– Ем… П-Перепрошую. Ви юна пані Роксана Агріче?
Якийсь чоловік підійшов до Роксани, коли вона поверталася до покоїв.
На мить та здивувалася, бо помилково сприйняла волосся як сріблясте, але незабаром зрозуміла, що воно насправді біле.
– Розумієте, пані, мій господар… Ну він… він прислав мене передати вам цей подарунок від його імені, – сказав чоловік.
– О дякую, – тихо відповіла, а потім продовжила ходу, тримаючи в руках букет квітів.
Чоловік намагався слідувати за нею, хоч і з ваганням, проте врешті кинув погоню.
Тоді Роксана просто ігнорувала його. ЇЇ розум був зайнятий багатьма іншими думками. Той факт, що Кассіс нарешті з’явився на публіці, означав настання пори, якої вона чекала.
– Так… Настав час зрушити справу.
У її самовдоволеній посмішці читався смертоносний відблиск. Прошепотівши собі, та впустила букет троянд на підлогу, а той розлетівся на тисячі червоних шматочків.
Не зупинившись, продовжила рух уперед і залишила рубінові пелюстки розсипатися туди-сюди за собою.
Роксана прямувала не до своєї кімнати, а до батькової. Очікування справдилися, він неспокійно крокував у різні сторони після того, як не зміг налагодити контакт із Ноелем Вертіумом.
– Батьку, я вважаю буде на краще, якщо ми негайно повернемося до маєтку.
Ланте зупинився з піднятими бровами, аби поглянути на неї.
– І чому це? – спитав.
– Я щойно бачила Деона, і він повідомив, що Фонтейн вирішив влаштувати переворот, поки ми були у від’їзді.
У цю мить Роксана помітила обличчя батька, скривлене в найпотворнішу гримасу, яку вона коли-небудь бачила.
Не гаючи часу, троє Агріче вирушили із замку Іґґдрасіль. Вони майже одразу змогли попрямувати додому з усіма вже запакованими та завантаженими в карету речима завдяки Джеремі, бо той випередив Роксану й вийшов із бенкетної зали, щоб повідомити слуг про підготовку до виїзду.
– Ланте Агріче щойно покинув замок.
Інформатор тихенько сповістив Кассіса про від’їзд Агріче. Він уже переодягнувся з бенкетного вбрання в дорожнє.
– Усе готово?
– Так, пане Кассісе. Як ви наказали.
– Тоді ходімо.
Замість парадного взуття по червоному килиму в головному коридорі замку ступали темні чоботи. Темно-синій плащ, накинутий на плечі, розвівався з кожним кроком. У дорожньому одязі Кассіс скидався на мисливця чи лицаря набагато більше, ніж на дорогоцінного спадкоємця трону Блакитного роду.
Оскільки це остання ніч гуляння, бенкет ще залишався в розпалі, тому глядачів за межами замку майже не було. Виходячи, Кассіс зустрів Сильвію, яка йшла в протилежному напрямку. Як і брат, вона також переодягнулася в мандрівну одежу.
– Будь ласка, будь обережний, брате, – сказала.
Багато в чому та була схожа на нього, однак її золоті очі мали набагато тепліший і м’якший відтінок. Хоча в той момент вони мали затьмарений тривогою вигляд.
Кассіс скуйовдив волосся молодшої сестри, перш ніж відповісти.
– Поспішай додому з батьком. Я повернуся, щойно розберуся з цим.
Так як вони заздалегідь усе обговорили, потреби прощатися з батьком перед виїздом не було. Й ось, коли блакитний спадкоємець прибув до замку Іґґдрасіль, покинув його без попередження.
Мета — маєток Агріче, де на нього чекала доля.
Незабаром уїдливе сонце опустилося за обрій, залишивши за собою червону імлу. Здавалося, зловісне повітря пронизує територію Агріче й навіть тримається на стінах.
– Негайно приведіть його до мене! – заревів Ланте, щойно ступив у помістя.
Він усе ще кипів через новини про намагання первістка повстати проти нього. Той негайно наказав відвести Фонтейна до судової кімнати, щоб отримати покарання. Увесь маєток був у невеликому безладі.
