. Вона замислилася, чи, можливо, через цей час розлуки їй так важко намагатися визначити дивні емоції, які розбухають у грудях.
Ніби прокинувшись від сну, Кассіс почав прощатися з нею вдруге.
– Будь ласка, насолоджуйтеся рештою вечора.
Його м’який голос, здавалося, затримався в думках Роксани, коли вона спостерігала, як постать повільно зникала далеко.
