“Що то за йолоп”.
Роксана продовжувала криво посміхатися, проводжаючи поглядом Фонтейна, який зникав у засніженій далечині. На її думку, старший брат настільки легковірний, що маніпулювати ним було аж надто легко. Вона не могла не дивуватися його величним амбіціям — він справді вважав, що має право колись зайняти трон Ланте.
Простіше кажучи, у її очах той був ніким іншим, як безнадійним дурнем.
– Ти такий чудовий.
– Набагато кращий за Деона.
– Батько просто несправедливий до тебе.
Фонтейн, здавалося, із задоволенням пожирав усі ці порожні компліменти, якими його годувала Роксана. І, чесно кажучи, саме на цій довірі вона й будувала плани. Проте щоразу, як доводилося взаємодіяти з ним, її охоплювала лише огида. Особливо, коли ловила на собі такий хтивий погляд.
“Як цей бовдур сміє жадати мене?”
– Гей, сестро, хочеш, я виколю цьому збоченцю очі?
Раптом з-за дерева вийшов Джеремі. Цього року йому виповнилося вісімнадцять, і тепер у нього було право залишати межі маєтку. Одягнений у білий плащ, що і в Роксани, він мав роздратований та сердитий вигляд водночас. Увесь цей час чекав у засніженому лісі за наказом Роксани, поки та розмовляла з Фонтейном.
Вона не мала жодного сумніву, що Джеремі розлютив голодний погляд старшого брата в її бік.
– Пізніше. Я прагну, щоб він на власні очі побачив свою загибель, коли прийде час, – її голос був позбавлений і краплинки грішності, та водночас зміст слів далекий від святого.
Джеремі трохи заспокоївся та знизав плечима.
– Відверто кажучи, такий невдаха. Він навіть не втямив, що поруч хтось є. Мене аж ригати тягне.
Роксана лише кивнула на знак згоди. Потім перевела погляд у бік, звідки прийшов Фонтейн.
“Так... Якщо Фонтейн вже повернувся, отже, Деон також тут”.
На мить її очі потемніли. Вона натягнула капюшон і рушила назад до маєтку.
– Ходімо, Джеремі.
– Гаразд, сестро.
Ледве вона ступила за поріг, як вимагали її бути присутньою в кабінеті Ланте. Перед приходом до батька, та наказала Джеремі повертатися до своєї кімнати.
Хоч пережите залишилося позаду, між ними на якийсь час виникла прірва. Це ніяк не стосувалося невдалої втечі Кассіса Педеліана три роки тому. Навпаки, як і личить люблячій сестрі, Роксана прийняла брата доволі тепло після ув’язнення того. Разом із рештою Агріче, Джеремі був переконаний у вбивстві Кассіса, якого вона згодувала своїм отруйним метеликам. І, можливо, саме тому він став більш відчайдушно шукати її уваги, аніж до покарання.
Ні, насправді їхній розрив у взаєминах вперше став відчутним наприкінці того ж року, невдовзі після страти Педеліана, з якої минуло кілька місяців. Джеремі готувався до фінального місячного випробування перед своїм шістнадцятиріччям, коли Роксана прийшла його відвідати. Вона порадила йому під час випробовування слухати свого наставника за всяку ціну.
Тоді він лише глянув на неї з цікавістю, та врешті пообіцяв виконати прохання. Наступного дня, ближче до вечора, Джеремі втік із місця випробувань із посірілим обличчям. Наставник рушив за ним, аби повідомити результати, проте хлопець раптом накинувся на чоловіка зі закривавленим мечем, який міцно стискав у руках.
Через цей інцидент його знову кинули до підземель. Провівши тиждень у цілковитій самотності, він почав уникати Роксану. Якщо ж випадково зустрічався з нею поглядом, то так швидко кліпав, що навіть вона починала тривожитися. Роксана, звісно, здогадувалася про причину такої поведінки. Його не стратили, а отже, випробування було пройдено.
А успішне проходження випробування в Агріче означало лише одне.
Після того, як вона дала йому трохи часу, вони нарешті сіли поговорити.
– Це... Це була ти. Мені наказали вбити тебе, сестро. Ти не злишся? Як тобі вдається так спокійно зі мною розмовляти?
– Утім, мій любий братику, саме я просила тебе слухатися наставника, чи не так?
Роксана говорила м’яко, щоб вгамувати його почуття провини.
– Як і завжди, ти зробив усе правильно. До того ж, це була лише ілюзія, не реальність. Ти ж не вбив мене насправді. Бачиш? Я стою перед тобою ціла й неушкоджена.
– Але...
– Послухай, Джеремі. Якби ти не зробив цього, тебе б убили. А це засмутило б мене більше за все. Тож не переймайся. Чесно кажучи, ти чудово впорався.