Дехто з братів і сестер, а також кілька дружин Ланте вийшли зі своїх кімнат, аби побачити, у чому справа. Серед них знаходилася старша єдинокровна сестра Роксани — Ґрізельда. Помітивши її серед натовпу, Роксана трохи сповільнила крок. Ґрізельда скористалася нагодою, щоби переступити й піти за нею.
Коли Ланте ще був у полі зору, Роксана прошепотіла сестрі через плече.
– Усе готово?
– Так, усе готово.
Роксана сприйняла інформацію зі спокійним виразом обличчя, що нічого не виказувало. Передавши відповідну деталь, Ґрізельда знову розчинилася в натовпі.
Посеред метушні багряний метелик відлетів від Роксани, а потім зник у сусідній стіні.
– Джеремі, іди й подбай про все надворі.
– Уже, сестро.
Віддавши всі накази, Роксана увійшла в залу суду прямо за батьком.
Невдовзі охоронці затягли зв’язаного Фонтейна до приміщення.
– Фонтейне, невдячна скотиняка! Як ти міг таке зробити?! – заревів Ланте, зціпивши зуби та кинувшись на старшого сина. Передбачуваного винуватця в спробі державного перевороту вже важко поранили.
Раптом Роксані спала на думку рана, яку отримав Деон на руці. Йому доручили стежити за Фонтейном, тому слід було очікувати грубого ставлення старшої дитини Агріче.
Попри жалюгідний стан, Фонтейн спробував звернутися до батька.
– Б-Будь ласка, батьку! Це все непорозу— ух!
Не встиг закінчити, як Ланте встромив тростину з металевим наконечником у тіло Фонтейна. У кімнаті суду Ланте виносив свої вироки щодо різних гріхів і помилок, що, на його думку, вимагали покарання. Це також місце, де він іноді служив головним карателем.
Там же той визначав, від кого з дітей потрібно позбутися.
Туп!
Трясь!
Ланте вдарив із люттю, наче збирався вбити власного сина прямо тут. І з кожним помахом свіжа кров виливалася на сяйливу порцелянову плитку. Здавалося, удари сипалися без жалю протягом багатьох років, перш ніж він нарешті знову заговорив.
– Ким ти, у біса, себе вважаєш?!
Трясь!
Гуп!
– Встромиш ножа мені в спину?!
Туп!
Очі Ланте палали гнівом, ніби той збирався вбити свого первістка. Його сили вже були далекими від юнацьких, утім, що стосується статури та міці, Ланте Агріче міг протистояти будь-якому супернику. Крім того, нинішня ціль зв’язана з ніг до голови та серйозно поранена. Зважаючи на жалюгідний стан, Фонтейн не мав жодної надії уникнути покарання.
Трісь!
Зрештою, першим зламався батьків кийок. Лише тоді Ланте зупинив напад.
– Ти — покидьок. Не можу повірити, що ти моя плоть і кров, підступний змію! – Ланте відкинув зламану тростину, не відводячи сердитого погляду від закривавленої маси, зім’ятої на підлозі біля ніг. – Думав, я не дізнаюся про плетіння інтриг за моєю спиною? Навіть сподівався, що то якесь непорозуміння, але ти… Ти нестерпний і невдячний! Огидний хробак!
Поки Ланте продовжував виливати нечестивий гнів, Фонтейн лежав, згорнувшись у калюжі власної крові. Проте, незважаючи на весь біль, в очах горів чистий гнів.
“Як він дізнався? Я все спланував до найменших дрібниць. Якби той виблядок Деон не став на заваді, я б!..” – подумав Фонтейн.
Той перевів погляд на зведеного брата й витріщився на нього з усією ненавистю, яку міг зібрати в розтрощеному тілі.
– Батьку, це… це все Деон! Він намагається підставити мене! Я невинни—
– Отже, замість докорів сумління вирішив перекладати провину? Ти нічим не кращий за свиню, – виплюнув Ланте.
Фонтейн почав розуміти: жодні благання не вплинуть на батька.
– Гадаєш, я не знаю про твій маленький план? Це я наказав Деону шпигувати за тобою, коли зрозумів, що ти таємно залучаєш найманців!
Почувши таке одкровення, Фонтейн не зміг приховати шоку й випустив приречений видих.
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!