Роксана пройшла через те саме випробування, тому знала, які слова допоможуть йому заспокоїтися. Незабаром вони повернулися до своїх колишніх стосунків. Ба більше, Джеремі став слухнянішим.
– Пані Роксано!
З-за рогу, що вів до кабінету Ланте, почувся голос. Вона озирнулася й побачила знайоме обличчя служниці її матері — Бет.
– Леді Сієрра бажає зустрітися з вами. Чи не могли б ви відвідати її сьогодні?
Було очевидно, що Бет ретельно добирала слова. Останні кілька років мати й донька так віддалилися одна від одної, що для зустрічі їм доводилося домовлятися заздалегідь. Однак навіть тоді Роксана зазвичай відмовлялася. Вона не бачила матір уже чотири місяці.
– Яка ж я сьогодні популярна.
Після такого спостереження вона поставила Бет деякі буденні запитання, намагаючись приховати той проміжок часу, що минув з останньої зустрічі з матір’ю.
– Я думала, мати сьогодні зустрінеться з леді Марією.
– Так, це було заплановано, але зараз вона сама.
– Розумію. Та мені все ще потрібно йти до батька.
– Тоді... можливо, потім, пані Роксано?
Тон скидався радше на благання, ніж на звичайне запитання. Бет добре знала: Роксана могла розсердитися, а то й ударити за наполегливість, утім заради Сієрри вона могла на це зважитися.
Після короткого споглядання на служницю, Роксана звернулася до людини, яка стояла позаду неї:
– Емілі.
– Так, моя леді.
– Піди й запитай у леді Марії, чи не заперечуватиме вона, якщо мати відвідає її зараз.
Бет втратила дар мови. Донька Сієрри відмовляла матері в зустрічі, хоча й робила це опосередковано. Але що ще гірше, то вона вочевидь намагалася знову перекласти свою матір на плечі леді Марії. Бет чудово знала, наскільки незатишно Сієрра почувалася в її присутності.
– Хіба сьогодні не має бути чаювання? Це перше, про яке я чую за довгий час. Мати давно не відвідувала подібний захід. Можливо, їй слід піти й трохи розважитися.
– Однак, леді Роксано, пані бажає побачитися з вами не через нудьгу.
– Емілі, гадаю, що Марія не відмовить моїй матері відвідати чаювання, проте якщо вона раптом вагатиметься, повідом їй: Деон повернувся додому.
Почувши ці слова, Бет миттю замовкла. Вона, здається, нарешті усвідомила справжнє значення вислову, уважно вдивляючись в обличчя Роксани.
– Бет... Я не маю відрази до таких, як ти. Та тобі слід ретельніше замислюватися над речами, які будуть більш корисними для твоєї господині.
Емілі вже пішла виконувати наказ, а Роксана продовжила дорікати Бет:
– Якщо ти й надалі дошкулятимеш такими питаннями, мені не залишиться нічого, окрім звалити провину на тебе, якщо здоровʼя моєї матері буде під загрозою. Зрозуміло?
Злякавшись холодного тону Роксани, Бет ще нижче схилила голову.
– Так, моя пані. Я щиро перепрошую.
Вона залишалася на місці, поки Роксана рушила до кабінету Ланте.
– Тобі варто повернутися до матінки й потурбуватися про неї. Зрештою, це твій обов’язок.
Бет мовчки обернулася й попрямувала до покоїв Сієрри.
Попри цю невелику затримку, Роксана була задоволена тим, що нова служниця її матері виявилася кмітливою. Та особисто обрала Бет для допомоги Сієррі шість місяців тому й залишилася задоволена результатом. Вона потребувала людину, яка справді піклуватиметься про матір і водночас матиме достатньо такту.
Хоч Сієрра й була однією з дружин Ланте Агріче, вона надто лагідна й добра, щоб вижити в цій сім'ї. Через її добросердечність слуги загалом прихильно до неї ставилися. Бет не була винятком. Колись вона служила Марії, але через нещасний випадок із розбитою посудиною на одному з чаювань ледь не втратила життя. Однак із такою ж святістю, як завжди, Сієрра заступилася за неї й урятувала.
Саме тому Роксана була впевнена: її мати в надійних руках. Їй також подобалося, як Бет швидко збагнула справжню причину, чому вона прагнула залишити Сієрру біля Марії.
Тук-тук.
Роксана легко постукала у двері, коли нарешті дійшла до кабінету Ланте.
– Заходь.
“Який же огидний голос”.
Утім, попри свої неприємні думки, Роксана увійшла до кімнати з найяскравішою усмішкою — тією, яку вона берегла лише для свого батька.
– Ви бажали бачити мене, батьку?
У його очах Роксана була не більше ніж дурною собачкою, яка радісно виляє хвостом при зустрічі з господарем. Ланте навіть не здогадувався: за цією усмішкою ховалися гострі, мов леза, ікла, що одного дня роздеруть його на шматки.
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!